Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №346/6275/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Суд: Івано-Франківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №346/6275/25

Суддя: Бойчук І. В.

Справа № 346/6275/25

Провадження № 22-ц/4808/2062/26

Головуючий у 1 інстанції Коваленко Д. С.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 17 серпня 2026 року під головуванням судді Коваленка Д.С. в м. Коломия,

в с т а н о в и в:

ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 27 240 грн та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтувано тим, що 28.05.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК Тайгер Фінанс" укладено договір споживчого кредиту № 78031318 (а.с.8-20), відповідно до якого компанія взяла на себе зобов`язання видати ОСОБА_1 кредит у гривні у розмірі 4 000 грн, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути кредит протягом 360 днів починаючи з 28.05.2024 року та сплачувати проценти від суми кредиту (1.2% - пільгова процентна ставка яка діє протягом 30 календарних днів з 28.05.2024 року по 27.06.2024 року; 547.5% річних (1.5% в день) - стандартна процентна ставка, яка діє протягом 330 календарних днів з 28.06.2024 року по 23.05.2025 року) на умовах, передбачених договором.

Пільговий період – це період, який обирає позичальник у особистому кабінеті на сайті Кредитодавця. При цьому, строк пільгового періоду починається з 1 дня строку кредитування та закінчується останнім днем, обраного позичальником строку пільгового періоду. Пільговий період не може перевищувати 30 календарних днів. Стандартний період – це період, який починається з наступного дня після закінчення строку пільгового періоду і діє до закінчення строку кредитування, якщо інше не визначено договором.

Також п.4.6 та 4.6.1 договору передбачені штрафи.

Свої зобов`язання за договором компанія виконала у повному обсязі, видала ОСОБА_1 вказаний у договорі кредит, що підтверджується наданою інформацією (а.с.24), але останній у повному обсязі та у вказані строки свої обов`язки не виконав, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.26-31).

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 27 240 грн, з яких: 4 000 грн - борг по кредиту; 21 240 грн - борг по відсотках та 2 000 грн – заборгованість за штрафами.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 17 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» заборгованість за договором споживчого кредиту № 78031318 від 28.05.2024 у розмірі 19 700 грн, з яких: 4 000 грн - борг по кредиту; 15 700 грн - борг по відсотках.

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» судовий збір у розмірі 1 751,88 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що відсутні дані у позивача про зарахування кредитних коштів на рахунок апелянта. Інформація EasyPay підтверджує проведення технічної операції, але не належність банківського рахунку відповідачу. У справі відсутні первинні бухгалтерські документи, які б стверджували рух коштів від кредитора до його рахунку.

Вказує про істотні порушення судом при визначенні розміру заборгованості, які він не вважає формальними чи технічним недоліком рішення.

Наявність одноразового ідентифікатора не усуває необхідності юридичної оцінки судом пов`язати конкретну особу договору з певним електронним правочином.

Суд не перевірив розрахунку денної процентної ставки відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»; відповідності загальних витрат за кредитом імперативному обмеженню, чинному на день укладення договору та правові наслідки такого обмеження; відповідність визначеної суми процентів у розмірі 15 700 грн спеціальному законодавству про споживче кредитування. Стягнення судом процентів у такому розмірі при тілі кредиту в 4 000 грн потребує окремої оцінки на предмет справедливості, добросовісності та пропорційності.

Також суд не встановив і не перевірив періоди та механізм нарахування відсотків за договором. Споживач у договорах споживчого кредитування є слабшою стороною, яка підлягає особливому правовому захисту.

Витрати на правничу допомогу є також завищеними і вважає, що суд апеляційної інстанції має їх зменшити до розумного і пропорційного розміру в 1 000 грн.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і відмовити у задовленні позову в повному обсязі, або змінити рішення в частині визначення розміру заборгованості за кредитом, зменшивши суму процентів, яка не перевищуватиме 4 000 грн та здійснити новий розподіл судових витрат.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

За змістом ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ "Тайгер Фінанс" укладено договір споживчого кредитування № 78031318 від 28.05.2024, відповідно до якого компанія взяла на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит у гривні у розмірі 4 000 грн. ТОВ "Тайгер Фінанс" взяті на себе зобов`язання виконало у повному обсязі, перерахувавши грошові кошти у розмірі 4 000 грн на банківську картку відповідача (а.с.24-25). ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути кредит протягом 360 днів починаючи з 28.05.2024 року та сплачувати проценти від суми кредиту (1.2% - пільгова процентна ставка яка діє протягом 30 календарних днів з 28.05.2024 року по 27.06.2024 року; 547.5% річних (1.5% в день) - стандартна процентна ставка, яка діє протягом 330 календарних днів з 28.06.2024 року по 23.05.2025 року) на умовах, передбачених договором.

Пільговий період – це період, який обирає позичальник у особистому кабінеті на сайті Кредитодавця. При цьому, строк пільгового періоду починається з 1 дня строку кредитування та закінчується останнім днем, обраного позичальником строку пільгового періоду. Пільговий період не може перевищувати 30 календарних днів. Стандартний період – це період, який починається з наступного дня після закінчення строку пільгового періоду і діє до закінчення строку кредитування, якщо інше не визначено договором.

Також п.4.6 та 4.6.1 договору передбачені штрафи.

Свої зобов`язання за договором компанія виконала у повному обсязі, видала ОСОБА_1 вказаний у договорі кредит, що підтверджується наданою інформацією (а.с.24), але останній у повному обсязі та у вказані строки свої обов`язки не виконав, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.26-31).

У свою чергу відповідач не надав суду доказів того, що банківська картка маска-код: НОМЕР_1 *5068 йому не належить, або ж, виписку по його рахунку що грошові кошти на рахунок не надходили.

Суд першої інстанції оцінив доводи та заперечення сторін спору і дійшов правильного висновку, застосовуючи стандарт більшої переконливості, що перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 4 000 грн відповідачу є більш вирогідним, ніж протилежні заперечення відповідача, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові ВП ВС від 16.11.2021у справі №904/2104/19.

Виходячи з положень частин першої статей 526, 529 та 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу; кредитор має право приймати від боржника виконання його обов`язку частинами, якщо це встановлено договором; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зокрема, за вказаним договором, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути кредит протягом 360 днів з 28.05.2024 року та сплачувати проценти від суми кредиту (1.2% - пільгова процентна ставка яка діє протягом 30 календарних днів з 28.05.2024 року по 27.06.2024 року; 547.5% річних (1.5% в день) - стандартна процентна ставка, яка діє протягом 330 календарних днів з 28.06.2024 року по 23.05.2025 року) на умовах, передбачених договором.

Відповідно до положень частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання (виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання).

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність порушення відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань і відповідно порушення прав позивача, як кредитора у цих зобов`язаннях, на отримання від відповідача грошових коштів у вигляді боргу за кредитом та відсотками.

При цьому, відповідно до умов кредитного договору та даних про розмір основного боргу за кредитом (тіла кредиту) суд стягнув з відповідача 4 000 грн боргу за кредитом. Також обґрунтовано суд відмовив у стягненні з відповідача штрафу в розмірі 2 000 грн і з такими висновками погоджується колегія суддів апеляційного суду та вважає їх правильними. Рішення суду щодо відмови у стягненні штрафів сторонами не оскаржується, тому воно апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Щодо заборгованості за відсотками, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при визначенні розміру відсотків за кредитним договором допустив неправильне тлумачення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів факт укладення кредитного договору, перерахування відповідачу кредитних коштів та неналежного виконання ним зобов`язань щодо повернення кредиту і сплати процентів.

Також суд не погодився із розрахунком заборгованості, який надано позивачем та погодився, що нарахування процентів у період з 28.05.2024 по 19.08.2024 за ставкою 1,5% у розмірі 4 620 грн є правильним. Однак у цій частині розрахунку апеляційний суд вважає цей висновок неправильним, ураховуючи таке.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частинами четвертою–шостою.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка визначається як загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Згідно із частиною п`ятою статті 8 цього Закону максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Спірний кредитний договір укладено 28 травня 2024 року, тобто вже після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тому на момент укладення договору діяла імперативна норма частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою максимальний розмір денної процентної ставки встановлено на рівні 1 %.

Суд виходив із того, що положення пункту 17 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» про тимчасові граничні показники 2,5 % та 1,5 % не можуть тлумачитися як право кредитодавця включати до нового договору, укладеного після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, умову про денну процентну ставку, вищу за встановлений частиною п`ятою статті 8 цього Закону максимальний розмір 1 %.

Зазначені перехідні положення мали на меті забезпечити поступове приведення раніше укладених та діючих кредитних договорів у відповідність до нового законодавчого регулювання, проте не скасовували і не відтерміновували дію частини п`ятої статті 8 Закону щодо договорів, які укладалися після 24 грудня 2023 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Тому умови спірного договору в частині встановлення денної процентної ставки 1,20% та 1,50%, тобто понад визначену законом граничну ставку 1%, не можуть бути підставою для стягнення процентів у такому розмірі.

Перевіряючи розрахунок заборгованості, апеляційний суд виходить із необхідності застосування денної процентної ставки в розмірі 1 % із першого дня користування кредитом, тобто з 28 травня 2024 року, з урахуванням кожного здійсненого відповідачем платежу.

Згідно з наданим позивачем розрахунком відповідач отримав кредит у сумі 4 000 грн. Колегія суддів доходить висновку про необхідність зробити новий розрахунок заборгованості за процентами за кожний день користування кредитом, нараховуючи їх у розмірі 1 % від основного боргу в 4 000 грн. За таких обставин, загальна сума процентів за ставкою 1% в день за період із 28.05.2024 по 23.05.2025 становить 14 400 грн (4 000 х 1% х 300 днів).

За таких обставин рішення суду в цій частині слід змінити, зменшити проценти, визначені судом першої інстанції, стягнувши з ОСОБА_1 на користь позивача 14 400 грн відсотків за кредитним договором.

Доводи апелянта про неправильність оскаржуваного судового рішення в цілому не заслуговують на увагу, зводяться до незгоди з таким рішенням і суд першої інстанції дав їм належну правову оцінку, визнавши такими, що не звільняють відповідача від виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.

Допущені арифметичні неточності у мотивувальній частині рішенні суду не впливають на його правильність та обґрунтованість і можуть бути виправлені судом за заявою апелянта.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції в частині визначення відсотків за кредитним договором слід змінити та провести новий розподіл судових витрат. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судами частково задоволено позовні вимоги ТОВ "Тайгер Фінанс" в розмірі 18 400 грн і позивачем сплачено 2 422,40 грн судового збору. Тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 636 (18 400 х 2 422,40 / 27 240) грн судового збору за подання заяви до суду першої інстанції.

В суд апеляційної інстанції апелянтом сплачено 3 633 грн судового збору. Судом апеляційної інстанції частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , тому на його користь з позивача слід стягнути 454 (1300 х 3 633 / 10 400) грн витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У зв`язку з цим, на користь позивача слід стягнути з відповідача понесені витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 182 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. і вважає визначений судом розмір цих витрат таким, що відповідає принципу розумності, необхідності та співмірності. Доводи апелянта в цій частині є недоведеними і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки суперечать чинній судовій практиці та нормам процесуального законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 17 серпня 2026 року в частині стягнення заборгованості за відсотками та розподілу судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» заборгованість за відсотками за договором споживчого кредиту № 78031318 від 28.05.2024 у розмірі 14 400 (чотирнадцять тисяч чотириста) грн та 1 182 грн понесених витрат по оплаті судового збору.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 29 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О.Томин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua