Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №474/50/26
Суддя: Локтіонова О. В.
28.10.26
22-ц/812/1676/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2026 року м. Миколаїв
справа №474/50/26
провадження №22-ц/812/1676/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Локтіонової О. В.,
суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 02 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сокола Ф. Г. у приміщенні суду у селищі Врадіївка Миколаївської області, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ ФК «Кредит-Капітал» або Товариство) подало до суду зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.
Позивач вказував, що 07 листопада 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №6623248, за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати відповідачці кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом протягом пільгового періоду у розмірі 1,35% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду та сплатою відсотків за користування кредитом протягом поточного періоду у розмірі 3,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду, а також 1000,00 грн комісії за надання кредиту одноразово.
ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачці кредитні кошти у розмірі, визначеному кредитним договором, але ОСОБА_1 своїх зобов`язань не виконала та кредитні кошти з нарахованими відсотками й комісією не повернула.
26 березня 2024 року ТОВ «Мілоан» відступило на користь позивача право вимоги за кредитним договором №6623248.
Позивач зазначав, що ОСОБА_1 має невиконанні зобов`язання на суму 36 323,75 грн, які складаються з заборгованості за тілом кредиту у сумі 10 000,00 грн, заборгованості за відсотками у сумі 25 323,75 грн та заборгованості по комісії у сумі 1000,00 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 36 323,75 грн, судовий збір у сумі 2422,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 02 червня 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 6623248 від 07 листопада 2023 року станом на 05 січня 2026 року у сумі 36 323,75 грн, з яких 10 000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 25 323,75 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 1 000,00 грн - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту, а також 2662,40 грн судового збору та 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів належними доказами набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та наявність вказаної заборгованості за ним.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, суд врахував складність справи, перелік наданих послуг, час, необхідний для складання позовної заяви у спорі, відсутність заперечень відповідачки щодо розміру витрат, а також критерії розумності та співмірності.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовної заяви.
Обґрунтовуючи скаргу, відповідачка зазначала, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку стосовно задоволення позовних вимог, оскільки не взяв до уваги відсутність у справі доказів погодження умов кредитування, перерахування коштів по кредитному договору, а також не надав належної оцінки строку дії кредитного договору, умові про стягнення комісії, нарахування відсотків та переходу права вимоги до позивача.
Щодо стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу відповідачка вказувала, що такі витрати є значно завищеними, не відповідають критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
07 листопада 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №6623248, за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати відповідачці кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн зі сплатою процентів за користування коштами та одноразової комісії у сумі 1000,00 грн.
За умовами п. 1.3, 1.3.1, 1.3.2 договору кредит надається загальним строком на 105 днів і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 22 листопада 2023 року (рекомендована дата платежу). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 20 лютого 2024 року (дата остаточного погашення заборгованості).
У п.1.5.1 сторони передбачили комісію за надання кредиту у розмірі 1000,00 грн, яка є одноразовою.
У п.1.5.2, 1.5.3 передбачено, що проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2025 грн, які нараховуються за ставкою 1,35 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 31 500,00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.
Пунктами 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 передбачено, що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.1.5.1-1.5.3 договору, в один з термінів (дат) вказаних у п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний у п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною у п.1.5.2, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п.2.2.3 договору. Проценти нараховуються за стандартною ставкою, що визначена п.1.5.3 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, та інших причин визначена в п.1.5.2 процентна ставка запропонована позичальнику протягом пільгового періоду зі знижкою і є меншою за стандартну ставку встановлену п.1.5.3 договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то після завершення пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, проценти протягом поточного періоду продовжують нараховуватись за стандартною ставкою згідно з п.1.5.3 договору. Стандартна процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань позичальника зі сплати процентів протягом пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк поточного періоду, це означає, що протягом пільгового періоду позичальнику була надана знижка/пільга, що дорівнює різниці між стандартною ставкою встановленою п.1.5.3 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Пролонгація строку кредитування визначена у пунктах 2.3.1, 2.3.2 договору. Позичальник має право неодноразово продовжувати/поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на тих саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т. ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці викладеній у цьому ж пункті договору, в якій зазначені «строк продовження, днів» та «максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту», а саме: 3 дні продовження - 3%, 7 днів продовження - 6%; 15 днів продовження - 10%. Якщо позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору.
