Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №757/28076/25-а — Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/28076/25-а

пр. № 2-а-84/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Київ

Печерський районний суд міста Києва у складі головуючого судді - Гуртової Т.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

У С Т А Н О В И В :

13 червня 2025 року до Печерського районного суду міста Києва (вх. № 1349) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач), у якій позивач просить скасувати постанову № 4АВ/7232337 від 09 вересня 2024 року, винесену старшим інспектором з о/д ВОЗКГ УАФППДР Департаменту патрульної поліції Батій Тетяною Володимирівною, і надіслати справу на новий розгляд до Департаменту патрульної поліції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не вчиняла адміністративного правопорушення, за яке її притягнуто до адміністративної відповідальності постановою серії 4АВ № 07232337 від 09 вересня 2024 року. Зазначає, що 07 вересня 2024 року транспортним засобом Volkswagen Tiguan, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого на той час була позивач, фактично керував її чоловік - ОСОБА_2 , тоді як вона разом із малолітніми дітьми перебувала в автомобілі як пасажир.

За твердженням позивача, під час поїздки її чоловік декілька разів перевищував установлену швидкість руху, що було зафіксовано в автоматичному режимі, однак у зв`язку з тим, що транспортний засіб був зареєстрований за позивачем, постанови про накладення адміністративного стягнення були автоматично винесені саме щодо неї як відповідальної особи. Про існування оскаржуваної постанови тривалий час не знала, оскільки її копія ані поштовим відправленням, ані в інший спосіб їй не вручалась. Вказує, що 09 вересня 2024 року її чоловік, маючи доступ до її мобільного телефону та банківської картки, побачив у застосунку інформацію про два штрафи, накладені за правопорушення, зафіксовані 07 вересня 2024 року, та самостійно сплатив їх від її імені, не повідомивши її про це.

ОСОБА_2 у наданих до позову письмових поясненнях підтвердив, що саме він керував автомобілем у момент фіксації правопорушень, визнав факт перевищення швидкості та зазначив, що саме ним було сплачено відповідні штрафи. Про наявність постанов про притягнення до адміністративної відповідальності позивач, за її твердженням, дізналася лише у квітні 2025 року, коли через застосунок «Дія» звернулася із заявою про обмін посвідчення водія, однак отримала відмову з підстав вчинення протягом двох років більше двох адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Після цього, перевіривши інформацію в електронному кабінеті водія, вона виявила відомості про дві постанови від 09 вересня 2024 року, у тому числі оскаржувану постанову серії 4АВ № 07232337. З метою отримання копій постанов 16 квітня 2025 року позивач звернулася до Департаменту патрульної поліції, а її представник направив відповідні адвокатські запити до Головного сервісного центру МВС та Національної поліції України.

Лише 13 травня 2025 року представником позивача було отримано копії постанов про накладення адміністративних стягнень, після чого позивач отримала можливість ознайомитися з їх змістом. При цьому, на її переконання, матеріали автоматичної фіксації не дають можливості ідентифікувати особу, яка безпосередньо керувала транспортним засобом, тоді як надані нею докази, зокрема письмові пояснення ОСОБА_2 , документи щодо складу сім`ї та поїздки, підтверджують, що за кермом перебував саме останній. Позивач посилається на положення КУпАП, які передбачають можливість власника транспортного засобу повідомити уповноважений орган про обставини, що свідчать про вчинення правопорушення іншою особою, та вважає, що покладення на неї адміністративної відповідальності за діяння, якого вона фактично не вчиняла, суперечить принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності, закріпленому статтею 61 Конституції України.

Наголошує, що сам по собі факт реєстрації транспортного засобу за нею не може спростовувати надані докази фактичного керування автомобілем іншою особою. Окремо позивач просить поновити строк звернення до суду з цим позовом, зазначаючи, що копію оскаржуваної постанови фактично отримала лише 13 травня 2025 року, а вже 23 травня 2025 року направила позов поштою до Печерського районного суду міста Києва. При цьому первинне поштове відправлення було направлено за юридичною адресою суду, зазначеною в Єдиному державному реєстрі, - провулок Хрестовий, 4, однак повернулося у зв`язку з відсутністю одержувача за цією адресою. Лише 09 червня 2025 року, після з`ясування фактичної адреси суду - вул. Володимирська, 15, позивач повторно подала відповідні документи. У зв`язку з цим вважає причини пропуску строку поважними та просить його поновити.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, її розгляд здійснюється за наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, причин його неподання суду не повідомив. Водночас неподання відповідачем відзиву не перешкоджає розгляду справи, оскільки відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у такому випадку суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження обставин в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 станом на вересень 2024 року була власником транспортного засобу Volkswagen Tiguan, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

07 вересня 2024 року технічним засобом автоматичної фіксації правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано перевищення встановлених обмежень швидкості руху зазначеним транспортним засобом.

За результатами автоматичної фіксації уповноваженою посадовою особою Департаменту патрульної поліції 09 вересня 2024 року винесено постанову серії 4АВ № 07232337, якою ОСОБА_1 як відповідальну особу - власника транспортного засобу притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.

Із матеріалів справи також вбачається, що 09 вересня 2024 року штраф за вказаною постановою було сплачено у пільговому розмірі - 170 грн, тобто у розмірі 50 відсотків від суми накладеного штрафу.

Водночас позивач зазначає, що 07 вересня 2024 року транспортним засобом Volkswagen Tiguan, державний номерний знак НОМЕР_1 , фактично керував її чоловік - ОСОБА_2 , тоді як вона перебувала в автомобілі разом із малолітніми дітьми як пасажир. На підтвердження цих обставин до матеріалів справи долучено письмові пояснення ОСОБА_2 від 21 травня 2025 року, відповідно до яких останній підтвердив, що саме він перебував за кермом зазначеного автомобіля під час поїздки 07 вересня 2024 року, визнав факт перевищення дозволеної швидкості руху та зазначив, що саме він 09 вересня 2024 року сплатив штрафи, накладені постановами серії 4АВ № 07232337 та № 07231551.

Зі змісту зазначених пояснень вбачається, що ОСОБА_2 повідомив про користування телефоном та банківськими засобами дружини, у зв`язку із чим, побачивши інформацію про накладені штрафи, самостійно здійснив їх оплату, не повідомивши про це ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу 07 березня 2023 року було видано посвідчення водія № НОМЕР_3 зі строком дії до 07 березня 2025 року. Після закінчення строку його дії 14 квітня 2025 року ОСОБА_1 через застосунок «Дія» подала заяву щодо обміну посвідчення водія. За результатами перевірки в задоволенні заяви було відмовлено з посиланням на те, що протягом двох років з дати видачі посвідчення водія вперше нею було вчинено більше двох адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у зв`язку з чим обмін посвідчення можливий лише після складення відповідних іспитів.

Після отримання вказаної інформації позивач здійснила перевірку відомостей в електронному кабінеті водія, де виявила інформацію про два штрафи за правопорушення, вчинені 07 вересня 2024 року, зокрема за постановами серії 4АВ № 07232337 та 4АВ № 07231551 від 09 вересня 2024 року, які відображалися як погашені.

16 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Департаменту патрульної поліції із заявою про надання їй копій зазначених постанов. Вказане звернення було направлено поштовим відправленням, яке, відповідно до інформації оператора поштового зв`язку, 18 квітня 2025 року вручено одержувачу.

Крім того, 15 квітня 2025 року представник позивача - адвокат Довгун І. В. звернулася до Головного сервісного центру МВС із адвокатським запитом щодо надання інформації про адміністративні правопорушення, які стали підставою для відмови в обміні посвідчення водія. Листом від 21 квітня 2025 року Головний сервісний центр МВС повідомив, що власником Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху є держава в особі Міністерства внутрішніх справ України, а повноваженнями щодо надання відповідної інформації наділені органи Національної поліції України.

У зв`язку з цим 24 квітня 2025 року представником позивача направлено адвокатський запит до Національної поліції України щодо надання інформації та копій постанов, винесених стосовно ОСОБА_1

13 травня 2025 року адвокатом Довгун І. В. отримано відповідь Департаменту патрульної поліції із копіями постанов серії 4АВ № 07232337 та № 07231551 від 09 вересня 2024 року, після чого копію оскаржуваної постанови було передано позивачу.

Крім того, 21 травня 2025 року ОСОБА_2 складено письмові пояснення, в яких він підтвердив фактичне керування транспортним засобом 07 вересня 2024 року та визнав свою вину у допущених порушеннях Правил дорожнього руху. Ці пояснення підписані ним із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується долученим до матеріалів справи протоколом створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису.

Також до матеріалів справи долучено копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , свідоцтв про народження їхніх дітей, посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_2 , його посвідчення водія, а також роздруківку маршруту руху, на які позивач посилається як на докази обставин спільної сімейної поїздки 07 вересня 2024 року.

З витягу з Реєстру територіальної громади від 22 травня 2025 року вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 .

23 травня 2025 року позивач направила засобами поштового зв`язку адміністративний позов про скасування постанови серії 4АВ № 07232337 до Печерського районного суду міста Києва за адресою: м. Київ, провулок Хрестовий, 4. Зазначене поштове відправлення було повернуто відправнику у зв`язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

За приписами статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. До таких доказів, зокрема, належать показання технічних приладів та технічних засобів, які мають функції фото- і відеозапису та працюють в автоматичному режимі.

Частиною першою статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.

При цьому особливості визначення суб`єкта правопорушення у разі його фіксації в автоматичному режимі встановлені спеціальними нормами КУпАП.

Так, відповідно до примітки до статті 122 КУпАП у разі вчинення передбачених цією статтею правопорушень, зокрема перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, якщо таке правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, суб`єктом правопорушення є відповідальна особа, визначена частиною першою статті 14-2 КУпАП, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України.

Згідно із частиною першою статті 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а у разі внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача - належний користувач транспортного засобу.

Таким чином, законодавець установив спеціальний порядок притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, за якого визначення суб`єкта такого правопорушення здійснюється насамперед за відомостями державних реєстрів, а не шляхом встановлення та ідентифікації особи, яка фактично перебувала за кермом транспортного засобу в момент автоматичної фіксації.

Саме тому відсутність на матеріалах фото- чи відеофіксації зображення, яке дозволяло б ідентифікувати водія транспортного засобу, сама по собі не свідчить про протиправність постанови, винесеної в порядку автоматичної фіксації. Інакше спеціальний механізм, передбачений статтями 14-2, 279-1 та 279-3 КУпАП, фактично втрачав би своє нормативне значення.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент вчинення адміністративного правопорушення транспортний засіб Volkswagen Tiguan, державний номерний знак НОМЕР_1 , був зареєстрований за ОСОБА_1 .

Доказів того, що на час автоматичної фіксації правопорушення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів були внесені відомості про іншу особу як належного користувача зазначеного транспортного засобу, матеріали справи не містять.

За таких обставин під час опрацювання матеріалів автоматичної фіксації у відповідача були передбачені законом підстави визначити ОСОБА_1 відповідальною особою у розумінні статті 14-2 КУпАП та винести стосовно неї постанову про накладення адміністративного стягнення.

Разом із тим законодавством передбачено спеціальний механізм звільнення такої особи від адміністративної відповідальності у випадку, коли транспортним засобом на момент вчинення правопорушення фактично керувала інша особа.

Так, частиною третьою статті 14-2 КУпАП встановлено, що відповідальна особа звільняється від адміністративної відповідальності у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 279-3 КУпАП відповідальна особа звільняється від адміністративної відповідальності, якщо протягом двадцяти календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою законної сили особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, особисто звернулася до уповноваженого органу із заявою про визнання факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності, а також надала документ про сплату відповідного штрафу.

Отже, саме по собі подальше повідомлення іншої особи про те, що вона фактично перебувала за кермом транспортного засобу, законом не визначено як самостійну та достатню підставу для звільнення власника транспортного засобу від відповідальності. Закон пов`язує такі правові наслідки із дотриманням конкретної процедури та вчиненням визначених статтею 279-3 КУпАП дій у встановлений законом строк.

У цій справі позивач посилається на те, що 07 вересня 2024 року транспортним засобом Volkswagen Tiguan фактично керував її чоловік - ОСОБА_2 , тоді як вона перебувала в автомобілі як пасажир.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано письмові пояснення ОСОБА_2 від 21 травня 2025 року, у яких останній зазначив, що саме він керував автомобілем 07 вересня 2024 року, допустив перевищення швидкості та 09 вересня 2024 року, побачивши інформацію про накладені штрафи, самостійно здійснив їх сплату.

Суд не має підстав безумовно відхиляти зазначені пояснення лише з тієї причини, що вони надані членом сім`ї позивача. Водночас оцінка таких пояснень повинна здійснюватися у сукупності з іншими доказами та з урахуванням спеціального порядку звільнення відповідальної особи від адміністративної відповідальності.

При цьому принциповим для вирішення спору є те, що навіть за умови визнання достовірним твердження ОСОБА_2 про фактичне керування ним транспортним засобом, матеріали справи не містять доказів його звернення до Департаменту патрульної поліції у порядку та строки, встановлені статтею 279-3 КУпАП, із заявою про визнання факту вчинення ним адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності.

Навпаки, зі змісту його ж письмових пояснень вбачається, що про існування відповідних штрафів ОСОБА_2 був обізнаний уже 09 вересня 2024 року, тобто фактично одразу після винесення постанови. Отже, особа, яка за твердженням позивача фактично керувала транспортним засобом, мала реальну можливість у встановлений законом строк скористатися процедурою, передбаченою статтею 279-3 КУпАП, однак цього не зробила.

Самостійна сплата ОСОБА_2 штрафу, накладеного постановою стосовно ОСОБА_1 , не може бути прирівняна до реалізації механізму, передбаченого статтею 279-3 КУпАП, оскільки зазначена норма передбачає сукупність юридично значимих дій: особисте звернення фактичного водія із заявою про визнання правопорушення та надання згоди на притягнення його до відповідальності, а також надання документа про сплату штрафу.

Вчинення лише однієї із зазначених дій - сплати грошових коштів за постановою, винесеною щодо іншої особи, - не зумовлює автоматичної заміни суб`єкта адміністративного правопорушення.

При цьому письмові пояснення ОСОБА_2 були складені лише 21 травня 2025 року, тобто через значний проміжок часу після вчинення правопорушення та виконання постанови, і за своєю правовою природою вони не є заявою, передбаченою частиною першою статті 279-3 КУпАП, та не можуть замінювати встановлений законом порядок зміни відповідальної особи.

Аналогічний підхід застосовано Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 14 липня 2026 року у справі № 596/227/26 (провадження № А/857/34395/26), у якій суд апеляційної інстанції зазначив, що за відсутності відомостей про належного користувача транспортного засобу та за відсутності звернення фактичного водія із заявою, передбаченою статтею 279-3 КУпАП, власника транспортного засобу правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності як відповідальну особу.

У цій же постанові апеляційний суд окремо наголосив, що встановлення тієї обставини, що транспортним засобом фактично керувала інша особа, не є достатнім для звільнення власника від відповідальності за недотримання вимог частини першої статті 279-3 КУпАП.

Суд також відхиляє посилання позивача на положення статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності як такі, що самі по собі не свідчать про протиправність оскаржуваної постанови.

У спірних правовідносинах ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності не внаслідок встановлення відповідачем факту особистого керування нею транспортним засобом, а в силу спеціально визначеного законом статусу відповідальної особи - власника транспортного засобу, за яким не було зареєстровано іншого належного користувача.

Такий спеціальний режим відповідальності законодавець одночасно врівноважив можливістю звільнення власника від відповідальності шляхом реалізації процедури, визначеної статтею 279-3 КУпАП. У даному випадку така процедура реалізована не була.

Схожого висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд, зазначивши, що особа, яка вирішила володіти транспортним засобом, перебуває в межах спеціального режиму правового регулювання, який передбачає певні обов`язки та відповідальність, пов`язані з його використанням.

Правомірність такого спеціального режиму відповідальності узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Халлоран і Френсіс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 та 25624/02) Європейський суд з прав людини визнав таким, що не порушує гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлений національним законодавством обов`язок власника (користувача) транспортного засобу надати відомості про особу, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення дорожнього правопорушення, та зазначив, що особи, які вирішили володіти чи керувати транспортним засобом, свідомо приймають на себе певні обов`язки й відповідальність як частину регуляторного режиму дорожнього руху. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, надані позивачем докази того, що транспортним засобом 07 вересня 2024 року міг фактично керувати ОСОБА_2 , не спростовують правомірності визначення ОСОБА_1 відповідальною особою на момент винесення оскаржуваної постанови та не свідчать про порушення відповідачем порядку притягнення її до адміністративної відповідальності.

Фактично доводи позову спрямовані на ретроспективну зміну суб`єкта правопорушення поза процедурою та строками, прямо встановленими статтею 279-3 КУпАП, що не узгоджується із наведеним правовим регулюванням.

При цьому сама подія адміністративного правопорушення, факт руху транспортного засобу Volkswagen Tiguan, державний номерний знак НОМЕР_1 , із перевищенням встановленого обмеження швидкості, а також технічні параметри автоматичної фіксації позивачем по суті не спростовані. Спір між сторонами стосується передусім визначення особи, яка підлягає адміністративній відповідальності.

За таких обставин суд доходить висновку, що на час винесення постанови серії 4АВ № 07232337 від 09 вересня 2024 року Департамент патрульної поліції діяв відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів та вимог статей 14-2, 279-1 КУпАП, а визначення ОСОБА_1 відповідальною особою відповідало встановленому законом порядку.

Подальше надання письмових пояснень ОСОБА_2 про фактичне керування транспортним засобом не створює підстав для визнання постанови протиправною, оскільки передбачений законом порядок звільнення позивача від адміністративної відповідальності та зміни суб`єкта правопорушення дотриманий не був.

Щодо строку звернення до суду

Вирішуючи заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, може бути подано протягом десяти днів з дня вручення такого рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач стверджує про необізнаність щодо існування оскаржуваної постанови до квітня 2025 року, коли під час звернення через застосунок «Дія» з питання обміну посвідчення водія отримала відмову у зв`язку з наявністю адміністративних правопорушень.

Після цього ОСОБА_1 вжила заходів для отримання копій відповідних постанов, зокрема звернулася до Департаменту патрульної поліції, а її представником направлялися адвокатські запити до компетентних органів.

Копію оскаржуваної постанови представником позивача отримано 13 травня 2025 року.

Вже 23 травня 2025 року, тобто без невиправданого зволікання після фактичного отримання постанови, позивач направила адміністративний позов до Печерського районного суду міста Києва.

Те, що первинне поштове відправлення було направлено за адресою суду, зазначеною позивачем відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру, та повернулося відправнику через відсутність одержувача за цією адресою, після чого позов повторно направлено за фактичним місцезнаходженням суду, не може бути поставлено позивачу в провину як прояв недобросовісної процесуальної поведінки.

Зазначені обставини свідчать про те, що після фактичного отримання копії постанови позивач діяла послідовно та своєчасно, а затримка з надходженням позову безпосередньо до суду була зумовлена обставинами, які не залежали виключно від її волевиявлення.

З огляду на завдання адміністративного судочинства та необхідність забезпечення ефективного доступу особи до суду, суд вважає причини пропуску строку звернення поважними та доходить висновку про наявність підстав для його поновлення.

Водночас поновлення процесуального строку не свідчить про обґрунтованість позовних вимог по суті та лише забезпечує позивачу можливість судового перегляду оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи наведене у сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем доведено правомірність прийняття постанови серії 4АВ № 07232337 від 09 вересня 2024 року, тоді як доводи та докази позивача не спростовують установленого законом статусу ОСОБА_1 як відповідальної особи та не підтверджують дотримання передбаченої статтею 279-3 КУпАП процедури її звільнення від адміністративної відповідальності.

Відтак правові підстави для скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд відсутні, а заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відтак у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 9, 14-2, частиною першою статті 122, статтями 132-1, 245, 251, 252, 279-1, 279-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції, ідентифікаційний код юридичної особи 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено: 30.10.2026.

Суддя Тетяна ГУРТОВА