Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №185/4111/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8390/26 Справа № 185/4111/26 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2026 року у складі судді Бондаренко В.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.

У зв`язку з шкідливими і тяжкими умовами праці він отримав хронічні професійні захворювання, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 04 вересня 2014 року.

06 листопада 2014 року первинно встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 65 %.

07 жовтня 2020 року повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 65 %.

Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним професійних захворювань, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 245000,00 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров`я 130000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав хронічні професійні захворювання, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем та її розмір 130000,00 грн., суд визначив з урахуванням істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру професійних захворювань та її наслідків для здоров`я останнього.

Не погодившись з таким рішенням суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, зменшивши до 55000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі наявність моральних страждань. Крім того, вказує, що позивач має право на компенсацію моральної шкоди саме за первинно встановлену втрати працездатності, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Вказує, що визначений судом розмір моральної шкоди, є завищеним.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.

04 вересня 2014 ркоу в.о. начальника Павлоградського міськрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, в.о. головного державного санітарного лікаря м. Павлограда, Павлоградського та Юр`ївського районів Петленко Г.М. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 04 вересня 2014 ркоу провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія поперекова-крижова L5-S1, шийна С5,С6 білатеральна, з вираженими статико-динамічними порушеннями, зі стійким больовим і м`язо-тонічним синдромами, (код М54.1; 2) остеоартроз колінних (ПФ першого ст.) і ліктьових у поєднанні з пері артрозом (ПФ першого ст.) суглобів, двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), (код М17-М19); 3) хронічний (пиловий) бронхіт. ЛН першого ступеня, (код J44).

Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів.

Причини виникнення професійного захворювання: фізичне перевантаження: разова маса вантажів, що підіймається та переміщується постійно протягом робочої зміни становить 40-50 кг, сумарна маса вантажу, що постійно переміщується протягом кожної години зміни з підлоги 400-500 кг, робоча поза – вільна, з вимушеними нахилами тулуба уперед під кутом більше 30 гр – 300 разів за зміну, умови праці шкідливі, клас 3.3. Пил гірничої маси: природний, мінеральний, утворюється при роботі гірничошахтного обладнання з вмістом вільного діоксин кремнію до 10% в концентрації 126,22 мг/м, при ГДК 4,0 мг/м, діяв впродовж 80% часу зміни, умови праці шкідливі, клас 3.4.

Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.

Крім того, 12 липня 1997 року директором шахти «Павлоградська» в/о «Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») затверджений акт № 67 (форма Н-1) про нещасний випадок, що стався 12 липня 1997 року о 02 годині 30 хвилин з прохідником ОСОБА_1 у шахті «Павлоградська», під час виконання трудових обов`язків, внаслідок якого позивач отримав відкритий перелом кисті.

Згідно виписки з акту огляду ЛТЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 01 грудня 1997 ркоу, ОСОБА_1 з 01 грудня 1997 року до 01 грудня 1998 встановлено 15% втрати працездатності за виробничою травмою 12 липня 1997 року, відповідно до акту Н-1 № 67.

Згідно виписки Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, до довідки серії 12 ААА № 001907 від 06 листопада 2014 року, ОСОБА_1 первинно-повторно встановлено третю групу інвалідності, а також 65% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 30% - радикулопатія (первинно); 15% - деформуючий артрит (первинно); 10% - хронічний бронхіт (первинно); 10% - за виробничою травмою (повторно), відповідно до акту Н-1 № 67 від 12 липня 1997 року. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.

Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААВ № 129040; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА № 062070 від 07 жовтня 2020, ОСОБА_1 повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності, а також 65% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 30% - радикулопатія; 15% - ДПП; 10% - хронічний бронхіт; 10% - за виробничою травмою, відповідно до акту Н-1 № 67 від 12 липня 1997 року.

Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі № 210/3177/17.

У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

В даному випадку отримані професійні захворювання на виробництві пов`язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку із втратою професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК від 06 листопада 2014 року серія 12 ААА №001907 та висновком МСЕК від 07 жовтня 2020 року серія 12 ААА №062070, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, так як внаслідок отриманих професійних захворювань, останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач має право на компенсацію моральної шкоди саме за первинно встановлену втрату працездатності, є безпідставними, оскільки та обставина, що право на відшкодування моральної шкоди у особи виникає з моменту первинного встановлення стійкої втрати професійної працездатності не свідчить про те, що позивач має право на компенсацію підприємством моральної шкоди лише за первинно встановлену йому втрату працездатності, стан здоров`я особи внаслідок отриманих професійних захворювань з часом продовжує погіршуватись, що безперечно впливає і на ступінь моральних страждань позивача, а тому така обставина має враховуватись судом при визначенні розміру компенсації заподіяної особі моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів правильно встановив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Верховний Суд у постанові від 10 червня 2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є завищеним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості, справедливості та конкретних обставини у справі.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 27 жовтня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров