Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №361/8282/24 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/8282/24

Провадження № 2/361/4867/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.10.26

08 жовтня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі Михальовій М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Очкур К.І., Левченко М.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Щербина С.П.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , у інтересах якої діє адвокат Очкур Кристина Іванівна, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя –

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог, представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Очкур К.І. зазначено, що між сторонами було укладено шлюб 28.08.2004 року, що підтверджується актовим записом №194, зробленим відділом РАЦС Обухівського РУЮ Київської області.

За період шлюбу народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб було розірвано між сторонами рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24.09.2021р. у справі №372/2697/21.

Майно подружжя, що підлягає поділу, представником позивача визначено наступним:

-Незавершений будівництвом об`єкт з надвірними спорудами (дерев`яний будинок-баня): будівництво індивідуального житлового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не введений в експлуатацію. Вартість будинку, відповідно висновку оцінювача майна від 05.08.2024р. становить 5 900 400,00 грн.

-Земельна ділянка, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, загальною площею 0,0100 га, кадастровий номер 3210600000:00:060:0197, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість земельної ділянки, відповідно висновку оцінювача від 05.08.2024р. складає 580 150,00 грн.

Вартість усього майна позивачем визначено у розмірі 6 480 550,00 грн.

Представником позивача зазначено, що вищевказана земельна ділянка була придбана за кошти батька відповідача до шлюбу, та оформлена на його ім`я. За місяць до реєстрації шлюбу, сторонами спільно розпочато будівництво індивідуального житлового будинку в інтересах сім`ї для спільного проживання. Після весілля, на території вказаної земельної ділянки було також розпочато будівництво дерев`яного тимчасового будинку для проживання сторін, щоб не винаймати житло на період будівництва великого цегляного будинку. На теперішній час, у дерев`яному будинку розташована баня.

Обидва будинки – і дерев`яний тимчасовий і великий цегляний – побудовані спільними зусиллями та за спільні кошти сторін, а також їх родичів, фізичною допомогою родичів та друзів обох сторін спору під час шлюбу. Будівництво тривало з 2005 року по 2012 рік. Сторони встигли пожити у цьому будинку з 2012 рік по 2020 рік. Після розірвання шлюбу, сторонами, спочатку, була досягнута домовленість щодо продажу спірного будинку та розподілу коштів навпіл, однак, відповідач тепер відмовляється здійснити ці дії.

Враховуючи наведене, представник позивача просить суд визнати об`єктами права спільної сумісної власності незавершений будівництвом об`єкт з надвірними спорудами (дерев`яний будинок-баня): будівництво індивідуального житлового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, загальною площею 0,0100 га, кадастровий номер 3210600000:00:060:0197, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Поділити майно подружжя та визнати за сторонами право власності на нього по частині за кожним.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Писанець Н.В. від 21.10.2024р. було відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

18.12.2024р. від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив, за змістом якого, позовні вимоги не визнав повністю, зазначав про відсутність у позивача належних та допустимих доказів участі позивача та її рідних у будівельних роботах та витратах на будівництво самочинно зведеного будинку, не введеного в експлуатацію, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, зазначав про придбання земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок за понад рік до реєстрації шлюбу, та відсутності підстав для її поділу між сторонами.

Ухвалою суду від 28.03.2025р. у справі було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Присутні у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представники позивача адвокат Очкур К.І. та адвокат Левченко М.М. підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, висловив обґрунтування, аналогічні позовній заяві.

Присутні у судовому засіданні представник відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Щербина С.П. просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, в обґрунтування незгоди посилались на зміст відзиву, долученого до матеріалів справи. Зауважили про відсутність підтверджень введення спірного будинку в експлуатацію, також про відсутність відомостей про стан його готовності та відсутності підстав для визнання його спільною сумісною власністю подружжя та його поділу. Щодо земельної ділянки також зазначили про придбання цього майна до реєстрації шлюбу з позивачем та відсутності підстав для визнання його спільною сумісною власністю подружжя та його поділу.

Допитаний у судовому засіданні, у якості свідка, ОСОБА_4 зазначив, що він є батьком відповідача та, до його одруження, придбав для нього земельну ділянку, на якій спочатку побудував дерев`яний будинок для сина та невістки, а потім цегляний. Також він особисто займався як будівництвом будинків, так і фінансуванням, давав грошові кошти сину та сам оплачував матеріали та роботи. Невістка та її родичі не брали участі у будівництві та оплаті цих робіт.

Допитана у якості свідка, у судовому засіданні, ОСОБА_5 зазначила, що є колегою по роботі позивача та її подругою, та їй відомо, що, спочатку, родина ОСОБА_6 мешкала у дерев`яному будиночку, потім у 2013-2014 році вони переїхали до цегляного будинку, де під час будівництва ОСОБА_7 готувала їжу працівникам та її батько та брат також допомагали. З початком війни у 2022 році, ОСОБА_8 з дитиною виїхала з України, а у будинку зараз живуть відповідач з новою жінкою.

Допитаний у якості свідка, у судовому засіданні, ОСОБА_9 показав, що є батьком позивачки ОСОБА_1 . Йому відомо, що він та його син, допомагали їй у будівництві дерев`яного та цегляного будинків, заливали фундамент. Закінчено будівництво було у 2015 році, це єдине місце проживання доньки. Він особисто давав грошові кошти на будівництво, також у самій доньки були дохід, бо вона працювала та вкладала також ці кошти у будинок. Також, дідусь залишив спадщину, її частину донька також вклала у будівництво.

Допитаний у судовому засіданні, у якості свідка, ОСОБА_10 зазначив, що є сусідом сторін. Йому відомо, що земельну ділянку під будинком придбав батько відповідача, потім вони побудували дерев`яний будинок і проживали там. Приблизно у 2010 році було закінчено будівництво цегляного будинку, особисто свідок виконував будівельні роботи укладаючи керамічну плитку на другому поверсі та кухні. Оплату роботи та матеріалів робили разом ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .

Допитаний у судовому засіданні, у якості свідка ОСОБА_12 зазначив, що є рідним братом позивачки ОСОБА_1 та йому відомо, що вона разом з чоловіком будували дерев`яний та цегляний будинки, закінчили приблизно у 2003 -2004 році, будинок до кінця не був закінчений, однак, вони вселились жити. Позивачка вклала свої грошові кошти у будівництво, отримані після продажу спадкової квартири дідуся. Сам свідок зазначає, що перевозив цеглу для будівництва, копав фундамент та монтував блоки.

Допитана у судовому засіданні, у якості свідка ОСОБА_13 зазначила, що є родичкою позивачки ОСОБА_1 та вона виконувала будівельні роботи – шпаклювала на другому поверсі поверхні, їй оплачувала роботу ОСОБА_7 та купувала суміші.

Допитана у якості свідка, у судовому засіданні, ОСОБА_14 зазначила, що є другом родини ОСОБА_6 , та їй відомо, що до шлюбу у ОСОБА_11 була придбана земельна ділянка, на якій вже у шлюбі з ОСОБА_7 , вони побудували спочатку дерев`яний, а потім цегляний будинки, у якій заїхали жити у 2010 році. На момент припинення їх стосунків, з початком війни у 2022 році, будинок був повністю готовий, були проведені усі комунікації, та він був оздоблений всередині. Також свідок зазначила, що бачила як будівництво та ремонтні роботи проводили найняті працівники.

Допитана у якості свідка ОСОБА_15 , у судовому засіданні, повідомила, що є подругою позивача ОСОБА_1 , вона була присутня на родинних святах. Відповідач привозив її та ОСОБА_7 на екскурсію на земельну ділянку, на якій у подальшому були побудовані спочатку дерев`яний будинок, а потім великий цегляний. Особисто свідок допомагала клеїти шпалери у цьому будинку, ОСОБА_7 варила їсти будівельникам. Також позивач вклала особисті грошові кошти у будівництво, отримані від продажу спадкової квартири. Батьки обох сторін також допомагали фінансово при будівництві.

Допитаний у судовому засіданні, у якості свідка ОСОБА_16 зазначив, що він проводив будівельні та ремонтні роботи, за домовленістю з батьком ОСОБА_2 у будинках. Спочатку, переробляли дерев`яний будинок, потім сходи робили, шпалери клеїли та плитку. За виконані роботи розраховувався батько відповідача.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено шлюб 28.08.2004 року, що підтверджується актовим записом №194, зробленим відділом РАЦС Обухівського РУЮ Київської області. За період шлюбу народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб було розірвано між сторонами рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24.09.2021р. у справі №372/2697/21.

Відповідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.04.2003 року, ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,100 г, розташовану по АДРЕСА_1 , вартістю 37,242 грн. На підставі вказаного договору, ОСОБА_2 було видано державний акт на вищевказану земельну ділянку.

Висновком оцінювача про вартість майна ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» від 05.08.2024р. зазначена ринкова вартість двоповерхового житлового цегляного будинку, загальною площею 180 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 5 900 400,00 грн. Також цим же висновком визначена ринкова вартість земельної ділянки під будинком з кадастровим номером 3210600000:00:060:0197, у розмірі 580 150,00 грн.

У змісті висновку зазначено, що метою оцінки є консультація замовника ОСОБА_1 для прийняття управлінського рішення, а також, що оцінювач не проводив особистого огляду об`єкта оцінки та дані щодо основних характеристик об`єкта надані замовником та їх достовірність оцінювачем не встановлювалась.

Інші долучені сторонами письмові докази не відносяться до предмету позову, та підтверджують обставини, які не оспорюються сторонами, а саме: наявного спадкового майна позивача ОСОБА_1 та участі у придбанні будівельних матеріалів відповідачем ОСОБА_2 .

Вирішуючи по суті позовні вимоги сторін, суд виходить з наступного.

Так, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також, варто вказати, що згідно статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (перше речення абзацу 2 частини 1 статті 71 Кодексу).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Згідно ч.4 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

На вимогу ч.5 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об`єктом спільної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об`єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об`єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об`єктів майна одному з подружжя, частину - іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям.

У постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 369/7613/17, від 09 червня 2021 року в справі № 523/15462/16-ц, від 14 квітня 2021 року в справі № 127/7830/17 наголошується: «... вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності».

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Так, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вимогами ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Враховуючи наведене, суд вважає, що не підлягає визнанню спільним сумісним майном подружжя та поділу земельна ділянка, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, загальною площею 0,0100 га, кадастровий номер 3210600000:00:060:0197, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки, вказана ділянка була придбана ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 .

Посилання позивача на будівництво житлового будинку за вищевказаною адресою, його фундаменту, двох поверхів, проведення лінії електромережі та інших комунікацій до місця зведення будинку – ґрунтується на власних поясненнях, показаннях свідків, які зазначають про проведення будівельних робіт та не фіксують ступінь готовності об`єкту, оскільки не наділені відповідними повноваженнями, а також висновком оцінювача про вартість майна ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» від 05.08.2024р., який суд оцінює критично, оскільки оцінювач не проводив особистого огляду об`єкта оцінки та дані щодо основних характеристик об`єкта надані замовником та їх достовірність оцінювачем не встановлювалась – суд не вважає належним та допустимим доказом для віднесення вказаного позивачем об`єкту до спільного сумісного майна подружжя.

Відповідачем у справі не спростовується здійснення будівельних робіт за вищевказаною адресою. Також показання свідків підтверджують ті самі обставини. Однак, враховуючи відсутнім факт введення в експлуатацію вказаного майна, що повинно підтверджуватись відповідним належним письмовим доказом, а також факт відсутності висновку експерта у вказаній категорії справ, визначення позивачем споруди, наявність якої не оспорюється стороною відповідача, саме як будинок зі ступенем готовності для поділу між подружжям – є припущенням позивача та не може бути покладено в основу судового рішення.

Наведені висновки суд визначив з врахуванням наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частина 2 статті 331 ЦК України передбачає, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва.

Відповідно до висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №525/511/16-ц, від 20.02.2020 у справі №496/6067/15-ц, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

При цьому, суд враховує, що позивач, є обізнаною про вищевказані діючі норми законодавства, оскільки посилалась на них у позовній заяві, скористалась правовою допомогою адвоката, не звернулась до суду з клопотанням про призначення експертного дослідження для визначення ступеню готовності об`єкту для подальшого можливого його поділу, а також не визначила позовні вимоги як поділ будівельних матеріалів у разі відсутності експертного висновку.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відмовляє у їх задоволенні.

Судові витрати у разі відмови у задоволенні позовних вимог, відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.60, 69, 70, 57, 65 Сімейного кодексу України,ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 280, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у інтересах якої діє адвокат Очкур Кристина Іванівна, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Писанець Н.В.