Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №234/16824/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9026/26 Справа № 234/16824/20 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2026 року у складі судді Озерянської Ж.М. у цивільній справі № 234/16824/20 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа — Краматорський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 лютого 2022 року у справі №234/16824/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи — Служба у справах дітей Краматорської міської ради, Департамент служб у справах дітей харківської міської ради про визначення способів, порядку й часу участі у вихованні дітей і спілкування з ними батька, який проживає окремо, –

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2026 року до суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 лютого 2022 року у справі №234/16824/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способів, порядку й часу участі у вихованні дітей й спілкування з ними батька, який проживає окремо, треті особи: Служба у справах дітей Краматорської міської Ради, Департамент служб у справах дітей Харківської міської Ради у якій просив встановити наступний спосіб та порядок участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період перебування дитини за межами України: зобов`язати боржника ( ОСОБА_2 ) розблокувати cтягувача ( ОСОБА_1 ) у месенджерах (Whats App, Telegram) та забезпечити щотижневе дистанційне спілкування батька з сином за допомогою засобів відеозв`язку кожну суботу та кожну неділю з 11:00 до 12:00 та з 18:00 до 19:00 за київським часом, без присутності та будь-якого втручання матері чи третіх осіб; зобов`язати боржника щомісячно надавати стягувачу повну інформацію щодо фактичного місця проживання дитини, закладу освіти, який вона відвідує, та стану здоров`я дитини; у разі приїзду стягувача ( ОСОБА_1 ) до Федеративної Республіки Німеччина (або іншої країни перебування дитини) зобов`язати боржника ( ОСОБА_2 ) безперешкодно передавати сина ОСОБА_3 батьку для спільного відпочинку та оздоровлення без присутності матері строком на 1 (один) тиждень у зимовий період та 1 (один) місяць у літній період, з наданням стягувачем боржнику інформації про місце тимчасового відпочинку дитини з батьком; визначити, що після повернення дитини на територію України відновлюється та діє порядок спілкування, затверджений первинним рішенням суду від 17 лютого 2022 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 лютого 2022 року у справі №234/16824/20 - відмовлено (а.с.101-103).

Ухвала мотивована тим, що заявник фактично просить змінити суть самого судового рішення, що є недопустимим та суперечить положенням ст. 435 ЦПК України, тоді як така заява має містити нові заходи реалізації вже існуючого рішення суду з доведенням неможливості виконання рішення суду у визначений судом спосіб та порядок. Вимоги заявника є окремими вимогами, що належить розглядати в порядку позовного провадження, права на що заявник не позбавлений.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 у червні 2026 року в підсистемі “Електронний суд” подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та прийняти постанову, якою заяву про зміну способу та порядку виконання рішення суду задовольнити, обгрунтовуючи це тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано підстави такої заяви, не досліджено докази у справі та не надано правової оцінки неправомірним діям матері дитини, яка вивезла сина за кордон, неповідомивши його безпосереднє місце знаходження, блокування заявника у соцмережах та номер його телефону, що позбавляє його за рішенням суду виконувати його батьківські обов`язки та спілкування з дитиною. Скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні заяви скаржника, оскільки останній є військовозобов`язаним, працівником прокуратури та знаходиться у безпосередній близькості до фронту, що позбавляє його виїзду в даний час за кордон в Німеччину, де ОСОБА_2 ховає від нього сина. Він також позбавлений можливості виконувати рішення суду та зустрічатись із сином у м. Краматорську, як це судовим рішенням передбачено. Вважає, що визначений спосіб та порядок побачення, спілкування його із сином не відповідає фактичним обставинам життя, що суперечить найкращим інтересам самої дитини, що судом першої інстанції проігноровано. Зазначений спосіб та порядок у його заяві безпосередньо відповідає як інтересам дитини, так і сприяє подальшому розвитку відносин сина та батька, а відмова суду через технічний розподіл часу є грубим нехтуванням інтересами дитини та свідчить, на думку скаржника, про неправильне застосування норм матеріального права (а.с.106-108).

ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у липні 2026 року через свого представника — адвоката Коваленко А.О. в підсистемі “Електронний суд” подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що стягувач фактично намагається цією заявою встановити новий спосіб та порядок його участі у вихованні дитини, що не може розглядати в порядку ст. 435 ЦПК України. ОСОБА_2 не заперечує, що з моменту ухвалення рішення суду про встановлення способу та порядку взяття участі батька у вихованні сина змінився вік дитини, місце постійного проживання, розпорядок дня, графік шкільної та позашкільної освіти, без врахування яких встановлення нового способу та порядку спілкування його з батьком є неможливим. Дослідження таких обставин підлягає розгляду лише в порядку позовного провадження. Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін (а.с.117-119).

Також у липні 2026 року скаржник ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де зазначив. що єдиним предметом розгляду у даній справі є реалізація гарантованого права дитини на збереження повноцінного зв`язку з батьком в умовах воєнного часу. Наголошує, що його процесуальна поведінка була і залишається виключно правовою та спрямованою на досягнення законного результату — захисту прав дитини на спілкування з батьком. Натомість, вважає, що дії сторони відповідача спрямовані на дискредитацію його як заявника та висунення безпідставних звинувачень в його бік, що знаходяться поза межами правового поля і не мають жодного відношення до суті спору. Вважає, що саме боржник затягує процес та створює штучні перешкоди суду у встановленні дійсних обставин справи. Просив задовольнити вимоги апеляційної скарги у повному обсязі (а.с.123-127).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що таким вимогам прроцесуального закону ухвала суду відповідає повністю.

Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 лютого 2022 у справі №234/16824/20 визначено ОСОБА_1 наступний порядок та способи участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- шляхом зустрічей та спільного проведення часу ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в першу та третю суботу кожного місяця з 10.00 до 18.00 години, без присутності матері - ОСОБА_2 , в загальнодоступних громадських місцях за місцем проживання дитини (місцях дитячих розваг та відпочинку, майданчиках, скверах, парках, тощо), з урахуванням режиму дня дитини, її стану здоров`я або інших непередбачуваних поважних обставин;

- шляхом спільного відпочинку ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для оздоровлення дитини, один тиждень взимку та один місяць влітку, в той час, коли дитина не оздоровлюється з матір`ю.

Рішення набрало законної сили 21 березня 2022 року.

Зазначене рішення суду перебуває на примусовому виконанні у Краматорському ВДВС у межах виконавчих проваджень ВП № 75259581 та ВП № 7448086.

Судом першої інстанції встановлено предмет звернення заявника ОСОБА_1 , де останній у своїй заяві зазначає, що наразі виконання рішення суду у первісно встановлений спосіб є об`єктивно неможливим з незалежних від нього обставин. У лютому 2022 року боржник ОСОБА_2 без його відому та згоди, вивезла їх спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3 за межі території України до м. Кельн (Федеративна Республіка Німеччина). Починаючи з вказаного періоду, з метою повного припинення батьківських та психоемоційних стосунків ОСОБА_1 із сином, ОСОБА_2 умисно змінила всі засоби зв`язку, включаючи власні номери телефонів та номери своїх близьких родичів, видалила персональні профілі у соціальних мережах та повністю проігнорувала встановлений судовим рішенням порядок реалізації моїх прав на участь у вихованні дитини.

Відмовляючи у задоволенні цієї заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходи з того, що під зміною способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення визначеними способом і порядком. При цьому, зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення. За встановленими фактичними обставинами в цій справі дійсно може мати місце зміна способу виконання рішення суду, зокрема шляхом замінити особистих зустрічей - спілкуванням онлайн (Zoom, Viber, WhatsApp, Skype) та телефоном. Однак, заявник не може в самостійному порядку обирати зручні години для спілкування з дитиною всупереч встановленим рішенням суду, навіть за наявності обставин перебування дитини за кордоном. В першу чергу час та формат спілкування має відповідати найкращим інтересам дитини, з урахування часу його навчання та відпочинку. Заявник має право повторно звернутися до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду, однак зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення, а має лише містити нові заходи щодо реалізації вже існуючого рішення суду у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення визначеними способом і порядком.

Колегія суддів погоджується як зі встановленими обставинами справи, так і з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення чи зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У ч.1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» значено, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Аналіз змісту ст. 435 ЦПК України свідчить про те, що підставами для зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення є виключно ті, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вказані обставини повинні бути чітко встановлені та підтвердженні відповідними доказами.

Колегія суддів відзначає, що фактичні обставини щодо знаходження дитини Бойків за кордоном, що ускладнює виконання судового рішення, є тимчасовими та не є такими, що цілком позбавляють ОСОБА_1 у взятті участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Питання про можливість встановлення чи зміни порядку виконання судового рішення пов`язано з наявністю обставин, які роблять неможливим його виконання чи утруднюють таке виконання.

До обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, Закон України «Про виконавче провадження» відносить хворобу сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 2-749/11/2229 роз`яснив, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого ст. 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі абсолютної неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Але під час зміни способу та порядку виконання рішення, суд не може змінювати саме рішення по суті.

На стадії виконання рішення суд не може застосувати інший спосіб правового захисту стягувача ніж той, що передбачений рішенням суду, оскільки в іншому випадку це означало б зміну суті рішення суду та застосування іншого способу правового захисту позивача без дотримання належної судової процедури розгляду відповідних позовних вимог.

Отже, при вирішенні питання про встановлення нового способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення раніше встановленим способом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду, а, відтак, і застосування положень ст. 435 ЦПК України, що скаржником не спростовано.

Разом з цим колегія суддів наголошує на тому, що вимоги, заявлені ОСОБА_1 у даній заяві, є окремими вимогами, які належить розглядати в порядку позовного провадження, як про це наголосив Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2025 року у справі №756/9623/23 та від 04 вересня 2024 року у справі №932/665/20.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Колегія суддів відзначає, що зазначені положення норм Сімейного кодексу України слід застосовувати при розгляді справ щодо виховання та спілкування із дитиною тим з батьків, який проживає окремо від дитини, що притаманне лише розгляду справи в порядку позовного провадження, тоді як скаржник в даній заяві заявляє вимоги, які змінюють сутність вже існуючого рішення суду щодо визначення способу та порядку у спілкуванні та вихованні дитини та не відповідають змісту ст. 435 ЦПК України.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано належної правової оцінки тому, що дитина перебуває за кордоном без його на це дозволу, протягом всього часу такого перебування мати дитини приховує їх місце знаходження за кордоном та точну адресу проживання, створюючи перешкоди у вихованні та спілкуванні його з дитиною, колегія суддів відхиляє, оскільки це безпосередньо стосується позовних вимог щодо усунення перешкод у спілкуванні скаржника з дитиною, що розглядається в порядку позовного провадження шляхом подання позову, а тому не відповідає положенням ст. 435 ЦПК України.

Разом з цим доводи скаржника щодо обставин непереборної сили у вигляді введення на території України воєнного стану та неможливості виконання судового рішення, яким встановлено спосіб та порядок виховання та спілкування ОСОБА_1 із сином, що наразі перебуває за кордоном, колегія суддів також відкидає, адже ОСОБА_1 не позбавлений можливості та прав на звернення до суду як із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною на підставі раніше ухваленого судового рішення, так і з позовом про встановлення іншого способу та порядку виховання і спілкування з дитиною, заявивши про його інший спосіб можливого спілкування із дитиною, що буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, так і усталеній судові практиці з цього питання.

Враховуючи наведені обставини та положення діючого законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволені заяви, оскільки заявник, звертаючись із цією заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду, фактично підміняє поняття зміни способу виконання та усунення перешкод у спілкування з дитиною.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без порушень норм як матеріального, так і процесуального права, тому вона підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “27” жовтня 2026 року.

Повний текст постанови складено “29” жовтня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров