Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №753/23775/26 — Дарницький районний суд міста Києва

Суд: Дарницький районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №753/23775/26

Суддя: Комаревцева Л. В.

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23775/26

провадження № 2-а/753/336/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі головуючого судді Комаревцевої Л. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття справи про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

19 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стецюра Ольга Вікторівна звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії АВ № 00011478 від 13 липня 2026 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34 000,00 грн. за частиною другою статті 132-1 КУпАП, а також закрити справу про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за перевищення нормативних вагових та габаритних параметрів транспортного засобу MAN 26.410, державний номерний знак НОМЕР_1 , зафіксоване 28 травня 2026 року о 18 годині 58 хвилин автоматичним пунктом WIM76 на автомобільній дорозі М-30, км 88+024, у Тернопільській області.

Позивач заперечує правомірність притягнення його до відповідальності, посилаючись на те, що 17 лютого 2026 року передав зазначений транспортний засіб ТОВ «КАРАТ АВТО» для продажу за договором комісії № 250. Надалі, 20 лютого 2026 року, комісіонер уклав із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цього транспортного засобу.

Представник позивача зазначає, що відповідно до пункту 2.2 договору купівлі-продажу право власності на транспортний засіб перейшло до покупця з моменту підписання договору. Отже, на момент зафіксованої події ОСОБА_1 уже не був власником автомобіля, не користувався ним та не здійснював відповідного перевезення.

На підтвердження своєї позиції позивач посилається на статтю 334 ЦК України та висновки Верховного Суду щодо відсутності обов`язкового зв`язку між моментом виникнення права власності на транспортний засіб і датою його державної перереєстрації.

Також позивач указує на наявність дозволу № 2026-13850001-12021 НГ від 27 травня 2026 року на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Дозвіл був чинним із 27 травня до 05 червня 2026 року та передбачав загальну масу автопоїзда з вантажем до 53 т і ширину до 3 м.

Оскільки в постанові зазначено загальну масу після врахування похибки 50 220 кг та ширину 2,782 м, позивач вважає, що перевезення здійснювалося в межах дозволених параметрів, а тому підстав для накладення штрафу не було.

Окремо представник позивача посилається на порушення порядку направлення постанови. Зазначає, що постанову направлено за адресою: АДРЕСА_1 , хоча позивач із 2009 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

За твердженням позивача, про постанову він дізнався лише 15 вересня 2026 року після арешту коштів на його рахунку у виконавчому провадженні № НОМЕР_3. Надалі з рахунку було списано 75 169,00 грн., до яких увійшли подвійний розмір штрафу, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Позивач наголошує на значущості цих коштів для нього як пенсіонера за віком.

Разом із позовом подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 06 жовтня 2026 року зазначене клопотання задоволено, строк звернення до суду поновлено, відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано матеріали, на підставі яких прийнято оскаржувану постанову.

12 жовтня 2026 року представник відповідача Мельничук Ірина Василівна подала заяву про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи, направлення електронних копій позову з додатками та продовження строку для подання відзиву. Заяву обґрунтовано отриманням ухвали про відкриття провадження без копії позову та відсутністю відповідних документів в електронному кабінеті.

19 жовтня 2026 року відповідач подав відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову. У відзиві зазначено, що копію позовної заяви з додатками відповідач отримав після направлення її судом 13 жовтня 2026 року.

Відповідач посилається на спеціальний порядок визначення відповідальної особи, встановлений статтею 14-3 КУпАП. Зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль MAN 26.410, державний номерний знак НОМЕР_1 , на час зафіксованої події був зареєстрований за ОСОБА_1 . Відомостей про іншого належного користувача, які виключали б визначення позивача відповідальною особою, відповідач не отримав.

На думку відповідача, передання автомобіля на комісію та укладення договору купівлі-продажу без своєчасного відображення відповідних змін у реєстрі не усувають відповідальності особи, за якою транспортний засіб залишався зареєстрованим.

Щодо направлення постанови відповідач зазначає, що її передано оператору поштового зв`язку 14 липня 2026 року, тобто наступного дня після винесення, за адресою, отриманою в порядку електронної інформаційної взаємодії з державних реєстрів. Поштове відправлення надалі повернуто через невручення.

До матеріалів справи подано також повторний примірник відзиву, який відтворює основні заперечення відповідача.

20 жовтня 2026 року представник відповідача подала заяву про виконання ухвали суду з додатковими доказами. У цій заяві відповідач окремо заперечив застосовність дозволу № 2026-13850001-12021 НГ до зафіксованого перевезення, оскільки транспортний засіб рухався поза погодженим маршрутом. На підтвердження подано схему маршруту, матеріали автоматичної фіксації, документи про відповідність вимірювального обладнання, поштові документи та інші матеріали.

Суд ураховує, що відзив від 19 жовтня 2026 року подано в межах п`ятнадцятиденного строку, встановленого ухвалою від 06 жовтня 2026 року, навіть за обчислення такого строку з указаної відповідачем дати отримання ухвали. Тому підстав для неврахування відзиву через пропуск строку немає. Доводи заяви від 12 жовтня 2026 року щодо необхідності отримання позову враховано під час оцінки своєчасності подання процесуальних документів.

Повторне подання тотожних матеріалів не надає їм додаткової доказової сили. Суд оцінює зміст кожного доказу та його зв`язок з іншими матеріалами справи, а не кількість поданих примірників.

Дослідивши матеріали справи, суд установив такі обставини та правовідносини.

13 липня 2026 року головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Павленко Аліною Михайлівною винесено постанову серії АВ № 00011478.

Постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 132-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 34 000,00 грн.

Відповідно до постанови 28 травня 2026 року о 18 годині 58 хвилин на автомобільній дорозі М-30, км 88+024, у Тернопільській області автоматичним пунктом WIM76, WAGA-WIM35, заводський № 45, зафіксовано рух транспортного засобу MAN 26.410, державний номерний знак НОМЕР_1 , з перевищенням нормативної загальної маси на 25,550% та нормативної ширини на 7,000%.

Фактично виміряна загальна маса автопоїзда становила 55 800 кг. Після віднімання врахованої похибки 5 580 кг для визначення перевищення використано масу 50 220 кг.

За нормативної маси 40 000 кг перевищення становить: ((55 800 ? 5 580 ? 40 000) / 40 000) ? 100 = 25,550%.

Фактично виміряна ширина становила 2,882 м. Після віднімання похибки 0,100 м використано значення 2,782 м. Перевищення нормативної ширини 2,6 м становить: ((2,882 ? 0,100 ? 2,6) / 2,6) ? 100 = 7,000%.

Таким чином, наведені в постанові результати відповідають вихідним вимірюванням і зазначеним величинам похибки. Відповідальність визначено за більшим показником перевищення - загальною масою.

Фотографії дають змогу ідентифікувати тягач MAN із номерним знаком НОМЕР_1 та напівпричіп із номерним знаком НОМЕР_2 . Інформаційна картка габаритно-вагового контролю містить узгоджені з постановою дату, час, місце фіксації, кількість осей, навантаження та загальну масу.

Для перевірки технічної основи вимірювань відповідач надав сертифікати відповідності складових автоматичного пункту, зокрема: № UA.TR.113-0619/23F-26 від 20 березня 2026 року щодо автоматичного приладу для зважування транспортних засобів у русі; № UA.TR.113-0694/22F-26 від 23 березня 2026 року щодо підсистеми ідентифікації транспортних засобів; № UA.TR.113-0695/22F-26 від 04 березня 2026 року щодо приладу вимірювання просторово-часових параметрів транспортних засобів.

Додатки до сертифікатів містять відомості про заводський № 45, розміщення обладнання на автомобільній дорозі М-30, км 88+024, та координати, які узгоджуються з інформаційною карткою події.

Суд розмежовує сертифікати відповідності та свідоцтва про періодичну повірку як різні види документів. Надані сертифікати оцінюються відповідно до їхнього змісту - як документи про оцінку відповідності конкретних складових комплексу, видані до дати спірного вимірювання. Їх оцінено разом із матеріалами фіксації, а не як безумовне підтвердження правильності будь-якого результату роботи системи.

Конкретних даних про несправність обладнання, невідповідність зафіксованого транспортного засобу, помилкове віднесення вимірювань до іншої події або неправильність наведених арифметичних розрахунків матеріали справи не містять.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною другою статті 2 КАС України суд перевіряє, зокрема, чи прийняте оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас відповідно до статті 90 КАС України жодні докази не мають для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Частина друга статті 132-1 КУпАП установлює адміністративну відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами. У разі перевищення понад 20%, але не більше 30%, передбачено штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.

Нормативні параметри визначаються пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України. Перевезення з перевищенням нормативних параметрів допускається за встановлених законодавством умов, зокрема на підставі відповідного дозволу.

Оцінюючи доводи позивача щодо продажу транспортного засобу, суд виходить із необхідності розмежування цивільно-правового переходу права власності та визначення відповідальної особи за спеціальними положеннями КУпАП.

Договір комісії від 17 лютого 2026 року сам по собі не є договором відчуження транспортного засобу. За його умовами комісіонер зобов`язувався вчинити правочин продажу за дорученням комітента.

Водночас 20 лютого 2026 року укладено окремий договір купівлі-продажу транспортного засобу. Пункт 2.1 цього договору передбачає передання транспортного засобу та його прийняття покупцем у момент підписання договору після повної оплати, а пункт 2.2 - набуття покупцем права власності з моменту підписання договору.

Тому суд не погоджується з категоричним твердженням відповідача про те, що право власності на транспортний засіб могло виникнути в покупця виключно після його державної перереєстрації.

Такий підхід не відповідає статті 334 ЦК України та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, щодо можливості переходу права власності на рухоме майно відповідно до умов договору, а не виключно з моменту реєстрації.

Однак наведений висновок стосується виникнення цивільного права власності та сам по собі не визначає суб`єкта спеціальної адміністративної відповідальності за порушення, зафіксоване в автоматичному режимі.

За частиною першою статті 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Конституційність частини першої статті 14-3 та частини другої статті 132-1 КУпАП підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 7-р(I)/2025. Тому саме по собі посилання на відсутність доказів особистого керування транспортним засобом не виключає застосування передбаченої законом моделі відповідальності.

Із наданих реєстраційних відомостей та матеріалів АРМ-аудиту вбачається, що на час фіксації події транспортний засіб із номерним знаком НОМЕР_1 залишався зареєстрованим за ОСОБА_1 . Даних про внесення до реєстру на той час іншої особи як належного користувача не встановлено.

Подане позивачем свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_2 датоване 27 серпня 2026 року, тобто після події та після винесення оскаржуваної постанови. Зазначення відповідачем у відзиві дати 28 серпня 2026 року є неточністю, яка не змінює встановленої послідовності подій.

Стаття 279-7 КУпАП передбачає спеціальні підстави звільнення відповідальної особи, зокрема підтверджене вибуття транспортного засобу з її володіння внаслідок протиправних дій або особисте звернення особи, яка користувалася транспортним засобом, із відповідною заявою та документом про сплату штрафу.

Матеріали справи не містять доказів реалізації цього механізму. Передання транспортного засобу за договором комісії та його продаж є правомірними діями й не тотожні вибуттю майна внаслідок протиправних дій інших осіб.

Таким чином, суд ураховує договори як докази відчуження транспортного засобу в цивільних правовідносинах, однак не вбачає в них самостійної підстави для скасування постанови, прийнятої щодо особи, за якою транспортний засіб залишався зареєстрованим у розумінні статті 14-3 КУпАП.

Оцінюючи доводи про спеціальний дозвіл, суд зазначає таке.

Примітка до статті 132-1 КУпАП передбачає, що дія частини першої цієї статті не поширюється на правопорушення, пов`язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів. Підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Поданий дозвіл № 2026-13850001-12021 НГ передбачав один рейс у період із 27 травня до 05 червня 2026 року для тягача MAN НОМЕР_1 з напівпричепом НОМЕР_2 . Дозволені параметри становили: загальна маса - 53 т, ширина - 3 м, висота - 4 м, довжина - 19,5 м.

Дата події входить у строк дії дозволу. Номерні знаки тягача та напівпричепа також відповідають зазначеним у дозволі. Використані в постанові після врахування похибки маса 50,22 т та ширина 2,782 м не перевищують відповідних значень дозволу. У цій частині доводи позивача підтверджуються документами.

Однак дозвіл визначає також конкретний маршрут від пункту пропуску «Могилів-Подільський» до Надвірної. У відповідній частині маршрут передбачає рух після об`їзної Хмельницького дорогами М-19, Р-41, М-09, Т-18-06, Т-14-17 із подальшим виїздом на М-30 у районі об`їзної Рогатина.

Натомість спірну подію зафіксовано на М-30, км 88+024, у районі Бережан, поза зазначеною послідовністю погодженого руху.

Місце фіксації підтверджується не лише поясненнями відповідача, а й інформаційною карткою події та документами щодо розміщення комплексу із зазначенням координат. Схема маршруту оцінюється як допоміжний матеріал у сукупності з текстом самого дозволу та документально визначеним місцем фіксації.

Зазначення автомобільної дороги М-30 в окремих частинах дозволеного маршруту не означає дозволу на рух усією протяжністю цієї дороги. Протилежне тлумачення позбавляло б змісту погодження послідовності конкретних доріг і пунктів маршруту.

Отже, дозвіл був чинним, але не поширювався на ділянку, на якій зафіксовано спірну подію. Тому встановлені в ньому підвищені вагові та габаритні параметри не могли застосовуватися до руху цією ділянкою.

Висновок відповідача щодо незастосовності дозволу до зафіксованого перевезення є обґрунтованим. При цьому суд не встановлює недійсності дозволу загалом, а оцінює межі його дії щодо конкретної події.

Щодо направлення постанови за попередньою адресою суд зазначає таке.

Реєстраційні документи позивача підтверджують його проживання за адресою на АДРЕСА_2. Водночас відповідач використав адресу на вул. Голосіївській, отриману в порядку електронної інформаційної взаємодії та відображену в матеріалах щодо транспортного засобу.

Поштовий список форми 103 із відміткою оператора зв`язку підтверджує прийняття 14 липня 2026 року рекомендованого відправлення № 067227135465 на ім`я ОСОБА_1 за цією адресою.

Отже, відповідач підтвердив своєчасне направлення постанови за наявними в нього реєстраційними відомостями. Водночас доказів особистого отримання постанови позивачем у липні 2026 року матеріали справи не містять. Повернення відправлення та використання старої адреси не дають підстав стверджувати, що позивач свідомо ухилявся від отримання кореспонденції.

Саме ці обставини враховано судом під час поновлення строку звернення до суду. Позивач отримав можливість оскаржити постанову та надати всі докази й заперечення.

Разом із тим направлення постанови відбулося після її прийняття. Тому недоліки повідомлення підлягають оцінці насамперед у зв`язку з реалізацією права на оскарження, набранням постановою законної сили та її виконанням. За встановлених у цій справі обставин вони не спростовують результатів вимірювань, визначення відповідальної особи та відсутності дозволу на рух спірною ділянкою.

Так само прийняття постанови без попередньої участі позивача саме по собі не свідчить про незаконність рішення, оскільки для автоматичної фіксації закон передбачає спеціальну процедуру.

Щодо примусового виконання постанови суд встановив, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 здійснювалося стягнення штрафу в подвійному розмірі - 68 000 грн. Постановою від 15 вересня 2026 року накладено арешт на кошти в межах 75 169 грн., а постановою від 16 вересня 2026 року виконавче провадження закінчено у зв`язку зі сплатою боргу, виконавчого збору та витрат.

Суд ураховує значущість такого стягнення для позивача. Однак у цій справі заявлено вимоги про скасування первинної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення. Вимог про скасування постанов державного виконавця, повернення стягнутих коштів або відшкодування шкоди в прохальній частині позову не заявлено.

Тому суд не вирішує питання про правомірність кожної виконавчої дії та не визнає автоматично правомірним стягнення подвійного штрафу лише внаслідок відмови в цьому позові. Водночас можливі порушення під час виконання постанови не є самостійною підставою для скасування первинного рішення про притягнення до відповідальності.

Пенсійний вік позивача та значущість спірної суми враховані судом, але не усувають установлених законом підстав відповідальності. Розмір штрафу за відповідний діапазон перевищення визначений законом.

Посилання позивача на презумпцію невинуватості суд оцінює з урахуванням спеціального правового регулювання автоматичної фіксації. Відповідач підтвердив подію матеріалами автоматичної фіксації, розрахунком перевищення, реєстраційними відомостями та доказами меж дії дозволу.

Наведені позивачем обставини відчуження автомобіля, наявності дозволу та несвоєчасного отримання постанови не залишені без оцінки. Однак із викладених причин вони не спростовують правомірності первинної постанови.

Суд не приймає як докази твердження відповідача про нібито завідоме усвідомлення позивачем наслідків перевезення, оскільки матеріали не встановлюють особистої участі ОСОБА_1 у керуванні автомобілем. Загальні міркування про необхідність збереження автомобільних доріг також не замінюють доказування конкретної події. Відповідний висновок суду ґрунтується на досліджених документах і спеціальних положеннях закону.

Таким чином, відповідач довів правомірність постанови серії АВ № 00011478 від 13 липня 2026 року. Передбачених статтею 286 КАС України підстав для її скасування та закриття справи про адміністративне правопорушення суд не встановив.

У зв`язку з відмовою в позові підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу не встановлено.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 269, 286 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови серії АВ № 00011478 від 13 липня 2026 року про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Повний текст рішення виготовлено 02.11.2026

Суддя: Комаревцева Л.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua