Вирок від 01 листопада 2026 р. у справі №703/2696/25 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Суд: Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №703/2696/25

Суддя: Овсієнко І. В.

703/2696/25

1-кп/703/197/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника – адвоката ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.11.2024 під №62024100140001025

про обвинувачення ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харків, громадянин України, з базовою загальною середньою освітою, розлучений, неповнолітніх дітей, утриманців не має, військовослужбовець військової служби за мобілізацією, стрілець-санітар 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , військове звання - солдат, до вступу на військову службу працював токарем на ДП «Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування», зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , на підставі ст. 89 КК України не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч. 5 ст. 407 КК України,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_8 , якого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.07.2024 №190 призначено на посаду стрільця-санітара 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , будучи відповідно до ч. 3, 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, в порушення ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1-2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 11, 16, 127-130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також Військової присяги, 13.07.2024, в період дії правового режиму воєнного стану, умисно, з метою ухилитися від військової служби, керуючись мотивом небажання переносити труднощі військової служби, через недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, за відсутності законних підстав, без поважних причин та відповідного дозволу командирів, самовільно залишив тимчасове місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що в АДРЕСА_2 та до 17.04.2025 перебував поза розташуванням військової частини, проводячи час на власний розсуд за місцем фактичного проживання у м. Харкові та не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 винуватим себе у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, показав, що був мобілізований до Збройних Сил України в травні 2024 року, до червня 2024 року проходив загальновійськову підготовку в навчальному центрі в Полтавській області, надалі був переведений до військової частини, що мала тимчасове розташування в АДРЕСА_2 . У вказаному пункті перебував близько 2 тижнів. В липні 2024 року залишив пункт тимчасової дислокації свого підрозділу, вийшовши пішки. При цьому перешкод йому не чинили. Послався на вкрай незадовільний стан здоров`я, а саме наявність пахової грижі, остеоартриту та подагри, через що не міг виконувати обов`язки військової служби. Про скарги на стан здоров`я повідомляв сержантів під час проходження загальновійськової підготовки. Ініціювання з власного боку повторного проходження військово-лікарської комісії після призову на військову службу та підготовки у навчальному центрі, подання письмових рапортів чи скарг на стан здоров`я за підпорядкуванням, заперечував. З приводу власного вчинку висловив жаль та заявив про розкаяння.

Окрім визнання власної провини у вчиненні кримінального правопорушення, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджуються наступними доказами, дослідженими судом безпосередньо:

- показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що станом на липень 2024 року займав посаду заступника командира роти із морально-психологічного забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 . З повідомлення командира роти, капітана ОСОБА_11 йому відомо, що в липні 2024 року, на вечірньому шикуванні особового складу в АДРЕСА_2 , той виявив відсутність мобілізованого ОСОБА_8 . З даного приводу йому було доручено проведення службового розслідування. В ході його виконання опитував колег по службі, встановлено, що останні не володіли інформацією про зникнення ОСОБА_8 . Його розшукував головний сержант підрозділу, проте безуспішно, спроби зателефонувати були марними, бо ОСОБА_8 не відповідав на дзвінки. На стан здоров`я особисто йому ОСОБА_8 не скаржився, обставини, що могли змусити останнього залишити розташування, йому не відомі. ОСОБА_8 тривалий час не повертався добровільно, надалі не виявляв бажання продовжити військову службу.

На підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, під час судового розгляду прокурором надані письмові докази, процесуальні рішення, документи та інші матеріали, що безпосередньо досліджені судом, а саме:

- витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні від 15.11.2024 під №62024100140001025, відповідно до якого 15.11.2024 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, за якими військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 , призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 16.05.2024, 13.07.2024 самовільно залишив місце служби – розташування частини у АДРЕСА_2 (т. 2, стр. 36);

- повідомлення, що подане за підписом командира військової частини НОМЕР_1 до ТУ ДБР у м. Києві, про самовільне залишення солдатом ОСОБА_8 місця служби та як наслідок вчинення кримінального правопорушення, що передбачене ч. 5 ст. 407 КК України (т. 2, стр. 38);

- примірник матеріалів службового розслідування щодо військовослужбовця ОСОБА_8 за фактом самовільного залишення місця служби 13.07.2024 (т. 2, стр. 39-55);

- військовий квиток серії НОМЕР_3 , що виданий 05.03.1991, з якого вбачається запис про призов ОСОБА_8 на військову службу за мобілізацією 06.05.2024 (т. 2, стр. 59-60);

- довідка військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , за змістом якої протоколом ВЛК №103 від 16.05.2024 ОСОБА_8 визнано придатним до військової служби (т. 1, стр. 233);

- витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.07.2024 №190, яким солдата ОСОБА_8 зараховано на всі види забезпечення до військової частини НОМЕР_1 та останній вважається таким, хто справи та посаду прийняв та приступив до виконання обов`язків (т. 1, стр. 62);

- витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.07.2024 №197, за яким солдата ОСОБА_8 визнано таким, хто самовільно залишив військову частину та знятий з усіх видів забезпечення із 13.07.2024 (т. 1, стр. 39);

- ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.04.2025 в справі №639/2345/25, провадження 1-кс/639/528/25, якою щодо ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, з якої вбачаються відомості про фактичне затримання останнього 18.04.2025 (т. 1, стр. 238-239).

За приписами ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

За приписами ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Суд вважає, що надані прокурором на підтвердження вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення докази, що досліджені безпосередньо судом за участю сторін кримінального провадження та зміст яких відображений у даному вироку, є належними, достовірними та допустимими доказами, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та вони отримані у порядку, встановленому КПК України.

Заяв про недопустимість доказів від сторін не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Приймаючи рішення, суд виходить з того, що згідно усталеної практики ЄСПЛ, при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом» (рішення «Коробов проти України», п. 66, рішення «Яременко проти України», п. 57). До такого ж висновку дійшов Верховний Суд, зазначивши, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення (постанова ВС від 12.06.2018 в справі №712/13361/15).

Крім того, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Вимагається, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, що дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (постанова ВС від 09.10.2018 в справі №372/4155/15-к).

В обґрунтування вироку суд покладає показання свідка ОСОБА_10 , відомості, зафіксовані службовим розслідуванням, накази командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_8 на забезпечення, про самовільне залишення ним військової служби, дані військово-облікових документів щодо обвинуваченого та висновку військово-лікарської комісії про придатність до служби, вважаючи такі докази достатньо вагомими, переконливими, точними в цілому та в окремих деталях, вони не містять суперечностей, здобуті в передбаченому кримінальним процесуальним законодавством порядку, а тому приймаються судом як достовірні і такі, що відповідають критеріям якості доказів, встановленим усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ (п. 161 рішення ЄСПЛ в справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п. 150 рішення ЄСПЛ в справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Щодо аргументів сторони захисту про незадовільний стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_8 , що перешкоджав йому виконувати обов`язки військової служби, суд зазначає наступне.

Процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями визначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (з наступними змінами та доповненнями).

За п. 1.2 Положення, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 6.1 Положення направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.

Відповідно до п. 240 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» №430/2009 від 12.06.2009 (з наступними змінами та доповненнями) військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом.

Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Порядок видачі направлень на час події кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , регулювався Положенням, форма направлення для військовослужбовців була затверджена Додатком №14. Відповідне направлення видавалося командиром військової частини на підставі рапорту військовослужбовця.

Станом на сьогодні такий документ може бути створений у паперовій чи електронній формі.

Суд зауважує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про звернення обвинуваченого за підпорядкуванням із рапортом про перегляд стану його здоров`я, такі обставини заперечувалися і стороною захисту. При цьому вказані питання під час несення військової служби вирішуються у встановленому порядку, який відомий обвинуваченому як військовослужбовцю.

В той же час висновком військово-лікарської комісії, що оформлений протоколом №103 від 16.05.2024 ОСОБА_8 визнано придатним до військової служби та надалі таке рішення не переглядалося. Під медичним наглядом в медпункті військової частини НОМЕР_1 обвинувачений не перебував.

За вказаних обставин суд не може прийняти до уваги відомості про стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_8 як такі, що перешкоджали йому виконувати обов`язки військової служби, оскільки такі підтверджують відповідний стан здоров`я на період із березня до травня 2026 року.

З документів вбачається встановлення захворювань через самостійне звернення особи до лікувальних закладів та діагностичних центрів після події кримінального правопорушення та припинення такого в квітні 2025, а порядок встановлення, перегляду стану здоров`я військовослужбовця, встановлений наведеними вище нормативними актами, ОСОБА_8 не дотриманий.

