Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №345/1357/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/1357/25

Провадження № 22-ц/4808/1127/26

Головуючий у 1 інстанції Сирко Й. Й.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвоката Кобзана Романа Мироновича на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2026 року у складі судді Сирко Й. Й., ухвалене у м. Калуші Івано-Франківськоїобласті, повний текст якого складено 20 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Приватного підприємства «МЕВА» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до відповідача ПП «МЕВА» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказували, що вони є близькими родичами, а саме дружиною, дітьми та матір`ю ОСОБА_5 , який з 2017 року перебував у трудових відносинах з ПП «Мева» на посаді водія вантажного автомобіля. 03 жовтня 2024 року в робочий час на території відповідача стався нещасний випадок, в результаті чого ОСОБА_5 отримав травми не сумісні із життям. Вказували, що після поховання чоловіка ОСОБА_1 зверталася до ПП «Мева» для отримання пояснень щодо обставин нещасного випадку, однак належної відповіді від відповідача, служби держпраці та слідчих органів не отримала. Після звернення в органи прокуратури вона у кінці грудня 2024 року отримала документи розслідування та копію акту нещасного випадку на виробництві від 11 грудня 2024 року, з яких їй стало зрозуміло, що нещасний випадок з її чоловіком стався через неналежну організацію охорони праці на підприємстві та незабезпечення контролю за додержанням всіма працівниками вимог нормативних актів про охорону праці.

Позивачі вказували, що з часу завершення розслідування нещасного випадку відповідач жодного разу не зателефонував їм, не запропонував допомоги, хоча померлий ОСОБА_5 віддав тривалий час свого життя підприємству.

Посилаючись на те, що відповідач є законним володільцем екскаватора, яке є джерелом підвищеної небезпеки, а тому заподіяна шкода повинна відшкодуватися незалежно від вини цього володільця, а також на те, що смерть чоловіка, сина та батька відповідно змінила уклад життя позивачів, стала тяжким випробуванням для всіх них, оскільки до цього часу вони відчувають біль, порожнечу, втрату сенсу у житті та буденних речах, у відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь 500 000 грн., ОСОБА_4 – 600 000 грн., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – по 400 000 грн. кожному.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПП «Мева» про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник позивачів адвокат Кобзан Р. М., посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неправильну оцінку доказів, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, а також на невірне застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник скаржників не погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність вини відповідача, оскільки він спростовується наявними в матеріалах справи доказами, які свідчать про наявність вини відповідача, зокрема порушення вимог законодавства про охорону праці та обов`язків, передбачених статтями 153, 160 КЗпП України щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, належної організації контролю та дотримання вимог охорони праці.

Зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ст. 1167 ЦК України, згідно якої моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням небезпеки, здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

На думку адвоката Кобзана Р. М. суд дійшов помилкового висновку, що відповідальність можлива виключно за наявності тільки вини, хоча закон передбачає також самостійну підставу відшкодування моральної шкоди незалежно від вини у разі смерті фізичної скасування особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, що саме по собі є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Поза увагою суду першої інстанції залишилась наявність порушень вимог охорони праці та організації виробництва з боку ПП «Мева», а також відсутність постійного контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів з охорони праці, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із настанням нещасного випадку із смертельним наслідком.

Адвокат Кобзан Р. М. вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що ПП «Мева» було допущено ряд порушень вимог охорони праці та організації виробництва, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням нещасного випадку. Зокрема, відповідачем було порушено порядок інструктажу померлого ОСОБА_5 , оскільки його було проведено до виникнення трудових відносин між ними. Зауважує, що ОСОБА_5 не був належним чином ознайомлений із конкретним обсягом своїх посадових обов`язків та межами відповідальності, роботодавцем не було належно визначено та доведено до нього коло його обов`язків та вимоги щодо безпечного виконання робіт. При цьому, представник скаржників звертає увагу суду на те, що відсутність затвердженої посадової інструкції або доказів ознайомлення з нею потерпілого ОСОБА_5 свідчить про неналежну організацію системи охорони праці на підприємстві, а також відсутність контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів з охорони праці.

Представник скаржників вважає, що у суду першої інстанції були підстави для стягнення з ПП «Мева» на користь позивачів моральної шкоди, оскільки у справі було встановлено наявність усіх елементів деліктного зобов`язання, а саме: факт шкоди – смерть працівника; джерело підвищеної небезпеки – екскаватор; причинний зв`язок між шкодою та виробничим процесом; порушення роботодавцем обов`язків щодо забезпечення охорони праці та відсутність належної системи охорони праці та контролю за її дотриманням.

Також, на думку представника позивачів суд невірно застосував до даних правовідносин, як підставу для відмови у задоволенні позову, постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц, та від 25 червня 2022 року у справі № 487/6970/20, оскільки ці справи не є тотожними із даною справою. Натомість, суд проігнорував висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19, та від 16 червня 2023 року у справі № 592/13643/21, зі змісту яких вбачається що доказом вини власника може бути акт про нещасний випадок на виробництві, а також те, що порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівника не може бути підставою для відмови у задоволенні позову його рідних про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві, оскільки такі дії загиблого підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди.

Відповідач ПП «Мева» правом подачі відзиву на апеляційну скаргу представника позивачів адвоката Кобзана Р. М. не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та представника позивачів адвоката Кобзана Р. М., які просили апеляційну скаргу задовольнити, пояснення представників ПП «МЕВА» директора ОСОБА_6 та адвоката Говзана М. М., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника позивачів адвоката Кобзана Р. М. необхідно задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення в справі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що позивачі не довели належними, достовірними і достатніми доказами в чому полягала неправомірність рішень, дій чи бездіяльності ПП «Мева» та (або) службових осіб зазначеного суб`єкта господарювання, які б перебували у причинно-наслідковому зв`язку з наслідком у вигляді завданої моральної шкоди. При цьому, судом першої інстанції були враховані висновки, викладені в Акті спеціального розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком, що стався 03 жовтня 2024 року о 10:45 год. із ОСОБА_5 в ПП «Мева», від 09 грудня 2024 року, згідно яких комісія не встановила жодної неправомірності в діяннях ПП «Мева» і (або) його відповідальних осіб, що призвели що настання летального нещасного випадку на виробництві, натомість встановила, що зазначений нещасний випадок перебуває у причинно-наслідковому зв`язку винятково з діями загиблого водія ОСОБА_5 , який порушив локальний нормативно-правовий акт з питань охорони праці на цьому підприємстві.

З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є близькими родичами ОСОБА_5 , а саме відповідно дружиною, матір`ю та синами, що підтверджується копіями свідоцтв про народження та укладення шлюбу, а також паспортів (а.с. 8-11,15-19, 21-22).

Згідно з відповіддю Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Калуської міської ради від 03.02.2026 № 648/13-2-04 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 03.10.2024 року зареєстроване місце проживання дев`яти осіб, зокрема ОСОБА_5 та позивачів у цій справі (а.с. 26).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 з 14 серпня 2024 року перебував у трудових відносинах з відповідачем ПП «Мева» на посаді водія. Трудовий договір з ним припинено у зв`язку зі смертю внаслідок нещасного випадку 03 жовтня 2024 року (а.с. 27, 31).

З акту форми Н-1/П спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком від 09 грудня 2024 року, затвердженого начальником Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 11 грудня 2024 року вбачається, що ОСОБА_5 порушив вимоги п.1.2, 1.8 Інструкції з охорони праці № 1 для водія вантажного автомобіля.

Комісія виснувала, що ОСОБА_5 без доручення керівника самостійно вирішив поставити ємність для збору масла, що витікало з рукава гідравлічної системи після від`єднання РВТ та в цей момент був затиснутий стрілою ковша до рами екскаватора. Відповідний акт підписаний головою та 5-ма членами комісії без зауважень (а.с. 39-44).

Відповідно до копії протоколу № 09-24/01 від 20 вересня 2024 року комісією ПП «Мева» проведено перевірку знань працівників з питань охорони праці, Правил пожежної безпеки тощо, що відповідає змісту вказаних відомостей, які викладені в Акті розслідування від 09.12.2024, в томі числі водія транспортної дільниці ОСОБА_5 , якого визнано таким, що знає відповідні нормативно-правові акти (а.с. 136-137).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладено на власника або на уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Конституційний Суд України визнав, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Моральна шкода, завдана смертю працівника, відшкодовується колу осіб, визначених цивільним законодавством.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини "STANKOV v. BULGARIA", № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Проте умови виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди визначені у статті 1167 ЦК України.

Таким чином, вирішення питання про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України.

Такого правового висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Дія Закону України «Про охорону праці» поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2 Закону України «Про охорону праці»).

Роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (частина перша статті 13 Закону України «Про охорону праці»).

Разом з тим постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина перша статті 160 КЗпП України).

Доказом вини власника може бути акт про нещасний випадок на виробництві.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У справі, що переглядається встановлено, що 03 жовтня 2024 року на території відповідача ПП «Мева» стався нещасний випадок з водієм ОСОБА_7 під час виконання ним трудових обов`язків.

Комісія, утворена наказом Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яка здійснювала перевірку вказаного нещасного випадку, прийшла до висновків, що загиблий ОСОБА_5 порушив вимоги п.п. 1.2. та 1.8. Посадової інструкції, а саме: без доручення керівника та неповідомлення останнього про несправність устаткування, самостійно вирішив поставити ємність для збору масла, що витікало з рукава гідравлічної системи екскаватора колісного, внаслідок чого був затиснутий стрілою ковша до рами екскаватора.

Аналізуючи подані сторонами докази та обставини, внаслідок яких настала смерть працівника ОСОБА_5 відповідно чоловіка, сина та батька позивачів, враховуючи норми матеріального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для покладення на «ПП «Мева» обов`язку по відшкодуванню позивачам завданої моральної шкоди.

При цьому колегія суддів зауважує, що згідно з висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 174/181/20, від 18 січня 2023 року у справі № 206/3460/21 порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівника не може бути підставою для відмови у задоволенні позову його рідних про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві, оскільки такі дії загиблого підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, враховуючи порушення вимог законодавства про охорону праці з боку ОСОБА_5 , характер та обсяг душевних страждань позивачів у зв`язку зі смертю близької людини, погіршення стану їх здоров`я внаслідок пережитого стресу та зміну звичного способу життя, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_5 внаслідок нещасного випадку на виробництві з ПП Мева» на користь ОСОБА_1 , необхідно стягнути 100 000 грн., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – по 80 000 грн. кожному, ОСОБА_4 – 120 000 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвоката Кобзана Романа Мироновича – задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2026 року – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Приватного підприємства «МЕВА» – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «МЕВА» на користь ОСОБА_1 100 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_5 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Стягнути з Приватного підприємства «МЕВА» на користь ОСОБА_2 80 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_5 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Стягнути з Приватного підприємства «МЕВА» на користь ОСОБА_3 80 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_5 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Стягнути з Приватного підприємства «МЕВА» на користь ОСОБА_4 120 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_5 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Стягнути з Приватного підприємства «МЕВА» на користь ОСОБА_4 5 000 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта