Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №539/1955/26 — Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/1955/26

Провадження № 2/539/1712/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року місто Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Рудалєвої Л.В.,

при секретарі судового засідання Бас В.Г.,

сторони у судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Лубенського міськрайонного суду Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» (адреса місця знаходження: Львівська область, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус № 28, ЄДРПОУ - 35234236) звернулося до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області із позовною заявою до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд:

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» (адреса місця знаходження: Львівська область, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус № 28, ЄДРПОУ - 35234236) заборгованість за кредитним договором №5102027 від 30 жовтня 2019 року у сумі 16 170 (шістнадцять тисяч сто сімдесят) гривень 00 копійок.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІОЛАН» (далі – первісний кредитор) та відповідачем 30 жовтня 2019 року було укладено електронний кредитний договір №5102027, відповідно до умов якого відповідач отримав у борг кошти у сумі 5 500,00 грн та зобов`язувався повернути та сплатити відсотки за користування ними у строк, визначений у договорі, а також сплатити комісію.

31 січня 2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІОЛАН» (первісним кредитором) та позивачем укладено договір факторингу, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу права вимоги за кредитним договором, серед іншого, до відповідача.

Унаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість перед первісним кредитором. За результатами укладення між первісним кредитором та позивачем договору факторингу право вимоги за заборгованістю відповідача перед первісним кредитором перейшло до позивача.

Як правову підставу для звернення до суду позивач зазначає норми статей 512, 514, 1082 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) щодо правових наслідків відступлення права вимоги; статей 626, 627, 628, 629 ЦК України щодо обов`язковості умов укладених договорів; статей 1049, 1050, 1054 ЦК України щодо особливостей укладення та виконання кредитних договорів; статей 526, 625 ЦК України щодо обов`язковості виконання боржником узятих на себе зобов`язань за договором, а також Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якого електронна форма кредитного договору прирівнюється до письмової форми договору.

28 травня 2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона заперечила проти заявлених позовних вимог, зазначивши, що позивач не навів доказів того, що саме відповідач укладала із первісним кредитором у електронній формі кредитний договір, пройшла відповідну ідентифікацію, а кредитний договір не містить електронного підпису відповідача. Оскільки самого зобов`язання за кредитним договором не існує, на переконання відповідача, не відбулося передачі права вимоги за ним. Позивач не довів перерахування коштів відповідачу за кредитним договором, оскільки платіжне доручення, подане позивачем на підтвердження цього факту, не є банківською випискою. Крім того, проценти за користування кредитом, розраховані первісним кредитором та відповідачем, нараховані поза межами кредитування, що не відповідає умовам кредитного договору. Умови кредитного договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, а тому не підлягають виконанню. Крім того, на переконання відповідача, стягнення комісії на надання кредиту є не справедливим, а стягнення неустойки (штрафу, пені) в умовах воєнного стану є незаконним з огляду на вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. З урахуванням наведено представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заяви, клопотання учасників справи

Разом із позовною заявою представник позивача надіслав до суду клопотання про витребування доказів та про розгляд справи за відсутності представника позивача.

28 травня 2026 року до суду від представника відповідача разом із відзивом на позовну заяву у прохальній частині надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та/або його представника.

02 липня 2026 року до суду від позивача надійшло клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи за відсутності представника позивача.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 12 травня 2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у цивільній справі та вирішив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив судове засідання на 08 липня 2026 року, витребувавши інформацію від банку.

Ухвалою від 08 липня 2026 року суд повторно витребував від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію. Відклавши судове засідання на 14 вересня 2026 року.

Судове засідання, призначене судом на 14 вересня 2026 року, відклалося на 20 жовтня 2026 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивач – ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» - є фінансовою установою, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.22).

30 жовтня 2019 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІОЛАН» (первісний кредитор) та відповідачем було укладено Кредитний договір №5102027 (далі – кредитний договір) (а.с.6-8), відповідно до пункту 1.1 якого позикодавець (первісний кредитор) зобов`язується передати позичальнику (відповідачу) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума кредиту становить 5 500,00 грн (пункт 1.2 кредитного договору). Строк кредиту – 30 днів, дата надання кредиту – 30 жовтня 2019 року, дата погашення кредиту – 29 листопада 2019 року (пункти 1.3-1.4 кредитного договору).

Відповідно до пункту 1.5.1 кредитного договору комісія за надання кредиту – 660,00 грн.

Проценти за користування кредитом – 2 475,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50% в день (пункт 1.5.2 кредитного договору).

Стандартна процента ставка - 1,50% в день (пункт 1.6 кредитного договору). Загальна сума кредиту – 8 635,00 грн (графік розрахунків, а.с.8, зворотна сторона).

Кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника (відповідача) (пункт 2.1 кредитного договору).

Відповідно до пункту 2.3 кредитного договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право продовжити строк кредитування, сплативши комісію та продовження дії кредитного договору та повну або часткову суму заборгованості. Волевиявлення продовжити строк дії договору підтверджується здійсненням позичальником відповідного платежу.

З огляду на норми пункту 2.2.3 кредитного договору проценти за користування кредитом можуть нараховуватися у разі неповернення суми кредиту не більше 60 днів, після цього нарахування процентів припиняються.

Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора та доступний, зокрема через сайт товариства (кредитора) та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Згідно з графіком розрахунків, який є додатком до кредитного договору, дата повернення кредиту та процентів за користування кредитом – 29 листопада 2019 року, сума повернення (з урахуванням відсотків за користування кредитом) – 8 635,00 грн (а.с.8,зворотна сторона).

Довідкою від 10 вересня 2025 року ТОВ «МІОЛАН» підтвердило ідентифікацію відповідача, який підписав кредитний договір із застосуванням електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.9).

Відповідно до платіжного доручення №2824212 відповідачу 30 жовтня 2019 року було перераховано суму кредиту 5 500,00 грн (а.с.9, зворотна сторона).

Крім того, аналогічна інформація про перерахування 30 жовтня 2019 року коштів у сумі 5 500,00 грн відповідачу надана АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду (а.с.112).

31 січня 2020 року між первісним кредитором та позивачем укладено Договір відступлення права вимоги №46-МЛ (далі – договір факторингу) (а.с.11, зворотна сторона – а.с.19), відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників.

Передача позивачу права вимоги за кредитним договором відповідача підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників (а.с.20), а також витягом з Реєстру боржників (а.с.21).

Згідно з розрахунком первісного кредитора станом на 28 січня 2020 року (на дату максимально можливого нарахування процентів відповідно до кредитного договору) (а.с.10), за також згідно з випискою позивача з особового рахунку відповідача за кредитним договором станом на дату подання позову – 14 квітня 2026 року - загальна сума заборгованості відповідача перед ним становила 16 170,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5 50000,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків – 7 260,00 грн , заборгованість за комісіями – 660,00 грн, заборгованість за штрафами/пенею – 2 750,00 грн (а.с.11).

Листом від 01 квітня 2026 року №19457718/547 позивач звернувся до відповідача із досудовою вимогою, у якій повідомив про укладення договору факторингу та про необхідність сплати йому заборгованості за кредитним договором (а.с.21, зворотна сторона).

Отже, суд встановив, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов`язані із невиконанням останнім зобов`язань за укладеним ним кредитним договором відповідно до умов договору факторингу.

Вказані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України), Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування» (далі – Закон про споживче кредитування) станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Не погоджуючись із відповідачем, який не сплатив заборгованість за кредитним договором, керуючись положеннями договору факторингу, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.

