Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №335/7960/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.10.2026 Справа № 335/7960/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/7960/25 Головуючий у 1- інстанції Фетісов М.В.

Провадження № 22-ц/807/2141/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.

суддів: Бредуна Д.С.,

Подліянової Г.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 3302010868-546364 від 14.12.2021 в сумі 21 749,54 грн., що складається з: заборгованості за сумою кредиту - 6 700 грн., заборгованості за відсотками за користування позикою - 15 049,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.12.2021 між ТОВ «Кошельок» та відповідачкою в електронній формі укладено договір № 3302010868-546364. ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання, не повернула кредит та не сплатила проценти, у зв`язку із чим утворилася заборгованість. Відповідачка отримала кредит у сумі 6 700 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 , строком на 22 днів, дисконтною відсотковою ставкою 1,21% на добу за початковий строк кредитування (Лояльний період), базова процентна ставка 2,2% на добу за продовжений строк користування кредитом. Згідно з пунктами 3.6 та 3.7 Кредитного договору строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 05.01.2022 до 04.04.2022 за процентною ставкою 2,2% на добу. Заборгованість за Кредитним договором становить 21 749,54 гривень, що складається з: заборгованості за сумою кредиту - 6 700 гривень, заборгованості за відсотками за користування позикою - 15 049,54 грн.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 липня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за Кредитним договором № 3302010868-546364 від 14 грудня 2021 року в сумі 6 700,00 грн., що складається із заборгованості по кредиту.

У позові в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судові витрати у сумі 1 978,44 грн., які складаються із: судового збору в сумі 746,23 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 232,21 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ТОВ «Кошельок» адвокат Гурський Г.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення в частині відмови у задоволенні решти позову, та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Кошельок» задовольнити в повному обсязі, та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3302010868-546364 від 14.12.2021 в розмірі 21749,54 грн., а також стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму сплаченого судового збору в суді першої інстанції у розмірі 2 422, 40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн., а також суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633, 60 грн., та витрати на професійну правничу допомогу за подання апеляційної скарги у розмірі 4 000, 00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем належним чином доведено укладення сторонами кредитного договору, що відбулось шляхом ідентифікації відповідача на вебсайті позивача з використанням його особистих даних та виконання відповідачем всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позов не врахував пункт 3.6 договору, відповідно до якого сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження стоку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (п. 3.7). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2,2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п.3.8). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 112 днів з моменту укладення договору (22 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржника, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 05.01.2022 по 04.04.2022 є погодженим сторонами договору.

Оскільки ОСОБА_1 кредит у встановлений 22-денний строк не повернула та продовжила ним користуватись, настала передбаченим Договором відкладальна обставина, у зв`язку з чим строк кредитування продовжився до 04.04.2022, відтак нарахування процентів у зазначений період відповідно до умов Договору є правомірним.

Таким чином, ТОВ «Кошельок» вважає, що умова договору, зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами "відкладальною", незалежно від такої назви, є на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.

ОСОБА_1 не скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що матеріали справи містять копію договору № 3302010868-546364 від 14.12.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого сума кредиту складає 6 700 гривень (пункт 1.1), строк кредиту 22 дні, початком строку є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця (підпункт 2.1). Сторонами договору вказано ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 .

Умовами Кредитного договору також встановлені проценти за користування кредитом: 1 863 гривні, які нараховуються за ставкою 1,21% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (підпункт 1.3.2), стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (підпункт 1.3.3), дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду (підпункт 1.3.3.1).

Аналогічні умови містить копія Паспорта споживчого кредиту до Договору № 3302010868-546364 від 14.12.2021.

Відповідно до листа АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 01.07.2025 № БТ/Е-28526 на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 .

Отримання відповідачкою коштів в сумі 6 700 гривень на картковий рахунок № НОМЕР_1 через систему xPAY підтверджується відповіддю на лист про підтвердження операції Центрального відділення Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» у м. Києві від 15.07.2025 № 07/605-07/214, повідомленням XPAY Group LLC та випискою по руху коштів по картці від 30.06.2026.

Згідно з наданим позивачем детальним розрахунком, заборгованість за договором № 3302010868-546364, станом на 04.04.2022 складає 21 749,54 гривень, та складається з: заборгованості за сумою кредиту - 6 700 гривень, заборгованості за відсотками за користування позикою - 15 049,54 гривень..

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідно до ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ні кредитний договір № 3302010868-546364, ні надані позивачем паспорт споживчого кредиту не підписані відповідачем електронним підписом (одноразовим ідентифікатором). Суд дійшов висновку, що позивач не довів погодження позичальником усіх істотних умов договору, зокрема процентної ставки, строку як цього вимагають ст. 638, 1054 ЦК України, тому дійшов висновку про наявність підставі для стягнення з відповідача фактично перерахованих позивачем коштів в сумі 6700 грн.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовною заявою, позивач посилався на те, що 14.12.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір № 3302010868-546364 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

До позовної заяви позивачем було додано :

- копію паспорта споживчого кредиту до договору № 3302010868-546364 від 14.12.2021 у реквізитах якого не вбачається одноразового електронного підпису, одноразового ідентифікатора;

- копію договору № 3302010868-546364 від 14.12.2021 з графіком розрахунків у якому не встановлено електронного підпису, одноразовим ідентифікатором;

- копію детального розрахунку заборгованості за договором № 3302010868-546364 від 14.12.2021, з якого слідує, що було видано кредит 6700 гривень, нараховано проценти за період з 14.12.2021 по 04.04.2022 у розмірі 15049,54 грн, у відповідності до п. 3.5 договору, виходячи із процентної ставки 2,2% за кожен день користування кредитом;

- копію правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», які також не підписані відповідачем.

Разом з тим, із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій, спрямовану на отримання позики від ТОВ «Кошельок», а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Кошельок») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора.

Посилання в позовній заяві про те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор - 9243 шляхом направлення для підписання кредитного договору № 3302010868-546364 від 14.12.2021 на номер телефону +380976326586 електронного повідомлення, колегія суддів вважає голослівними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин про те, що відповідачу видавався одноразовий ідентифікатор для підписання договору позики.

Тому установивши фактичне перерахування позивачем на карту відповідача коштів у сумі 6700 грн суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для їх стягнення як неповернуту суму фактично отриманих грошових коштів.

Твердження ТОВ «Кошельок» про укладення договору в електронному вигляді не підтверджується належними доказами. У матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили, що відповідач виконав дії, передбачені Законом України «Про електронну комерцію» для підписання електронного договору, а саме:

не доведено, що відповідач отримав одноразовий ідентифікатор;

не доведено, що цей ідентифікатор був використаний для підписання договору;

не надано технічних журналів, протоколів підтвердження акцепту чи доказів авторизації у системі.

Таким чином, сам факт надання одноразового ідентифікатора не доводить факту акцепту договору відповідачем, якщо немає підтвердження його використання.

Доводи апеляційної скарги про те, що введення відповідачем персональних даних та формування кредитором індивідуальної частини договору свідчить про його укладення, є безпідставними.

Сам факт введення персональних даних не підтверджує укладення договору. Посилання скаржника на те, що позичальник нібито вводив персональні дані для формування договору, не є доказом акцепту (підписання) кредитного договору.

Заповнення анкетних полів або введення особистої інформації є лише попередньою дією, необхідною для створення технічної можливості формування пропозиції (оферти), але не свідчить про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір вважається укладеним з моменту одержання відповіді про прийняття оферти (акцепту).

Жодних доказів такого прийняття у вигляді підписання одноразовим ідентифікатором, електронним повідомленням чи іншими передбаченими законом діями позивач не надав.

Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення процентів є безпідставними, оскільки договір не підписаний позичальником, а тому визначені в ньому проценти не були погоджені сторонами, як і не погоджено строк кредитування ті інші істотні умови кредитного договору.

За відсутності підпису немає доказів акцепту умов договору, зокрема процентної ставки.

Сам факт отримання коштів підтверджує лише обов`язок їх повернути, але не сплачувати проценти за користування кредитом.

Більше того, із наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме погашення заборгованості за тілом кредиту чи процентами за користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного зменшення судом витрат за надану професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції з 10000 грн до 4000 грн у зв`язку з відсутністю заяви відповідача про таке зменшення колегія суддів вважає необґрунтованими.

За приписами ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.

Суд першої інстанції вірно встановивши та проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність, дійшов правильного висновку, що реальна сума витрат на професійну правничу допомогу у цій справі складає 4000 грн, при цьому застосувавши принцип пропорційності прийшов до висновку про необхідність стягнути на користь позивача 746 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2026 року, у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий: Р.В. Мінгазов

Судді Д.С. Бредун

Г.С. Подліянова