Після вибору доступних умов пролонгацій або поновлення пільгового періоду, позичальник має направити кредитодавцю електронне звернення/повідомлення із застосуванням одноразового ідентифікатора, який надсилається кредитодавцем до особистого кабінету позичальника або в смс повідомленні та здійснити платіж передбачений п.2.3. договору. Після здійснення позичальником зазначеного платежу(ів), умови кредитного договору, що стосуються строку кредитування, зокрема тривалість пільгового періоду, дата завершення пільгового періоду, дата остаточного погашення, строк кредитування змінюються пропорційно строку пролонгації. Нові дати разом з актуальними даними щодо заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому графіку платежів, який, якщо це не суперечить чинному законодавству, за формою та змістом може (не обов`язково) відрізнятись від додатку №1, і розміщується кредитодавцем в особистому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитодавця на таке оновлення (актуалізацію) та не потребує будь-якого іншого оформлення. У випадку розбіжностей між умовами кредитного договору, включаючи додатки та оновленим графіком платежів, застосовуються умови визначені графіком. Виконання позичальником лише частини дій передбачених цим пунктом не призводить до пролонгації (п. 2.3.2 договору).
Відповідно до пункту 6.1 договору кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Додатком №1 до договору про споживчий кредит є графік платежів, додатком №2 - заява на отримання кредиту, додатком № 3 - додаткові контактні дані позичальника для взаємодії за кредитним договором.
Згідно з анкетою-заявою на кредит та довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію договір про споживчий кредит №6623248 від 07 листопада 2023 року ОСОБА_1 підписано одноразовим ідентифікатором - 726861, який було надіслано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 .
Відповідно до копії платіжного доручення №114624359 від 07 листопада 2023 року ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 кошти в сумі 10 000,00 грн з призначенням платежу: кошти згідно з договором №6623248.
26 березня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №104-МЛ, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до боржників, вказаних в реєстрах боржників.
04 лютого 2025 року між сторонами договору №104-МЛ укладено Додаткову угоду №1, якою вони внесли зміни в Додаток №1 до договору (форму реєстру боржників) та виклали його в новій редакції.
Згідно з Витягом з реєстру боржників від 10 вересня 2025 року, у редакції додаткової угоди №1 від 04 лютого 2025 року, у ньому під порядковим №2425 значиться боржниця ОСОБА_1 , договір кредиту №6623248, сума боргу на момент відступлення права вимоги 36 323,75 грн, з них: залишок заборгованості по кредиту 10 000,00 грн, залишок по відсоткам - 25 323,75 грн, залишок комісії - 1000,00 грн.
У виписці з особового рахунку за кредитним договором №6623248, виготовленої ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» станом на 05 січня 2026 року, вказано, що заборгованість ОСОБА_1 складає 36 323,75 грн, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 10 000,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків - 25 323,75 грн, прострочена заборгованість за комісією - 1000,00 грн.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
В разі порушення зобов`язання наступають наслідки, визначеніст.611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.
Згідно з статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», суд першої інстанції виходив із того, що дослідженими доказами доведено наявність між сторонами кредитних зобов`язань, які були порушені відповідачкою шляхом несплати кредитних платежів та наявності у неї обов`язку сплатити кредитору заборгованість у вказаній судом сумі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 07 листопада 2023 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір в електронному вигляді за допомогою електронного підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». У вказаному договорі визначені розмір кредиту, процентна ставка та комісія.
ОСОБА_1 отримала від товариства кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн, про що свідчить платіжне доручення про перерахування коштів на платіжну картку.
Відповідачка, отримавши кредитні кошти, своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення суми кредиту, нарахованих відсотків та комісії не виконала. Внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 36 323,75 грн.
Суд першої інстанції, стягнувши вказану заборгованість з відповідачки, правильно вказав, що оскільки відповідачка у добровільному порядку належним чином не виконала своїх договірних зобов`язань щодо повернення коштів, вона повинна їх відшкодувати у примусовому порядку.
Сума заборгованості судом визначена правильно, а саме в межах строку кредитування та з урахуванням визначеної процентної ставки.
Твердження відповідачки про те, що строк кредитного договору становить 15 днів спростовується умовами договору, які свідчать, що кредит надається загальним строком на 105 днів (пункт 1.3 договору).
Доводи відповідачки про те, що нарахування комісії є неправомірним, бо вона нікчемна, суд відхиляє, оскільки Закон України «Про споживче кредитування» дозволяє за умовами споживчих кредитних договорів нараховувати комісію. Комісія, передбачена у кредитному договорі у цій справі, не протирічить вимогам вказаного Закону (вона є одноразовою та пов`язана з наданням кредиту).
Посилання відповідачки на те, що вона не укладала кредитний договір, не отримувала коштів спростовується сукупністю досліджених доказів, серед яких є кредитний договір, на першій сторінці якого міститься електронний підпис відповідачки, платіжне доручення №114624359 від 07.11.2023 та анкета-заява на кредит від 07.11.2023, які підтверджують процес оформлення та розгляду заяви на отримання кредиту, укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів. Натомість відповідачка доказів неотримання кредитних коштів суду не надала, наприклад, виписки по її банківському рахунку.
Отримавши вказані гроші на картку, відповідачка від договору не відмовилася, хоча це передбачено п.3.4.5 договору.
Доводи відповідачки про те, що позивач не довів належними доказами перехід до нього права вимоги за кредитним договором, спростовуються змістом договору відступлення прав вимоги №104-МЛ від 26.03.2024 зі змінами та витягом з реєстру боржників, де вказані суми права вимоги, які перейшли до позивача.
Посилання відповідачки на те, що зазначена позивачем сума відсотків є завищеною, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Згідно з нормами статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладаючи кредитний договір, ОСОБА_1 знайомилася з його умовами, у тому числі з реальною процентною ставкою, про що свідчить її підпис, а отже повинна сплатити позивачу проценти у розмірі, який обумовлений у договорі. Нарахування відсотків здійснено у строки кредитування.
Твердження відповідачки про те, що стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача у сумі 8000,00 грн, є необґрунтованим, бо вказаний розмір витрат є зависоким і не відповідає наданим послугам, колегія суддів вважає безпідставними.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед інших, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Наявні у матеріалах справи докази свідчать, що адвокатським об`єднанням «Апологет» були надані позивачу у суді першої інстанції послуги на вказану судом суму. Так, адвокатами об`єднання були виконані такі роботи: надання усної консультації (30 хв), ознайомлення з матеріалами кредитної справи (2 год), погодження правової позиції (30 хв), складення позовної заяви (3 год 30 хв), подання заяви до суду від імені клієнта.
Достеменно знаючи про розгляд справи в суді першої інстанції, про що свідчать довідка про доставку судової повістки про виклик до суду (отримана ОСОБА_1 03.04.2026) та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (отримано ОСОБА_1 06.03.2026 та 10.04.2026), відповідачка заперечень щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу суду не заявляла, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надсилала та не висловлювала.
Оскільки зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
На неприпустимість зменшення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи, без відповідного клопотання іншої сторони, неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та у додаткових постановах від 15.06.2022 у справі №910/12876/19, від 18.01.2024 у справі №9901/459/21.
Враховуючи відсутність клопотання відповідачки про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції за наявності доказів надання позивачу вказаної допомоги на суму 8000,00 грн дійшов до правильного висновку про стягнення їх з відповідачки.
За такого відсутні підстави стверджувати, що суд ухвалив рішення, яке не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 02 червня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді Т. В. Крамаренко
О. О. Ямкова
Повне судове рішення складено 02 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua