Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №2-1079/11 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 2-1079/11

Провадження № 22-ц/4808/1228/26

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,

суддів: Баркова В. М., Томин О. О.

секретаря Петріва Д. Б.

за участю представника апелянта Сидор Я. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання бездіяльності (дій) Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області щодо незняття арешту майна боржника та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст скарги

Представник скаржника адвокат Сидор Я. М. звернулася до суду зі скаргою в інтересах ОСОБА_1 про визнання бездіяльності (дій) Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області щодо незняття арешту майна боржника та зобов`язання вчинити дії шляхом зняття арешту з майна, що був накладений на все майно ОСОБА_1 згідно постанови державного виконавця №29293141 від 18.10.2011 року.

Скаргу мотивувала тим, що 18.10.2011 на підставі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17.08.2011 в справі № 2-1079/11 видано виконавчий лист № 2-1079/11 про солідарне стягнення заборгованості по кредитному договору у розмірі 57 991,91 грн та судові витрати 717,91 грн, в тому числі і з ОСОБА_1 . В межах примусового виконання виконавчого листа № 2-1079/11, виданого 30.08.2011 відкрито виконавче провадження № 29293141 з накладенням арешту на майно боржника. 24.06.2014 постановою про повернення виконавчого документу стягувачу виконавчий лист № 2-1079/11, виданий 30.08.2011 повернуто стягувачу ПАТ «Банк Форум». Станом на сьогоднішній день скаржнику стало відомо про факт, що на все належне їй майно накладено арешт. Тому, за наявності вказаного обтяження у неї постійно виникають проблеми з проведенням будь-яких реєстраційних дій стосовно укладення різного роду правочинів з вказаним майном.

Листом начальника Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області від 07.04.2026 в знятті арешту з майна ОСОБА_1 відмовлено, оскільки після повернення виконавчого документу стягувачу, арешт з майна боржника може бути знятий виключно за відповідним судовим рішенням.

Зазначала, що продовження арешту майна боржника є протиправним, оскільки не відповідає меті такого арешту - забезпеченню примусовому виконанню рішення суду в рамках відкритого державним виконавцем виконавчого провадження та становить непропорційне втручання в право власності заявника.

Враховуючи вищенаведене, просила визнати протиправною бездіяльність Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області, що полягає у не знятті арешту з всього нерухомого майна ОСОБА_1 накладеного згідно постанови у виконавчому провадженні № 29293141 та зобов`язати Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області вжити заходів по зняттю арешту з всього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного згідно постанови у виконавчому провадженні № 29293141 з примусового виконання виконавчого листа №2-1079 виданого 30.08.2011 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності (дій) Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області щодо не зняття арешту майна боржника та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Представник скаржника на ухвалу суду подала апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною і необґрунтованою, такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Скаржник зазначає, що виконавче провадження №29293141 завершено 24.06.2014 року , однак арешт накладений на майно під час закінчення виконавчого провадження не був скасований. З моменту такого закінчення пройшло 12 років, строки пред`явлення виконавчого документу визначені Законом України «Про виконавче провадження» сплинули. Відсутність відкритого виконавчого провадження та сплив строку звернення свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту. На даний час скаржник не є боржником у жодному виконавчому провадженні, тому накладений арешт грубо порушує його право на вільне володіння майном. Суд на це не звернув увагу. Крім того, апелянт наголошує на тому, що правильно звернувся до суду у формі скарги, оскільки це передбачено ЦПК України та підтверджується практикою Верховного суду, зокрема постановою від 14.05.2025 року у справі№ 2/1522/11652/11 та постановою від 28.08.2024 року у справі № 947/36027/21.

Просить апеляційну скаргу задоволити, ухвалу скасувати а скаргу задоволити, визнавши неправомірними дії та зобов`язавши зняти арешт.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримала та просила її задоволити.

Заінтересована особа у судове засідання не з`явилася.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянтки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 30 серпня 2011 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області було видано виконавчий лист по цивільній справі №2-1079/11 від 30.08.2011 року про солідарне стягнення заборгованості по кредитному договору у розмірі 57 991,91 грн. та судові витрати 717,91 грн. в тому числі і з ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Калуського ДВС від 18.10.2011 року у виконавчому провадженні ВП №29293141 при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1079/11, виданого Калуським міськрайонним судом відкрито провадження з накладенням арешту на майно боржника ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Калуського ДВС від 24.06.2014 року у виконавчому провадженні ВП №29293141, виконавчий лист №2-1079/11, виданого Калуським міськрайонним судом, повернуто стягувачу без виконання.

Згідно листа начальника Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Даниловича А. за № 38728 від 07.04.2026 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Сидор Я.М. про зняття арешту з майна ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлений вичерпний перелік підстав, за яких виконавець знімає арешт майна. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У відповідності до вимог ст. 1, 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ч. 1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках на приватних виконавців. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частиною 4 ст. 59 цього Закону зазначає, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що законом чітко визначено перелік підстав за якими знімається застосований в межах виконавчого провадження арешт майна і п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» до таких підстав не відноситься. Тому, оскільки у державного виконавця був відсутній обов`язок знімати арешт у ВП №29293141 самостійно, суд дійшов висновку про відсутність бездіяльності посадових осіб Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 .

Колегія суддів з таким висновком не повністю погоджується виходячи з наступного.

Дійсно, нормою ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік підстав, за якими знімається застосований в межах виконавчого провадження арешт майна. Як зазначив суд, постанова державного виконавця у ВП №29293141 від 24.06.2014 про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» і в силу ч.3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», арешт з майна в цьому випадку не знімається.

Разом з тим, згідно ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Водночас, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Зокрема, скаржник посилався на те, що стягувачу було повернуто виконавчий лист, він повторно не звертався і виконавче провадження знищено.

Саме у зв`язку з цим, скаржник звернувся до суду в порядку ст.447 ЦПК України та ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» та просив вирішити питання про зняття арешту.

Проте суд зробив висновок , що заявник має звертатися з вимогами про зняття арешту у порядку позовного провадження. Такий висновок помилковий, оскільки законом визначено саме такий спосіб звернення, який визначений розділом 7 ЦПК України – судовий контроль за виконанням судових рішень.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Отже, з урахуванням вимог скарги, суд під час її розгляду, встановивши обставини справи, дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для її задоволення в частині визнання неправомірною бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту та зобов`язання державного виконавця зняти арешт з майна боржника, тільки виходячи з того, що згідно визначених законом підстав у виконавця відсутній обов`язок щодо такого зняття та він звернувся не в тому порядку.

З огляду на наведене та з урахуванням положень частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» суд мав розглянути скаргу на бездіяльність виконавця крізь призму виправданості подальшого існування накладеного арешту як втручання у право особи на мирне володіння своїм майном та вирішити порушене питання по суті.

При цьому суд зобов`язаний з`ясувати, чи має стягувач претензії до боржника, залучивши його до участі у справі, а також перевірити наявність підстав для подальшого збереження арешту з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження.

Таким чином, суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування вищевказаних норм матеріального права та порушення норм процесуального права дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні скарги .

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Керуючись статтями 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: В. М. Барков

О. О. Томин