Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №186/245/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №186/245/26

Суддя: Агєєв О. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8015/26 Справа № 186/245/26 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко С. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №186/245/26 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Усенко Єлизавети Олександрівни на рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Демиденка С.М., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він багато років працював у тяжких та шкідливих умовах вугільної промисловості. Працюючи у шкідливих умовах вугільної промисловості, він отримав професійні захворювання, про що свідчить акт по формі П-4 від 07 листопада 2014 року, у подальшому він був направлений на огляд МСЕК, за висновком якої 11 грудня 2014 року йому первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності сукупно: 45% - радикулопатія з деф.артрозами; 10% - хронічний бронхіт; 5% - туговухість, також встановлено третю групу інвалідності. 18 грудня 2020 року він повторно пройшов огляд МСЕК, за результатами якого йому встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 45% - радикулопатія з деф.артрозами; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість, також встановлено третю групу інвалідності безстроково.

Зазначає, що через здобуті професійні захворювання він змушений систематично лікуватися в лікарнях та санаторіях. На даний час він відчуває сильний біль у грудях та суглобах, йому важко ходити, обмежений в рухах. Постійний прийом ліків, нестача коштів на лікування та фізичний біль, а також душевні страждання від свого безсилля і безсилля ліків допомогти йому позбавитися від цього болю, або полегшити його страждання, через постійний біль у нього безпокійний сон, він став нервовою та дратівливою людиною, йому неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль, що спричиняє йому моральну шкоду. Моральні страждання позивач оцінює в 266240 грн. Оцінюючи суму моральної шкоди він виходив із тривалості та глибини душевних та фізичних страждань, чисельності негативних наслідків, що виникли внаслідок професійних захворювань.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 266240 грн.

Рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 120000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Усенко Є.О. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права.

Зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні спору не взято до уваги, що на страждання позивача можуть впливати й інші хвороби, які не є професійними, що виключає всі обставини на які посилається позивач у своїй позовній заяві.

Суд першої інстанції не врахував, що не встановлено безпосередньої вини відповідача у виникненні професійного захворювання у позивача, оскільки недосконалість виробничої технології є об`єктивним явищем, яке знаходиться поза межами впливу відповідача та обумовлюється рівнем науково-технічного розвитку відповідної галузі науки, надбання та досягнення якої ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» лише використовує та не створює (зокрема, відповідач не є розробником виробничої технології, яка застосовується на підприємстві, а є лише користувачем такої технології, що має певні недоліки, обумовлені її недосконалістю та відсутністю прийнятних альтернативних технологій, які б усували вплив шкідливих чинників та факторів на здоров`я працівників).

Зазначає, що заявлені позивачем страждання стосуються виключно фізичного стану, а моральні страждання не викладені та не обґрунтовано причинно-наслідковий зв`язок моральних страждань (за їх наявності) та діяння (дії/бездіяльності) відповідача, належних та допустимих доказів наявності моральних страждань. Не можна вважати що наявність професійного захворювання апріорі супроводжується моральною шкодою, оскільки відсоток втрати професійної працездатності позивача не виключає можливість його роботи за менших фізичних навантажень, за іншою професією/у іншій сфері діяльності та реалізації ним своїх звичок і бажань.

Твердження про постійність скарг на стан свого здоров`я та погіршення стану здоров`я (як фізичного так й психічного/психологічного), спростовується відсутністю будь-яких доказів звернення до лікувального закладу.

Звертає увагу, що позивачеві первинно встановлено відсоток втрати професійної. працездатності 11 грудня 2014 року, однак позовну заяву ним подано у 2026 році, тобто зі спливом 12 років, що також спростовує доводи позивача, наведені на підтвердження заявлених ним позовних вимог.

Вважає, що у документах, наданих позивачем відсутні будь-які докази вини відповідача у негативних змінах у психологічному / психічному здоров`ї позивача (негативних проявів, таких як: психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, тривога, дратівливість, почуття страху, поганий сон та інші прояви, на які посилається позивач у позовній заяві) та причинно-наслідкового зв`язку таких наслідків із діянням (діями/бездіяльністю) відповідача.

Позивачем не додано жодного доказу, який би підтверджував факт завдання йому моральної шкоди або наявність тих скарг на негативні психологічні прояви, які описує позивач у позовній заяві. Більш того, із доданих до позовної заяви документів вбачається, що у позивача не виявленого жодного порушення або погіршення психологічного стану і Позивач жодного разу не скаржився на свій психічний та психологічний стан при проходженні медичного обстеження.

У зв`язку з чим просив суд рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача внаслідок ушкодження здоров`я до 40 000 грн.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємствах вугільної промисловості, правонаступником яких на теперішній час є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 08 серпня 1988 року.

29 травня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням.

Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 07 листопада 2014 року, позивач отримав професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 і шийна С5, С6, зліва з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді: періартрозу колінних суглобів (ПФ першого-другого ст.) і ліктьових суглобів (ПФС першого-другого ст.) та двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС першого- другого ст.); хронічний (пиловий) бронхіт. Легенева недостатність першого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).

Даним актом встановлені обставини виникнення хронічних професійних захворювань: тривалий вплив на організм шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме неефективність робити системи вентиляції, кондиціювання повітря, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту.

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійного працездатності у відсотках, потреби а наданні медичної та соціальної підтримки серії 12 ААА №004147 від 11 грудня 2014 року, ОСОБА_1 первинно встановлено 60% втрати професійного працездатності сукупно: 45% - радикулопатія з деф.артрозами; 10% - хронічний бронхіт; 5% - туговухість, та третю групу інвалідності з 27 листопада 2014 року по 01 грудня 2015 року.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №063532 від 18 грудня 2020 року, ОСОБА_1 повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності сукупно: 45% - радикулопатія з деф.артрозами; 10% - хронічний бронхіт; 5% - туговухість, та третю групу інвалідності з 01 грудня 2020 року безстроково.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням.

З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності – 60%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120000 грн., що на переконання суду відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.

При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21.

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В даному випадку травмування в результаті нещасного випадку пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.

Так позивачу за висновком МСЕК від 11 грудня 2014 року первинно встановлено 60% втрати професійного працездатності сукупно: 45% - радикулопатія з деф.артрозами; 10% - хронічний бронхіт; 5% - туговухість, та третю групу інвалідності з 27 листопада 2014 року по 01 грудня 2015 року.

18 грудня 2020 року ОСОБА_1 повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності сукупно: 45% - радикулопатія з деф.артрозами; 10% - хронічний бронхіт; 5% - туговухість, та третю групу інвалідності з 01 грудня 2020 року безстроково.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.

Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, який при переогляді залишився незмінний, стан здоров`я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.

Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.

Доводи відповідача, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та є недоведеним причинний зв`язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача, відхиляються колегією суддів, оскільки ст.237-1 КЗпП України передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Доводи відповідача, який вважає не доведеним факт заподіяння моральної шкоди, так як не надано відповідних медичних документів, відхиляються колегією суддів, оскільки згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано обґрунтування/розрахунку щодо розміру моральної шкоди та залишаються невідомими мотиви та обґрунтування суду щодо розміру стягнутої за оскаржуваним рішенням суду суми, суд не приймає, оскільки на законодавчому рівні не закріплено ні формулу, ні методику щодо обчислення сум моральної шкоди, а також не встановлено мінімальних та максимальних значень.

Колегія суддів зазначає, що втрата професійної працездатності - це не одномоментна подія, а триваючий стан, і в даному випадку цей стан є не відновлюваний (визначену групу інвалідності безстроково).

Посилання відповідача на те, що позивач звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди за спливом 12 років з моменту її спричинення, та зі сплином часу ці чинники згладжуються, негативність наслідків морального характеру зменшується, суперечать правовій природі професійного захворювання та не відповідає усталеним висновкам Верховного Суду, відповідно до яких при визначенні розміру моральної шкоди враховується тривалість і незворотність наслідків ушкодження здоров`я, а не формальний сплив часу з моменту встановлення у МСЕК стійкої втрати працездатності до моменту звернення із відповідним позовом. Моральні страждання оцінюються не тільки в момент ушкодження здоров`я чи встановлення МСЕК втрати працездатності, а й у подальший період, коли відбувається реальне обмеження життєвої та соціальної активності особи.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Усенко Єлизавети Олександрівни - залишити без задоволення.

Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року у справі №186/245/26 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 28.10.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв

Оригінал: reyestr.court.gov.ua