Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №619/4211/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 619/4211/25

провадження № 22-ц/818/4338/26;

провадження № 22-ц/818/4339/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

Суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Тойки Станіслава Сергійовича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 квітня 2026 року та на додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 квітня 2026 року, під головуванням судді Пруднікової О.В.,-

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання. В якому просила розірвати договір довічного утримання (догляду) від 25 травня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Харківської області Пендюріною Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 32, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено. Розірвано договір довічного утримання (догляду) укладений 25 травня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Харківської області Пендюріною Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 32. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок. Повернуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачений судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок, сплачений згідно з квитанцією від 21.07.2025 року на рахунок № UA878999980313161206000020599, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Дергачі/22030101, МФО отримувача: 899998.

Додатковим рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 квітня 2026 року заяву адвоката Пантелея Віталія Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про стягнення понесених судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Тойка Станіслав Сергійович, посилаючись на незаконність та неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, просив скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що суд першої інстанції в сукупності не оцінив всі надані докази по справі. Як зазначено позивачем, починаючи з 2015 року відповідач перестав виконувати свої обов`язки за договором, зокрема, щодо надання матеріального забезпечення на суму мінімальної пенсії на місяць, а також забезпечувати її побутові потреби, що є порушенням умов укладеного між ними договору, а 20 червня 2025 року відповідач зі своєю дружиною побили її, вигнали з будинку у зв`язку з чим вона змушена винаймати житло за свій власний рахунок. В поданому до суду позові, позивачка зазначила період з якого вона дізналася про порушення своїх прав – 2015 рік. Відповідачем разом із відзивом була подана заява про застування наслідків пропущеного строку позовної давності. Судом першої інстанції, в порушення приписів статей 263 та 264 ЦПК України не була розглянута заява відповідача та не було винесено мотивованого процесуального рішення стосовно отриманої заяви. Згідно правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. На підставі вище викладеного, апелянт вважає, що судом першої інстанції було порушено норма матеріального права визначенні статтею 257 та ст. 267 ЦПК України. Також суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що протягом всього часу, з моменту укладення договору 25.05.2001 року і до липня 2025 року, ОСОБА_1 проживала разом з відповідачем та його сім`єю і ніколи не скаржилась на невиконання умов договору та не зверталась до суду з позовом про його розірвання. Апелянт також не погоджується із додатковим рішенням суду від 13.04.2026 року про стягнення з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн, вважає його непропорційним наданим послугам та просить скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Пантелей В.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України – в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не забезпечував позивачу обумовлений договором рівень утримання та догляду, не виконував обов`язків належним чином, що призвело до втрати мети договору довічного утримання — забезпечення гідних умов життя позивача, тому наявні підстави для задоволення вимог позивачки. Крім того, встановлені обставини, під час розгляду справи, свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору довічного утримання, що відповідно до вимог цивільного законодавства є підставою для його розірвання. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Щодо посилань відповідача про застосування строків позовної давності, то ці положення закону не підлягають застосуванню, оскільки пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України встановлює, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , 1949 р.н., є матір`ю ОСОБА_2 .

25.05.2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Харківської області Пендюріною Л.С. та зареєстрований у реєстрі за № 32 (а.с. 8).

Відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Увесь жилий будинок А-1, дерев`яний, обкл. цеглою, розміром жилої площі 26,5 кв.м., з надвірними будівлями: літня кухня «Б», сараї «В, Г, Д», вбиральня «Е», огорожа 1-3, належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Івановим М.І. 21.04.2001 року, зареєстрованого в БТІ в книзі 4-310, 8.5.2001.

Відповідно до п. 5 Договору ОСОБА_2 зобов`язався довічно повністю утримувати ОСОБА_1 , надаючи їй необхідне харчування, одяг та забезпечуючи за неї належний догляд та необхідну допомогу.

Відповідно до п. 6 Договору ОСОБА_1 залишається проживати у відчужуваному будинку.

Відповідно до п. 7 Договору, вартість харчування, одягу та необхідної допомоги сторонами встановлено у розмірі мінімальної пенсії щомісячно.

Відповідно до п. 10 Договору в разі невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за цим договором, договір може бути розірваний згідно з ст. 428 ЦК України.

Відповідно до довідки МСЕ № 008511 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з 26.01.2004 року(а.с.103).

З наданого помічником чергового старшого сержанта поліції відділення поліції № 2 (смт Золочів) Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області - талону-повідомлення єдиного обліку №2249 вбачається, що 20.06.2025 року о 12:26 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 20.06.2025 року о 12:26 за адресою: АДРЕСА_1 , невістка та син б`ють свою мати. Заявник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с. 9).

Постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 23.09.2025 року провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП – закрито, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 події і складу адміністративного правопорушення (а.с. 53-55).

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_2 працював на різних посадах з 1985 року по 2021 рік, зокрема, останні роки підсобним працівником.

Як вбачається з наданих до суду ксерокопій квитанцій про сплату за спожитий газ за грудень, листопад, 2020, січень 2021, жовтень 2023, листопад 2024, лютий 2025, за послуги з розподілу газу та за електричну енергію за січень 2020, жовтень, листопад 2023 послуги сплачені ОСОБА_2 (а.с. 24-28).

В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 пояснила, що з 1991 року проживала в одному домоволодінні разом із сином та невісткою. За її словами, син із невісткою мешкають у житловому будинку, тоді як вона проживала окремо — у флігелі, розташованому поруч із будинком. Зазначила, що утримує себе самостійно за рахунок пенсії, самостійно оплачує комунальні послуги за користування флігелем, який обладнаний окремими лічильниками. Також повідомила, що син матеріальної допомоги їй не надає, зловживає спиртними напоями та допускає образливу поведінку щодо неї, невістка також її ображає. Влітку 2025 переїхала до іншої оселі, яку надали для проживання знайомі люди, оскільки не могла терпіти знущання сина та невістки.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона є одинокою особою, пенсіонеркою та інвалідом ІІ групи, у зв`язку з цим 25.05.2001 року уклала договір довічного утримання (догляду) з ОСОБА_2 . Відповідно до зазначеного договору, позивач передала у власність відповідачу належний їй на праві власності жилий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В свою чергу, відповідач відповідно до п. 5 Договору, зобов`язався довічно утримувати позивача, надаючи їй необхідне харчування, одяг та забезпечувати належний догляд та необхідну допомогу. Відповідно до п. 6 Договору позивач залишається проживати у відчужуваному будинку. Відповідно до п. 7 Договору вартість харчування, одягу та необхідної допомоги сторонами встановлено у розмірі мінімальної пенсії щомісячно. Умовами п. 10 Договору передбачено, що в разі невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за цим договором, договір може бути розірваний згідно з ст. 429 ЦК України. Починаючи з 2015 року відповідач перестав виконувати свої обов`язки за договором, зокрема, щодо надання матеріального забезпечення на суму мінімальної пенсії на місяць, а також забезпечувати її побутові потреби, що є порушенням умов укладеного між ними договору, а 20 червня 2025 року відповідач зі своєю дружиною побили її, вигнали з будинку у зв`язку з чим вона змушена винаймати житло за свій власний рахунок.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. ст. 744-754 ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору довічного утримання (догляду), обов`язки з вчинення певних дій, передбачених договором, покладено на набувача, а відчужувач у договорі довічного утримання (догляду) передає у власність набувачу квартиру та наділяється правом вимоги, тому набувач повинен довести належне виконання ним зобов`язань за договором.

Частиною 1 ст. 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з ч. 2 ст. 746 ЦК України, набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

Відповідно до ст. 745 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Статтею 751 ЦК України передбачено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Відповідно правової висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.02.2022 року у справі № 325/562/20 (провадження № 61-16384св20), у справах про розірвання договору довічного утримання на підставі п. 1 ч. 1ст. 755 ЦК України, саме на відповідача (відповідачів) покладений обов`язок доведення належними та допустимими доказами належного виконання своїх обов`язків набувача за договором.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі № 676/2246/22 визначено, що договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Така особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок непрацездатності та похилого віку.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Тому зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття, не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину в судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12,81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування приписів статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 18 травня 2022 року у справі № 759/10079/19-ц та від 04 липня 2024 року у справі № 756/11502/21.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20) вказано, що «аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі».

Отже, вчиняючи системний аналіз вищенаведеного правового унормування і умов оспорюваного договору, суд з`ясував, що підставою для розірвання договору довічного утримання є як повне невиконання набувачем взятих на себе обов`язків, так і їх неналежне виконання, в порівнянні з умовами договору, незалежно від вини набувача.

Наявність або відсутність вини набувача в невиконанні/неналежному виконанні умов договору, в сенсі конструкції п.1 ч.1ст. 755 ЦК України, не має значення для вирішення питання про розірвання такого договору.

При цьому обов`язок з доведення факту належного виконання умов договору довічного утримання, з огляду на презумпцію вини відповідача у форматі цивільного судочинства, у відповідності до ч.3 ст.12, ч.1 ст.76 ЦПК України покладається саме на відповідача, який надає таке утримання.

Судом встановлено, що 25.05.2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, за умовами якого позивач передала у власність відповідачу житловий будинок з надвірними будівлями, а відповідач зобов`язався довічно забезпечувати її утриманням, включаючи належне харчування, одяг, догляд та необхідну допомогу.

Відповідно до умов договору, позивач зберігала право проживання у переданому майні, а обсяг утримання сторонами був визначений у розмірі не менше мінімальної пенсії щомісячно.

Згідно зі змістом правової природи договору довічного утримання, такий договір є оплатним, взаємним і триваючим, а обов`язки набувача мають особистий характер і підлягають належному, безперервному та сумлінному виконанню. Істотне порушення цих обов`язків є підставою для розірвання договору.

З матеріалів справи та пояснень позивача встановлено, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе обов`язки за договором: не забезпечує її належним харчуванням, не надає необхідної матеріальної допомоги, не здійснює належного догляду, допускає образливу поведінку, у зв`язку з чим позивач була змушена залишити місце свого проживання.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження у показаннях свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є узгодженими між собою, логічними та такими, що взаємно доповнюють одна одну.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції також не заперечував, що позивачка залишила будинок, в якому проживала разом із сином та невісткою.

Проте зазначав, що зробила це за власною ініціативою та бажанням.

При цьому доводи відповідача про належне виконання умов договору, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, тому судом апеляційної інстанції не приймаються

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач зазначав, що документального підтвердження витрат на утримання позивача (квитанцій, чеків) у нього не має.

Долучені до матеріалів справи квитанції, згідно з якими ОСОБА_2 здійснював розрахунки у 2020-2021 році частково за комунальні послуги не свідчать про належне виконання умов Договору.

Суд дав належну оцінку показанням свідків сторони відповідача ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) з урахуванням їх сімейної заінтересованості у результаті розгляду справи, а також з огляду на те, що вони стосуються переважно попереднього періоду взаємовідносин сторін та не спростовують доводів позивача щодо неналежного виконання договору у 2025 році, внаслідок чого вона позбавлена можливості користуватись будинком.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність істотного порушення відповідачем взятих на себе обов`язків по утриманню позивачки згідно умов договору довічного утримання, оскільки незважаючи на умови договору про забезпечення позивача утриманням, остання, незважаючи на похилий вік, стан здоров`я, інвалідність ІІ групи, фактично змушена була самостійно забезпечувати свої життєві потреби та залишити місце проживання через створення відповідачем нестерпних умов для життя.

Факт відсутності притягнення відповідача до адміністративної відповідальності сам по собі не спростовує обставин неналежного виконання ним умов договору, оскільки предмет доказування у даній справі є іншим та полягає у встановленні факту виконання чи невиконання цивільно-правових обов`язків.

Матеріали справи не містять, а відповідачем всупереч вимог ст. 81 ЦПК України не надано доказів надання щомісячного матеріального забезпечення з утримання ОСОБА_1 (харчування, одяг, необхідний догляд).

Належних та допустимих доказів на підтвердження виконання своїх обов`язків за укладеним договором ОСОБА_2 ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій надано не було та матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК України).

Оцінюючи сукупність доказів, суд доходить висновку, що відповідач не забезпечував позивачу обумовлений договором рівень утримання та догляду, не виконував обов`язків належним чином, що призвело до втрати мети договору довічного утримання — забезпечення гідних умов життя позивача.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору довічного утримання, що відповідно до вимог цивільного законодавства є підставою для його розірвання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та розірвання договору довічного утримання.

Щодо посилань відповідача про застосування строків позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України встановлено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Строк позовної давності за зазначеним договором починає спливати не з моменту укладення договору, а з дня, коли відчужувач довідався або міг довідатися про порушення свого права — тобто коли набувач перестав виконувати свої обов`язки щодо утримання чи догляду.

Оскільки обов`язки за договором довічного утримання є триваючими (здійснюються щодня або регулярно), невиконання зобов`язань має триваючий характер.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилалась, що з 2015 року син перестав надавати їй допомогу, а 20.06.2025 року вигнав її з будинку, внаслідок чого вона позбавлена права корситуватись відчуженим будинком та вимушена винаймати собі житло за власні кошти.

Таким чином посилання апелянта на пропуск позивачкою строку для звернення до суду є безпідставними та судовою колегією не приймаються.

При цьому колегія суддів наголошує, що невиконання умов договору довічного утримання, з огляду на специфіку цих правовідносин, не позбавляють відчужувача права звернутись до суду з вимогою про розірвання договору довічного утримання у разі невиконання його умов протягом тривалого часу.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи вимоги щодо витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, який об`єктивно підтверджується матеріалами справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, критерії розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01.04.2026 року по справі № 619/4211/25 позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.

З метою розподілу судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу адвоката та у зв`язку з задоволенням позову, адвокат Пантелей В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн.

На підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката суду надано: договір укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Пантелеєм В.В. про надання адвокатських послуг № 10/07/25 від 10.07.2025 року, акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 10/07/25 від 19.02.2026 року; додаток № 1 до договору про надання послуг адвоката №10/07/25 від 10.07.2025 року; рахунок-фактура № 7 від 19.02.2026 року про сплату ОСОБА_1 за договором № 10/07/25 послуг з надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000, 00 грн та рахунок-фактура № 31 від 23.07.2025 року про сплату ОСОБА_1 за договором № 10/07/25 послуг з надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000, 00 грн; акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 10/07/25 від 10.07.2025 року.

Відповідно до акту від 19.02.2026 року виконаних робіт за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 10/07/25 від 10.07.2025 року надано правничу допомогу: юридичні послуги 5 000, 00 грн, участь по справі у судових засіданнях – 4000, 00 грн та доплата за попередні послуги- 1000,00 грн.

В обґрунтування заяви щодо витрат на правову допомогу представник позивачки посилався на те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01.04.2026 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Розірвано договір довічного утримання (догляду) укладений 25 травня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Харківської області Пендюріною Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 32. У той же час, судом не вирішувалось питання про розподіл судових витрат на правову допомогу. Отже, у зв`язку із задоволенням позову, позивач має право на розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які вимушено понесла у зв`язку з цим спором.

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката суду надано: договір укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Пантелеєм В.В. про надання адвокатських послуг № 10/07/25 від 10.07.2025 року, акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 10/07/25 від 19.02.2026 року; додаток № 1 до договору про надання послуг адвоката №10/07/25 від 10.07.2025 року; рахунок-фактура № 7 від 19.02.2026 року про сплату ОСОБА_1 за договором № 10/07/25 послуг з надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000, 00 грн та рахунок-фактура № 31 від 23.07.2025 року про сплату ОСОБА_1 за договором № 10/07/25 послуг з надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000, 00 грн; акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 10/07/25 від 10.07.2025 року. Відповідно до акту від 19.02.2026 року виконаних робіт за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 10/07/25 від 10.07.2025 року надано правничу допомогу: юридичні послуги 5 000, 00 грн, участь по справі у судових засіданнях – 4000, 00 грн та доплата за попередні послуги- 1000,00 грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, які об`єктивно підтверджується матеріалами справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, критерії розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення та додаткове рішення суду ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.ст.374,375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Тойки Станіслава Сергійовича - залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 квітня 2026 року та додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина