Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №757/60401/24-а — Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/60401/24-а

пр. № 2-а-54/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Київ

Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Гуртової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

У С Т А Н О В И В :

19 грудня 2024 року до Печерського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якій позивач просить скасувати постанову № 543 від 09 грудня 2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500 грн, а провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП - закрити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 грудня 2024 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу було вручено повістку для проходження військово-лікарської комісії, після чого він прибув до приміщення ТЦК та СП, де відмовився від проходження ВЛК, про що склав відповідну заяву та було оформлено акт про відмову. Того ж дня стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 543 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено постанову № 543, якою позивача визнано винним у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення та накладено штраф у розмірі 25 500 грн. Позивач вважає таку постанову протиправною та необґрунтованою, посилаючись насамперед на істотні порушення встановленої КУпАП процедури притягнення його до адміністративної відповідальності.

Зазначає, що до приміщення ТЦК та СП його було доставлено працівниками поліції із застосуванням незаконного затримання, у нього було вилучено мобільний телефон, унаслідок чого він був позбавлений можливості належним чином підготувати свої заперечення, скористатися професійною правничою допомогою, подати докази та заявити клопотання. При цьому протокол про адміністративне правопорушення був складений у той самий день, у який позивачу видано направлення на проходження ВЛК, а розгляд справи та винесення оскаржуваної постанови відбулися близько 22 год. 15 хв. 09 грудня 2024 року. Його не було належним чином і завчасно, не пізніше ніж за три дні, повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що унеможливило реалізацію прав, гарантованих статтею 268 КУпАП. Крім того, позивач указує на недоліки складеного протоколу, зокрема відсутність у ньому часу вчинення правопорушення, відомостей та підписів свідків, а також на те, що оскаржувана постанова не містить належного та конкретного викладу фактичних обставин і часу вчинення правопорушення.

Окремо позивач звертає увагу на те, що розгляд справи фактично здійснювався за відсутності начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , тоді як документи підписувалися іншими особами, повноваження яких належним чином не підтверджено, у зв`язку з чим вважає порушеними вимоги статті 235 КУпАП.

Також ОСОБА_1 посилається на відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, стверджуючи, що з 01 січня 2022 року він мав вважатися виключеним з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. Зазначає, що є лейтенантом запасу першого розряду та, на його думку, після досягнення встановленого законом граничного віку його виключення з військового обліку мало бути проведено незалежно від внесення відповідної відмітки до військово-облікового документа. У червні 2024 року з цього приводу він звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про видачу військово-облікового документа з відміткою про виключення з військового обліку, однак відповіді на звернення не отримав.

Виходячи з наведеного, позивач вважає, що на момент подій 09 грудня 2024 року він не мав статусу військовозобов`язаного, а відтак не був суб`єктом правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та не мав обов`язку проходити ВЛК. Крім того, відповідач не забезпечив повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, зокрема не перевірив його військово-обліковий статус, не дослідив наявні документи та обставини щодо стану здоров`я, а сам факт непроходження ВЛК саме у день видачі направлення не свідчить безумовно про вчинення адміністративного правопорушення. З огляду на викладене позивач вважає факт вчинення ним правопорушення недоведеним, а постанову № 543 від 09 грудня 2024 року такою, що підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 січня 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, вирішено розглядати за правилами позовного спрощеного провадження з викликом та призначено перше судове засідання на 23 травня 2025 року на 12 год. 00 хв.

21 травня 2025 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

23 травня 2025 року від відповідача надійшла заява про перенесення розгляду справи на іншу дату для можливості підготовки та надання відзиву.

У зв`язку з необхідністю надання відповідачу можливості ознайомитися з матеріалами справи та належним чином підготувати відзив на позовну заяву, судове засідання, призначене на 23 травня 2025 року, було відкладено на 20 серпня 2025 року на 11 год. 00 хв.

04 серпня 2025 року відповідачем подано відзив, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає оскаржувану постанову № 543 від 09 грудня 2024 року законною й обґрунтованою. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 як військовозобов`язаний та підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а відомості про його виключення з військового обліку відсутні.

За даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» позивач також не з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_7 для звірки військово-облікових даних та проходження військово-лікарської комісії. Відповідач наголошує, що саме по собі досягнення певного віку, на яке посилається позивач, не підтверджує факту його виключення з військового обліку, а доказів такого виключення останнім до суду не надано. Відповідач вказує, що 09 грудня 2024 року працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 діяли відповідно до вимог Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 482 від 08 грудня 2024 року про організацію роботи груп оповіщення.

Під час перевірки документів позивач пред`явив електронний військово-обліковий документ у застосунку «Дія», після чого його дані було перевірено через реєстр «Оберіг» та встановлено необхідність проходження ним медичного огляду.

Позивачу було вручено повістку, у розписці до якої він особисто поставив підпис, після чого він добровільно прослідував до ІНФОРМАЦІЯ_3 для отримання направлення на проходження ВЛК. На думку відповідача, працівники ТЦК та СП мали належні повноваження на здійснення таких дій, а твердження позивача про його незаконне затримання, примусове доставлення та відсутність повноважень у відповідних осіб жодними належними доказами не підтверджені. Щодо безпосередніх підстав притягнення до адміністративної відповідальності відповідач зазначає, що 09 грудня 2024 року позивачу було оформлено направлення № 2101 для проходження військово-лікарської комісії та картку обстеження і медичного огляду, однак ОСОБА_1 від проходження ВЛК відмовився, про що власноруч написав відповідну заяву.

На підставі цієї заяви складено акт про відмову від проходження військово-лікарської комісії, який підписано двома свідками. При цьому позивач не розпочав проходження медичного огляду, не надав лікарям відомостей про стан свого здоров`я та медичних документів, не вчинив інших дій, які б свідчили про намір виконати обов`язок щодо проходження ВЛК. Відповідач вважає, що такі дії у сукупності свідчать про свідому відмову позивача від виконання правил військового обліку та наявність у його діях умислу, а тому утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Також відповідач заперечує доводи позивача щодо порушення процедури складання протоколу та розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Зазначає, що протокол № 543 від 09 грудня 2024 року містить необхідні відомості про обставини правопорушення, дату, час і місце розгляду справи, посилання на порушені норми законодавства та перелік доказів. До протоколу було долучено документи, що підтверджують факт відмови позивача від проходження ВЛК, у тому числі його власноручну заяву та відповідний акт. Позивачу було роз`яснено права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, про що він засвідчив власним підписом; зауважень до змісту протоколу, заяв чи клопотань ним не подавалося.

Крім того, у протоколі позивача було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи відповідно до статті 277-2 КУпАП, що також підтверджено його підписом, а постанову № 543 від 09 грудня 2024 року вручено йому особисто під розпис. Посилаючись на положення статті 268 КУпАП, відповідач зауважує, що обов`язкова присутність особи під час розгляду справи за частиною третьою статті 210-1 КУпАП законом не передбачена. Крім того, з посиланням на правову позицію Верховного Суду відповідач зазначає, що саме по собі порушення процедури прийняття адміністративного акта може бути підставою для його скасування лише у разі, якщо таке порушення могло безпосередньо вплинути на зміст прийнятого рішення, тоді як у спірних правовідносинах таких обставин позивачем не доведено.

Відтак відповідач вважає, що під час складення протоколу та винесення постанови було дотримано вимог статей 245, 268, 280 та 283 КУпАП, обставини справи з`ясовано належним чином, а вина позивача підтверджується сукупністю матеріалів адміністративної справи, у зв`язку з чим просить залишити постанову № 543 від 09 грудня 2024 року без змін, а позовну заяву - без задоволення.

20 серпня 2025 року учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилися.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи та необхідності заслуховувати свідків чи експерта, суд відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

При цьому, з урахуванням частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження обставин в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 як військовозобов`язаний. Відповідні відомості щодо позивача містилися у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг».

Відповідно до наданого позивачем тимчасового посвідчення № 28 від 31 січня 2002 року ОСОБА_1 мав військове звання лейтенанта запасу. Строк дії зазначеного тимчасового посвідчення був визначений до 07 червня 2021 року.

17 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою щодо видачі військово-облікового документа з відміткою про виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням, на його переконання, граничного віку перебування у запасі. З матеріалів справи вбачається, що зазначене звернення отримано ІНФОРМАЦІЯ_10 21 червня 2024 року.

08 грудня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 видано наказ № 482 про організацію роботи груп оповіщення військовозобов`язаних, відповідно до якого на 09 грудня 2024 року було визначено склад відповідних груп та маршрути їх роботи на території Печерського району міста Києва.

09 грудня 2024 року поблизу станції метро «Печерська» працівниками поліції та представниками групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_4 було здійснено перевірку військово-облікових документів ОСОБА_1 . Під час такої перевірки позивач пред`явив електронний військово-обліковий документ, після чого його відомості було перевірено за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг».

За результатами перевірки встановлено перебування ОСОБА_1 на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 та необхідність проходження ним військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби.

Того ж дня ОСОБА_1 було вручено повістку для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою проходження військово-лікарської комісії. У розписці про отримання повістки міститься особистий підпис позивача.

Після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 09 грудня 2024 року ОСОБА_1 було оформлено направлення № 2101 на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня його придатності до військової служби за станом здоров`я, а також картку обстеження та медичного огляду.

Водночас ОСОБА_1 від проходження військово-лікарської комісії відмовився, про що того ж дня власноруч склав письмову заяву. У зв`язку з такою відмовою 09 грудня 2024 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 складено акт про відмову від проходження військово-лікарської комісії, який підписаний двома свідками.

У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від проходження військово-лікарської комісії 09 грудня 2024 року посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення № 543 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Із протоколу № 543 вбачається, що позивачу було роз`яснено права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, про що у відповідних графах протоколу містяться його підписи. У протоколі також зазначено відомості про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Заяв, клопотань чи письмових зауважень до змісту протоколу ОСОБА_1 у відповідних графах внесено не було.

До матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 543 долучені, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення від 09 грудня 2024 року, відомості щодо особи позивача, розписка про отримання повістки, направлення № 2101 на проходження ВЛК та картка обстеження і медичного огляду, власноручна заява ОСОБА_1 про відмову від проходження ВЛК, акт про відмову від проходження військово-лікарської комісії.

09 грудня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 за результатами розгляду матеріалів адміністративної справи винесено постанову № 543, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн.

Копію постанови № 543 від 09 грудня 2024 року було вручено ОСОБА_1 особисто під розпис.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає, зокрема, на встановлений порядок управління та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення відповідно до статті 245 КУпАП є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

За змістом статей 251, 252 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність відповідної особи, а оцінка таких доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Для громадян санкція цієї норми на час виникнення спірних правовідносин передбачала штраф від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а військова служба відбувається відповідно до закону.

Згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку включає, серед іншого, перебування в запасі та виконання правил військового обліку.

Вирішуючи насамперед доводи позивача про відсутність у нього статусу військовозобов`язаного у зв`язку з досягненням 45-річного віку, суд зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має військове звання лейтенанта запасу, тобто належить до молодшого офіцерського складу.

Частиною третьою статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що особи офіцерського складу, які перебувають у запасі, поділяються на два розряди за віком. Для молодшого офіцерського складу перший розряд установлено до 45 років, тоді як особи молодшого та старшого офіцерського складу другого розряду перебувають у запасі до 60 років. При цьому частина четверта цієї статті прямо визначає, що саме граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі.

Отже, досягнення особою молодшого офіцерського складу 45-річного віку саме по собі не має наслідком припинення її статусу військовозобов`язаного та виключення з військового обліку, а означає досягнення граничного віку перебування у запасі першого розряду з подальшим перебуванням у запасі другого розряду до досягнення 60-річного віку.

Відтак посилання позивача на те, що з 01 січня 2022 року він мав вважатися автоматично виключеним з військового обліку у зв`язку з досягненням 45-річного віку, ґрунтується на неправильному тлумаченні положень статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Цей висновок узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 280/6524/24, відповідно до якої особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі другого розряду, підлягає перебуванню на військовому обліку військовозобов`язаних, при цьому збільшення законодавцем граничного віку перебування у запасі поширюється й на осіб, які за попереднього правового регулювання були виключені з військового обліку за віком. Застосування Закону № 2232-XII у чинній редакції до таких осіб не становить зворотної дії закону в часі, оскільки відповідні правовідносини виникають у період чинності цих змін.

Суд також враховує, що у вказаній постанові Верховний Суд розглядав ситуацію, за якої громадянин України, маючи військове звання «рядовий», у 2011 році був офіційно виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням чинного на той час граничного віку перебування у запасі, однак у 2024 році був повторно взятий на військовий облік у зв`язку зі збільшенням законодавцем такого граничного віку до 60 років. Верховний Суд визнав такі дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки правомірними. Становище позивача у даній справі є істотно відмінним і юридично слабшим: ОСОБА_1 має військове звання лейтенанта запасу (молодший офіцерський склад), для якого встановлений статтею 28 Закону № 2232-XII вік досягнення першого розряду (45 років) ніколи не був тотожним граничному віку перебування у запасі, що завжди становив і становить граничний вік другого розряду. Відтак позивач з 01 січня 2022 року взагалі не підпадав під автоматичне виключення з військового обліку за віком, а станом на 09 грудня 2024 року у віці 48 років правомірно перебував на військовому обліку військовозобов`язаних.

Додатково суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», які є різними як за підставами, так і за правовими наслідками: громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, тоді як зняті з такого обліку продовжують перебувати у статусі військовозобов`язаних. Перелік підстав для виключення з військового обліку, визначений частиною шостою статті 37 Закону № 2232-XII, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а сам факт настання відповідної підстави не породжує автоматичних правових наслідків без прийняття уповноваженим органом (територіальним центром комплектування та соціальної підтримки) відповідного рішення та внесення відмітки до військово-облікових документів.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд констатує, що ОСОБА_1 не був ні знятий, ні виключений з військового обліку у встановленому законом порядку. Матеріали справи не містять доказів прийняття ІНФОРМАЦІЯ_11 рішення про виключення позивача з військового обліку та внесення відповідної відмітки до його військово-облікового документа чи до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Самого лише звернення позивача 17 червня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою про видачу військово-облікового документа з відміткою «виключено з військового обліку» недостатньо для настання юридичного факту виключення, оскільки такий факт потребує відповідного рішення уповноваженого органу.

З огляду на наведене, посилання позивача на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 566/182/18 не спростовує зазначених висновків суду з таких причин.

По-перше, вказана ухвала постановлена в межах кримінального провадження за частиною другою статті 337 Кримінального кодексу України та стосувалася оцінки суб`єкта кримінального правопорушення, а не адміністративного проступку, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Судове рішення, ухвалене за правилами Кримінального процесуального кодексу України на підставі презумпції невинуватості «поза розумним сумнівом», не має преюдиціального значення для адміністративної справи між іншими сторонами з іншим предметом і підставами позову.

По-друге, фактичні обставини зазначеної справи істотно відрізняються від обставин, установлених у цій адміністративній справі. У справі № 566/182/18 обвинувачений мав військове звання старшини, тобто належав до сержантського та старшинського складу запасу, для якого в редакції статті 28 Закону № 2232-XII, що діяла на момент досягнення ним 45-річного віку (2010-2011 роки), граничний вік перебування в запасі другого розряду становив саме 45 років і за правилами частини четвертої цієї статті був граничним віком перебування в запасі в цілому. Натомість позивач у цій справі має військове звання лейтенанта запасу (молодший офіцерський склад), для якого встановлений статтею 28 Закону № 2232-XII вік досягнення першого розряду (45 років) ніколи не був тотожним граничному віку перебування у запасі, що для молодшого офіцерського складу завжди становив граничний вік другого розряду і зараз становить 60 років. Відтак сама підстава, яка могла виникнути в особи сержантського та старшинського складу при досягненні нею 45 років за попередньою редакцією закону, для позивача - офіцера молодшого складу - не могла виникнути ні на 01 січня 2022 року, ні на будь-яку іншу дату, поки він не досягне 60-річного віку.

По-третє, викладена в ухвалі Рівненського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 566/182/18 правова позиція не відповідає пізнішій правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 280/6524/24, згідно з якою зі збільшенням законодавцем граничного віку перебування у запасі особи, які формально підлягали виключенню з військового обліку за попередньою редакцією закону, автоматично поновлюються в запасі і правомірно залишаються військовозобов`язаними, якщо не досягли нового граничного віку. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Правова позиція Верховного Суду, викладена у зазначеній постанові, стосується тлумачення норм статті 28 Закону № 2232-XII, які були чинними станом на момент виникнення спірних правовідносин (09 грудня 2024 року) та залишаються чинними на момент ухвалення цього рішення, а тому підлягає врахуванню судом за правилами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України незалежно від того, що зазначена постанова ухвалена після подання позовної заяви у даній справі.

Натомість за матеріалами справи станом на 09 грудня 2024 року ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 як військовозобов`язаний.

Таким чином, доводи позивача про відсутність у нього станом на 09 грудня 2024 року статусу суб`єкта правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, суд відхиляє.

Щодо обов`язку позивача пройти військово-лікарську комісію суд зазначає наступне.

Стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» покладає на громадян обов`язок, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачалося направлення військовозобов`язаних, які не проходили медичний огляд або строк дії рішення щодо їх придатності закінчився, на військово-лікарську комісію. Відповідне направлення видається військовозобов`язаному, а під час його вручення до особи доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності за ухилення від проходження медичного огляду.

Матеріалами справи підтверджується, що 09 грудня 2024 року ОСОБА_1 було оформлено направлення № 2101 на проходження військово-лікарської комісії та картку обстеження і медичного огляду.

Разом з тим позивач від проходження військово-лікарської комісії відмовився, про що власноручно склав письмову заяву. На підставі такої заяви 09 грудня 2024 року складено акт про відмову від проходження військово-лікарської комісії, який підписано двома свідками.

Суд звертає увагу, що наведена обставина не ґрунтується виключно на твердженнях посадових осіб відповідача або змісті протоколу про адміністративне правопорушення, а підтверджується самостійним письмовим документом, складеним безпосередньо позивачем, - його власноручною заявою про відмову від проходження ВЛК.

При цьому ОСОБА_1 не заперечує самого факту написання такої заяви, натомість обґрунтовує правомірність своєї відмови тим, що він не перебував на військовому обліку та не був зобов`язаний проходити ВЛК.

Оскільки наведені доводи щодо відсутності у позивача статусу військовозобов`язаного судом визнані необґрунтованими, правових підстав для відмови від виконання належним чином оформленого направлення на проходження ВЛК позивачем не доведено.

Посилання позивача на стан здоров`я та необхідність проведення додаткових медичних обстежень також не спростовують факту правопорушення.

Саме процедура медичного огляду військово-лікарською комісією призначена для встановлення реального стану здоров`я військовозобов`язаного та визначення ступеня його придатності до військової служби. Наявність у військовозобов`язаного захворювань чи необхідність проведення додаткових обстежень не звільняє його від обов`язку розпочати проходження ВЛК, а відповідні медичні документи, скарги на стан здоров`я та інші відомості підлягають дослідженню саме у процесі медичного огляду.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 розпочав проходження ВЛК, звернувся до лікарів, надав їм відомості щодо стану свого здоров`я, подав медичні документи або просив направити його на додаткові дослідження. Натомість матеріалами справи підтверджено саме відмову позивача від проходження військово-лікарської комісії в цілому.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність у діях позивача об`єктивної сторони правопорушення у вигляді невиконання встановленого законодавством про мобілізаційну підготовку та мобілізацію обов`язку пройти медичний огляд за направленням відповідного ТЦК та СП.

Характер дій позивача, зокрема отримання відповідного направлення та наступне власноручне оформлення заяви про відмову від проходження ВЛК, свідчить і про усвідомлений характер його поведінки, що підтверджує наявність вини у формі умислу.

Таким чином, подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, підтверджуються сукупністю належних та взаємоузгоджених доказів, а саме відомостями про перебування позивача на військовому обліку, повісткою, направленням № 2101 на проходження ВЛК, карткою обстеження та медичного огляду, власноручною заявою позивача про відмову від проходження ВЛК, актом про таку відмову, а також протоколом про адміністративне правопорушення № 543.

Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності повноважень у посадової особи, яка винесла оскаржувану постанову, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки уповноважені розглядати справи про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, передбачені статтею 210-1 КУпАП, а від їх імені розглядати такі справи та накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Як установлено судом, постанову № 543 від 09 грудня 2024 року винесено начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 , який безпосередньо підписав зазначену постанову.

Жодних належних і допустимих доказів того, що підпис у постанові виконано іншою особою, що ОСОБА_2 не приймав рішення за результатами розгляду матеріалів адміністративної справи або що постанова фактично винесена неуповноваженою особою, позивачем суду не надано.

Сам по собі факт участі інших працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 у складанні протоколу, підготовці матеріалів адміністративної справи чи врученні документів позивачу не свідчить про здійснення такими працівниками повноважень, які відповідно до статті 235 КУпАП належать керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Тому відповідні доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та не можуть бути підставою для висновку про порушення відповідачем правил предметної компетенції.

Щодо тверджень позивача про порушення його права на захист та несвоєчасне повідомлення про розгляд справи суд зазначає таке.

Статтею 268 КУпАП передбачено право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази та заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою, а також оскаржувати постанову у справі. Водночас обов`язкова присутність такої особи під час розгляду справи є вимогою частини другої статті 268 КУпАП лише у разі, коли санкцією відповідної статті Особливої частини передбачено адміністративний арешт або громадські роботи. За частиною третьою статті 210-1 КУпАП санкцією є виключно штраф, тому обов`язковість присутності позивача при розгляді справи законом не вимагалася.

З матеріалів справи вбачається, що під час складання протоколу № 543 ОСОБА_1 були роз`яснені положення статті 63 Конституції України та статті 268 КУпАП, що засвідчено його особистим підписом.

У протоколі також було зазначено дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, з якими позивач був ознайомлений під підпис.

Водночас заяв чи клопотань про необхідність відкладення розгляду справи для залучення адвоката, подання додаткових доказів, ознайомлення з матеріалами справи або з інших підстав позивач не заявляв; зауважень щодо змісту протоколу у передбаченому для цього місці також не зазначав.

Посилання позивача на приписи статті 277-2 КУпАП як на безумовну підставу для висновку про необхідність повідомлення його про розгляд справи не пізніше ніж за три доби суд оцінює критично.

За буквальним змістом частини першої статті 277-2 КУпАП триденний строк встановлено для вручення повістки особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, до дня розгляду справи в суді. Спірну ж справу відповідно до статті 235 КУпАП розглядав не суд, а уповноважений керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Водночас суд ураховує, що право особи на захист не може бути зведене виключно до формального повідомлення про дату розгляду справи, а особі має бути забезпечена реальна можливість скористатися правами, передбаченими статтею 268 КУпАП.

Проте в обставинах цієї справи матеріали не дають підстав вважати, що визначений порядок розгляду справи фактично позбавив ОСОБА_1 такої можливості.

Позивач був особисто ознайомлений зі змістом протоколу та суттю інкримінованого йому порушення, йому були роз`яснені процесуальні права, він мав можливість надати письмові пояснення та зауваження і заявити клопотання про відкладення розгляду справи, однак таким правом не скористався.

Крім того, фактична основа адміністративного обвинувачення була відома позивачу безпосередньо, оскільки полягала у його власній відмові від проходження ВЛК, яку він того ж дня самостійно виклав у письмовій заяві.

Позивач не зазначає та матеріалами справи не встановлено, які саме докази чи аргументи він був позбавлений можливості подати під час розгляду адміністративної справи та яким чином надання додаткового часу могло вплинути на встановлення юридично значущої обставини - факту його свідомої відмови від проходження ВЛК.

У цьому контексті суд також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/16, відповідно до якого порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування лише у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Верховний Суд наголосив, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не забезпечує дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» та «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення», при цьому межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Зважаючи на встановлені обставини цієї справи, суд не встановив такого порушення процедури реалізації права позивача на захист, яке поставило б під сумнів достовірність установлених відповідачем обставин або могло призвести до іншого результату розгляду справи.

Твердження позивача про вилучення у нього мобільного телефону, фактичне позбавлення свободи, незаконне доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 та неможливість зв`язатися з адвокатом не підтверджені належними та допустимими доказами.

При цьому оцінка правомірності дій працівників Національної поліції щодо можливого затримання або доставлення позивача не становить предмета цього спору. Навіть у разі наявності окремих порушень під час доставлення особи такі обставини самі по собі не спростовують наступного факту добровільно оформленої позивачем письмової відмови від проходження ВЛК та не свідчать автоматично про незаконність постанови про адміністративне правопорушення. При цьому позивач не стверджує, що власноручну заяву про відмову від проходження ВЛК написано ним під примусом або під впливом будь-яких протиправних дій посадових осіб відповідача.

Суд також відхиляє доводи позивача щодо недоліків протоколу № 543 та оскаржуваної постанови.

Дійсно, статтею 256 КУпАП передбачено зазначення у протоколі, зокрема, місця та часу вчинення адміністративного правопорушення, а за наявності свідків - відомостей щодо таких осіб.

Разом із тим протокол не є єдиним доказом у справі про адміністративне правопорушення, а його зміст підлягає оцінці у сукупності з іншими матеріалами.

У даному випадку подія правопорушення достатньо індивідуалізована: з протоколу, направлення № 2101, власноручної заяви ОСОБА_1 та акта про відмову однозначно встановлюється, що відмова від проходження ВЛК мала місце 09 грудня 2024 року після оформлення відповідного направлення.

Акт про відмову від проходження ВЛК, крім того, містить підписи двох свідків, які засвідчили відповідну подію.

Тому відсутність у протоколі окремих відомостей про точну годину вчинення правопорушення або невнесення до самого протоколу відомостей про свідків за наявності окремого акта, підписаного такими особами, за конкретних обставин цієї справи не ставить під сумнів подію правопорушення, особу порушника та характер інкримінованого діяння і не перешкоджало позивачу розуміти суть пред`явленого йому адміністративного обвинувачення.

Оскаржувана постанова також дозволяє встановити особу, яку притягнуто до відповідальності, фактичну суть порушення, нормативно-правові приписи, які відповідач визнав порушеними, правову кваліфікацію діяння та прийняте рішення, а тому посилання позивача на невідповідність постанови вимогам статті 283 КУпАП не дають підстав для її скасування.

Щодо розміру накладеного адміністративного стягнення суд зазначає наступне. Санкція частини третьої статті 210-1 КУпАП для громадян передбачає штраф від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 17 000 до 25 500 грн. Відповідачем накладено на позивача штраф у розмірі 25 500 грн, що відповідає верхній межі санкції. За приписами статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. У матеріалах адміністративної справи відсутні відомості про наявність обставин, що пом`якшують відповідальність ОСОБА_1 , у тому числі він не навів таких обставин ні при складанні протоколу, ні у позовній заяві. Водночас дії позивача полягали у свідомій відмові від проходження ВЛК у період дії воєнного стану, оформленій письмово. За таких умов призначення стягнення в межах, визначених санкцією відповідної норми, не свідчить про непропорційність і не є самостійною підставою для зміни або скасування оскаржуваної постанови.

Оцінивши наявні у справі докази відповідно до статті 90 КАС України у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що відповідачем належними та достатніми доказами підтверджено перебування ОСОБА_1 у статусі військовозобов`язаного, правомірність його направлення на військово-лікарську комісію, факт свідомої відмови від її проходження та, відповідно, наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Оскаржувана постанова № 543 від 09 грудня 2024 року прийнята уповноваженим на те суб`єктом - начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , у межах наданих йому статтею 235 КУпАП повноважень, на підставі сукупності матеріалів адміністративної справи, а накладене на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 25 500 грн перебуває в межах санкції частини третьої статті 210-1 КУпАП.

Натомість доводи позивача щодо автоматичного виключення його з військового обліку після досягнення 45-річного віку, відсутності обов`язку проходити ВЛК, розгляду справи неуповноваженою особою, недоведеності факту правопорушення та істотного порушення процедури його притягнення до адміністративної відповідальності не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються дослідженими судом доказами.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем виконано покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення, тоді як визначених законом підстав для скасування постанови № 543 від 09 грудня 2024 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у тому числі з підстав, передбачених статтею 247 КУпАП, судом не встановлено.

Враховуючи викладене, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 9, 33, 210-1, 235, 245, 247, 251, 252, 268, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 22, 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтями 28, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_13 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено: 30.10.2026

Суддя Тетяна ГУРТОВА