Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №522/16027/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16027/25-Е

Провадження № 2/522/1469/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Головей-Станіславчук

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, у якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 330725 про надання споживчого кредиту від 26.09.2018 року у розмірі 28 403,76 грн., та судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» укладений договір №330725 про надання споживчого кредиту від 26.09.2018 року, згідно з умовами якого відповідач отримав 4500,00 гривень. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» умови договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну суму. Відповідач не виконав умов кредитного договору, термін повернення кредиту настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не повернута. 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1. 30.01.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено додаткову угоду № 11 до Договору факторингу № 1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив право вимоги до відповідача за договором №330725 про надання споживчого кредиту від 26.09.2018 року.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передані для розгляду судді Ковтун Ю.І.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.07.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На підставі розпорядження № 871/26 від 21.04.2026 «Щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу справи» здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 522/16027/25-Е провадження № 2/522/1469/26.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільна справа передана на розгляд судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2026 року відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання.

У судове засідання 22.10.2026 учасники справи не з`являлись. Представник позивача у позові просив розглянути справу за його відсутності. Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, 22.10.2026 на електронну адресу Приморського районного суду м. Одеси надав заяву про розгляд справи за відсутності відповідача, застосування наслідків спливу позовної давності у справі №522/16027/25-Е та відмову у задоволені позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення судового рішення.

У зв`язку з неявкою у судові засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши оцінку доказам, наявним у справі, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1055 ЦК України встановлює вимоги до форми кредитного договору, зокрема кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" (далі - Закону України № 675-VIII) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону України № 675-VIII).

Згідно з ч. ч. 3, 12 ст. 11 Закону України № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України № 675-VIII).

Суд встановив, що 26.09.2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» укладений договір № 330725 про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого товариство зобов`язалось надати відповідачу кредит, а відповідач зобов`язався його повернути.

Сторони погодили такі умови кредитування: сума кредиту – 4500,00 грн., строк кредитування - 30 днів, процента ставка 1,71% на день.

Згідно умов договору кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі. Відповідач зазначив у договорі свій номер картки – НОМЕР_1 .

Договір підписаний відповідачем 26.09.2018 за допомогою одноразового ідентифікатора A163048.

У матеріалах справи наявна довідка сервісу онлайн платежів про перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на картку відповідача коштів у сумі 4500,00 гривен.

Отже, наявні у справі докази у сукупності свідчать про перерахування первісним кредитором відповідачу грошових коштів у сумі 4500,00 гривень на виконання умов договору про надання кредиту.

Відповідно протоколу загальних зборів № 1706 від 25.07.2024 року перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».

Наказом № 55-к від 25.07.2024 року на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.

12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до п. 2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.

30.01.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено додаткову угоду № 11 та, на виконання договору факторингу, підписано реєстр прав вимоги № 12 від 30.01.2019 року, відповідно до якого, зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 330725 від 26.09.2018 перейшло до нового кредитора — Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»).

Відповідно до наданого позивачем Розрахунку заборгованості за договором №330725 від 26.09.2018, здійсненим до дати відступлення права вимоги, заборгованість відповідача складає 18130,00 грн., з яких: 4500,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 2430,00 грн. – заборгованість за відсотками,11200,00 грн. – штрафні санкції за період 26.09.2018 - 30.01.2019.

Також у позовній заяві позивачем наведено розрахунок заборгованості за договором №330725 від 26.09.2018, відповідно до якого: інфляційні втрати за період 14.03.2022-14.03.2025 складають 8640,57 грн., 3% річних за період 14.03.2022-14.03.2025 складають 1633,19 грн.

У матеріалах справі відсутні докази сплати заборгованості відповідачем за кредитним договором. Відповідач не скористався правом подати відзив на позовну заяву, надати докази на спростування тверджень, наведених у позовній заяві, подати контррозрахунок заборгованості.

Щодо застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність є строком, протягом якого особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного цивільного права чи інтересу.

Частиною першою статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність становить три роки.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності розпочинається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила. Якщо зобов`язання має визначений строк виконання, перебіг позовної давності починається після закінчення такого строку.

Визначення законом часових меж для здійснення судового захисту порушеного права спрямоване на забезпечення стабільності цивільних правовідносин та подолання стану правової невизначеності. Інститут позовної давності має також стимулювати учасників правовідносин своєчасно вживати заходів для захисту своїх порушених прав у встановлені законом строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність обчислюється безперервно з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, і до закінчення встановленого законом строку для звернення до суду.

Разом із тим, закон передбачає обставини, настання яких впливає на перебіг позовної давності та порядок її обчислення. Зокрема, йдеться про зупинення та переривання перебігу позовної давності, передбачені статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас у періоди дії карантину та воєнного стану законодавець запровадив особливий механізм регулювання позовної давності, доповнивши передбачені законом обставини, які впливають на її перебіг, положеннями щодо продовження відповідного строку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12.

Згідно із зазначеним пунктом на час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню COVID-19, строки, визначені, зокрема, статтями 257 та 258 Цивільного кодексу України, продовжувалися на весь період дії такого карантину.

Закон № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Таким чином, початок періоду продовження строку звернення до суду необхідно визначати саме з 02 квітня 2020 року дати набрання чинності Законом № 540-IX.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Карантин на території України неодноразово продовжувався. Його дію припинено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, у період з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року позовна давність підлягала продовженню на час дії карантину.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України та триває на цей час.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19.

Відповідно до цього положення на період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257259 Цивільного кодексу України, продовжувалися на строк його дії.

Закон № 2120-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

У подальшому Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було викладено у новій редакції.

Згідно з новою редакцією цього пункту на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, встановленої Цивільним кодексом України, зупиняється на весь період дії воєнного стану.

Закон № 3450-IX набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, до 29 січня 2024 року включно позовна давність продовжувалася на період дії воєнного стану, а починаючи з 30 січня 2024 року її перебіг зупинився на весь час дії воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 року по справі № 903/602/24 зазначила, що якщо позовна давність станом на 02 квітня 2020 року ще не спливла, то надалі вона спочатку продовжувалася: до 30 червня 2023 року на період дії карантину, а після цього до 29 січня 2024 року на період дії воєнного стану. Починаючи з 30 січня 2024 року перебіг позовної давності зупинився на час дії воєнного стану.

Перебіг позовної давності в Україні відновлено з 04.09.2025 відповідно до Закону України № 4434-IX від 14.05.2025.

За таких обставин перебіг позовної давності за відповідними вимогами позивача спочатку продовжувався на період дії карантину, надалі на період дії воєнного стану, а з 30.01.2024 до 04.09.2025 зупинився на час дії воєнного стану.

Отже, звернення позивача до суду з вимогами про стягнення боргу за договором №330725 від 26.09.2018 є обґрунтованим.

Щодо вимог про стягнення на користь позивача інфляційних збитків та нарахованих 3% річних

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування інфляційних збитків та 3 % річних за договором №330725 від 26.09.2018 здійснювалось у період дії воєнного стану. За таких обставин, вимога про стягнення суми заборгованості за інфляційними збитками у розмірі 8640,57 гривень та 3 % річними у розмірі 1633,19 гривень не підлягає задоволенню.

Враховуючи досліджені під час розгляду справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за договором №330725 від 26.09.2018 у розмірі 18130,00 гривень, з яких: 4500,00 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 2430,00 гривень - сума заборгованості за процентами, 11200,00 гривень – штрафні санкції за період 26.09.2018 - 30.01.2019, у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До матеріалів справи додана копія платіжної інструкції про сплату позивачем судового збору у розмірі 2422,40,00 гривень. Факт зарахування сплаченої суми грошових коштів до спеціального фонду державного бюджету України встановлений судом та підтверджений відповідною випискою.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1545,97 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4-5, 76-83, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-289, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 509, 526, 527, 530, 599, 610, 611, 625, 626, 629, 1048, 1049, 1054, 1055, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, Авіаконструктора Ігоря Сікорського, б. 8) заборгованість за договором №330725 від 26.09.2018 у розмірі 18130,00 гривень (вісімнадцять тисяч сто тридцять гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, Авіаконструктора Ігоря Сікорського, б. 8) витрати по оплаті судового збору у розмірі 1545,97 грн. (одна тисяча п`ятсот сорок п`ять гривень 97 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 30.10.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА