Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №752/17740/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 752/17740/25

Провадження № 2/369/6973/26

РІШЕННЯ

Іменем України

30.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Хацько Н.О.,

за участі секретаря Погрєбної З.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 05 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір (оферти) № 05.10.2023-100002255, відповідно до умов якого позивач надав відповідачці кредит у розмірі 13 000,00 грн. на строк 140 днів до 21.02.2024 року, зі сплатою процентів (фіксована) 1% в день, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом одноразового ідентифікатора.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. У свою чергу відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором № 05.10.2023-100002255 у розмірі 33 149,94 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 13 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 18 199,94 грн; комісія – 1 950,00 грн.

На підставі викладеного, просили суд стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованість за вказаним договором в розмірі 33 149,94 грн, а також витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25.07.2025 року цивільну справу передано за підсудністю на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.10.2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у позовній заяві просив суд слухати справу без участі позивача та їх представника.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначила, що позовні вимоги визнає частково. Вказала, що не заперечую, що отримувала кредит у розмірі 13 000 грн та частково його повертала, однак подальше виконання зобов`язань стало неможливим через об`єктивні причини важкий стан здоров`я, відсутність постійного доходу, утримання малолітньої дитини, а також надмірне зростання відсотків, які зробили суму боргу непосильною. Позивач нарахував суму, яка у кілька разів перевищує тіло кредиту, що є неспівмірним і порушує принцип справедливості, закріплений у ст. 3 ЦК України. Крім того, вона виховую дитину 4 років самостійно, проживаю в орендованому житлі, стабільного доходу не маю, отримую допомогу від родичів. Також, має хронічне захворювання — розсіяний склероз, що потребує лікування та обмежує можливість працювати. Частину кредиту вона повертала, проте подальша сплата стала неможливою через вищевказані обставини. Окрім того, з боку представників позивача або пов`язаних осіб здійснювався психологічний тиск, погрози, пересилання принизливих фотоколажів, що завдало мені моральних страждань. Відповідно до практики Верховного Суду (справа № 127/33824/19, № 234/7159/20), суди неодноразово визнавали завищені нарахування у споживчих кредитах та зменшували їх розмір. На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» частково — в частині нарахованих відсотків, комісій та штрафних санкцій, як таких, що є неспівмірними, а також врахувати її тяжкий матеріальний стан, наявність малолітньої дитини та хвороби. У разі задоволення позову — надати розстрочку виконання рішення суду строком не менше ніж на 12 місяців.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2023 між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 05.10.2023-100002255 шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором Т568, Заявки кредитного договору № 05.10.2023-100002255 (кредитної лінії) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови:

- пропозиція про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії);

- заявка сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором;

- відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті.

Відповідно до пункту 3.1. договору, за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Пунктом 3.2. договору визначено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Пункт 3.3. договору визначає, що кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах.

Згідно з пунктами 3.3.1-3.3.7. дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, тип кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування кредитом (проценти), графік платежів встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

У пункті 4.1. договору сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5375-41ХХ-ХХХХ-7829.

Пунктом 4.4. договору визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання коштів позичальнику включно до дати їх фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.

Відповідно до заявки від 05.10.2023, сума кредиту 13 000,00 грн, строк, на який надається кредит 140 дні з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту - 21.02.2024, процентна ставка «фіксована незмінна процентна ставка», яка становить 1%.

Отже, підписавши вказаний договір, відповідачка добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов`язання.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав квитанцію LIQPAY, відповідно до якої 05.10.2023 о 17:07 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта у сумі 13 000,00 грн, номер картки 537541*29, швидкий кредит, призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 05.10.2023-100002255».

Відповідачка не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту, чим порушує прийняті на себе договірні зобов`язання. Як вбачається довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 05.10.2023-100002255, складеної ТОВ «Споживчий центр», заборгованість ОСОБА_1 складає 33 149,94 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами 18 199,94 грн; комісія 1 950,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання недопустима.

Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов`язання, а саме: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як встановлено ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договори є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідачка ОСОБА_1 ознайомилася з наданою в договорі інформацією, що засвідчила електронним підписом, вибрала та погодилася з конкретними умовами щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та уклала кредитний договір підписавши їх особистим електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Тобто таким чином висловила своє волевиявлення щодо укладання кредитного договору за конкретних умов.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем були погоджені умови договору про відкриття кредитної лінії.

Крім того, відповідачка обставини укладення Кредитного договору та отримання від Товариства грошових коштів у кредит не заперечувала.

Таким чином, суд доходить висновку про доведеність виникнення у позивача права вимоги до відповідачки про стягнення заборгованості за основним боргом у розмірі 13 00,00 грн. за кредитним договором № 05.10.2023-100002255 від 05.106.2023 року, оскільки відповідачкою прострочено виконання грошового зобов`язання в строки, передбачені умовами зазначеного кредитного договору.

Щодо нарахування позивачем процентів, суд зазначає наступне.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, відповідачка не скористалася своїм правом споживача на відмову від надання йому кредиту без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення.

Велика Палата Верховного Суду зазначила у своїй постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, що відповідно до частини першої ст. 1048 та частини першої ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Ураховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, тобто після набрання чинності цим Законом, нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Кредитний договір № 05.10.2023-100002255 укладено 05.10.2023 року, тобто до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому на нього поширюється дія розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до умов кредитного договору № 05.10.2023-100002255 від 05.10.2023 року, відповідачці ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 13 000,00 грн. на наступних умовах: строк, на який надається кредит 140 календарних днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 1%. Дата повернення кредиту 21.02.2024 року.

Оскільки строк дії даного кредитного договору сторонами погоджено до цієї дати, то у позивача наявні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом по 21.02.2024 року включно.

Позивачем розраховано проценти в межах строку кредитування та у відповідності до умов укладеного кредитного договору, прострочена заборгованість на час звернення до суду складає 13 000,00 грн за тілом кредиту, прострочена заборгованість за процентами 18 199,94 грн. (13 000,00*140*1%).

Доказів оспорення відповідачкою ОСОБА_1 , або певних його умов, зокрема, щодо порядку нарахування процентів за користування кредитом, суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом не заявлено, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, суд приходить до висновку, що застосований позивачем розмір процентної ставки для розрахунку процентів по кредиту не перевищує максимальний розмір (1%) денної процентної ставки, тому проценти нараховані позивачем не суперечать вимогам ч. 5 ст .8 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо твердження відповідачки про неспівмірність нарахованих процентів, суд вважає, що такі не можуть бути взяті до уваги, зважаючи на таке.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» під назвою «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Наведене законодавче формулювання «може бути визнано недійсним» прямо вказує на те, що недійсність несправедливої умови договору не настає в силу самого закону (як це притаманно нікчемним правочинам відповідно до частини другої статті 215 ЦК України), а встановлюється судом за результатом розгляду відповідної вимоги заінтересованої сторони. Це є визначальною ознакою оспорюваного, а не нікчемного правочину (його частини) оспорюваний правочин є дійсним, доки його недійсність не встановлена судом (частина третя статті 215 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 виснувала: «суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору; «натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24)».

Вищенаведений висновок свідчить про те, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд не може застосовувати без відповідної позовної вимоги споживача. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом до розміру заборгованості за тілом кредиту.

Отже, при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості суд не може оцінювати положення кредитного договору на предмет їх справедливості, вирішувати питання чи є нараховані проценти непропорційно великими та чи відповідають вони засадам справедливості, добросовісності й розумності, за відсутності окремої позовної заяви споживача про оспорення відповідних умов договору.

Судом встановлено, що відповідачкою ОСОБА_1 не було пред`явлено відповідних зустрічних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, тому підстав зменшувати розмір відсотків до розміру тіла кредиту немає.

Крім того, суд зазначає, що відповідачка не надала суду доказів того, що розмір нарахованих відсотків є несправедливим або таким, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості. Сам по собі факт перевищення розміру нарахованих відсотків над сумою тіла кредиту не свідчить про несправедливість умов договору, оскільки такий розмір був визначений сторонами добровільно.

Отже, розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідачка, укладаючи кредитний договір, мала можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 у справі 758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.

Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин.

Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Щодо заявленої до стягнення комісії у розмірі 1 950 грн, суд встановив наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено одноразову комісію у фіксованій сумі 1950,00 грн (15% від суми кредиту за видачу кредиту).

Спеціальним законодавством України прямо визначені можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі і в судовому порядку), відтак включення до змісту кредитного договору умови про необхідність сплати комісії за надання кредиту у розмірі 1950,00 грн є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, тому указана сума заборгованості підлягає стягненню.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 05.10.2023-100002255 від 05 жовтня 2023 року у загальному розмірі 33 149,94 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 13 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 18 199,94 грн; комісія – 1 950,00 грн.

Вирішуючи клопотання відповідача щодо розстрочення судового рішення суд виходить із наступного.

Згідно п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України вбачається, що у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду також вказується про, зокрема, надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Крім того, ч. 1, 3, 4, 5 ст. 435 ЦПК України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Розстрочка виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Згідно з вимогами ст. ст. 10, 81 ЦПК України саме заявник зобов`язаний довести зазначений предмет доказування, тобто виняткові підстави для розстрочення виконання судового рішення.

Сама по собі наявність у ОСОБА_1 хронічного захворювання та скрутного матеріального становища, за відсутності у суду інших доказів, які б підтверджували витрати на лікування, відсутність рухомого чи нерухомого майна, відсутність інших доходів, не може бути підставою для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення.

Таким чином, відповідач, посилаючись на свій незадовільний матеріальний стан, не надала суду належних та допустимих доказів, зокрема відсутності у неї майна чи інших доходів, тобто не довела суду реальної неможливості виконання нею судового рішення.

Суд також враховує, що безпідставне розстрочення виконання рішення суду підриває правовий принцип своєчасного та повного виконання судового рішення у цивільній справі, що є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення.

Крім того, за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідач не позбавлена можливості завернутись до суду з відповідною обґрунтованою заявою про розстрочення виконання рішення суду на стадії його виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов задоволений частково.

З огляду на задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 05.10.2023-100002255 від 05 жовтня.2023 року в розмірі 33 149 (тридцять три тисячі сто сорок дев`ять) грн 94 коп. та суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», код ЄДРПОУ 37356833, юридична адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адреса: АДРЕСА_1 .

Рішення складено 30.10.2026 року.

Суддя Н.О. Хацько