Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №569/21298/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/21298/25

Провадження № 22-ц/4815/1379/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Філатової Алли Валеріївни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 12854,52 грн основного боргу за надані послуги з постачання теплової енергії для задоволення загальнобудинкових потреб на опалення та витрати по сплаті судового збору.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач є власником нежитлового приміщення площею 45 кв.м, яке знаходиться в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Нежитлове приміщення відповідача є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Враховуючи знаходження належного відповідачу приміщення в багатоквартирному будинку, відповідач зобов`язаний сплачувати кошти за теплову енергію та за теплову енергію на загальнобудинкові потреби. ОСОБА_1 , маючи на праві власності нежитлове приміщення, яке знаходиться у багатоквартирному будинку, не сплачувала на користь ТОВ "Рівнетеплоенерго" кошти за опалення місця загального користування і допоміжних приміщень будинку, за теплову енергію, витрачену на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції). Оскільки житловий багатоквартирний будинок на АДРЕСА_1 повністю не від`єднано від мереж централізованого опалення, теплопостачальною організацією проводиться нарахування плати за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку. Відповідач зобов`язаний нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими співвласниками квартир. Позивачем здійснено розрахунок заборгованості та виявлено несплату відповідачем коштів за теплову енергію на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення в сумі 12854,52 грн. Позивачем з метою досудового врегулювання спору надіслано на адресу відповідача претензію від 10 липня 2025 року про необхідність сплати заборгованості. Станом на дату звернення до суду з позовом від відповідача не надходило жодних письмових пояснень у частині виконання/невиконання вимог претензії.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2026 року позов задоволено: стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 12854 грн 52 коп основного боргу за надані послуги з постачання теплової енергії для задоволення загальнобудинкових потреб на опалення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 3028 грн у відшкодування судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, представником ОСОБА_1 - адвокатом Філатовою А.В. подано апеляційну скаргу у якій вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не доведено надання послуг: приміщення відокремлене від МЗК та мереж, немає доказів існування й опалення МЗК, відомостей про тип і поверховість будинку.

Вказує на відсутність договірних відносин: договір не підписувався, докази того, що співвласники не обрали модель відносин, відсутні; рахунки не виставлялися всупереч п. 33 типового договору, ініціатива щодо розробки проекту договору про надання послуг опалення МЗК та його укладення мала виходити від позивача. Вважає, що примусове надання позивачем послуг з опалення МЗК без укладення відповідних договорів забороняється ст. 10 Закону України "Про природні монополії"

На думку відповідача застосування Методики № 315 є необґрунтованим за наявності будинкового лічильника.

Зазначає, що розрахунок боргу не містить формул, помісячної деталізації, даних про площу будинку, площу МЗК та поверховість, не підтверджено підстав і умов для застосування спрощеного способу визначення обсягу спожитої теплової енергії на опалення МЗК.

Стверджує, що тариф "інші споживачі" застосовано безпідставно, мав застосовуватися тариф для населення, оскільки йдеться про частку співвласника у витратах на МЗК.

Вказує, що за попередні періоди плату вже сплатили інші співвласники, позивач не здійснив перерахунок їм, тому подвійне стягнення неможливе, а позивач є неналежним позивачем у цій частині.

Суд не надав оцінки заяві про застосування позовної давності до сум, нарахованих до 04 жовтня 2022 року, а представник позивача, за твердженням скаржниці, фактично визнала обґрунтованість такої заяви в судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України. суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" надає послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який обладнано приладом комерційного обліку теплової енергії Sharky 775, що підтверджується актом первинного допуску до експлуатації вузлів обліку теплової енергії від 03 грудня 2015 року, актом повторного допуску до експлуатації вузла обліку теплової енергії.

15 липня 2008 року КТП "Комуненергія" Пристопчук Н.А. видано технічні умови № 24 на відключення від централізованої системи теплопостачання приміщень квартири АДРЕСА_2 , на підставі яких розробблено робочий проект відключення від централізованої системи теплопостачання приміщень квартири АДРЕСА_2 , погоджений 24 липня 2008року.

12 серпня 2008 року представники КТП "Комуненергія" та ОСОБА_1 склали акт про відключення від системи центрального опалення квартири за адресою: АДРЕСА_3 , який є підставою для розірвання договору на користування тепловою енергією.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 428764401 від 27 травня 2025 року, ОСОБА_1 з 02 грудня 2008 року є власником офісних приміщень (І поверх) загальною площею 45,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

За наданим позивачем розрахунком заборгованості за теплопостачання по Типовому індивідуальному договору про надання послуги з постачання теплової енергії (в базі ТОВ Рівнетеплоенерго обліковується за № 113252), заборгованість відповідача за надані послуги з постачання теплової енергії для задоволення загальнобудинкових потреб на опалення за період з 01 листопада 2021 року до 31 червня 2025 року станом на 01 липня 2025 року становить 12854,52 грн.

Вказана в розрахунку кількість використаної теплової енергії підтверджується довідками про кількість використаної теплової енергії ж/б АДРЕСА_1 за період з 01 листопада 2021 року до 31 березня 2025 року.

01 жовтня 2021 року на сайті ТОВ "Рівнетеплоенерго" розміщено публікацію "Правила надання послуг з постачання теплової енергії" з текстом постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022, в тому числі текстом публічного договору приєднання.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що відповідачка як власниця нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку є співвласницею спільного майна та зобов`язана брати участь у витратах на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень і забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення незалежно від відключення належного їй приміщення від централізованого опалення. Суд урахував, що співвласники будинку не обрали іншої моделі договірних відносин із теплопостачальником, а тому між сторонами вважається укладеним індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання. При цьому суд визнав правомірним здійснення нарахувань із застосуванням Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг та дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок підтверджує наявність у відповідачки заборгованості в розмірі 12 854,52 грн.

Також суд відхилив заперечення щодо недоведеності вихідних даних розрахунку, зазначивши, що відповідачка не надала доказів іншої загальної площі будинку, а застосування 25-відсоткової частки загальнобудинкових потреб відповідає Методиці з огляду на п`ятиповерховість будинку та відсутність необхідних даних про площу місць загального користування. Застосування тарифу для інших споживачів суд визнав обґрунтованим, оскільки належне відповідачці офісне приміщення не використовується для проживання. Заяву про застосування позовної давності суд відхилив, урахувавши її продовження на час карантину та зупинення перебігу на час дії воєнного стану.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.

У спірний період правовідносини, які виникають в процесі споживання теплової енергії, регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 і наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2022 р. № 358, яким внесено зміни до Методики № 315.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна будинку, до якого належать приміщення загального користування, допоміжні приміщення та інженерне обладнання. Статті 7 і 8 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" зобов`язують співвласника пропорційно до частки у праві власності брати участь в утриманні спільного майна та своєчасно оплачувати спожиті житлово-комунальні послуги.

Пункти 14, 24 і 38 Правил надання послуги з постачання теплової енергії (постанова КМУ № 830 від 21 серпня 2019 року в редакції постанови № 1022 від 08 вересня 2021 року) прямо передбачають, що відключення квартири чи нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення не звільняє власника від відшкодування вартості частини теплової енергії на загальнобудинкові потреби, до яких належать опалення МЗК і допоміжних приміщень та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Цей обсяг розподіляється, зокрема, і на споживачів, приміщення яких відключені від централізованих мереж.

Тому наявність окремого входу, відсутність сполучення з МЗК, відсутність транзитних труб у приміщенні та його опалення за рахунок електроенергії є юридично значимими для обсягу споживання на опалення самого приміщення, але не звільняють відповідачку від обов`язку відшкодовувати витрати на опалення МЗК.

Суд першої інстанції ці обставини встановив і правильно застосував зазначені норми.

Доводи про відсутність доказів існування МЗК та їх опалення колегія суддів відхиляє. Обсяг теплової енергії на загальнобудинкові потреби є складовою загального обсягу, спожитого будинком і зафіксованого вузлом комерційного обліку. За відсутності у виконавця даних про площі МЗК та допоміжних приміщень п. 8 розд. IV Методики № 315 допускає визначення цього обсягу спрощено як частки від загального споживання будинку залежно від його поверховості. Відповідачка, яка не заперечувала в суді першої інстанції, що будинок є п`ятиповерховим, не надала доказів відсутності в будинку МЗК чи внутрішньобудинкових систем опалення або іншої поверховості. Належних доказів на підтвердження своїх заперечень (ст. 81 ЦПК України) вона не подала.

Зі змісту ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та п. 13 Правил № 830, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин і не уклали з виконавцем договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такий договір вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня оприлюднення його тексту на сайті виконавця співвласники не прийняли рішення про вибір моделі та не уклали відповідний договір. Підписання договору споживачем для цього не вимагається.

Позивач оприлюднив текст договору 01 жовтня 2021 року. Рішення співвласників будинку про вибір моделі договірних відносин у матеріалах справи відсутнє. Заперечуючи проти цього, відповідачка послалася лише на те, що позивач не довів відсутності такого рішення. Проте це обставина, яка мала б бути підтверджена рішенням співвласників або іншим документом і саме відповідачка як співвласниця, яка посилається на існування такого рішення чи іншого договору, мала подати відповідні докази. Таких доказів вона не надала ні суду першої, ні апеляційної інстанції.

Доводи про те, що відповідачка не вчиняла дій із приєднання до договору, не мають значення, оскільки договір вважається укладеним у силу закону (ч. 5 ст. 13 Закону), а п. 13 Правил № 830 додатково визнає акцептом будь-які дії, що свідчать про бажання укласти договір, включаючи факт отримання послуги. Приміщення відповідачки є частиною будинку, в який поставляється тепло на загально будинкові потреби.

Доводи про те, що ініціатива укладення договору мала виходити від позивача, про неотримання рахунків та про заборону примусового надання послуг за ст. 10 Закону України "Про природні монополії" колегія суддів відхиляє. Обов`язок оплати виникає з укладеного в силу закону договору приєднання та з нормативного обов`язку співвласника. Неотримання рахунків не звільняє від обов`язку оплатити спожиту послугу. Стаття 10 Закону "Про природні монополії" не регулює порядок укладення публічних договорів приєднання на ринку комунальних послуг і не виключає застосування спеціальних норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Колегія суддів також не погоджується з доводами щодо застосування Методики № 315 за наявності будинкового лічильника.

Відповідно до п. 1 розділу I Методики № 315 вона встановлює порядок розподілу між споживачами обсягів послуг, спожитих у будинку, обсяг споживання яких визначений як за допомогою вузла комерційного обліку, так і розрахунково. Згідно з п. 24 Правил № 830 обсяг на загальнобудинкові потреби входить до загального обсягу, визначеного вузлом комерційного обліку, і розподіляється між споживачами за Методикою. Пункт 11 типового договору також передбачає, що обсяг спожитої у будинку послуги визначається за показаннями вузла обліку або розрахунково відповідно до Методики. Отже, застосування Методики для розподілу обсягу, зафіксованого лічильником, не суперечить закону, а прямо ним передбачене. Доводи про одночасне застосування двох різних способів визначення обсягу ґрунтуються на помилковому тлумаченні: лічильник визначає загальний обсяг споживання будинку, а Методика визначає його складові та частку кожного споживача.

Відсутність у позивача технічного паспорта на будинок не спростовує розрахунку. Виконавець не зобов`язаний виготовляти технічну документацію чи проводити енергоаудит, а за відсутності даних про площі може користуватися технічними характеристиками, переданими органом місцевого самоврядування чи попереднім виконавцем. Відповідачка не надала доказів, що загальна площа будинку, його поверховість чи опалювана площа є іншими, ніж застосовані позивачем, і не подала власного контррозрахунку. Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачка не позбавлена права звернутися до позивача з вимогою про перерахунок за наявності належних доказів. Доводи про необхідність застосування коригувального коефіцієнта на площу приміщень з індивідуальним опаленням у суді першої інстанції не заявлялися і доказами не підтверджені.

Відповідно до п. 1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП № 1174 від 25 травня 2019 року, тарифи формуються для категорій споживачів: населення, бюджетні установи, релігійні організації, інші споживачі. Тарифи для кожної з цих категорій затверджені рішеннями виконавчого комітету Рівненської міської ради № 98 від 12 жовтня 2021 року, № 151 від 28 жовтня 2022 року, № 125 від 19 грудня 2023 року, № 140 від 05 листопада 2024 року (з наступними змінами).

До категорії "населення" належать споживачі, які проживають у житловому фонді. Відповідачка не проживає в приміщенні, яке є офісним, а отже, належить до категорії "інші споживачі". Доводи про те, що йдеться не про опалення її приміщення, а про її частку у витратах на МЗК, не змінюють висновку: тариф залежить від категорії споживача за договором, до якої належить сам споживач, а не від складової послуги. Рівність співвласників щодо порядку розподілу витрат за Методикою (пропорційно площі) не означає застосування однакового тарифу до споживачів різних категорій.

Обов`язок відшкодовувати вартість наданих послуг теплопостачання для задоволення загально будинкових потреб виникає у відповідачки як співвласниці, а не з моменту виявлення її приміщення позивачем. Те, що позивач виявив приміщення відповідачки лише у травні 2025 року, не позбавляє його права на оплату послуги, наданої у попередні періоди, в межах позовної давності.

Твердження, що до травня 2025 року весь обсяг тепла був розподілений і оплачений іншими співвласниками, є припущенням. Скаржниця не надала доказів ні того, що іншим співвласникам нараховувалися саме ті обсяги, що входять до заявленого розрахунку, ні того, що вони їх оплатили. Навіть якщо такі нарахування мали місце, це могло б бути підставою для перерахунку вартості, нарахованої іншим співвласникам, але не звільняє відповідачку від обов`язку сплатити свою частку, яка розподіляється між усіма власниками, включаючи власників відключених приміщень. Позивач як виконавець послуги, що отримує плату за теплову енергію, є належним позивачем у справі про стягнення цієї плати.

Вимога скаржниці про те, що суд першої інстанції не надав оцінки її заяві про застосування позовної давності, не відповідає змісту рішення. У мотивувальній частині суд першої інстанції оцінив заяву, виклав порядок обчислення давності за періодичними щомісячними платежами та дійшов висновку, що вимоги за весь період з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року заявлені в межах позовної давності. Отже, скаржниця фактично не погоджується з результатом оцінки, а не з її відсутністю. При цьому доводи суперечать п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону від 30 березня 2020 року № 540-IX) за яким строки, визначені ст. 257 ЦК України, продовжувались на строк дії карантину, встановленого КМУ для запобігання поширенню COVID-19, який тривав з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року. Крім того, відповідно до п. 19 того ж розділу у період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупинявся на строк його дії.

Питання про сплив позовної давності вирішується судом на підставі закону й встановлених обставин, а не на підставі позиції сторони, і заява представника позивача, яка суперечить закону, не може бути підставою для застосування давності. Висновок суду про дотримання строку давності є правильним.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач надав докази права власності відповідачки, акти допуску вузла обліку, довідки про обсяги спожитої теплової енергії, розрахунок заборгованості, докази публікації договору та претензію. Ці докази у сукупності дають підстави вважати доведеними обставини, що входять до предмета доказування. Відповідачка на підтвердження своїх заперечень належних доказів не подала: не надала контррозрахунку, рішення співвласників про вибір моделі договору, доказів іншої площі чи поверховості будинку.

Суд першої інстанції дослідив подані докази, надав їм оцінку за правилами ст. 89 ЦПК України, мотивував своє рішення та відповів на основні доводи сторін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують і зводяться до незгоди з оцінкою доказів і застосуванням норм права судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення (ч. 3 ст. 376 ЦПК України), колегією суддів не встановлено. Оскаржуване рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381–384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2026 року у справі № 569/21298/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.