Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №438/1589/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 438/1589/26 Головуючий у 1 інстанції: Дудар О.В.

Провадження № 33/811/1748/26 Доповідач: Романюк М. Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., з участю скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Бориславського міського суду Львівської області від 05 жовтня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП,

встановив:

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто із ОСОБА_1 , в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Згідно з постановою судді, згідно із протоколом серії ЕПР1 № 754288 від 25 серпня 2026 року, вказано, що 25 серпня 2026 року 00:36 місто Борислав, вулиця Міцкевича, громадянин ОСОБА_1 керував легким персональним колісним транспортним засобом, який приводиться в дію за допомогою системи акумулювання електроенергії з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення вимови, поведінка, яка не відповідає обстановці, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

У разі відсутності підстав для закриття провадження – змінити постанова, виключивши з неї адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржувана постанова суду є незаконна, необґрунтована, винесена з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Звертає увагу на те, що справу розглянуто за відсутності даних про своєчасне сповіщення, чим порушено вимоги ст. 268 КУпАП та гарантії ст. 6 Конвенції.

Вказує, що постанова містить лише перелік доказів без аналізу їх змісту. Зокрема, суд першої інстанції лише зазначив про наявність «відеофайлів на DVD-R диску», однак не розкрив їх зміст і не вказав, яким саме доказом підтверджено факт керування транспортним засобом.

Зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на Закон України № 2956-IХ, класифікував пристрій як легкий персональний електричний транспортний засіб. Проте ані патрульними поліцейськими під час складання протоколу, ані судом першої інстанції не було досліджено та підтверджено належними доказами (технічний паспорт, експертиза, сертифікат) технічні характеристики конкретного пристрою (зокрема, потужність електродвигуна та максимальну швидкість). Від цих характеристик залежить віднесення пристрою до певної категорії учасників дорожнього руху, а отже, і правильність кваліфікації правопорушення.

Зауважує, що статус водія пов`язаний із наявністю права керування саме тим транспортним засобом, яким особа керує в конкретний момент. Суд першої інстанції кваліфікував пристрій як легкий персональний електричний транспортний засіб, для керування яким посвідчення водія законодавством не передбачено.

Заслухавши виступ особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який підтримав подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 251 КУпАП на основі доказів встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався всіх вказаних вимог закону, оскільки встановив обставини, які мають значення для об`єктивного та всебічного розгляду справи.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Незважаючи на позицію апелянта, про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина підтверджується зібраними у справі і перевіреними доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення від 25 серпня 2026 року серії ЕПР1 № 754288; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 25 серпня 2026 року; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 25 серпня 2026 року до «КНП Дрогобицька ЦМЛ»; відеофайлами на DVD-R диску, які містять відеофіксацію обставин вказаних у протоколах про адміністративне правопорушення.

Аналізуючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

А тому, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Дії працівників поліції, відносно ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд вважає такими, що ґрунтуються на вимогах закону, зокрема на приписах «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» та враховує також і те, що правопорушник їх не оскаржував. Працівниками поліції було забезпечено ОСОБА_1 всі його процесуальні права.

Апеляційний суд вважає, що зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою та об`єктивно підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи наявність зафіксованих відеокамерами поліцейських відомостей, у суду апеляційної інстанції відсутні правові та фактичні підстави ставити під сумнів відомості протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначені відомості походять з різних джерел, логічно та послідовно доповнюють та не суперечать один одному, що свідчить про їх об`єктивність.

З відеозапису чітко вбачається відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Крім того, поведінка ОСОБА_1 , яка зафіксована відеозаписом вказує, що він повністю усвідомлював вимогу працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, розумів ситуацію у якій опинився, однак зайняв тверду позицію щодо відмови від проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Посилання апелянта на те, що технічні характеристики транспортного засобу, зокрема потужність електродвигуна та максимальна конструктивна швидкість, не були підтверджені технічним паспортом, експертним висновком чи сертифікатом, саме по собі не свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції та неправильне застосування ним положень Закону України № 2956-IX.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення Закону України від 24 лютого 2023 року № 2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» визначено поняття легкого персонального електричного транспортного засобу - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

При цьому ст. 251 КУпАП не встановлено виключного переліку доказів, якими має підтверджуватися належність транспортного засобу до певної категорії, а також не передбачено обов`язкового проведення експертного дослідження для встановлення таких обставин у кожній справі.

Крім того, відповідно до ч. 1, ч. 2 та п. 1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди та інші місця, призначені для пересування людей і перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, особи, які рухаються у кріслах колісних, а також погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху. Перебуваючи на проїзній частині, особа є учасником дорожнього руху і, відповідно до пп. 1.3–1.5 ПДР, зобов`язана дотримуватись установлених правил, враховувати, що інші учасники також їх виконують, та не створювати своїми діями чи бездіяльністю небезпеку або перешкоди для руху, загрози життю чи здоров`ю громадян або матеріальних збитків.

Пунктом 5 ч. ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Водночас п. 2.5 ПДР України встановлено обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Таким чином, відповідний пристрій, який за своїми ознаками належить до категорії легких персональних електричних транспортних засобів, є транспортним засобом у розумінні Закону України «Про дорожній рух», а відтак є транспортним засобом і у розумінні ст. 130 КУпАП. Відсутність обов`язку отримувати посвідчення водія для керування таким транспортним засобом не звільняє особу від дотримання вимог Правил дорожнього руху, зокрема пункту 2.5 ПДР України.

Крім того, апелянт не наводить жодних конкретних відомостей про те, що електросамокат, яким керувала особа, за своїми технічними характеристиками не відповідав визначенню легкого персонального електричного транспортного засобу, а лише посилається на відсутність документального підтвердження таких характеристик.

Отже, наведені апелянтом доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо правової кваліфікації транспортного засобу та не свідчать про відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Посилання апелянта на те, що для набуття статусу водія необхідна наявність права керування відповідним транспортним засобом, є помилковим, оскільки ототожнює поняття водія та наявність у нього посвідчення водія.

Сам по собі факт, що законодавством не передбачено обов`язку отримання посвідчення водія для керування певною категорією транспортних засобів, не означає, що особа, яка фактично здійснює керування таким транспортним засобом, не є водієм та не зобов`язана виконувати вимоги Правил дорожнього руху.

Визначальним у цьому випадку є не наявність у особи посвідчення водія, а фактичне здійснення нею керування транспортним засобом. Інше тлумачення призводило б до необґрунтованого виключення осіб, які керують транспортними засобами, для керування якими не вимагається отримання посвідчення водія, з кола суб`єктів відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Отже, відсутність законодавчої вимоги щодо отримання посвідчення водія для керування відповідним транспортним засобом не виключає поширення на особу вимог пункту 2.5 ПДР України та відповідальності, передбаченої ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції обмежився лише переліком доказів без аналізу їх змісту, не спростовують правильності встановлених судом обставин справи.

Так, факт керування транспортним засобом підтверджується відеозаписом, на якому зафіксовано відповідні обставини події. При цьому сам ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції, що зафіксовано на зазначеному відеозаписі, факту керування не заперечував.

Отже, факт керування транспортним засобом підтверджується не лише матеріалами, долученими до протоколу, а й безпосередньо відеозаписом, зміст якого дає можливість встановити відповідні обставини. Саме тому посилання апелянта на відсутність у постанові детального опису кожного відеофайлу не свідчить про недоведеність факту керування транспортним засобом та не спростовує наявних у справі доказів.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про виключення з постанови адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік, апеляційний суд не приймає такі доводи до уваги, оскільки санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП є безальтернативною, та передбачає штраф на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Безальтернативність стягнення також спрямована на досягнення у суспільстві превентивної мети, а саме запобігання вчиненню цих правопорушень, як безпосередньо особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, так і іншими особами.

Всі інші доводи апеляційної скарги судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються, мають формальний характер та зводяться до власної оцінки фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів, при цьому, апелянт оцінює ці докази вибірково, ігноруючи при цьому їх сукупність.

Категоричне невизнання ОСОБА_1 своєї вини, апеляційний суд розцінює як бажання уникнути відповідальності за вчинення даного правопорушення, оскільки вище зазначені обставини, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку та не звільняють його від відповідальності за скоєне.

Отже, суд першої інстанції в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з`ясував обставини, що підлягали з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та ухвалив законну, обґрунтовану постанову.

Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.

Тому підстав для скасування постанови судді Бориславського міського суду Львівської області від 05 жовтня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Постанову судді Бориславського міського суду Львівської області від 05 жовтня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ф. Романюк