Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №336/11843/25
Суддя: Трофимова Д. А.
Дата документу 21.10.2026 Справа № 336/11843/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/11843/25 Головуючий у 1-й інстанції: Турчинський М.І.
Провадження № 22-ц/807/1911/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Мінгазова Р.В.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди,
У С Т А Н О В И В:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Таргоній В.М., звернулася до суду з позовом до АТ "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 04.01.2022 року між станціями Запоріжжя 1 та Запоріжжя вантажне, по другій парній колії 1103-го кілометру на території м. Запоріжжя локомотив ЧС-7 номер 172 з пасажирськими вагонами скоїв наїзд на гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка від отриманих травм померла.
Внаслідок смерті ОСОБА_2 її дочці (позивачу) було завдано моральну шкоду.
У відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив, що вищевказана подія мала місце за участі потяга, належного відповідачу, під керуванням машиніста, що перебував в трудових відносинах з відповідачем.
При визначенні розміру моральної шкоди позивач враховувала, що сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань її рідних, враховуючи те, що згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Внаслідок смерті матері позивач не зможе отримати від неї пораду, не зможе запросити на святкування радісних подій в житті або розраховувати на підтримку в негативних подіях. Сталий життєвий устрій позивача непоправно змінено з незалежних від неї обставин. До смерті матері у позивача було звичне життя, в якому мати займала важливе місце. Позивач втратила можливість тривалого життєвого зв`язку з матір`ю, який поновлений бути не може. Смертю матері було зруйновано звичне коло спілкування позивача, коло близьких людей, з якими можна розділити будь-які події в житті, і які можуть надавати безумовну та безкорисну підтримку. В кожної людини є невелике коло найближчих людей, яке неможливо замінити, і втрата людини з цього кола завдає непоправних втрат. Смерть матері спричиняє страждання позивачу і, як і для будь-якої людини, не може не спричиняти зміни в психоемоційному стані. Біль та страждання позивача посилюються тим, що рідна людина померла не природньою смертю в спокої, а страшною смертю в ДТП та, можливо, відчувала біль та страх перед смертю.
Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою. Щодо характеру та обсягу страждань - емоції, пов`язані зі смертю є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і тяжкість. Передчасна смерть матері стала різкою психотравматичною подією для позивача. Особливу увагу заслуговує те, що страждання, пов`язані зі смертю, є не «одномоментними», а «триваючими», тому що втрата є непоправною подією. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
З урахуванням наведеного вище, невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої смертю матері моральної шкоди у грошовому еквіваленті 300 000 грн. Такий розмір є розумним і справедливим і зможе хоча б частково допомогти в організації життя після тяжкої втрати.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на свою користь 300 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди, завданої смертю, без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1 000,00 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство «Укрзалізниця» в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, здійснити розподіл судових витрат. У разі, якщо суд дійде висновку щодо наявності підстав для притягнення до відповідальності, просить зменшити розмір моральної шкоди.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в даному випадку має місце груба необережність самого потерпілого. Так, з матеріалів, зібраних органами досудового слідства, вибачається, що локомотивною бригадою електровозу ЧС-7.172 потягу № 85 зі сполученням Новоолексіївка-Львів при наближенні до пішохідного переходу на платформі «Іскра», рухаючись по другій головній колії, почала подавати сповіщувальні сигнали великої та малої гучності, світлові сигнали прожектором. Попри попередження про наближення потягу потерпіла спустилась з платформи та зупинилась на парній колії. Через малу відстань наїзду уникнути не вдалось. Фактичний гальмовий шлях складає 342 метри, тоді як потерпіла з`явилась на колії за 50-70 метрів до потягу.
Смертельне травмування ОСОБА_2 сталося внаслідок прямого чи непрямого умислу самої потерпілої, що полягали в порушенні їм п.п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», що затвердженні наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54 (зі змінами від 22.11.2007).
Так як об`єктивні данні, які б свідчили про порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту відсутні, в порушені кримінальної справи відмовлено. Враховуючи такі обставини, у локомотивної бригади технічної можливості уникнути наїзду не було. Відсутність у відповідача технічної можливості відвернення негативних наслідків є непереборною силою, оскільки в даному випадку наїзд на потерпілого не залежав ані від волі відповідача, ані від його можливостей.
Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Від ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Таргоній В.М., надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.
Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд виходить із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що причиною смерті ОСОБА_2 стали травми, отримані від зіткнення з поїздом, причиною смертельного травмування були порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, отже, спричинення шкоди відбулося не з вини відповідача, а через необережність самого потерпілого (загиблої), що не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише у разі спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Моральна шкода позивачу завдана смертю матері, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивачу душевні страждання, відновити становище, яке існувало до смерті матері у житті позивача неможливо, тому існують правові підстави для відшкодування їй моральної шкоди. При цьому, суд врахував нехтування та порушення загиблою правил безпеки громадян на залізничному транспорті, що свідчить про грубу необережність та тягне за собою зменшення суми відшкодування. Враховуючи ступінь вини відповідача та його поведінку, вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , про що відповідно здійснено актовий запис за №1068 від 01.11.1965р.
Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_2 , 10.07.1985 року укладено шлюб між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , присвоєні прізвища подружжю « ОСОБА_6 ».
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 78 років, про що відповідно здійснено актовий запис за № 31 від 05.01.2022р. та видано Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі ПСМУЮ (м. Дніпро) свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_3 .
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 102 від 05.01.2022р., ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , причина смерті: множинні переломи кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів (пішохід, травмований при зіткненні з поїздом).
Судом також було досліджено матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12022082080000032 від 04.01.2022р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, за фактом смерті ОСОБА_2 .
Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження слідчого СВ відділу поліції № 3 Запорізького районного управління поліції ГУ НП в Запорізькій області Шостака Д.І., кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022082080000032 від 04.01.2022р. за фактом порушення правил безпеки руху залізничного транспорту, що спричинило загибель людини, закрито через відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.
За висновком комісії щодо проведення службового розслідування, затвердженого начальником СП «Запорізька дистанція колії» 14.01.2022р., «об`єкти залізничного транспорту на момент аварії знаходились в справному стані відповідно до вимог нормативних документів, дії машиніста та помічника машиніста визнано вірними та оперативними, смертельне травмування сторонньої особи ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сталося через необережність самої потерпілої внаслідок порушення нею Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затв. Наказом Міністерства транспорту України від 22.11.2007р. за № 1059».
Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема шляхом відшкодування майнової шкоди.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі смертю члена сім`ї чи близького родича.
За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє таким джерелом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, звільняється від відповідальності лише у разі доведення того, що шкоду завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За змістом частин першої, другої статті 1193 ЦК України шкода, завдана внаслідок умислу потерпілого, не відшкодовується. Якщо ж виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність потерпілого, розмір відшкодування може бути зменшений залежно від ступеня його вини.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватися з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) дійшла висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту), укладеного з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У такому випадку обов`язок із відшкодування шкоди покладається на законного володільця джерела підвищеної небезпеки - роботодавця.
У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 (провадження № 61-69св21) Верховний Суд зазначив, що особливістю деліктної відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є покладення на його володільця обов`язку відшкодувати шкоду незалежно від наявності вини. Водночас така відповідальність не є безмежною, оскільки закон передбачає виключні підстави для звільнення від неї - непереборну силу або умисел потерпілого. При цьому обов`язок доведення наявності зазначених обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки у відповідних правовідносинах діє презумпція відповідальності заподіювача шкоди.
У постанові від 27 квітня 2026 року у справі № 451/997/24 (провадження № 61-7514св25) Верховний Суд, застосовуючи положення статей 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, зазначив, що встановлення факту загибелі особи внаслідок контакту з рухомим рейковим транспортом, тобто джерелом підвищеної небезпеки, за відсутності доведеного умислу потерпілого або обставин непереборної сили є достатньою підставою для покладення на володільця такого джерела цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду. Верховний Суд наголосив, що власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за завдану шкоду незалежно від вини та може бути звільнений від відповідальності лише у разі доведення того, що шкода настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 452/5127/23 (провадження № 61-7522св25), у якій суд зазначив, що АТ «Укрзалізниця» не спростувало презумпцію відповідальності як володілець джерела підвищеної небезпеки та не довело наявності підстав для звільнення від відповідальності, передбачених частиною п`ятою статті 1187 ЦК України. Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлена судами груба необережність потерпілого не виключає відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, а може бути врахована лише при визначенні розміру відшкодування відповідно до статті 1193 ЦК України. При цьому суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у членів сім`ї загиблого моральних страждань, спричинених втратою близької людини, та визнав обґрунтованим часткове задоволення позову з урахуванням особистої грубої необережності потерпілого.
У справі, що переглядається, суд встановив, що причиною смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , стали травми, отримані від зіткнення з поїздом, причиною смертельного травмування були порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Спричинення шкоди відбулося не з вини відповідача, а через необережність самої потерпілої (загиблої). З постанови про закриття кримінального провадження слідчого СВ відділу поліції №3 Запорізького районного управління поліції ГУ НП в Запорізькій області Шостака Д.І. вбачається, що кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022082080000032 від 04.01.2022р. за фактом порушення правил безпеки руху залізничного транспорту, що спричинило загибель людини, закрито через відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.
Також суд встановив, що позивачка є дочкою загиблої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто особою, які відповідно до статті 1168 ЦК України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а матеріали справи не містять доказів існування непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на АТ «Укрзалізниця» обов`язку з відшкодування моральної шкоди позивачу.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер і незворотність втрати близької людини, глибину душевних страждань дочки загиблої, а також встановлену під час розгляду справи необережність самої потерпілої, у зв`язку з чим зменшив заявлений до стягнення розмір компенсації з 300 000,00 грн до 100 000,00 грн.
Колегія суддів не знаходить підстав для висновку, що при визначенні розміру відшкодування порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.
Колегія суддів відхиляє доводи скарги про можливість звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності.
Частина п`ята статті 1187 ЦК України прямо визначає підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності умисел потерпілого. При цьому цивільне законодавство розмежовує умисел потерпілого, який виключає відшкодування шкоди, та необережність потерпілого, яка може бути підставою лише для зменшення її розміру відповідно до статті 1193 ЦК України.
Суд встановив, що за результатами службового розслідування, затвердженого начальником СП «Запорізька дистанція колії» 14.01.2022р., «об`єкти залізничного транспорту на момент аварії знаходились в справному стані відповідно до вимог нормативних документів, дії машиніста та помічника машиніста визнано вірними та оперативними, смертельне травмування сторонньої особи ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сталося через необережність самої потерпілої внаслідок порушення нею Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затв. Наказом Міністерства транспорту України від 22.11.2007р. за №1059», а постановою слідчого кримінальне провадження закрито через відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України. Водночас жодних доказів того, що потерпіла бажала настання власної смерті або свідомо допускала її настання з метою заподіяння шкоди самої собі, матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: Р.В. Мінгазов
Е.А. Онищенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua