Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №203/8960/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №203/8960/25

Суддя: Петешенкова М. Ю.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6197/26 Справа № 203/8960/25 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 11 березня 2026 року у складі судді Колесніченко О.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про відшкодування моральної шкоди -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що тривалий час перебував у трудових відносинах з ДП «Селидіввугілля».

Зазначає, що безпосередньо під час виконання робіт 02 липня 2014 року о 13 годині 40 хвилин з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого отримав тілесні ушкодження, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 04 липня 2014 року.

22 жовтня 2014 року первинно встановлено втрату професійної працездатності 20 %.

11 листопада 2015 року повторно безстроково встановлено втрату професійної працездатності 10 %.

Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним травними та як наслідок професійних захворювань, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 160000,00 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат.

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 11 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві у розмірі 10000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав травми на виробництві, та як наслідок хронічні професійні захворювання, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем та її розмір 10000,00 грн., суд визначив з урахуванням обставин даної справи, істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру професійних захворювань та її наслідків для здоров`я останнього.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, збільшивши до 160000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на надані докази, що підтверджують наявність моральних страждань. Вказує, що визначений судом розмір моральної шкоди, є заниженим.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час перебував у трудових відносинах з ДП «Селидіввугілля».

Під час роботи на підприємстві ДП «Селидіввугілля» 02 липня 2014 року у о 13 годині 40 хвилин з ОСОБА_1 стався нещасний випадок.

Згідно акту проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався (сталася) 02 липня 2014 року о 13:40 год. на ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля», що належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого в.о. директора ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля» 05 липня 2014 року, комісія розглянувши матеріали розслідування прийшла до висновку, що відповідно до п.15 «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, даний нещасний випадок пов`язаний з виробництвом і підлягає обліку, на нього складається акт за формою Н-1. А також, комісія з розслідування прийшла до висновку, що винним у нещасному випадку є електрослюсар підземний 4 розряду дільниці ВТБ (ПР з ТБ) ВП «Шахта «Росія» Василенцев Є.Є., який не виконав вимоги інструкції з охорони праці у частині порушення правил особистої безпеки під час виконання робіт з відвантаження матеріалів - порушення вимог ст. 14 Закону України «Про охорону праці», п.1.17 «Інструкції з охорони праці, безпечного виконання робіт та поведінці у шахтах» електрослюсаря підземного.

Згідно акту №16 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, затвердженого в.о. директора ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля» 05 липня 2014 року (форма Н-1), який стався з ОСОБА_1 02 липня 2014 року о 13:40 год., на ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля» на дільниці ВТБ (ПР з ТБ) Майстерня дільниці. Встановлено, що електрослюсар підземний 4 розряду дільниці ВТБ (ПР з ЬБ) ВП «Шахта «Росія» Василенцев Є.Є., який не виконав вимоги інструкції з охорони праці в частині порушення правил особистої безпеки під час виконання робіт з відвантаження матеріалів – порушення вимог ст. 14 Закону України «Про охорону праці», п.1.12 «Інструкції з охорони праці, безпечного виконання робіт та поведінці у шахтах» електрослюсаря підземного. Діагноз згідно з листком непрацездатності або довідкою лікування – профілактичного закладу: Неповна травматична ампутація ІІІ пальця лівої кисті. Селидівська ЦМЛ.

Згідно виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією по результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 10 ААА №246646 виданої Міжрайонною травматологічної медико-соціальною експертною комісією м. Красноармійськ 22 жовтня 2014 року ОСОБА_1 за наслідками проведеного первинного огляду 22 жовтня 2014 року встановлено 20% (первинно) втрати професійної працездатності з 22 жовтня 2014 року по 01 листопада 2015 року. Причина втрати професійної працездатності S68.1 трудувіччя 02 липня 2014 року. Потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне, оперативне лікування.

Згідно виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією по результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 10 ААА №241851 виданої Міжрайонною травматологічної МСЕК м. Красноармійськ 11 листопада 2015 року ОСОБА_1 за наслідками проведеного повторного огляду 22 листопада 2015 року встановлено 10% втрати професійної працездатності повторно з 11 листопада 2015 року – безстроково, врахувати з 01 листопада 2015 року. Причина втрати професійної працездатності Т 92.6 трудувіччя 02 липня 2014 року. Потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне, оперативне лікування.

Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, отриманні травним на виробництві, та як наслідок професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі № 210/3177/17.

У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

В даному випадку отримані травми, та як наслідок професійні захворювання на виробництві пов`язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку із втратою професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК від 22 жовтня 2014 року серія 10 ААА № 246646 та висновком МСЕК від 11 листопада 2015 року серія 10 ААА № 241851, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті, з урахуванням вини позивача у нещасному випадку на виробництві. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, так як внаслідок отриманих травм та професійних захворювань, останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на надані докази, що підтверджують наявність моральних страждань, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, саме на підставі медичних документів встановив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є заниженим, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд виходив із принципу розумності, виваженості, справедливості та конкретних обставини у справі, при цьому правильно врахував порушення скаржником вимог законодавства про охорону праці.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 11 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 27 жовтня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров

Оригінал: reyestr.court.gov.ua