Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №204/1218/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6543/26 Справа № 204/1218/26 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д.Л. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства «Акцент-банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-банк»

на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 березня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

10 лютого 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.12.2018 року у загальному розмірі 81 749,63 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 26.12.2018 року відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, та видано платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом в анкеті-заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору. Згідно п. 2.1.1.5.7 Умов та правил надання банківських послуг, власник картки зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, станом на 03.02.2026 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 81 749,63 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом – 67 812,42 грн., заборгованість по відсоткам – 13 937,21 грн., штраф – 0,00 грн. Тому, Акціонерне товариство «Акцент-банк» вирішило звернутися до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості (а.с.2-5).

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с.74-75).

Не погодившись з рішення суду, АТ «Акцент-банк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Крім того, суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не звернув увагу на те, що долучена до матеріалів справи копія Анкети-заяви позичальника містить підпис ОСОБА_1 чим остання дала згоду на укладення кредитного договору. На підставі договору від 26.12.2018 року позичальнику був відкритий картковий рахунок та видана платіжна кредитна картка. Банком надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачем (а.с.79-81).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із наступного.

26.12.2018 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». Однак, у вказаній анкеті-заяві відсутні будь-які позначки про видачу позивачем відповідачу будь-якої картки, в тому числі кредитної карти (а.с. 13).

Отже, суд першої інстанції зазначив, що інформація в Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» від 26.12.2018 року не стосується умов конкретного кредитного договору, а має загальні умови надання послуг з кредитування.

Дана Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 26.12.2018 року взагалі не містить даних щодо обрання відповідачем виду банківських послуг та їх змісту, у цій заяві зазначено лише особисті дані відповідача та його підтвердження про ознайомлення з умовами кредитування в АТ «А-Банк».

У Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 07.05.2021 року не зазначено, яку саме картку було видано відповідачу.

У позовній заяві позивачем хоча і зазначено, що відповідач отримав кредитну картку, однак фактично матеріали справи не містять достовірних доказів на підтвердження вказаних обставин. На переконання суду, єдиним допустимим доказом на підтвердження факту отримання позичальником платіжної картки може виступати відповідний письмовий документ, який містить підпис позичальника та дату про отримання картки, з зазначенням її виду, строку дії та номеру. Однак, належних та допустимих доказів того, що відповідач дійсно отримав кредитні картки матеріали справи також не містять.

Позивачем зазначено, що відповідачу було відкрито картковий рахунок та надано у користування кредитну картку, на підтвердження чого надав довідку за картками (а.с. 31). Однак, оцінюючі вказану довідку суд першої інстанції до уваги її не взяв, оскільки вона неналежно оформлена, не містить номеру та дати її складання, та найголовніше не містить підпису відповідача про отримання ним кредитної картки, у зв`язку з чим не може вважатися допустимим та достовірним доказом.

Враховуючи, що банком не доведено, який саме тип кредитної картки було видано позичальнику, то неможливо встановити і розмір відсотків, які щомісячно мали нараховуватись банком позичальнику за користування кредитними коштами.

Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 26.12.2018 року не містить таких основоположних умов, виходячи з яких суд мав би реальну можливість встановити факт укладення кредитного договору № б/н від 26.12.2018 року та його суттєві умови, зокрема, встановити, яка відсоткова ставка мала б відповідати правовідносинам сторін, який строк кредитування, який кредитний ліміт було встановлено позичальнику, тощо.

У позовній заяві позивачем зазначено, що відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт, що зазначений у довідці за лімітами (а.с. 30). Однак, оцінюючи вказану довідку суд першої інстанції також взяв її до уваги, оскільки вона неналежно оформлена, не містить номеру та дати її складання, та не містить підпису відповідача, у зв`язку з чим не може вважатися допустимим та достовірним доказом. Жодних інших належних та допустимих доказів того, що відповідачу позивачем 26.12.2018 року був встановлений кредитний ліміт, та доказів щодо розміру такого ліміту, стороною позивача суду не надано, як не надано і належних доказів подальшої зміни такого кредитного ліміту.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Однак, жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що 26.12.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н із встановленням відповідачу кредитного ліміту, стороною позивача до суду не надано.

У позовній заяві позивачем зазначено, що кредитний договір № б/н від 26.12.2018 року складається з анкети-заяви відповідача, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів Банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms.

Але, «Умови та правила надання банківських послуг» підпису відповідача не містять. Доказів того, що «Умови та правила надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», які додані позивачем до позовної заяви, є складовою укладеного між сторонами договору, матеріали справи також не містять, як відсутні і докази, що саме такі умови та правила надання банківських послуг діяли на момент підписання відповідачем 26.12.2018 року анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, та в подальшому такі умови не змінювались.

Крім того, не надано доказів того, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, а відповідач відповідно взяв на себе зобов`язання з повернення кредиту, сплати винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також не доведено, що саме такі умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, як зазначені позивачем у позовній заяві, розумів відповідач підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг (в матеріалах справи міститься витяг з вказаних правил), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Матеріали справи не містять також належних доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної карти, її виду та строку дії, а також розміру наданого кредиту, що позбавляє суд можливості перевірити розмір нарахованої суми боргу та процентів.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено факту укладення кредитного договору та не доведено факту видачі відповідачу кредитної карти.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявлені банком позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 81 749,63 грн. є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Однак, колегія суддів апеляційного суду з таким висновком погодитись не може з огляду на таке.

Відповідачем подано до Банку власноручно підписану заяву про приєднання до Умов та Правил банківських послуг та підписаний Паспорт споживчого кредиту електронним цифровим підписом (а.с.15-16), в якому зазначені всі основні вимоги кредитування, у тому числі й реальна процентна ставка за користування кредитом.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет- магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року справа № справа № 524/5556/19 (провадження № № 61-16243 св 20).

Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Крім того, як вбачається з виписки по картці (а.с. 17-29), що відповідач активно користувався кредитними коштами, здійснював перекази, поповнював рахунок мобільного телефону, розраховувався в магазинах, тощо.

Відповідно до довідки про розмір встановленого кредитного ліміту клієнта ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 26.12.20218 року неодноразово змінювався, а саме, вперше кредитний ліміт встановлений 26.12.2018 року у розмірі 0,00 грн., 06.03.2019 року у розмірі 5 000,00 грн., а останній раз кредитний ліміт був змінений 03.03.2025 року та становить 68 000,00 грн. (а.с.30).

Згідно до довідки, вбачається, що ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 строком дії до грудня 2024 року, № НОМЕР_3 строком дії до грудня 2031 року та № НОМЕР_4 строком дії до грудня 2031 року (а.с.31).

Відповідно до розрахунку заборгованості № б/н від 26.12.2018 року, укладеного між сторонами, станом на 03.02.2026 року утворилась заборгованість, яка становить 81 749,63 грн., з яких: 67 812,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 13 937,21 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 8-14).

З огляду на викладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив надані Банком докази видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідним розрахунком, не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком.

Суд першої інстанції не відреагував на аргументи заявника стосовно достовірності та доказового значення Заяви про приєднання до умов та правил надання послуг та Паспорту споживчого кредиту та помилково вважав, що зазначені документальні докази не впливають на правові висновки у даній справі щодо обґрунтованості вимог Банку про стягнення з позичальника тіла кредиту та відсотків в розмірі наведеному в розрахунку відповідно до погоджених сторонами умов.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з винесенням нового рішення про задоволення позовних вимог, оскільки позовні вимоги підтверджені належними доказами.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6 656,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-банк» - задовольнити.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОПКК НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-банк» (ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за кредитним договором №б/н від 26.12.2018 року, яка станом на 03.02.2026 року становить 81 749,63 грн. та складається із: 67 812,42 грн. - заборгованість за кредитом; 13 937,21 грн. - заборгованість за відмотками.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОПКК НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-банк» (ЄДРПОУ 14360080) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 656,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Судді: