Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №607/15755/24 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/15755/24Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р.

Провадження № 22-ц/817/975/26Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

суддів — Хоми М.В., Костіва О.З.

за участю секретаря — Дідух М.Є.,

відповідача та його представника

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №607/15755/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Войнарський Андрій Йосифович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2026 року (ухвалене суддею Кунець Н.Р., повне рішення суду складено 20 травня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.08.2023 р.

Зазначала, що у даному шлюбі у них народилось двоє дітей, а саме сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають на даний час із нею та перебувають на її утриманні.

Звертала увагу на те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю у зв`язку із захворюванням церебральний параліч та інші паралітичні синдроми та потребує додаткових матеріальних витрат на забезпечення повноцінного рівня життя.

Стверджувала, що за час сумісного проживання в шлюбі було спільно придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , однак, право власності на вказаний житловий будинок документально було зареєстровано лише за відповідачем у 2011 році на підставі рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області по справі № 2-240 від 18.04.2011.

Вказувала на те, що оскільки придбане житло потребувало будівельних та ремонтних робіт, ними з відповідачем за спільні кошти, без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт та без прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, було здійснено добудову до вищевказаного житлового будинку АДРЕСА_2 та побудовано різного роду допоміжні споруди за цією ж адресою, внаслідок чого загальна площа житлового будинку разом із добудовами збільшилась майже вдвічі, орієнтовно на 100 кв.м., та на даний час становить приблизно 200 кв.м.

Зазначала, що 14.12.2016 року за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,156 га, кадастровий номер 6125085700:02:001:0090, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , однак незважаючи на наявність у відповідача на праві власності земельної ділянки для будівництва і обслуговування спірного житлового будинку, господарських будівель і споруд, будівництво яких вже завершено, станом на момент подачі позову житловий будинок по АДРЕСА_2 разом із наявними добудовами, як цілісний майновий комплекс, відповідачем в експлуатацію не здано, державну реєстрацію права власності на це новостворене нерухоме майно не проведено.

Враховуючи те, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований ними за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, проте його будівництво ще не закінчено та він ще не зданий в експлуатацію, вважала за доцільне здійснити поділ вказаного майна, шляхом виплати їй компенсації вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт.

Окрім цього зазначала, що за час подружнього життя ними з відповідачем за спільні кошти було придбано також земельну ділянку, площею 0,0437 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 6110100000:12:016:0101, та житловий будинок, площею 199,5 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 та які в повному обсязі було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Посилалась на те, що на даний час згоди про добровільний поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя між ними не досягнуто.

Звертала увагу на те, що рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області по справі № 606/1235/21 від 30.08.2021 року з відповідача ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі по 2000 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.06.2021 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Стверджувала, що вказаний розмір аліментів в загальній сумі 4000 грн. на місяць є недостатнім для забезпечення гармонійного розвитку двох дев`ятирічних дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю, а жодної іншої матеріальної допомоги відповідач не надає.

З огляду на вищезазначені обставини, враховуючи, що аліменти на утримання дітей в розмірі по 2000 грн. щомісячно є недостатніми для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, вважала, що є підстави для збільшення розміру її частки у майні, яке перебуває у спільній сумісній власності.

На підставі вищевикладеного, просила:

- в порядку поділу майна подружжя, визнати за нею, право власності на 3/4 ідеальних частки земельної ділянки, площею 0,0437 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 6110100000:12:016:0101, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та житлового будинку, площею 199,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію 3/4 часток вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт, що входять в об`єкт незавершеного будівництва, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 570 000 грн., а також понесені нею судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2026 року позов задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

-визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_4 ;

-визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0437 га, кадастровий номер 6110100000:12:016:0101, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована, за адресою: АДРЕСА_3 .

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі у сумі 5 320, 12 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Войнарський А.Й., просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: - збільшити частку ОСОБА_1 у спільному сумісному майні подружжя та визнати за нею право власності на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_5 , та на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0437 га, кадастровий номер 6110100000:12:016:0101, розташованої за цією ж адресою; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт, що входять до об`єкта незавершеного будівництва (самочинної добудови) за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 570 000 грн.; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на проведення судової будівельно-технічної експертизи, у розмірі 35 622,72 грн.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував частини другу та третю статті 70 СК України та безпідставно відмовив у відступленні від засади рівності часток подружжя.

Вважає помилковим посилання місцевого суду на те, що відповідач не має заборгованості зі сплати аліментів, оскільки закон вимагає встановити не те, чи існує заборгованість зі сплати аліментів, а чи є розмір аліментів достатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.

Вказує на те, що розмір аліментів 4 000 грн. на двох дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю, очевидно не є достатнім для забезпечення їхніх потреб.

Звертає увагу на те, що одна з дітей - ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю у зв`язку з дитячим церебральним паралічем, що само собою обумовлює значно вищий обсяг витрат на: медичне обстеження та лікування;- реабілітаційні заходи;- спеціальні засоби догляду; - медикаментозне забезпечення; - відвідування спеціалістів; - додаткові витрати, пов`язані з фізичним розвитком, адаптацією та підтриманням стану здоров`я.

Вважає, що суд першої інстанції фактично проігнорував цю обставину, хоча вона є ключовою для застосування частини третьої статті 70 СК України.

Також вважає, що суд першої інстанції, встановивши факт масштабного збільшення будинку, неправильно застосував статтю 62 Сімейного кодексу України та безпідставно відмовив у стягненні компенсації вартості будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у добудову будинку в с. Мшанець.

Вважає, що вимагання від одного з подружжя подання повного комплекту первинних фінансових документів на всі будівельні матеріали та роботи, виконані протягом багатьох років шлюбу, означає фактичне унеможливлення захисту права, яке передбачене статтею 62 СК України.

Посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза належною оцінкою ті обставини, що: -позивачка була зареєстрована та фактично проживала у будинку в с. Мшанець у період з 22.03.2007 по 22.07.2020 року; - саме в цей період сторони перебували у шлюбі та вели спільне сімейне господарство; -добудова та поліпшення будинку проводилися саме у період спільного життя сторін; - відповідач не заперечував факту проведення будівельних та ремонтних робіт, а також здійснення добудови; -висновком експертизи підтверджено істотний обсяг виконаних будівельних робіт та майновий приріст об`єкта.

Вважає, що суд першої інстанції, фактично підмінив предмет доказування, зосередившись на правовому режимі первісного будинку як спадкового майна відповідача, хоча спір у цій частині стосувався не первісного будинку, а вартості створеної в шлюбі добудови та поліпшень.

Вказує на те, що експертизою підтверджено наявність добудови та істотне збільшення площі будинку, тому у разі задоволення вимоги про компенсацію просить покласти ці витрати на відповідача пропорційно задоволеним вимогам і здійснити новий розподіл судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ороновська О.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зазначає, що позивачка не довела передбачених статтею 70 СК України підстав для відступу від рівності часток подружжя, зокрема недостатності аліментів для забезпечення розвитку та лікування дітей.

Звертає увагу на те, що відповідач заборгованості зі сплати аліментів не має, а позивачка з вимогою про збільшення їх розміру не зверталася.

Заперечує щодо підміни судом критерію недостатності аліментів відсутністю заборгованості, оскільки суд оцінив обставини справи в сукупності, а саме проживання дітей із позивачкою не є достатньою підставою для збільшення її частки.

Щодо компенсації за добудову зазначає, що будинок у с. Мшанець є особистою власністю відповідача, отриманою у спадщину, а позивачка не довела здійснення добудови внаслідок спільних грошових чи трудових затрат або її особистих затрат, а також періоду виконання робіт.

Вказує на те, що визнання відповідачем факту добудови не означає визнання її спільного фінансування.

Наголошує, що суд констатував відсутність будь-яких належних доказів відповідних затрат, а не лише розрахункових документів.

Вказує на те, що висновок експерта встановлює технічні параметри об`єкта та вартість матеріалів і робіт, проте не підтверджує джерел їх фінансування чи участі сторін у будівництві.

Вважає правильним покладення витрат на експертизу на позивачку, оскільки у вимозі про стягнення компенсації вартості будівельних матеріалів і робіт суд відмовив.

Стверджує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування чи зміни рішення.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник- адвокат Ороновська О.М. просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін, оскільки вважають його законним та обґрунтованим.

Інші учасники справи належним чином повідомлялись про дату, час і місце слухання справи, однак в судове засідання не з`явились, що не перешкоджає розгляду справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, ознайомившись з матеріалами справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28.07.2005 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08.08.2023 у справі № 606/2206/22 розірвано.

У даному шлюбі у сторін народилось двоє дітей, зокрема син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 06.05.2020 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого повторно 06.05.2020.

Згідно з медичним висновком № 19 про дитину – інваліда віком до 18 років від 26.01.2021, у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наявне захворювання, що відповідає розділу І пункту 2 підпункту 2.1 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей – інвалідів віком до 18 років. Висновок дійсний до 26.01.2026.

Відповідно до Договору купівлі – продажу посвідченого приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Гордєєвою Л.І. 12.05.2006 та зареєстрованого в реєстрі за № 1578, Продавець ОСОБА_5 продала, а Покупець ОСОБА_6 купила належний продавцеві житловий будинок з надвірними будівлями під АДРЕСА_2 , житловою площею 57,1 кв.м.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18.04.2011 у справі № 2-240/11, визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що у АДРЕСА_2 , як за спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

15.11.2018 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Іваненко О.С. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 2090 Договір купівлі – продажу нерухомого майна, відповідно до якого Продавець ПрАТ «КУА «НАЦІОНАЛЬНИЙ РЕЗЕРВ» продає, а Покупець ОСОБА_1 купляє у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 74,2 кв.м., житловою площею 28,8 кв.м. і сплачує за нього ціну визначену цим Договором.

Відповідно до п. 1.6 Договору на придбання нерухомого майна, що є предметом цього договору, отримана згода чоловіка покупця – ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Іваненка О.С. 15.11.2018 по реєстру за № 2089.

Згідно з п. 2.1 Договору, ціна нерухомого майна, що купується Покупцем за цим Договором, становить 865 766 грн, без ПДВ.

Згідно з Договором дарування земельної ділянки та житлового будинку посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. 19.06.2020, Дарувальник ОСОБА_7 обізнана про безоплатність цього правочину, без будь – якого примусу, насильства або якихось погроз подарувала, а Обдаровувана ОСОБА_1 прийняла у дар: будинок, житловий будинок літ. Б, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 ; земельну ділянку, місце розташування якої: : АДРЕСА_7 , кадастровий номер 6110100000:07:011:0139.

20.06.2020 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Стандрет А.М. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 382 Договір купівлі – продажу квартири, за умовами якого Продавець ОСОБА_1 передала, а Покупець ОСОБА_8 прийняв у власність за ціну та на умовах передбачених даним договором, нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 74,2 кв.м., житловою площею 28,8 кв.м.

За змістом п. 2.1 Договору, продажна вартість (ціна) об`єкту продажу становить 222 600 грн.

Відповідно до п. 9.5 Договору, на продаж об`єкта продажу нотаріусу надано заяву про згоду чоловіка Продавця ОСОБА_2 , засвідчену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Стандрет А.М. 20.06.2020 за реєстровим № 380.

17.07.2020 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 206 Договір купівлі – продажу житлового будинку, згідно з яким Продавець ОСОБА_9 , діючи за дорученням ОСОБА_10 та ОСОБА_11 продала, а Покупець ОСОБА_2 купив житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площе 199,5 кв.м., житловою площею 76,1 кв.м.

За умовами п. 7 Договору, продаж вказаного в договорі житлового будинку вчинено за суму 1 616 000 грн.

Пунктом 14 Договору передбачено, що перед посвідченням цього договору дружиною Покупця ОСОБА_1 подана заява про згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_2 житлового будинку, який є предметом цього договору. Справжність її підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. 17.07.2020 за реєстровим № 205.

Також, 17.07.2020 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 208 Договір купівлі – продажу земельної ділянки, згідно з яким Продавець ОСОБА_9 , діючи за дорученням ОСОБА_10 та ОСОБА_11 продала, а Покупець ОСОБА_2 купив земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0437 га, з кадастровим номером 6110100000:12:016:0101, з цільовим призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

За умовами п. 4 Договору, продаж вказаної в договорі земельної ділянки вчинено за суму 147 000 грн.

Пунктом 11 Договору передбачено, що перед посвідченням цього договору дружиною Покупця ОСОБА_1 подана заява про згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_2 земельної ділянки, яка є предметом цього договору, за кошти, які є спільною сумісною власністю. Справжність її підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. 17.07.2020 за реєстровим № 205.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 354576503 від 15.11.2023 за ОСОБА_2 на праві власності зареєстроване наступне нерухоме майно:

-земельна ділянка, площею 0,0437 га, з кадастровим номером 6110100000:12:016:0101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2125863361101, підстава: договір купівлі – продажу № 208 виданий 17.07.2020 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І.;

-житловий будинок, загальною площею 199,5 кв.м., житловою площею 76,1 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1157596261101, підстава: договір купівлі – продажу № 206 виданий 17.07.2020 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І.;

-земельна ділянка, площею 0,156 га, з кадастровим номером 6125085700:02:001:0090, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1127552361250, підстава: рішення органу місцевого самоврядування № 754 видане 09.09.2016 Теребовлянською міською радою;

-житловий будинок, житловою площею 57,1 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 13779630, підстава: рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області № 2-240 від 18.04.2011.

05.03.2020 року ОСОБА_1 зверталась до Теребовлянського районного суду Тернопільської області із позовами ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та про розірвання шлюбу, які в подальшому заявами від 05.06.2020 просила повернути, у зв`язку із примиренням сторін.

16.06.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Теребовлянського районного суду Тернопільської області із позовом ОСОБА_2 про стягнення аліментів, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі по 2500 грн кожному, але не менше 50-ти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30.08.2021 року у справі № 606/1235/21, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі по 2000 грн, на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.06.2021 і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів сформованої державним виконавцем Теребовлянського ВДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції П`ятковським В.І. станом 13.08.2024 року у боржника ОСОБА_2 відсутня заборгованість.

Постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.03.2024 у справі №607/4438/24, від 26.02.2024 у справі №607/2313/24, від 12.02.2024 у справі № 607/2798/24, ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу.

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела /суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 1 кварталу 2005 року по 2 квартал 2024 року ОСОБА_1 отримувала наступні доходи: за 2005 рік: стипендія у загальному розмірі 694,31 грн; за 2006 рік: стипендія у загальному розмірі 317,25 грн; за 2007 рік: заробітна плата у загальному розмірі 1 139,03 грн; соціальні виплати у загальному розмірі 584,84 грн; за 2008 рік: соціальні виплати у загальному розмірі 991,93 грн; заробітна плата у загальному розмірі 2 950,43 грн; за 2009 рік: заробітна плата у загальному розмірі 7 718 грн; за 2010 рік: заробітна плата у загальному розмірі 10 659 грн; за 2011 рік: заробітна плата у загальному розмірі 11 557 грн; за 2012 рік: заробітна плата у загальному розмірі 4 233,50 грн; соціальні виплати у загальному розмірі 3 546,58 грн; інший дохід у розмірі 400,20 грн; за 1 та 2 квартал 2013 року: соціальні виплати у загальному розмірі 4 162,60 грн; за 3 та 4 квартал 2019 року: заробітна плата у загальному розмірі 18 080,55 грн; за 2020 рік: заробітна плата у загальному розмірі 13 522,92 грн; соціальні виплати у загальному розмірі 17 400,24 грн; за 2021 рік: соціальні виплати у загальному розмірі 21 389,39 грн; заробітна плата у загальному розмірі 40 809,08 грн; за 2022 рік: заробітна плата у загальному розмірі 139 757,86 грн; за 2023 рік: заробітна плата у загальному розмірі 165 084,54 грн; соціальні виплати у загальному розмірі 18 900 грн; допомога на лікування та мед. обслуговування у розмірі 180 грн; за 1 та 2 квартал 2024 року: соціальні виплати у загальному розмірі 29 198,42 грн; заробітна плата у загальному розмірі 34 081,88 грн; продаж нерухомого майна у розмірі 2 274 114 грн.

Також, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела /суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 1 кварталу 2005 року по 2 квартал 2024 року ОСОБА_2 отримував наступні доходи: за 2005 рік: соціальні виплати у загальному розмірі 1 677,62 грн; за 2020 рік: соціальні виплати у загальному розмірі 373,40 грн; за 2021 рік: соціальні виплати у загальному розмірі 10 084,13 грн; за 2022 рік: соціальні виплати у загальному розмірі 32 114,10 грн; за 2023 рік: соціальні виплати у загальному розмірі 8 644,80 грн.

На підтвердження понесення витрат для придбання будівельних матеріалів, необхідних для здійснення добудови до житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відповідачем ОСОБА_2 долучено до матеріалів справи накладні за 2021, 2015 роки про придбання плитки, підвіконь та відливу на загальну суму 4 342,22 грн, квитанцію ТОВ «Епіцентр К» від 08.02.2015 про придбання будівельних матеріалів на загальну суму 5 209,84 грн та довідку від 20.10.2025 видану суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_12 , відповідно до якої ОСОБА_2 у жовтні 2014 року замовив і в грудні 2014 року отримав 6 дверних блоків на суму 15 350 грн.

Як вбачається з висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової будівельно – технічної експертизи № 364/25-22 від 11.09.2025, загальна площа житлового будинку станом на час проведення державної реєстрації власності за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) становила: 95,2 кв.м. Загальна площа житлового будинку по АДРЕСА_2 з добудовою на час проведення експертизи становить: 199,0 кв.м. Житлова площа житлового будинку по АДРЕСА_2 з добудовою на час проведення експертизи становить: 57,1 кв.м. Вартість будівництва добудови до житлового будинку АДРЕСА_2 , включаючи вартість будівельних матеріалів, в цінах на день дослідження, згідно розрахунку вартості будівельних робіт (додаток № 2) становить 1 235 173,07 грн. Вартість матеріалів використаних на будівництві добудови до житлового будинку АДРЕСА_2 в цінах на день дослідження становить 940 794,70 грн.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмовлених позовних вимог, оскільки в частині задоволених позовних вимог не оскаржується.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок та земельна ділянка на АДРЕСА_3 придбані сторонами під час шлюбу та є їхньою спільною сумісною власністю, сторони не досягли згоди щодо добровільного поділу цього майна, підстав для відступу від рівності часток суд не встановив, а тому визнав за позивачкою право власності на 1/2 частину вищезазначених будинку та земельної ділянки.

Відмовляючи у відступленні від засади рівності часток подружжя при поділі майна, місцевий суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї або ухилявся від участі в утриманні дітей.

При цьому, суд першої інстанції врахував, що розмір аліментів визначений судовим рішенням, заборгованість з їх сплати відсутня, а позивачка не зверталася з позовом про збільшення їх розміру.

Крім того, місцевий суд взяв до уваги те, що позивачка не надала доказів недостатності аліментів для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей і не довела, що їхні потреби не забезпечуються чи не покриваються сплачуваними аліментами.

Також суд вважав, що сам по собі факт проживання дітей із позивачкою є недостатнім для відступу від рівності часток.

Відмовляючи у стягненні компенсації вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт, місцевий суд виходив із того, що будинок на АДРЕСА_2 відповідач набув у порядку спадкування, тому він належить йому на праві особистої приватної власності та позивачка не надала належних і допустимих доказів того, що істотне збільшення площі та вартості будинку внаслідок добудови відбулося за рахунок спільних трудових чи грошових затрат подружжя або її особистих затрат.

Також суд першої інстанції врахував відсутність доказів придбання нею будівельних матеріалів, замовлення необхідних для будівництва робіт, її особистих чи спільних із відповідачем трудових затрат, а також часу початку та завершення добудови.

При цьому, місцевий суд вважав, що сам факт перебування сторін у шлюбі є недостатнім для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Також у зв`язку з відмовою у задоволенні вимоги про компенсацію вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на проведення експертизи у розмірі 35 622,72 грн. не підлягають відшкодуванню позивачці.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Щодо відсутності підстав для відступу від засади рівності часток подружжя.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 вказано, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК України, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

Так, суд першої інстанції вірно встановив, що житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_3 придбані сторонами під час шлюбу та є їхньою спільною сумісною власністю.

Разом з тим, позивачка просила збільшити її частку в цьому майні до 3/4, посилаючись на проживання з нею двох дітей, наявність інвалідності в одного із синів та недостатність аліментів для забезпечення їхніх потреб.

Отже, підставою цієї вимоги були обставини, передбачені саме частиною третьою статті 70 СК України.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30.08.2021 із відповідача стягнуто аліменти по 2000 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Наявність інвалідності у сина сторін підтверджена медичним висновком №19, строк дії якого закінчився в січні 2026 року.

Водночас колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивачка не надала жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обсягу витрат, необхідних для утримання, розвитку та лікування дітей, зокрема, які дозволяли б оцінити достатність одержуваних аліментів, встановити які саме потреби виникають у дитини з особливими потребами та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що медичний висновок підтверджує стан здоров`я дитини, однак сам по собі не дає можливості встановити розмір необхідних витрат на забезпечення її особливих потреб.

Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач стверджував, що незважаючи на інвалідність дитина живе повноцінним життям.

Колегія суддів вважає, що загальних посилань позивачки на необхідність лікування, реабілітації та придбання медикаментів без підтвердження відповідних витрат або їх необхідного обсягу недостатньо для застосування ч.3 ст. 70 СК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність заборгованості не свідчить про достатність аліментів, а закон не вимагає попереднього звернення з позовом про збільшення їх розміру, є слушними, проте вони не спростовують висновку суду про недоведеність обставин, необхідних для застосування частини третьої статті 70 СК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок суду оцінити достатність аліментів не звільняє позивачку від її обов`язку надання доказів на підтвердження потреб дітей та витрат на їх забезпечення, на підставі яких таку оцінку можливо здійснити.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для збільшення частки позивачки до 3/4 та визнання за нею права власності саме на 1/2 частку зазначених вище будинку і земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Щодо відсутності підстав для стягнення компенсації частини вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт, що входять в об`єкт незавершеного будівництва (добудову), за адресою: АДРЕСА_2 .

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя – особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є у тому числі: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У ст. 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 60 СК України до майна набутого у шлюбі, яке набуває правового статусу спільної сумісної власності не відноситься майно, що належить до особистої приватної власності, визначене ст. 57 цього Кодексу, а отже таке майно зберігає за собою режим роздільного майна.

Згідно з ч.1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинно відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 № 214/6174/15-ц висловила таку позицію.

Конституція України у ст. 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄCПЛ у ряді рішень зауважує, що ст. 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., зокрема, п.69 і п.73 рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані ст.1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

У ст. 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено.

У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, при цьому, обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, у ст. 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, а подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту ст. 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя.

Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у ст. 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Так, місцевий суд вірно встановив, що житловий будинок по АДРЕСА_2 відповідач набув у порядку спадкування після смерті матері, що підтверджується рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18.04.2011. Відтак цей будинок належав йому на праві особистої приватної власності.

До вказаного житлового будинку було здійснено добудову внаслідок чого, загальна площа житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 з добудовою збільшилась до 199,0 кв.м., що вбачається із висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової будівельно – технічної експертизи № 364/25-22 від 11.09.2025 (далі – висновок № 364/25-22 від 11.09.2025).

Так, відповідно до висновку № 364/25-22 від 11.09.2025, згідно відомості реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.05.2011 житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 житловою площею 57,1 м належить ОСОБА_2 . Рік будівництва житлового будинку літ. «А» - 1950. Згідно копії інвентаризаційної справи від 02.2006 виготовленого Теребовлянським БТІ до складу житлового будинку по АДРЕСА_2 станом на 05.05.2011 входили наступні приміщення: Перший поверх: І - коридор площею - 5,5 кв.м.; 1-1- коридор площею - 8,0 кв.м.; 1-2 - житлова кімната площею - 19,8 кв.м.; 1-3 - житлова кімната площею - 16,9 кв.м.; 1-4 - кухня площею - 19,4 кв.м.; 1-5 - ванна площею - 5,2 кв.м.; 1-6 - житлова кімната площею - 20,4 кв.м. Загальна площа житлового будинку станом на час проведення державної реєстрації власності за ОСОБА_2 (05.05.2011) становила: 95,2 кв.м.; Житлова площа будинку станом на час проведення державної реєстрації власності за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) становила: 57,1 кв.м.

До житлового будинку по АДРЕСА_2 житловою площею 57,1 кв.м. влаштована добудова до складу якої входять наступні приміщення: Перший поверх: 1-1- коридор площею - 7,2 кв.м.; 1-2- кухня площею - 12,5 кв.м.; 1-3 - кладовка площею - 2,8 кв.м.; 1-4 - ванна площею - 3,3 кв.м.; 1-5 - сауна площею - 2,6 кв.м.; 1-6 - гараж площею - 21,5 кв.м.; Площа першого поверху прибудови становить: 49,9 кв.м.; Другий поверх: 2-1 - приміщення площею - 23,4 кв.м.; 2-2- приміщення площею - 21,3 кв.м.; 2-3 - приміщення площею - 9,2 кв.м.; На другому поверсі не влаштовані: двері, перекриття (встановлені дерев`яні балки), підлоги, підвіконники, оздоблювальні роботи, сантехнічні роботи (опалення). Площа другого поверху добудови становить: 53,9 кв.м.; Загальна площа добудови становить: 103,8 кв.м.; Загальна площа житлового будинку по АДРЕСА_2 з добудовою на час проведення експертизи становить: 95,2 + 103,8 = 199,0 кв.м.; Житлова площа житлового будинку по АДРЕСА_2 з добудовою на час проведення експертизи становить: 57,1 кв.м.

Вищевказана добудова до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 не прийнята до експлуатації, відомості щодо її реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19).

Так, в позовній заяві позивачка просила стягнути 570 000 грн. компенсації вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт, посилаючись на здійснення добудови до цього будинку за спільні кошти подружжя.

Отже, для вирішення заявленої вимоги необхідно встановити не лише факт здійснення добудови, а й те, що вона створена за рахунок спільних коштів чи спільної праці сторін або затрат позивачки.

Обов`язок доведення цих обставин покладається на позивачку відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Висновком експерта від 11.09.2025 №364/25-22 підтверджено наявність добудови площею 103,8 кв. м, внаслідок якої загальна площа будинку збільшилася з 95,2 кв. м до 199,0 кв. м. Вартість будівництва добудови, включаючи матеріали, визначена в сумі 1 235 173,07 грн, а вартість використаних матеріалів - 940 794,70 грн.

Разом з тим, зазначений висновок експерта підтверджує лише обсяг і вартість будівництва, проте не підтверджує спільних трудових чи грошових затрат сторін на це будівництво.

Жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вищевказаних обставин позивачкою надано не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що факт здійснення добудови внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін або затрат позивачки належними та достатніми доказами не підтверджено.

Доводи апеляційної скарги про можливість підтвердження спільних затрат не лише чеками, квитанціями чи накладними висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, не спростовують.

Посилання скаржниці на перебування у шлюбі, спільне проживання та користування будинком як сімейним житлом самі по собі не доводять здійснення спільних затрат на його добудову.

Посилання апеляційної скарги на відомості про доходи сторін не підтверджують спрямування відповідних коштів саме на будівництво.

Що стосується показань свідка ОСОБА_9 , то такі стосувалися придбання будинку та земельної ділянки у м. Тернополі, а не фінансування добудови у с. Мшанець.

Крім того, визнання відповідачем факту проведення будівельних робіт також не означає визнання їх здійснення за спільні кошти, оскільки цю обставину він заперечував.

Посилання скаржниці на те, що позовна вимога стосується компенсації вартості добудови, а не поділу успадкованого будинку, не змінює висновку щодо недоведеності заявленої вимоги.

Колегія суддів наголошує, що підтвердження висновком експерта факту збільшення площі будинку та вартості добудови за відсутності достатніх доказів спільних затрат сторін або затрат позивачки на здійснення добудови, не є підставою для стягнення заявленої нею компенсації вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт.

Доводи про неналежну оцінку доказів судом першої інстанції, апеляційний суд відхиляє, оскільки незгода позивачки з такою оцінкою не свідчить про її неправильність.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації частини вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт у зв`язку із її недоведеністю.

Оскільки експертиза проводилася для вирішення вказаної позовної вимоги, у задоволенні якої було відмовлено, місцевий суд обґрунтовано поклав витрати за її проведення в сумі 35 622,72 грн. саме на позивачку.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2026 року в оскаржуваній частині — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 02 листопада 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Костів О.З.