Норми права, які застосував суд

Згідно зі статею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (часина третя статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України визначено, що період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Оцінка суду

Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, звертає увагу суду на те, що відповідач не виконує умови укладеного між ним та первісним кредитором кредитного договору в електронному вигляді, право вимоги за яким передано позивачу. Оскільки відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором, який укладено в електронному вигляді, в наслідок цього виникла заборгованість, її слід стягнути у судовому порядку.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивач не навів доказів того, що саме відповідач укладала із первісним кредитором у електронній формі кредитний договір, пройшла відповідну ідентифікацію, а кредитний договір не містить електронного підпису відповідача. Оскільки самого зобов`язання за кредитним договором не існує, на переконання відповідача, не відбулося передачі права вимоги за ним. Позивач не довів перерахування коштів відповідачу за кредитним договором, оскільки платіжне доручення, подане позивачем на підтвердження цього факту, не є банківською випискою. Крім того, проценти за користування кредитом, розраховані первісним кредитором та відповідачем, нараховані поза межами кредитування, що не відповідає умовам кредитного договору. Умови кредитного договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, а тому не підлягають виконанню. Крім того, на переконання відповідача, стягнення комісії на надання кредиту є не справедливим, а стягнення неустойки (штрафу, пені) в умовах воєнного стану є незаконним з огляду на вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. З урахуванням наведено представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, оцінюючи докази, що містяться в матеріалах справи, чинне законодавство України із вказаного спірного питання, дійшов наступних висновків.

Відповідно до змісту статей 526, 527, 530, 627, 628 ЦК України, а також Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є обов`язковим до виконання на умовах, які ним визначені, а прийняті на себе контрагентами зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.

Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, відповідно до вимог кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти та був зобов`язаний їх повертати на умовах та у строк, передбачений договором. При цьому, в матеріалах справи, документів, які б підтверджували виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, немає.

Суд не погоджується із доводами відповідача про те, що кредитний договір не було укладено, оскільки у матеріалах справи міститься довідка первісного кредитора про проведення ідентифікації клієнта перед укладенням кредитного договору. Крім того, від банку на виконання ухвали суду надійшла інформація про те, що відповідач отримала кредитні кошти: у дату та у сумі, які зазначені у кредитному договорі.

В силу вимог статей 629 та 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний виконувати кредитний договір відповідно до його умов та вимог закону.

Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням статті 617 ЦК України.

Позивач є фінансовою установою та має відповідне свідоцтво, а тому суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за вказаним вище кредитним договором відповідно до вимог статей 514 та 516 ЦК України була правомірно передана за договором факторингу позивачу. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав у строк взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, позивач має підстави вимагати від відповідача їх виконання відповідно до умов договору факторингу, позовні вимоги є обґрунтованими.

Щодо твердження відповідача про те, що проценти за користування кредитом, розраховані первісним кредитором та відповідачем, нараховані поза межами кредитування, що не відповідає умовам кредитного договору, суд зазначає наступне.

Як було зафіксовано вище, умови кредитного договору, зокрема пункт 2.3 передбачає право позичальника (відповідача) продовжити строк кредитування, при цьому умовою такого продовження є сплата комісії та повної або часткової суми заборгованості.

У разі, якщо таке не відбувається, а позичальник не погашає заборгованість та продовжує користуватися коштами, кредитний договір передбачає пункт 2.2.3, відповідно до якого проценти за користування кредитом продовжують нараховуватися у разі неповернення суми кредиту, але не більше 60 днів. Таким чином, у разі неповернення коштів позичальником кредитний договір передбачає пролонгацію кредитного договору, але не більше на 60 днів. Як вбачається із матеріалів справи, зокрема розрахунків первісного кредитора та позивача, проценти за користування кредитними коштами були розраховані після закінчення 30-денного строку, але не більше ніж на 60 днів. Таким чином, суд дійшов висновку, що проценти за користування кредитом розраховані в межах строку кредитування, а тому суд відхиляє доводи відповідача як необгрунтовані.

Щодо твердження відповідача про те, що, умови кредитного договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, а стягнення комісії на надання кредиту є не справедливим, суд зазначає таке.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, зокрема пункту 1.5.1, комісія за надання кредиту – 660,00 грн. Комісія за надання кредиту передбачена Законом України «Про споживче кредитування».

З аналізу вимог пункту 4 частини першої та частини другої статті 8 Закону про споживче кредитування суд вбачає, що цей Закон передбачає право фінансової установи встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1,ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Аналізуючи умови кредитного договору у цій справі, суд дійшов висновку про правомірність дій первісного кредитора щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Включення до тексту кредитного договору, умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача у цій частині.

Щодо стягнення заборгованості за неустойкою (штрафом, пенею) суд зазначає таке.

З огляду на зазначені вище норми пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, відповідач звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь позивача неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення – відповідні платежі за прострочення підлягають списанню кредитодавцем (позивачем). У зв`язку з цим суд догоджується із доводами відповідача у цій частині та вважає, що заборгованість за неустойкою (штрафом, пенею) у сумі 2 750,00 грн не підлягає стягненню із відповідача.

За вказаного вище правового врегулювання, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач – заперечуючи проти позову, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи та доказам, що це підтверджують, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги слід задовольнити частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору суд зазначає таке.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач під час подання позову сплатив судовий збір у сумі 2 662,40 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією №25695 від 23 квітня 2026 року (а.с.1).

У зв`язку з тим, що позовні вимоги суд задовольняє частково, судовий збір стягується із відповідача на користь позивача пропорційно сумі задоволених вимог, а саме: 2 209,53 грн.

Щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи суд зазначає таке.

Позивач, серед іншого, заявив вимогу щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат було надано до матеріалів справи Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року (а.с.24, зворотна сторона) (далі – Договір) та Акт №Д/21450 від 14 квітня 2026 року (далі – Акт) (а.с.25, зворотна сторона).

Зі змісту Акту вбачається, що послуги адвоката складають 8 000,00 грн.

Крім того, відповідач також заявив вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат було подано Договір №б/н про надання професійної правничої (правової) допомоги від 19 травня 2026 року (а.с.75-77) (далі – Договір), Акт виконаних робіт від 27 травня 2026 року (а.с.80) (далі – Акт).

Проаналізувавши Договори та Акти, суд дійшов висновку про те, що витрати на правничу допомогу як позивачу, так і відповідачу слід зменшити з огляду на таке.

Відповідно до частин третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як вбачається із змісту Договорів та Актів, послуги адвоката позивача у вказаній справі становлять 8 000,00 грн, а відповідача – 6 000,00 грн.

Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що робота, зазначена у Актах, має не обґрунтовано завищену вартість, з огляду на складність справи (стягнення заборгованості здійснюється за одним кредитним договором) та фактично виконаній адвокатом роботі (наданих послуг), часові, витраченому на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг) (зміст позовних вимог та доданих до позовної заяви документів є стандартизованим, із процесуальних документів позивача – клопотання про підтримання позовних вимог, із документів відповідача – відзив на позовну заяву, представники не брали участі у судових засіданнях), витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, а відповідача – у сумі 6 000,00 грн не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, сталою правовою позицією і безумовно є завищеними, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення: із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, із позивача на користь відповідача – 2 000,00 грн. Під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з вимог частини третьої статті 141 ЦПК України.

Ураховуючи вищевикладене, керуючись статтями 205, 514, 516, 516, 527, 530, 627, 628, 617, 1054 Цивільного кодексу України, Законом України «Про електронну комерцію», статтями 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 281, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» (адреса місця знаходження: Львівська область, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус № 28, ЄДРПОУ - 35234236) заборгованість за кредитним договором №5102027 від 30 жовтня 2019 року у сумі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» (79018, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус 28, ЄДРПОУ 35234236):

судовий збір у сумі 2 209 (дві тисячі двісті дев`ять) гривень 53 копійки;

витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути із ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» (79018, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус 28, ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ):

витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ», адреса місця знаходження: Львівська область, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус № 28, ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Лубенського міськрайонного суду

Полтавської області Л.В. Рудалєва