На переконання суду, обставини, що на них посилається обвинувачений, не спростовують наявності в його діях складу кримінального правопорушення та не свідчать про вимушеність його рішення уникнути служби, а надані документи не підтверджують об`єктивно стану здоров`я обвинуваченого в період, до якого відноситься вчинення суспільно-небезпечного діяння, об`єктивний зв`язок між даними обставинами і вчиненим кримінальним правопорушенням відсутній.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень.

Суд, відповідно до ст. 65 КК України приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, підвищену суспільну небезпечність злочинів, пов`язаних із ухиленням від військової служби у військовий час; конкретні обставини кримінально-караного вчинку, а саме що обвинувачений ухилився від військової служби через незначний проміжок часу після призову, тривалу, майже 9 місяців, відсутність на службі, не встановлено, що обвинувачений вживав будь-які дії для повернення на службу, що свідчить про негативне ставлення до Конституційного обов`язку в умовах воєнного стану, під час активних бойових дій на території України, коли держава потребує особливого захисту; його ставлення до вчиненого, що полягає в беззастережному осуді свого вчинку та бажанні виправитись і в цьому суд вбачає щире каяття, поведінку обвинуваченого під час розгляду справи в суді, що виразилася в належному виконанні процесуальних обов`язків, послідовному повідомленні обставин вчинення кримінально-протиправного діяння, що вказує на активне його сприяння судовому розгляду, повідомлення сторони обвинувачення про сприяння досудовому слідству; особу обвинуваченого, а саме: немолодий вік обвинуваченого, який, однак, не досяг граничного віку перебування на військовому обліку; стан здоров`я, зокрема наявність належним чином підтверджених захворювань, що мають бути враховані при визначенні виду та міри покарання; відсутність відомостей про перебування обвинуваченого на обліку у лікарів психіатра та нарколога; відсутність на утриманні обвинуваченого дітей або ж непрацездатних осіб; неперебування на пенсійному обліку; наявність до мобілізації постійного місця роботи та зайнятість суспільно-корисною працею; посередню характеристику за місцем несення служби.

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, а також незадовільний стан здоров`я, що його суд враховує в порядку ч. 2 ст. 66 КК України.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

При призначенні покарання суд враховує також, що сторонами кримінального провадження ініційовано звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності в порядку, що передбачений ч. 5 ст. 401 КК України, отримано письмову згоду командира військової частини на продовження його служби в іншій військовій частині, на що обвинувачений власної згоди не надав.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, є триваючим, оскільки починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби або ж нез`явлення вчасно без поважних причин на службу, і триває безперервно протягом певного часу аж до моменту його припинення. Особа у разі вчинення триваючого кримінального правопорушення один раз вчинює дію або бездіяльність, а далі постійно перебуває у злочинному стані. Весь цей період часу у її діянні є склад закінченого кримінального правопорушення. Триваюче кримінальне правопорушення є закінченим, починаючи з моменту його припинення.

В разі вчинення триваючого кримінального правопорушення застосовується закон про кримінальну відповідальність, який був чинним на момент його закінчення, і в цьому випадку зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі не застосовується (постанова ВС від 28.04.2026 у справі №159/140/24).

Кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_8 після набрання чинності 27.01.2023 Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2839-ІХ від 13.12.2022, яким виключається можливість застосування статей 69, 75 КК до осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 407 КК України.

Враховуючи викладені вище обставини, законодавчі вимоги ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 75 КК України щодо неможливості звільнення від відбування покарання з випробуванням та призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або застосування іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу у разі засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції відповідної статті, із урахуванням стану здоров`я останнього та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Таке покарання на переконання суду буде достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню нових злочинів.

Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Харкова від 18.04.2025 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, починаючи із часу його фактичного затримання 18.04.2025, з утриманням в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 26.05.2025 запобіжний захід продовжений до 24.07.2025 включно. 24.07.2025 обвинуваченого ОСОБА_8 звільнено з-під варти, отже період часу із 18.04.2025 до 24.07.2025 на підставі ч. 5 ст. 72 КПК України слід зарахувати у строк покарання із розрахунку, що одному дня попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

За відсутності клопотань сторони обвинувачення, підстави для обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу – відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 368-371, 373, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч. 5 ст. 407 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати з моменту затримання на виконання вироку.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування призначеного покарання строк попереднього ув`язнення з 18.04.2025 до 24.07.2025 включно, загалом 3 місяці та 7 днів, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку у день його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий: ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua