Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №553/539/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/539/24 Номер провадження 22-ц/814/2569/26Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

Секретар: Горбун К.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Дроменко Людмили Василівни на рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 лютого 2026 року у справі за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Національної служби здоров`я України, Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи внаслідок вчинення кримінального правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

Кременчуцька окружна прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах Національної служби здоров`я України, Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи внаслідок вчинення кримінального правопорушення посилаючись на те, що в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу відповідачем спричинено потерпілій ОСОБА_2 тілесні ушкодження середньої тяжкості. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11.04.2023 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12021170500001650 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку з примиренням із потерпілою. Потерпілій ОСОБА_3 заподіяно тілесні ушкодження, у зв`язку з чим остання перебувала на лікуванні у Комунальному некомерційному медичному підприємстві «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», де проходила стаціонарне лікування. Вартість лікування склала 139 667 грн. 09 коп., яку просили стягнути з відповідача.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 26 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 до Державного бюджету України витрати на лікування у сумі 6 222 грн. 49 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 до бюджету міста Кременчука Полтавської області витрати на лікування у розмірі 133 444 грн. 60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 396 грн. 67 коп.

Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт наголошує, що в матеріалах справи відсутня довідка-розрахунок бухгалтерії, а є лише лист КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» від 26.01.2023 № 01-16/161, який підписаний директором, завідувачем хірургічним відділенням, економістом та фармацевтом. Вказаний лист не містить підпису головного бухгалтера (чи будь-якого бухгалтера), а відповідно це також дає підстави вважати, що розрахунок здійснений, як певна собівартість платної послуги, а не як фактичні витрати на лікування потерпілої, як того вимагає Порядок № 545.

Окрім того, позивачем на підтвердження вимог в частині розміру понесених витрат на лікування долучено лише лист КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» від 26.01.2023 № 01-16/161. Інших доказів на підтвердження здійснених витрат на лікування потерпілої матеріали справи не містять. При цьому, оскаржуваним рішенням було стягнуто з ОСОБА_1 до Державного бюджету України витрати на лікування у сумі 6 222 грн. 49 коп. На підставі яких саме доказів суд встановив дану суму стягнення з рішення суду з`ясувати не вдалося, так як посилань на докази рішення не містить. В єдиному наданому позивачем листі від 26.01.2023 № 01-16/161 наявні наступні суми: 1) витрати лікарні на медичні препарати в сумі 1395 грн. 95 коп. та 2) витрати лікарні на лабораторні та інші дослідження в сумі 6926,40 грн. Тобто розрахунку витрат на лікування потерпілої в сумі 6 222,49 грн. лист-розрахунок лікарні взагалі не містить.

Також, в оскаржуваному рішенні, як єдине обґрунтування на підтвердження стягнення витрат в розмірі 133 444 грн. 60 коп. зазначено: «…Згідно листа № 01-16/161 від 26.01.2023 року КНМП «ЛІЛ «Кременчуцька» витрачено з …. місцевого бюджету кошти в розмірі 133 444 грн. 60 коп., відповідно калькуляції витрат на лікування.». Зазначена сума – 133 444 грн. 60 коп. – це сукупна вартість всіх ліжко-днів, проведених потерпілою у відділенні ВАзЛІТ та в хірургічному відділенні. Скаржник вказує, що до витрат на лікування не включаються понесені витрати на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання. Також, всі ліжко-дні мають бути розраховані за однією вартістю, так як визначення суми витрат на лікування провадиться з загальної суми фактичних витрат за місяць на утримання лікувального закладу. Таким чином, в розрахунок незаконно включено суми «предмети, матеріали, обладнання та інвентар» та «інші витрати», а також безпідставно виведено «витрати на лікування» по кожному відділенню окремо.

Зважаючи на викладене скаржник просить скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 лютого 2026 року та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Від Кременчуцької окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач посилаючись на обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доведеність вимог належними доказами , просить апеляційну скаргу залишити без задовлення.

У справі встановлено, що 23.09.2022 року ОСОБА_1 вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , чим спричинив їй середньої тяжкості тілесні ушкодження, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № СЕ-19/117-23/328-ІТ від 12.01.2023. З отриманими тілесними ушкодженнями потерпілу госпіталізовано до КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», де вона знаходилася на стаціонарному лікуванні , а саме :

1) у ВАзЛІТ з 23.09.2022 по 02.10.2022 (10 ліжко-днів);

2) у хірургічному відділенні з 03.10.2022 по 10.10.2022 (7 ліжко-днів).

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука, від 11.04.2023 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12021170500001650 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку з примиренням із потерпілою.

Згідно листа № 01-16/161 від 26.01.2023 року КНМП «ЛІЛ «Кременчуцька», на лікування потерпілої ОСОБА_2 , витрачено з Державного бюджету кошти у розмірі 6 222 грн. 49 коп., з місцевого бюджету кошти в розмірі 133 444 грн. 60 коп., відповідно калькуляції витрат на лікування.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно із частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку).

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» судам роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується, згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Встановивши, що ОСОБА_1 хоч і звільнений від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України (що не є реабілітуючою), проте внаслідок кримінального правопорушення, ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження та перебувала на стаціонарному лікуванні у КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька»», а витрати на таке лікування, визначені закладом охорони здоров`я, становили 139 667,09 грн та у добровільному порядку відповідачем не відшкодовані, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 витрат, понесених на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, у визначеному лікувальним закладом розмірі.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 листопада 2025 року у справі №308/1463/19 (провадження №61-17459св24), відповідно до якої особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого відповідно до статті 1206 ЦК України, а сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, у якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів та щоденної вартості його лікування.

Доводи апеляційної скарги про те, що лист КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» від 26.01.2023 № 01-16/161 не є достатнім доказом понесених витрат через відсутність у матеріалах справи належних доказів на підставі чого саме був здійснений розрахунок відповідних сум колегія суддів відхиляє.

Зі змісту Порядку №545 та наведених роз`яснень не вбачається, що окрім розрахунку закладом мають надаватися інші докази, що стосуються розрахунку. Розмір коштів, що підлягають відшкодуванню, визначає безпосередньо заклад охорони здоров`я, у якому перебував на лікуванні потерпілий, а до справи долучається складена цим закладом довідка-розрахунок.

У матеріалах справи наявний лист КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» від 26.01.2023 № 01-16/161 (що за своєю суттю є довідкою-розрахунком), відповідно до якого витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_2 становлять 139 667 грн 09 коп. та складаються з вартості медикаментів у сумі 1 395,95 грн, вартості лабораторних досліджень 6926,40 грн , вартість десяти ліжко-днів у відділенні ВАзЛІТ із розрахунку 11295,42 грн за один ліжко-день у загальній сумі 112 954,20 грн , вартість семи ліжко-днів у хірургічному відділенні із розрахунку 2 627,22 грн за один ліжко-день у загальній сумі 18 390 , 54 грн

У цій же довідці визначено джерела фінансування зазначених витрат: 6 222,49 грн кошти Національної служби здоров`я України та 133 444,60 грн кошти місцевого бюджету.

Таким чином, лист (довідка-розрахунок) містить як кількість проведених потерпілим у стаціонарі ліжко-днів, так і вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на його лікування, що відповідає способу визначення розміру витрат, установленому пунктом 2 Порядку №545.

За таких обставин, посилання ОСОБА_1 на неможливість перевірити розмір заявлених до стягнення витрат через відсутність у матеріалах справи інших доказів на підтвердження здійснених витрат на лікування потерпілої саме по собі не спростовує наведеного лікувальним закладом розрахунку.

Відповідачем не наведено конкретних обставин та не надано доказів, які б свідчили про неправильність зазначеної у довідці кількості ліжко-днів, вартості одного ліжко-дня, вартості медикаментів чи проведених обстежень або про те, що такі витрати не були пов`язані з лікуванням ОСОБА_2 .

Сам по собі факт незгоди скаржника із сумами , що підлягають стягненню та їх розрахунком не спростовує відомостей, наведених лікувальним закладом у відповідній довідці-розрахунку, та не свідчить про те, що фактичні витрати на лікування потерпілого не були понесені, або були понесені у меншому розмірі.

ОСОБА_1 не навів конкретних обставин, які б свідчили про недостовірність зазначених у довідці відомостей, неправильність визначеного закладом охорони здоров`я розміру витрат чи включення до нього витрат, не пов`язаних із лікуванням ОСОБА_2 .

При цьому, обов`язок доказування позовних вимог покладається на позивача, однак у цій справі відповідний обов`язок виконано шляхом подання доказів, які у своїй сукупності підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, заподіяння внаслідок його дій тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , перебування останньої на стаціонарному лікуванні та розмір понесених на таке лікування витрат.

Натомість заперечення відповідача фактично зводяться до незгоди з доказовим значенням довідки-розрахунку без наведення обставин та доказів, які б спростовували зазначені у ній відомості.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правильності його висновку про наявність передбаченого статтею 1206 ЦК України обов`язку ОСОБА_1 відшкодувати витрати на стаціонарне лікування потерпілої.

Суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 лютого 2026 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Дроменко Людмили Василівни – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 лютого 2026 року – залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак