Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №570/3901/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 570/3901/25 Номер провадження 22-ц/814/1765/26Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С. О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2025 року, ухваленого в місті Гадяч під головуванням судді Мальцева С. О.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського суду Рівненської області із вказаним позовом до ОСОБА_2 , у якому просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 до 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 30% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 29.04.2014.

У вказаному шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю.

Згідно виконавчого листа № 535/185/14-ц від 31.03.2014 з нього стягуються аліменти на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.03.2014.

Наразі він перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 та має неповнолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка знаходиться на його утриманні.

У зв`язку з народженням другої дитини та з урахуванням рівності прав та обов`язків батьків щодо утримання дитини вважає, що розмір стягуваних аліментів на користь відповідача, яка є працездатною, може отримувати дохід від роботи та приймати участь у матеріальному забезпеченні дитини, має бути зменшено.

Крім того, посилався на нецільове використання відповідачем аліментів та витрачання їх на особисті потреби, що не відповідає найкращим інтересам дитини.

Ухвалою Рівненського суду Рівненської області від 20 серпня 2025 року вказану цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Котелевського районного суду полтавської області (а. с. 27).

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю правових та фактичних підстав для зменшення визначеного судом розміру аліментів.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що при ухваленні рішення суд не врахував тяжкий стан його здоров`я, що є істотною обставиною справи та підлягала обов`язковому врахуванню відповідно до принципів повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи.

Вказує, що він має стійкі та тяжкі захворювання опорно-рухового апарату, що виникли внаслідок отриманої травми та мають хронічний, прогресуючий характер, супроводжуються постійним больовим синдромом, суттєвими обмеженнями рухливості та значним зниженням якості життя. Крім того, ним було перенесено оперативні втручання, що свідчить про тяжкість його стану, необхідність спеціалізованого і безперервного лікування, реабілітації, а також все це впливає на його матеріальний стан, оскільки значна частина доходів вимушено спрямовується саме на лікування.

Зазначає, що судом неправильно встановлено та оцінено факт стягнення аліментів його дружиною ОСОБА_5 на утримання доньки ОСОБА_7 , оскільки і дружина і донька перебувають на його повному утриманні.

На думку апелянта, витрати на утримання іншої дитини та дружини, є об`єктивними, реальними та такими, що існують незалежно від його волі, а також зміна сімейного стану, стан здоров`я платника аліментів є істотними обставинами, що підлягають обов`язковому врахуванню при визначенні розміру аліментів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Сідько С. І. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 20 березня 2014 року у справі № 535/185/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, починаючи з 05.03.2014 й до досягнення дитиною повноліття.

На виконання вказаного судового рішення 31.03.2014 Котелевським районним судом видано виконавчий лист, на підставі якого старшим державним виконавцем Київського ВДВС Полтавського МУЮ відкрите виконавче провадження № 45005998.

Постановою державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14.07.2025 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , які він отримує у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 01.01.2021 поквартально, з 01.01.2021 помісячно, станом на 28.10.2025, наданих ГУ ДПС у Полтавській області на виконання ухвали Котелевського районного суду Полтавської області від 17.10.2025, на час звернення до суду з цим позовом дохід позивача ОСОБА_1 , що він отримав у в/ч НОМЕР_1 за травень, червень 2005 року становив по 20 585, 10 грн щомісячно, у в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 за липень 2025 року становив у сумі 36 603,98 грн, у в/ч НОМЕР_1 за серпень 2025 року - 4 648,25, у в/ч НОМЕР_3 - 20 622,93 грн.

З 01.07.2016 позивач ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_6 .

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 серпня 2025 року у справі № 552/5797/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку до повноліття дитини, починаючи з 14 липня 2025 року.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач посилався на зміну його матеріального та сімейного стану, оскільки у другому шлюбі у нього народилася донька і на його утриманні перебувають малолітня дитина та дружина.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів суттєвого погіршення майнового стану, через що він не має змоги сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, враховуючи таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У Законі України «Про охорону дитинства» (частина перша статті 8) закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (частини перша, друга статті 27 Конвенції).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Отже, одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (стаття 192 СК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності (статті 2, 12, 13 ЦПК України), що покладає на суд обов`язок розглядати справу виключно в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, які подали сторони або витребував суд у передбачених законом випадках. Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі щодо зменшення розміру аліментів саме позивач має довести не лише зміни, що відбулися у його сімейному або матеріальному стані після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів, але й істотність впливу таких змін на спроможність його сплачувати аліменти у раніше визначеному судом розмірі.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували неможливість сплати позивачем аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) через зміну сімейного стану, оскільки розмір грошового забезпечення військовослужбовця, який позивач отримував на час звернення до суду з позовом, є достатнім для сплати аліментів на обох дітей, а обставини щодо погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 виникли вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення та при розгляді справи в суді першої інстанції позивачем не доводились.

Відповідно до вимог частини третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд має право враховувати нові обставини та докази лише у виняткових випадках, за умови доведення учасником справи неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Учасники справи зобов`язані подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330 св 24) наведено можливі випадки дослідження апеляційним судом нових доказів, якщо, зокрема: 1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; 3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; 4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); 5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Судова практика з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності, є сталою та незмінною.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представляти свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення у справі «Dombo Beheer B. V. v The Netherlands», заява № 14448/88, пункт 33, від 27 жовтня 1993 року).

З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 не посилався на погіршення стану свого здоров`я, як підстави для зменшення розміру аліментів на користь відповідача ОСОБА_2 , та таких обставин в суді не доводив.

Доданий до апеляційної скарги консультативний висновок спеціаліста щодо встановленого ОСОБА_1 діагнозу після МОС невірноконсолідованого черезвертлюгового перелому лівої стегнової кістки (17.11.25) датований 26 грудня 2025 року, а докази понесених позивачем витрат на лікування - 26.12.2025 та 29.09.2026.

Тобто, як сама подія, внаслідок якої погіршився стан здоров`я позивача, так і витрати на лікування, виникли вже після звернення позивача з цим позовом до суду та ухвалення судового рішення у справі в межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 77, частини третьої статті 367 ЦПК України колегія суддів не бере до розгляду докази, подані апелянтом до суду апеляційної інстанції, як такі, що не стосуються предмета доказування у справі та подані з порушенням встановленого законом порядку.

Факт одруження позивача та народження у нього дитини від іншого шлюбу, на що ОСОБА_1 посилався у позовній заяві від 07.08.2025, без доведення погіршення його майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів на дитину від першого шлюбу з відповідачем.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження 61-702св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21), від 03 липня 2024 року у справі № 552/2073/23 (провадження № 61-1193св24), від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23 (провадження № 61-5168св24) та ін.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи та дослідивши подані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки належними та допустимими доказами позивач не підтвердив погіршення його майнового стану, а зміна сімейного стану - народження у нього другої дитини у іншому шлюбі, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують.

За вказаних обставин, колегія суддів залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна