Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №334/35/26 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №334/35/26

Суддя: Трофимова Д. А.

Дата документу 28.10.2026 Справа № 334/35/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/35/26 Головуючий у 1-й інстанції: Кучерук І.Г.

Провадження № 22-ц/807/1245/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Товтопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року представник Акціонерного товариство «ТАСКОМБАНК» (далі – АТ «ТАСКОМБАНК») – адвокат Попов Є.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову представник АТ «ТАСКОМБАНК» зазначав, що 08.11.2019 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-договір №007/7250238-CK про приєднання до Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.

Відповідно до Заяви – договору № 007/7250238-CK та паспорта споживчого кредиту Позивач надає Позичальнику грошові кошти на наступних умовах:

Встановлена сума кредитного ліміту – 40400 грн.;

Тип кредиту – кредитна лінія;

Строк користування – 12 місяців з автоматичною пролонгацією на такий самий строк;

Процентна ставка за користування кредитом – 43,2 %

Цільове призначення кредиту - на споживчі потреби.

Підписавши зазначену Заяву-договір №007/7250238-CK від 08.11.2019 року, Позичальник підтвердив достовірність відомостей, відображених в Заяві-договорі, підтвердив факт ознайомленості, обізнаності та розуміння Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб зі всіма додатками до нього, надав свою згоду на те, що Кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку згідно внутрішніх нормативних документів Банку та надав свою пряму та безумовну згоду щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту.

Заява – договір оформлена (заповнена та підписана) у двох примірниках, по одному для Клієнта та для АТ «ТАСКОМБАНК» та є документом, що підтверджує відкриття поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів, рахунку у Гривні № НОМЕР_1 .

Також, 01.03.2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір №2525581- 901 про надання споживчого кредиту (надалі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1. розділу 1 «Замовлення банківських послуг» Кредитного договору Позичальник просив надати кредит на власні потреби в рамках продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб:

п. п. 1.1. Загальна сума кредиту: 29000,00 грн.;

п. п. 1.2. Строк кредиту: 48 місяців;

п. п. 1.3. Проценти за користування кредитом: 0,01% річних;

п. п. 1.4. Комісія за обслуговування кредиту: 1,9% щомісячно.

Відповідно до п.п. 1.2. Кредитного договору відповідач просив надати кредит шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п.п. 1.1. даного Розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України: на власні потреби у сумі 29000 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_2 в АТ «ТАСКОМБАНК».

Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в Кредитних договорах, що підтверджується відповідними виписками. Отже, позивач, свої обов`язки за Кредитними договорами виконав в повному обсязі.

В подальшому відповідач перестав виконувати умови Кредитних договорів в повній мірі, а саме, перестав сплачувати заборгованість по кредиту, процентах. Умови Кредитних договорів Позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договорами строки не повернуті, що мало наслідком утворення заборгованості, яка станом на дату звернення до суду першої інстанції залишається непогашеною.

Як наслідок, станом на 02.09.2025 року заборгованість за Заявою - Договором №007/7250238-CK від 08.11.2019 року (кредитна заборгованість), становить 66089,06 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 40336,09 грн.; заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочена) 25752,97 грн.

Як наслідок, станом на 02.09.2025 року заборгованість за Заявою - Договором №007/7250238-CK від 08.11.2019 року (кредитна заборгованість), становить 66 089,06 грн., в т.ч.:

- заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 40336,09 грн.;

- заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочена) – 25752,97 грн.

Також станом на 02.09.2025, заборгованість за Заявою – договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року, становить 35906,60 грн., в т.ч.:

- заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 22128,39 грн.;

- заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена) – 3,21 грн.;

- заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) – 13775,00 грн.

Загальна сума заборгованості по обох договорах становить 101 995,66 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, представник АТ «ТАСКОМБАНК» просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість:

- за Заявою – договором №007/7250238-CK від 08.11.2019 року, що в частині тіла кредиту та відсотків, станом на 02.09.2025 року становить 66089,06 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 40336,09 грн.; заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочена) – 25752,97 грн.

- кредитну заборгованість за Заявою - договором №1385740-009 про надання споживчого кредиту від 01.03.2021 року, що в частині тіла кредиту, процентів та комісії станом на 02.09.2025 року складає: 35906,60 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 22128,39 грн.; заборгованість по процентами (в т.ч. прострочена) – 3,21 грн.; заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) – 13775 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2026 року позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість за Заявою - Договором №007/7250238-CK від 08.11.2019 року в розмірі 66089,06 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 40336,09 грн.; заборгованість по відсоткам 25752,97 грн., за Заявою - договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року, в розмірі 22131,6 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 22128,39 грн.; заборгованість по процентам 3,21 грн., а також судовий збір у розмірі 2095,38 грн., всього стягнуто 90 316грн. 04 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Ярошенка Олександра Олеговича про перегляд заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2026 року по справі № 334/35/26 за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» Попов Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати частково, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією у розмірі 13 775 грн, стягнути судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково залишив позовні вимоги щодо заборгованості відповідача по комісії за кредитним договором №1385740-009 від 01.03.2021 року без задоволення. Умова щодо комісії була домовлена сторонами в п. 1.4 Заяви-договору, що видно із підписання договору відповідачем та незаперечення цього ним. В самій Заяві - договорі №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року та в Додатку 1, де є вказаний графік платежів, є вказані послуги обслуговування кредитної заборгованості (1,9%) та надання кредиту (0%), за які зазначається комісія, документ підписаний відповідачем.

Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Також Велика Палата зазначає: «Отже, чинним законодавством України відповідачу надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а тому немає підстав для визнання Кредитного договору в цій частині недійсним».

Наведені приписи Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління (обслуговування) кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина Закону України «Про споживче кредитування» передбачала можливість встановлення комісії за отримання та управління кредитом. За Заявою – договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року та в Додатку 1 передбачено такий платіж, з яким відповідач міг ознайомитися та перед підписанням вирішити чи підходить йому ця умова чи ні.

Умова про комісію була узгоджена між банком і позивачем, що підтверджується згодою позивача. Комісія нараховувалася за обслуговування кредиту. Підписавши заяву, відповідач погодився на ці платежі. Не може вважатися створенням істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сплата комісійної винагороди, розмір якої задовольнив позивача при підписанні заяви. В договорі чітко прописана комісія за обслуговування кредиту в п. 1.4. Також важливим є той факт, що відповідач не заявляв про недійсність цієї умови договору, не скористався своїм правом на надання пояснень чи відзиву на позовну заяву, хоча був належно повідомлений про ініціювання судового процесу з боку позивача, а також йому було надіслано Повідомлення-вимогу від 15.09.2025 року. Отже, комісія була погоджена сторонами при підписанні кредитного договору, а також в ньому та Додатку 1 вказано, які саме послуги надав банк для сплати комісії. Тобто, позивач, як зазначає суд першої інстанції, виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тоді як відповідач ухиляється від їх виконання. Це порушує права позивача як сторони договору, яка мала правомірні очікування щодо результату укладення правочину.

На переконання скаржника, недослідженим судом першої інстанції є момент щодо того, що комісія за обслуговування заборгованості є дозволеною законодавством та прописана в самому договорі, в Паспорті кредиту, а тому позивач має право на її отримання.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Отже, рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по комісією в розмірі 13 775,00 грн за Заявою – договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року, в іншій частині вирішених вимог рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по комісією в розмірі 13 775,00 грн за Заявою – договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.11.2019 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-договір №007/7250238-CK про приєднання до Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.

Відповідно до положень Заяви - договору № 007/7250238-CK та паспорту споживчого кредиту, позивач надає Позичальнику грошові кошти на наступних умовах: сума кредитного ліміту 40400 грн.; тип кредиту - кредитна лінія; строк користування - 12 місяців з автоматичною пролонгацією на такий самий строк; процентна ставка за користування кредитом - 43,2 %.

Заява - договір № 007/7250238-CK і паспорт споживчого кредиту за карткою «Велика П`ятірка» підписані відповідачем.

01.03.2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір №2525581-901 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого загальна сума кредиту склала 29000 грн.; строк кредиту 48 місяців; проценти за користування кредитом: 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту 1,9% щомісячно.

Заява-договір №2525581-901 і паспорт споживчого кредиту за продуктом «Зручна Готівка Максимум» підписані відповідачем.

Отже, судом встановлено, що відповідачем було укладено кредитні договори: Заяву-договір №007/7250238-CK від 08.11.2019 року і Заяву-договір №2525581-901 від 01.03.2021 року. Суд першої інстанції дійшов висновку про належне погодження сторонами істотних умов кредитних договорів.

Факт користування кредитними коштами підтверджується випискою по особовим рахункам за період з 08.11.2019 року по 02.09.2025 року за договором №007/7250238-CK і випискою по особовим рахункам кредитного договору №1385740-009 за період з 01.03.2021 ролу по 02.09.2025 року.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними судом першої інстанції визнано доведеним.

Відповідач не виконував свої обов`язки за договорами належним чином та станом на 02.09.2025 року, відповідно до наданих суду розрахунків, сума заборгованості за Заявою - Договором №007/7250238-CK від 08.11.2019 року складає 66089,06 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 40336,09 грн.; заборгованість по відсоткам 25752,97 грн., та за Заявою - договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року складає 35906,6 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 22128,39 грн.; заборгованість по процентам 3,21 грн.; заборгованість по комісії 13775,00 грн.

Отже, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, і у позивача виникло право вимагати її повернення. Враховуючи, що на час розгляду справи судом сума заборгованості позичальником не сплачена, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було здійснено заходи по погашенню заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, однак частково.

Так, судом встановлено, що відповідно відомостей, викладених у наданих до суду розрахунку заборгованості за Заявою - договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року, наявне нарахування щомісячної комісії у розмірі 551 грн. та заборгованість за комісією в розмірі 13775 грн.

Позивачем не надано доказів і не доведено щодо складової комісії за обслуговування кредитом, а отже вона може включати плату відповідача за надання інформації щодо її кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону № 1734-VIII. Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд виснував, що положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за управління та обслуговування кредиту, є нікчемними. Таким чином нарахування позивачем відповідачу заборгованості за комісією в сумі 13775 грн. є безпідставним.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Заявою - Договором №007/7250238-CK від 08.11.2019 року в розмірі 66089,06 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 40336,09 грн.; заборгованість по відсоткам 25752,97 грн., та за Заявою - договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року в розмірі 22131,6 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 22128,39 грн.; заборгованість по процентам 3,21 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

В матеріалах справи наявні копії заяви-договору №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року, паспорта споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка максимум», детального розпису складових загальної вартості кредиту та графіка платежів, розрахунку заборгованості, а також виписок по особових рахунках за кредитним договором.

Отже, АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 погодили істотні умови кредитного договору, зокрема щодо загальної суми кредиту у розмірі 29000 грн, строку кредитування - 48 місяців, процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 0,01 % річних, порядку та строків погашення кредитної заборгованості, а також умову про сплату комісії за обслуговування кредиту у розмірі 1,9 % щомісячно.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (комісія за обслуговування кредиту) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що умовами заяви-договору №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року передбачено обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту у розмірі 1,9 % щомісячно, а відповідний платіж включено до складу щомісячного ануїтетного платежу згідно з графіком погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до наданого АТ «Таскомбанк» розрахунку заборгованості станом на 02.09.2025 заборгованість ОСОБА_1 за комісією за обслуговування кредиту становить 13775,00 грн.

Разом із тим, сама по собі наявність у кредитному договорі умови про сплату щомісячної комісії та визначення її розміру не є достатньою підставою для висновку про правомірність її нарахування та стягнення. Вирішальне значення у такому випадку має встановлення того, за які саме додаткові чи супутні банківські послуги кредитодавцем передбачено відповідну плату та чи були такі послуги погоджені зі споживачем під час укладення договору.

Як убачається зі змісту заяви-договору №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року, пунктом 1.4 договору визначено лише розмір комісії за обслуговування кредиту - 1,9 % щомісячно, однак конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються ОСОБА_1 та за які встановлено зазначену комісію, умовами договору не передбачено.

Не містять такого переліку й інші надані банком документи, зокрема графік платежів, який лише відображає структуру та розмір належних до сплати щомісячних платежів, однак не розкриває зміст конкретних банківських послуг, вартість яких становить спірна комісія.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів того, які саме додаткові чи супутні послуги фактично надавалися відповідачу протягом строку кредитування за рахунок сплати щомісячної комісії, у чому полягав зміст таких послуг та в якому обсязі вони надавалися. Так само банком не доведено погодження з позичальником конкретного переліку платних послуг, за які встановлено таку комісію.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ «Таскомбанк» не довело існування та змісту додаткових чи супутніх банківських послуг, за надання яких із відповідача щомісячно стягувалася комісія у розмірі 1,9 %, а тому сама лише вказівка у договорі на обов`язок її сплати не спростовує висновку про нікчемність відповідної умови договору.

Ураховуючи наведене та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19 і Верховного Суду у справі № 202/5330/19, положення заяви-договору №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року в частині покладення на позичальника обов`язку щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту за відсутності визначеного переліку відповідних платних послуг є нікчемним відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 13775,00 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту є правильним та відповідає встановленим обставинам справи і вимогам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Закону України «Про споживче кредитування» та дійшов помилкового висновку щодо нікчемності умови договору про сплату комісії за обслуговування кредиту, колегія суддів відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірного платежу та не спростовують установленої судом обставини щодо відсутності у кредитному договорі конкретного переліку послуг, за які така комісія встановлена.

Колегія суддів враховує, що положення пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» дійсно передбачають можливість включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Отже, законодавством не встановлено абсолютної заборони на стягнення кредитодавцем будь-яких комісій у правовідносинах споживчого кредитування. Разом із тим, наведені положення закону не можуть тлумачитися як такі, що надають кредитодавцю безумовне право встановлювати будь-яку щомісячну плату, формально назвавши її «комісією за обслуговування кредиту», без визначення конкретних додаткових чи супутніх послуг, у зв`язку з наданням яких у споживача виникає обов`язок здійснювати відповідний платіж.

Саме тому посилання АТ «Таскомбанк» на те, що можливість установлення комісії прямо передбачена Законом України «Про споживче кредитування», не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки останній не виходив із загальної заборони встановлення комісій за обслуговування кредиту, а встановив відсутність у конкретному договорі визначеного переліку платних послуг, за які банком нарахована спірна комісія у розмірі 13775,00 грн.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , підписавши заяву-договір, паспорт споживчого кредиту та графік платежів, був ознайомлений з розміром щомісячної комісії у розмірі 1,9 %, добровільно погодився з такою умовою та прийняв її до виконання.

Безумовно, підписання відповідачем відповідних документів свідчить про його ознайомлення з визначеними банком умовами кредитування, зокрема із самим фактом установлення комісії, її розміром та порядком включення до щомісячних платежів. Однак погодження споживачем розміру платежу не є тотожним погодженню конкретного переліку платних банківських послуг, якщо такого переліку кредитна документація взагалі не містить.

Графік платежів у цьому випадку визначає розмір та строки сплати відповідних сум, однак сам по собі не розкриває змісту послуги, за яку встановлена щомісячна комісія, та не підтверджує фактичного надання позичальнику додаткових чи супутніх банківських послуг на суму нарахованої комісії.

Колегія суддів також відхиляє посилання позивача на положення статей 627, 628, 629 ЦК України щодо свободи договору та обов`язковості договору для його сторін.

Принцип свободи договору не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору саме з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відтак, свобода договору не надає його сторонам можливості відступати від імперативних гарантій, установлених законом для захисту споживача як слабшої сторони договірних правовідносин.

З цих же підстав колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що умова пункту 1.4 заяви-договору підлягає застосуванню з огляду на те, що кредитний договір або відповідне його положення не були оспорені відповідачем та не визнавалися судом недійсними.

За змістом частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемність правочину або його окремої умови встановлюється безпосередньо законом і, на відміну від оспорюваного правочину, не потребує попереднього визнання такої умови недійсною судом. Тому відсутність з боку відповідача окремого позову чи зустрічного позову про визнання недійсним пункту 1.4 заяви-договору не перешкоджала суду першої інстанції надати цій умові належну правову оцінку та застосувати наслідки її нікчемності.

Так само не можуть бути підставою для скасування рішення доводи АТ «Таскомбанк» про те, що відповідач після укладення договору фактично виконував його умови та здійснював платежі, до складу яких входила комісія за обслуговування кредиту. Адже, фактичне виконання споживачем умови договору, нікчемність якої встановлена законом, не змінює правової природи такої умови та не надає їй юридичної сили. Сам по собі факт здійснення відповідачем окремих платежів не підтверджує ані існування конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які нараховувалася комісія, ані фактичного надання таких послуг банком.

Посилання в апеляційній скарзі на відповідну практику Верховного Суду також не свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду підлягають урахуванню з огляду на конкретні обставини справи та зміст спірних правовідносин. Як убачається зі змісту наведених представником позивача правових позицій, у них Верховний Суд надавав оцінку правомірності встановлення комісійної винагороди за здійснення відповідної банківської операції та виходив із конкретного змісту погодженої сторонами послуги. Натомість у справі, яка переглядається, предметом оцінки є щомісячна комісія у розмірі 1,9 % за узагальнено визначене «обслуговування кредиту», при цьому ані заявою-договором, ані іншими матеріалами справи не конкретизовано перелік платних додаткових чи супутніх послуг, за які така комісія встановлена.

Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до посилань на факт підписання відповідачем кредитної документації, погодження ним розміру комісії, принцип свободи договору та передбачену законом можливість установлення комісій у правовідносинах споживчого кредитування. Однак, такі доводи не спростовують визначальної для вирішення спору обставини, відсутності у договорі конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг, за надання яких установлено щомісячну комісію у розмірі 1,9 %, та відсутності доказів фактичного надання таких послуг відповідачу.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, належним чином дослідив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту за Заявою – договором №1385740-009 про надання кредиту від 01.03.2021 року.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Попова Є.В. в інтересах АТ «Таскомбанк» підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» залишити без задоволення.

Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2026 року у цій справі в оскарженій частині залишити без змін.

В іншій частині судове рішення не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua