Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №336/714/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 336/714/26 Головуючий у 1 інстанції Звєздова Н. С.

Провадження № 22-ц/807/2119/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Гончар М.С., Сакояна Д.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 серпня 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватне акціонерне товариство «НАСК «ОРАНТА», ОСОБА_3 про стягнення суми страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2026 представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» звернувся до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь ПАТ «Страхова компанія «АРКС» суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 60387,18 грн. та судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 15.07.2023 о 11 год. 50 хв. в м. Запоріжжя по пр.Соборний, буд.147, сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Mercedes» державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та автомобіля «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси власника автомобіля «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 були застраховані в АТ «СК «АРКС» договором №72654Га2еа від 08.11.2022 добровільного страхування наземного транспорту «Все включено».

АТ «СК «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 111220,22 грн, що підтверджується платіжним дорученням №990324 від 02.08.2023.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Mercedes» державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована в ПАТ «НАСК Оранта» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ2632128 у зв`язку з чим ПАТ «НАСК Оранта» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 46766,40 грн.

Між ПАТ «Страхова компанія «АРКС» та ПАТ «НАСК Оранта» укладено угоду про здійснення страхового відшкодування від 17.10.2023 та додаток №1 до угоди від 17.10.2023, згідно якого розмір страхового відшкодування становить 50833,04 грн, узгоджений між сторонами розмір страхового відшкодування становить 46766,40 грн.

ПАТ «Страхова компанія «АРКС» отримала право вимоги на відшкодування, сума виплати страхового відшкодування складає 60387,18 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 серпня 2026 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» сплачене страхове відшкодування у розмірі 60387,18 грн та судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 21 серпня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сідельникової Олени Леонідівни, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування доводів зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія забезпеченого транспортного засобу «Mercedes Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА», що підтверджується полісом № АТ2632128 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становив 160000,00 грн, франшиза 1500,00 грн. До огляду ТЗ «Toyota RAV4» державний номерний знак НОМЕР_2 не було залучено представників ПАТ «НАСК «ОРАНТА», власника ТЗ «Mercedes Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_4 . Також характер пошкоджень, зазначений в Акті огляду ТЗ «Toyota RAV4», складеному представником АТ «СК «АРКС», не збігається з ремонтною калькуляцією, оскільки в протоколі від 15.07.2023 зазначено лише про пошкодження задньої частини ТЗ «Toyota RAV4», а в ремонтній калькуляції зазначено ремонт та заміна частин, які не входять до переліку пошкоджень у зв`язку з дорожньо-транспортної пригодою. Провести експертизу на сьогоднішній день вже не виявляється за можливе. Отже, сума завданих збитків не є доведеною. Ліміт відповідальності за полісом № АТ2632128 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів становить 160000,00 грн. Зменшення страхового ліміту шляхом укладення угоди між АТ «СК «АРКС» та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» не допускається, оскільки ТЗ «Mercedes Benz Sprinter» державний номер знак НОМЕР_1 має за полісом № АТ2632128 ліміт в сумі 160000,00 грн. В даному випадку сума відшкодування 111220,22 грн входить до ліміту страхового відшкодування, який визначено страховим полісом. В договорі добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 72654Га2еа від 08.11.2022, складеному між АТ «СК «АРКС» та власником ТЗ «Toyota RAV4», в пункті 20 вказано, що не було здійснено огляду та немає фото ТЗ «Toyota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_2 . Надана тільки дефектна відомість (акт огляду ТЗ), в якій зазначено пошкодження заднього бампера та датчика паркування, які потребують заміни. Але в наданій позивачем ремонтній калькуляції № 1.003.23.0 від 28.07.2023 в пункті «Запасні частини» вказано 15 деталей, які були замінені. Також вказано, що був здійснений ремонт деталей: поперечина даху, кріплення лівого бампера, кріплення правого бампера, рама лівих дверей задньої частини, які не зазначені в характері пошкоджень акту огляду ТЗ. Крім того було знято/встановлено облицювання порога переднього лівого, облицювання порога переднього правого, облицювання передньої лівої стійки , облицювання передньої правої стійки, облицювання середньої лівої стійки, облицювання середньої правої стійки, облицювання даху. Ці деталі ніяк не пов`язані з дорожньо-транспортної пригодою, бо згідно з протоколом АДД 407496, що був складений за результатами ДТП 15.07.2023 об 11:50 за участю ТЗ «Mercedes Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1 , та ТЗ «Toyota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_2 , було пошкоджено задню частину ТЗ «Toyota RAV4». Відсутність фотофіксації ТЗ «Toyota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_2 , до договору добровільного страхування наземного транспорту № 72654Га2еа, розбіжність в переліку пошкоджень, складення акту огляду ТЗ та заяви про подію на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу 17.07.2023 унеможливлює при настанні дорожньо-транспортної пригоди 15.07.2023 встановити охоплення ремонту, оскільки ТЗ «Toyota RAV4» міг мати пошкодження як до, так і після дорожньо-транспортної пригоди. Рахунок № С-К-00000000000000019 від 18.07.2023, виданий ФОП ОСОБА_5 , тоді як ремонтна калькуляція № 1.003.23.0 від 28.07.2023 видана ТОВ «Бриллиант авто». В рахунку не зазначено які саме роботи виконувалися, позивач не надав акт виконаних робіт до рахунку.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 серпня 2026 року позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватне акціонерне товариство «НАСК «ОРАНТА», ОСОБА_3 про стягнення суми страхового відшкодування, задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 21 серпня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сідельникової Олени Леонідівни, безпосередньо до суду апеляційної інстанції, через підсистему «Електронний суд», подав апеляційну скаргу, яка зареєстрована в канцелярії суду 24 серпня 2026 року.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Гончар М.С., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 24 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

27 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою від 31 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану апеляційну скаргу залишено без руху і надано особі, яка подала апеляційну скаргу, строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

02 вересня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сідельникової О.Л., через підсистему «Електронний суд» було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги разом із квитанцією про доплату судового збору у розмірі 2568,64 грн.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04 вересня 2026 року відкрито провадження. При відкритті апеляційного провадження учасникам справи надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Представником позивача 28 серпня 2026 року подано на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на безпідставність доводів апелянта та правильність висновків суду першої інстанції. Зокрема, представник позивача зазначив, що Оскільки на момент ДТП строк експлуатації автомобіля «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 перевищував 7 років (КТЗ 2014 року випуску) то ПАТ НАСК «ОРАНТА» у відповідності до вимог ст. 29 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» застосувало коефіцієнт зносу КТЗ у зв`язку з чим визначення розмірі страхового відшкодування по полісу ОСЦПВВНТЗ № AT263212 дорівнювало 50833,04 грн, а узгоджений між сторонами розмір страхового відшкодування становить 46766,40 грн. Оскільки вартість майнового збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

18 вересня 2026 року відзив на апеляційну скаргу подало ПАТ «НАСК «Оранта», в якому останнє просить суд апеляційної інстанції прийняти законне та обґрунтоване рішення, яке не впливає на його права, зазначає, що відповідно до положень статті 509, та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України, внаслідок ДТП 15.07.2023 між власником пошкодженого автомобіля «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , і ПАТ «НАСК «ОРАНТА» виникли позадоговірні (деліктні) правовідносини. Оскільки відповідно до ст. 993 ЦК України до позивача перейшло право вимоги, яке мав його страхувальник за договором КАСКО (власник пошкодженого у ДТП автомобіля), Позивач набув права вимоги до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» у позадоговірних (деліктних) правовідносинах, які регулювались спеціальним Законом України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Обсяг відповідальності ПАТ «НАСК «ОРАНТА», на відміну від відповідача, обмежено приписами Закону № 1961-IV, а страхове відшкодування виплачується в порядку, встановленому цим Законом. 17.10.2023 ПАТ «НАСК «ОРАНТА» за приписами пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV узгодило розмір страхового відшкодування за цим страховим випадком із ПрАТ «Страхова компанія «АРКС». Відповідно до позиції 2 Переліку майнових вимог у Додатку №1 до Угоди від 17.10.2023 між ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» і ПАТ «НАСК «ОРАНТА» зазначено, що узгоджений Сторонами розмір страхового відшкодування за цим страховим випадком дорівнює 46766,40 грн. Узгоджений Угодою від 17.10.2023 розмір страхового відшкодування враховував, що у ПАТ «НАСК «ОРАНТА» згідно із Законом № 1961-IV не виник обов`язок відшкодовувати ПАТ «Страхова компанія «АРКС» франшизу і знос запасних частин, що замінюються. Таке відшкодування виходить за межі відповідальності страховика.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає, зважаючи на таке.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) – відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що 15.07.2023 о 11 год. 50 хв. в м. Запоріжжя по пр.Соборний, буд.147, сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та автомобіля «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 09.08.2023 по справі про адміністративне правопорушення №335/6887/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси власника автомобіля «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , були застраховані в АТ «СК «АРКС» договором №72654Га2еа від 08.11.2022 добровільного страхування наземного транспорту «Все включено».

Власник пошкодженого автомобіля «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 звернувся до АТ «СК «АРКС» із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу від 17.07.2023.

Пошкодження застрахованого автомобіля було визнано страховим випадком. На підставі акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість); ремонтної калькуляції №1.003.23.0 від 28.07.2023 року; рахунку №С-К-00000000000000019 від 18.07.2023 року; страхового акту №ARХ3761588 від 01.08.2023 року, АТ «СК «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 111220,22 грн, що підтверджується платіжним дорученням №990324 від 02.08.2023.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ «НАСК Оранта» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ2632128, у зв`язку з чим ПАТ «НАСК Оранта» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 46766,40 грн, згідно платіжної інструкції №53234 від 20.10.2023, з призначенням платежу: страхове відшкодування з урахуванням зносу автомобіля «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 ).

Між ПАТ «Страхова компанія «АРКС» та ПАТ «НАСК Оранта» укладено угоду про здійснення страхового відшкодування від 17.10.2023 та додаток №1 до угоди від 17.10.2023, згідно якого розмір страхового відшкодування становить 50833,04 грн, узгоджений між сторонами розмір страхового 46766,40 грн.

ПАТ «Страхова компанія «АРКС» отримало право вимоги на відшкодування, сума виплати страхового відшкодування складає 60387,18 грн.

Згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №72654Га2еа від 08.11.2022, ПАТ СК «АРКС» застрахував майнові інтереси ОСОБА_3 , що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме «Тoyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , строк дії договору до 13.11.2023.

ОСОБА_3 звернулася 17.07.2023 до ПАТ СК «АРКС» з заявою про страхову подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.

На підставі акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість), ремонтної калькуляції №1.003.23.0 від 28.07.2023, рахунку №С-К-00000000000000019 від 18.07.2023, страхового акту №ARX3761588 від 01.08.2023 та розрахунку суми страхового відшкодування, ПАТ СК «АРКС» відшкодувало завдані збитки у розмірі 111220,22 грн, що підтверджується платіжним дорученням №990324 від 02.08.2023.

Суд першої інстанції керувався ст.993, 1194 ЦК України, Законом України «Про страхування», вважав доведеним, що з відповідача необхідно стягнути сплачене страхове відшкодування у розмірі 60387,18 грн.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частини друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV, що діяв на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV до 01 січня 2025 року регулював правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (підпункти 1.4, 1.7 статті 1 цього Закону).

У абзаці першому підпункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 вересня 2022 року у справі №441/756/18 та від 25 лютого 2025 року у справі № 712/3111/23.

Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).

У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18).

Отже, суброгація є переходом до страховика права вимоги потерпілого у вже існуючому деліктному зобов`язанні. При цьому нового зобов`язання між страховиком, який здійснив виплату, та особою, відповідальною за шкоду, не виникає, а кредитор замінюється в межах виплаченого відшкодування.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також причинний зв`язок між усіма зазначеними у ремонтній калькуляції пошкодженнями та цією ДТП.

Як убачається з матеріалів справи, факт дорожньо-транспортної пригоди 15 липня 2023 року за участю автомобілів «Mercedes Benz Sprinter» та «Toyota RAV4», а також вина відповідача ОСОБА_1 підтверджуються постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2023 року у справі № 335/6887/23, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Зазначена постанова має преюдиційне значення в частині встановлення факту вчинення відповідачем відповідних дій та того, чи вчинені вони цією особою, у розумінні частини шостої статті 82 ЦПК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для покладення на відповідача ОСОБА_1 обов`язку сплатити зазначену різницю з огляду на те, що ліміт відповідальності його страховика становить 160000,00 грн і не вичерпаний, колегія суддів виходить із такого.

Так, після настання страхової події власник автомобіля «Toyota RAV4» звернулася до АТ «СК «АРКС» із заявою про виплату страхового відшкодування. Страховиком проведено огляд транспортного засобу, складено акт огляду (дефектну відомість), визначено вартість відновлювального ремонту в ремонтній калькуляції № 1.003.23.0 від 28 липня 2023 року, після чого складено страховий акт № ARX3761588 від 01 серпня 2023 року. На підставі зазначених документів страховиком прийнято рішення про визнання події страховим випадком та здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 111220,22 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 990324 від 02 серпня 2023 року.

Загальне правило повного відшкодування шкоди застосовується з урахуванням спеціального правового регулювання обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до статті 29 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинного на час ДТП, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.

Отже, спеціальний закон визначає обсяг страхового відшкодування, яке здійснюється страховиком цивільно-правової відповідальності, та передбачає врахування фізичного зносу складових частин транспортного засобу, що підлягають заміні.

Водночас обмеження обсягу страхового відшкодування, яке здійснюється страховиком ОСЦПВ, не означає, що в усіх випадках відповідна різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою не підлягає відшкодуванню особою, яка завдала шкоди.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, відповідно до якої з винної в ДТП особи може бути стягнута різниця між фактичною вартістю ремонту із заміною пошкоджених зношених деталей на нові без урахування коефіцієнта фізичного зносу та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком з урахуванням такого зносу, оскільки в страховика не виникає обов`язку відшкодовувати зазначену різницю.

Зазначений правовий підхід не залишився лише на рівні практики Верховного Суду України 2015 року, а був підтверджений Верховним Судом у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 486/716/20, провадження № 61-5721св22. У цій справі Верховний Суд погодився з висновком про можливість стягнення з винуватця ДТП різниці між фактичною вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком ОСЦПВ з урахуванням такого зносу. При цьому Верховний Суд прямо зазначив, що обов`язок винуватця ДТП відшкодувати зазначену різницю може існувати навіть за умови, що встановлений страховим полісом ліміт відповідальності є більшим, ніж фактично здійснена страхова виплата.

При цьому висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18, згідно з яким відшкодування шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, можливе за умови, що страховик не зобов`язаний здійснювати страхове відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт його відповідальності. не спростовує наведеного вище підходу щодо різниці, яка виникає саме через застосування спеціальних правил визначення страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу.

У цій справі предметом стягнення є не довільно визначена сума, а різниця між страховим відшкодуванням, фактично виплаченим позивачем за договором добровільного страхування, та сумою, відшкодованою страховиком відповідача за правилами статті 29 Закону № 1961-IV.

Посилання апелянта на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено пошкодження задньої частини автомобіля «Toyota RAV4», тоді як ремонтна калькуляція містить значно ширший перелік деталей та ремонтних робіт, саме по собі не свідчить про відсутність причинного зв`язку між ДТП та необхідністю проведення зазначеного ремонту.

Зазначення в адміністративному матеріалі загального характеру пошкоджень транспортного засобу не є тотожним детальному технічному опису всіх пошкоджених елементів, який здійснюється під час огляду автомобіля з метою визначення обсягу необхідного відновлювального ремонту. Сам факт включення до калькуляції робіт зі зняття та встановлення окремих елементів облицювання або ремонту конструктивних деталей ще не доводить, що такі роботи не були пов`язані з усуненням наслідків ДТП.

Доводи апелянта про можливість існування попередніх пошкоджень автомобіля фактично ґрунтуються на припущенні, що не може бути покладене в основу судового рішення відповідно до статті 81 ЦПК України. Відповідач не надав доказів того, що конкретні пошкодження, включені до ремонтної калькуляції, існували до ДТП або виникли внаслідок інших обставин. При цьому відсутність фотографій автомобіля на момент укладення договору добровільного страхування сама по собі не свідчить про те, що на час ДТП транспортний засіб уже мав пошкодження, які були включені до розрахунку вартості відновлювального ремонту.

З боку апелянта жодних переконливих доводів, які б свідчили про недостовірність відображених у ремонтній калькуляції № 1.003.23.0 від 28 липня 2023 року та у рахунку ФОП ОСОБА_5 від 18.07.2023 відомостей або про наявність передбачених процесуальним законом підстав для виключення цього документа з числа доказів не наведено.

Доводи апелянта про те, що ліміт відповідальності ПАТ «НАСК «ОРАНТА» за полісом № АТ2632128 становив 160000,00 грн, а отже, вся сума відновлювального ремонту мала бути відшкодована виключно цим страховиком, ґрунтуються на неправильному розумінні співвідношення положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1194 ЦК України.

Сам по собі встановлений договором ліміт відповідальності страховика визначає максимальний обсяг його відповідальності за відповідним страховим випадком, але не означає, що страховик зобов`язаний відшкодувати будь-яку заявлену суму без урахування спеціальних правил визначення розміру страхового відшкодування.

На момент ДТП, яка сталася 15 липня 2023 року, діяли положення Закону України № 1961-IV, відповідно до яких при визначенні розміру страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу застосовувалися спеціальні правила, зокрема статті 29 цього Закону щодо врахування фізичного зносу складових частин транспортного засобу, які підлягають заміні.

Наявність страхового ліміту в розмірі 160000,00 грн не усуває передбаченого статтею 1194 ЦК України обов`язку особи, яка завдала шкоди, відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та сумою страхового відшкодування, визначеною відповідно до закону.

При цьому угода між АТ «СК «АРКС» та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» від 17 жовтня 2023 року сама по собі не може змінювати встановлений законом обсяг відповідальності відповідача або покладати на нього додаткові обов`язки. Однак така угода є доказом врегулювання страхового випадку між страховиками та погодження розміру відшкодування в межах відповідних правовідносин.

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивач мав вимагати від ПАТ «НАСК «ОРАНТА» виплати всієї суми 111220,22 грн виключно в межах страхового ліміту, не спростовує права позивача на звернення з вимогою до особи, відповідальної за завдану шкоду, за умови доведеності фактичного розміру шкоди та недостатності отриманого страхового відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «СК «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 111220,22 грн, тоді як страховиком цивільної відповідальності відповідача виплачено 46766,40 грн.

За таких обставин невідшкодована частина шкоди становить 64 453,82 грн.

Разом із тим позивач заявив до стягнення 60387,18 грн, визначивши суму вимог шляхом відрахування від здійсненої ним виплати 50833,04 грн, зазначених у документах щодо погодження страхового відшкодування між страховиками.

Суд відповідно до принципу диспозитивності, закріпленого статтею 13 ЦПК України, розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і не вправі виходити за їх межі, якщо інше не передбачено законом.

Тому навіть якщо різниця між фактично здійсненою виплатою АТ «СК «АРКС» та отриманою від страховика відповідача виплатою є більшою, ніж заявлена до стягнення сума, це не перешкоджає задоволенню позову в межах заявлених вимог за умови їх доведеності.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують наявності правових підстав для стягнення з відповідача заявленої суми страхового відшкодування.

За встановлених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував положення статей 993, 1166, 1194 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в порядку суброгації.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданих позивачем на підтвердження розміру завданої шкоди, та до іншого тлумачення положень законодавства щодо меж відповідальності страховика цивільної відповідальності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та надав належну оцінку доказам у справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Нових доказів апелянтом не надано.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, пункт 23, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не вимагає надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, пункт 58, Європейський суд з прав людини також зазначив, що обсяг обґрунтування судового рішення може бути різним залежно від характеру рішення та обставин справи.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цього рішення відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення, слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 серпня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст виготовлений 30 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: М.С. Гончар

Суддя: Д.І. Сакоян