Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №202/8622/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9402/26 Справа № 202/8622/25 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зал Дмитро Олександрович, на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 24 червня 2026 року у складі судді Бєсєди Г.В. у цивільній справі № 202/8622/25 за заявою ОСОБА_1 про відстрочку виконання судових рішень по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, –

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Зала Д.О. подав до через суд заяву про відстрочку виконання судових рішень, ухвалених Індустріальним районним судом м. Дніпра в рамках цивільної справи № 202/8622/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, в якій просив суд розстрочити виконання заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року та додаткового рішення від 13 березня 2026 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 53 966,94 грн, моральної шкоди в розмірі 5 000 грн, відшкодування вартості експертизи в розмірі 4 593,50 грн, судовий збір в розмірі 1 112,72 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 32 613,85 грн. Зазначає, що сукупна сума, що підлягає стягненню з нього на користь ОСОБА_2 , становить 97 287,01 грн, а з огляду на об`єктивні обставини, зумовлені воєнним станом в Україні, перебуванням місця реєстрації заявника в зоні активних бойових дій, а також з урахуванням нестабільності його матеріального становища та фактичної відсутності задекларованого доходу протягом останніх місяців, у заявника на даний час відсутня реальна можливість одноразово сплатити присуджену суму у розмірі 97 287,01 грн. Заявник наголошує, що він не має постійних та достатніх доходів, які б дозволили виконати рішення суду одним платежем без істотного порушення мінімально необхідних умов існування (а.с.160-165).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 24 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового рішення в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено (а.с. 189-193).

Ухвала суду мотивована недоведеністю заявником виняткових обставин, які б надавали можливість вважати, що судові рішення виконати наразі неможливо чи значно утруднено, а матеріальний стан боржника та введення і продовження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду, враховуючи, що інших фактичних обставин як відсутність у нього рухомого чи нерухомого майна, від якого він може отримувати дохід, не встановлено.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Зала Д.О. подав безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду у системі “Електронний суд” у липні 2026 року апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та заяву про розстрочення виконання рішення суду задовольнити, обґрунтовуючи це тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки майновому стану скаржника, що істотно ускладнює виконання судових рішень. Також наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про необхідність доведення у нього іншого рухомого чи нерухомого майна за для можливості звернення стягнення на таке майно у разі неможливості виконання ним судових рішень. Вважає, що такий стандарт доказування є невизначеним та фактично неможливим, оскільки особа не може бути зобов`язана спростовувати необмежене коло абстрактних припущень, які виникли у суду першої інстанції. Разом з цим скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки впливу війни на його майнове становище, адже він зареєстрований у зоні бойових дій у Донецькій області та безпосередньо постраждав від ходу війни. Скаржник також відзначив, що розстрочення виконання судового рішення не спростовує відсутності його обов`язку у виконанні таких рішень, однак не надав уваги на матеріальну можливість скаржника у здійсненні такого виконання за відсутності у нього доходу (а.с.196-200).

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — залишити без змін, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з недоведеності тяжкого матеріального становища заявника, безпосереднього впливу війни на матеріальне становище ОСОБА_1 та судом не встановлено об`єктивних виняткових обставин, які не залежать від волі заявника та перешкоджають виконанню рішення суду, дійшовши обґрунтованого висновку, що задоволення заяви про розстрочку рішення суду буде несправедливим для іншої сторони.

Колегія суддів повністю погоджується з такими встановленими обставинами справи та висновками суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 53 966, 94 грн та моральну шкоду в сумі 5 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування вартості експертизи в сумі 4 593,50 грн. та судовий збір в сумі 1 112, 72 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 13 березня 2026 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 32 613,85 грн.

ОСОБА_1 надав відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форми ОК-5 та ОК-7) від 06 червня 2026 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції вважав, що надані довідки форми ОК-5 та ОК-7, видані Пенсійним фондом України, є офіційним документами, що підтверджують факт відсутності або наявності офіційних доходів у відповідача, та не підтверджують складне матеріальне становище, маючи характер особливих або виняткових обставин, тому суд першої інстанції вважав встановленим, що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судового рішення, та не є обставиною, що утруднює його виконання. Крім того суд першої інстанції наголосив на тому, що ОСОБА_1 не було надано доказів на підтвердження відсутності у нього рухомого та нерухомого майна, за рахунок якого він може отримувати доходи.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із ч. 1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

За практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (Рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішенняє обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право сторони звернутися із заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення суду передбачено також ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що наведені норми не містять конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлюють критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Верховний Суд в постанові від 27 червня 2018 року по справі за № 813/8842/13-а зазначив, що підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач просив суд про розстрочення виконання рішень суду, посилаючись фактично на тяжке матеріальне становище, при цьому не надаючи належних доказів та не зазначаючи про дійсні обставини, що ускладнюють виконання судових рішень або роблять неможливим таке виконання без застосування розстрочення погашення боргу перед стягувачем, з чим повністю погоджується і колегія суддів. Також належить наголосити, що скаржник таких відомостей та доказів не подавав і до апеляційної скарги на спростування висновків суду, наводячи аналогічні доводи свого тяжкого матеріального стану, що колегією суддів до уваги не може бути прийнято.

Крім того, колегія суддів доводи скаржника про вплив війни на його матеріальне становище та зареєстроване місце проживання в Донецькій області відхиляє, оскільки, як встановлюється з матеріалів справи, ДТП відбулась у м. Києві ще у 2025 році, а при розгляді цивільної справи №202/8622/25 фактичне місце знаходження відповідача ОСОБА_1 зазначалось як АДРЕСА_1 , відомості про що ОСОБА_1 надавав особисто позивачеві із застосунку “Дія”, про що зазначено у позові ОСОБА_2 та не спростовано скаржником.

Виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10).

Колегія суддів повністю погоджується з повнотою та об`єктивністю оцінки судом першої інстанції наданих письмових документів та фактичних обставин справи, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов повністю правомірного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , чого останнім при розгляді його апеляційної скарги спростовано не було жодним належним письмовим доказом.

Також колегія суддів відзначає, що доводи скаржника щодо безпідставності визначення судом першої інстанції відсутності доказів у скаржника майна, є неспроможними, адже питання, яке порушено заявником, безпосередньо впливає на виконання судових рішень, та таке виконання за процедурою, встановленою ЗУ “Про виконавче провадження”, може бути забезпечено саме наявністю рухомого чи нерухомого майна боржника у виконавчому провадженні, що і буде справедливою сатисфакцією стягувачу у разі відсутності у боржника необхідного розміру доходу грошовими коштами.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом вірно визначено характер спірних правовідносин та у повній мірі з`ясовані фактичні обставини справи, що є підставою для залишення ухвали суду першої інстанції від 24 червня 2026 року без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи, що призвело до постановлення помилкової ухвали, не знайшли свого підтвердження.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без порушень норм як матеріального, так і процесуального права, тому вона підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зал Дмитро Олександрович — залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпра від 24 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “27” жовтня 2026 року.

Повний текст постанови складено “29” жовтня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров