Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №180/2098/25
Суддя: Городнича В. С.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8611/26 Справа № 180/2098/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мунтян Тимофій Іванович, на заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року у складі судді Янжула О.С. у цивільній справі № 180/2098/25 за позовом ОСОБА_1 до Марганецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, –
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, пред`явленим до Марганецької міської ради, на предмет визнання за нею права власності на 1/3 частину житлового будинку з господарчими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , 1923 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи це тим, що вона є спадкоємицею 2/3 частин зазначеного домоволодіння після ОСОБА_2 у відповідності до свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Зазначає, що інша 1/3 частина цього домоволодіння належала за життя ОСОБА_3 , 1913 року народження, який не був прописаний за спірною адресою та не проживав там з 1949 року і по теперішній час, про що згідно домової книги та технічної документації 1989 року надано довідку квартального комітету №44 Марганецької міської ради. Позивач вважає, що за правилами регулювання виникнення права власності на спірний житловий будинок у ОСОБА_3 , що встановлюються положеннями ЦК УРСР 1963 року, ЗУ "Про власність", ЗУ "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" від 07 грудня 1990 року № 553-ХІІ, ЗУ "Про державний нотаріат" від 25 грудня 1974 року, постанови Ради Міністрів Української PCP від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській PCP", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCR затвердженою наказом Міністра юстиції Української PCP від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, померла ОСОБА_2 набула таке право в порядку спадкування після ОСОБА_3 , фактично вступивши в управління 1/3 частиною спадкового майна. З цього, на підставі ст. 1216,1217,1221,1236 ЦК України, позивач вважає, що має право на спадкування цієї частини домоволодіння після ОСОБА_2 , а, відтак, і право власності на зазначену частину домоволодіння.
Заочним рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Марганецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно — відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем (а.с.68-72).
Рішення суду мотивовано недоведеністю позивачем як наявного у ОСОБА_3 за його життя права власності на 1/3 частину спірного домоволодіння, набуття ОСОБА_2 за її життя права власності на 1/3 частину спірного домоволодіння після ОСОБА_3 , так і не доведено, що до складу спадщини після ОСОБА_2 входила зазначена частина домоволодіння, щоб надавало позивачеві право на спадкування після ОСОБА_2 1/3 частини спірного домоволодіння.
Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у червні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Мунтяна Т.І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування фактичних обставин справи, невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, обґрунтовуючи це тим, що судом першої інстанції не враховано знаходження будинку в населеному пункті, наявність у будинку окремого порядкового номеру, державної реєстрації будинку та те, що інші особи на володіння та користування ним своїх прав не заявляють, придатність будинку для проживання ніким не оспорюється. Скаржник наголошує, що на момент виникнення прав у померлих Гоц діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації права власності, що судом першої інстанції не враховано (а.с. 75-80).
Відповідач Марганецька міська рада своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу ч.3 с. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі заповіту, посвідченого 26 березня 1998 року приватним нотаріусом Марганецького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Р.П., зареєстрованого у реєстрі за № 965, є спадкоємцем 2/3 часток житлового будинку з господарчими будівлями за АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1693 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарчих споруд, тобто вказаного в заповіті майна ОСОБА_2 , 1923 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на що видано позивачеві свідоцтво про право на спадщину.
Зазначене спадкове майно належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області 29 січня 1993 року за реєстровим № 363 та свідоцтва про право на спадщину, виданого Марганецькою державною нотаріальною 05 вересня 1989 року за реєстровим № 3555, дублікат якого видано 25 жовтня 2012 року за реєстровим № 1430. Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 1024490, виданої Реєстраційною службою Марганецького міського управління юстиції Дніпропетровської області 06 березня 2013 року, право власності на нерухоме майно зареєстроване 10 грудня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав встановленим, що доказів того, що ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини після її смерті являлася власником 1/3 частини житлового будинку з господарчими будівлями за спірною адресою суду не надано.
Доказів того, що власником 1/3 частини житлового будинку з господарчими будівлями за цією ж адресою являється ОСОБА_3 , 1913 року народження, матеріали справи також не містять.
Правових підстав вважати, що ОСОБА_1 успадкувала 1/3 частину спірного житлового будинку з господарчими будівлями після ОСОБА_2 у передбачений законом спосіб, неможливо.
З встановленими обставинами та висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 ЦК УРСР.
Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.
Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.
Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.
Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доводи скаржника про те, що спірний будинок знаходиться в населеному пункті, має окремий порядковий номер, державну реєстрацію як будинку, а також те, що інші особи на володіння та користування ним своїх прав не заявляють, придатність будинку для проживання ніким не оспорюється, колегія суддів відкидає, оскільки такі обставини не є підставою для виникнення в особи прав власності на нерухоме майно, як про це зазначає скаржника.
Разом з цим, наголошуючи про те, що такі права за життя ОСОБА_2 , а тим більше, за життя ОСОБА_3 , не мали під собою обов`язку на державну реєстрацію, що є вірним твердженням, однак, скаржник не надавала доказів як суду першої інстанції, так і при розгляді її апеляційної скарги щодо виникнення права власності у ОСОБА_3 на 1/3 частину спірного будинку, та доказів певної спорідненості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , щоб надавало можливість спадкування останньою, хоча б і за правилами ст. 549 ЦК УРСР, після ОСОБА_3 .
Відтак, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції вірно встановлено відсутність у спадковій масі після ОСОБА_2 1/3 частини спірного домоволодіння та відсутність доказів набуття права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на спірну частину домоволодіння.
Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а, відтак, і не можуть бути прийняті до уваги як такі, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції.
Інші доводи скаржника не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вимогами ч.1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав, визначених у ст. 376 ЦПК України, для скасування законного судового рішення не встановлено, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мунтян Тимофій Іванович — залишити без задоволення.
Заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року — залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “27” жовтня 2026 року.
Повний текст постанови складено “29” жовтня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.О. Макаров
Оригінал: reyestr.court.gov.ua