Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №607/19085/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Суд: Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №607/19085/26

Суддя: Позняк В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2026 Справа №607/19085/26 Провадження №2/607/7763/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Козак О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути із відповідача в свою користь заборгованість за кредитним договором №05.01.2026-100002296 від 05.01.2026 у розмірі 31750 грн.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 05.01.2026 уклали Кредитний договір (оферти) №05.01.2026-100002296, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн строком на 217 днів.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 31750,00 грн.

У заявах по суті зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, надісланого відповідачці, а її згода з умовами договору підтверджується поданими електронними документами.

Позивач вважає, що переказ кредитних коштів на картку відповідачки підтверджується сукупністю наданих доказів, а відсутність банківської виписки пояснюється тим, що він не має доступу до банківської інформації відповідачки. Нараховані проценти вважає договірною платою за користування кредитом, а не санкцією за порушення зобов`язання. Комісію обґрунтовує витратами на переказ коштів із використанням інтернет-еквайрингу.

Також зазначає, що відповідачка не надала альтернативного розрахунку заборгованості та доказів на спростування позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_1 у своїх заявах по суті просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність укладення кредитного договору та отримання нею кредитних коштів.

Зазначає, що позивач не надав належних доказів її волевиявлення на укладення договору, використання нею одноразового ідентифікатора та перерахування коштів саме на її рахунок. Також заперечує достатність паперових копій електронних документів і просить надати їх оригінали.

Крім того, відповідачка вважає нараховані проценти надмірними, комісію - необґрунтованою через відсутність доказів надання окремої послуги, а нарахування 5 000 грн відповідно до статті 625 ЦК України — неправомірним з огляду на дію воєнного стану.

Також заперечує проти стягнення 6 000 грн витрат на правничу допомогу через недостатнє підтвердження їх фактичності, зв`язку з цією справою та співмірності.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.09.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання свого представника не направив, звернувся в суд із заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 05.01.2026 уклали Кредитний договір (оферти) №05.01.2026-100002296, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн, строком на 217 днів.

Відповідно до умов Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5232-44XX-XXXX-5597.

Сторони погодили графік платежів.

Договір підписано одноразовим ідентифікатором А449, який було надіслано на телефон НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про проведення платіжних операцій на підставі договору про переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 05.01.2026 20:20:34 на суму 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua – 970343852, призначення платежу: Видача за договором кредиту №05.01.2026-100002296.

Факт належності банківської карти відповідачці підтверджується інформацією АТ «Банк Альянс» та банківською випискою, яка надана на виконання ухвали суду.

Відповідачем проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму 300 грн від 04.02.2026, на суму 1050 грн. від 09.02.2026, на суму 100 грн від 14.02.2026.

Як видно із довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №05.01.2026-100002296 від 05.01.2026, заборгованість відповідача становить: 31750,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10000 грн, процентів – 14050 грн, комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 900 грн, додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) - 1800 грн, відсотків, нараховані по 625 статті ЦК України – 5000 грн.

Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 05.01.2026 уклали Кредитний договір (оферти) №05.01.2026-100002296, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн строком на 217 днів.

Відповідач підписав договори за допомогою електронного цифрового ідентифікатора, який був надісланий на його телефон НОМЕР_1 .

Копія електронного доказу долучена до позовної заяви, досліджена судом та містить відмітку про підписання електронним цифровим ідентифікатором А449.

Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Суд відхиляє покликання представника відповідача на те, що договір підписаний не відповідачем, оскільки у вказаному договорі наявні його особисті дані, зокрема, дата народження, серія та номер паспорта, податковий номер, зареєстроване місце проживання, номер платіжної карти, яка належить відповідачці, Доказів того, що відповідач звертався із скаргами щодо фальсифікацій договору позики в правоохоронні органи не надано.

При цьому, як видно із платіжних інструкцій, виписки по рахунку відповідачки, грошові кошти були перераховані на її платіжну карту, одразу після підписання договору електронним ключем та використані нею на власний розсуд.

ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у загальному розмірі 10000 грн, що підтверджується інформацією надавача платіжних послуг та банківською випискою.

Відповідач не надав жодних доказів, які б спростовували вказані обставини, зокрема тих, які є у його володінні, - відомості про наявні в нього рахунки та банківської карти в банківських установах, зокрема, ті, на які перераховувалися кошти, виписки по банківських рахунках, тощо.

Згідно з статтею 81 Цивільним процесуальним кодексом України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, реалізуючи принцип змагальності сторін.

При цьому, суд враховує, що відповідачка частково оплачувала заборгованість за кредитом, що видно із розрахунку, отже, її поведінка є суперечливою.

Визначаючи розмір заборгованості, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець зобов`язаний безоплатно надавати споживачу інформацію про стан його заборгованості. Згідно з частиною п`ятою статті 12 цього Закону умови договору, які обмежують права споживача порівняно з установленими законом, є нікчемними.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 зазначила, що умова кредитного договору про щомісячну комісію за обслуговування кредиту є нікчемною, якщо кредитодавцем не доведено надання позичальнику конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено таку плату. При цьому плата за дії, що здійснюються кредитодавцем у власних інтересах (ведення договору, облік заборгованості тощо), не може покладатися на споживача.

У цьому випадку позивач не надав доказів надання відповідачу конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які передбачено комісію. Посилання на інформаційну підтримку, консультації, інформування про платежі, відновлення пароля тощо не спростовують цього висновку, оскільки такі дії не можуть бути підставою для стягнення плати за обслуговування кредиту, а доказів їх фактичного надання не подано.

Також позивач не довів, що комісії з надання та обслуговування кредиту встановлені за окрему послугу з перерахування кредитних коштів із використанням інтернет-еквайрингу, оскільки така послуга та її вартість договором не визначені.

З огляду на викладене умови кредитного договору щодо сплати зазначених комісій суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а тому є нікчемними у силу закону, а тому їх положення не підлягають застосуванню.

Покликання позивача, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу – інтернет-еквайрингу, не підтверджена умовами договору, оскільки такі послуги та їх вартість сторонами в договорі не обумовлені.

Тому, не підлягає до задоволення вимога про стягнення комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 900 грн, додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) - 1800 грн.

Суд приймає доводи відповідачки з цього приводу.

Крім того, відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Нараховані з дня введення в Україні воєнного стану такі платежі підлягають списанню.

Посилання позивача на Закон України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про споживче кредитування», суд відхиляє, оскільки зазначеним Законом не внесено змін до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України в частині його застосування до кредитних зобов`язань, у тому числі за договорами споживчого кредиту. Вказана норма є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, вимога про стягнення сум, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, задоволенню не підлягає.

Отже, суд приймає доводи відповідачки з цього приводу.

Суд зауважує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)

Тому, оскільки судом встановлено, що зміст договору містить всі істотні умови договору позики, підписаний сторонами, зважаючи на те, що презумпція правомірності правочину не спростована, у встановленому законом порядку договір порядку не визнавалися недійсними, а тому всі права, набуті сторонами договору за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, відсотки за користування кредитом не є компенсацією (неустойка, штраф, пеня) в розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Тому, доводи позивача про несправедливий розмір відсотків суд відхиляє.

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу приписів частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну особу від відповідальності за порушення зобов`язання.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18).

Суду не надано доказів повернення відповідачем заборгованості у розмірі 10000 гривень за тілом кредиту, 14050 грн відсотків, разом – 24050 гривень, а тому, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення заборгованості за кредитом у цьому розмірі.

При цьому, суд перевірив розрахунок відсотків, які нараховані в межах строку кредитування, не перевищують максимальний розмір, визначений ЗУ «Про споживче кредитування» та враховані суми платежів відповідачки.

Позивач поніс судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 гривень та поштові витрати у розмірі 127,38 грн, разом – 2789,78 грн.

Судом задоволено позов на суму 24050 грн із 31750 грн, що становить 75,75 %. В силу статті 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 2113,25 (75,75 % 2789,78) гривень судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 258, 259, 264, 265, Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 24050 гривень заборгованості за кредитним договором №05.01.2026-100002296 від 05.01.2026 та 2113 гривень 25 копійок судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , номер засобу зв`язку: НОМЕР_1 .

Головуючий суддя В. М. Позняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua