Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №175/9171/24
Суддя: Пищида М. М.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8801/26 Справа № 175/9171/24 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді – Пищиди М.М.
суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.
за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 23 червня 2017 року між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Відповідачем, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено шлюб, який зареєстровано Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 27 від 23.06.2017 року. Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб від 23.06.2017 року виданого Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області серія НОМЕР_1 .
Від шлюбу з відповідачкою мають спільну дитину, а саме малолітню доньку — ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 видане Дніпровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції У Дніпропетровській області від 12.10.2017 року.
Подружжя проживало разом із батьками позивача, у їх будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
05.07.2020 року, позивач стверджує, що відповідачка зібрала всі свої особисті речі та нічого не пояснивши поїхала з дому, заливши ОСОБА_1 проживати разом з дворічною донькою.
16 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позов про розірвання з відповідачкою шлюбу.
За результатом розгляду справи №175/4101/20 10.02.2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області постановив рішення, яким позовні вимоги задовольнив та розірвав шлюб укладений між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , зареєстрований Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №27.
Позивач вказує, що з моменту залишення дитини проживати разом із ним, не виникало питань, щодо місця проживання ОСОБА_3 . Вказує, що ОСОБА_2 завжди має змогу бачитися з дитиною, проводити з нею час, спілкуватися тощо.
Позивач вказує, що донька ходить на кружки, займається англійською, відвідує підготовчі зайняття перед вступом у молодшу загальноосвітню школу, що не завжди співпадає з графіком вільного часу відповідача, та відповідно ускладнює їх спілкування.
Вказані обставини та неможливість спілкування з донькою у той момент коли захоче матір, за ствердженнями позивача, з нещодавнього часу стало підставою для постійних погроз зі сторони відповідача, про те, що вона як матір може забрати ОСОБА_3 на проживання до себе і тоді вже ОСОБА_1 вимушений буде просити дитину для зустрічей та спілкування.
З огляду на дану ситуацію та відсутність однозначного рішення про згоду відповідача на проживання доньки разом із позивачем, з метою остаточного вирішення питання щодо проживання доньки, позивач вважає за необхідне звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд:
визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;
встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини – залишено без задоволення.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів, а також порушено норми матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом встановлено, що 23 червня 2017 року між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено шлюб, який зареєстровано Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 27 від 23.06.2017 року. Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб від 23.06.2017 року виданого Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області серія НОМЕР_1 .
Від шлюбу з ОСОБА_2 мають спільну дитину, а саме малолітню доньку — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 видане Дніпровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 12.10.2017 року.
Подружжя проживало разом із батьками позивача, у їх будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
05.07.2020 року, позивач стверджує, що відповідачка зібрала всі свої особисті речі та нічого не пояснивши поїхала з дому, заливши ОСОБА_1 проживати разом з дворічною донькою.
16 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позов про розірвання з відповідачкою шлюбу.
За результатом розгляду справи №175/4101/20 10.02.2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області постановив рішення, яким позовні вимоги задовольнив та розірвав шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №27.
Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем є передчасними, оскільки між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 року із змінами, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-ХІІ. передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статей 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті першому статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 т 125 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною, як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною, можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При цьому аналіз частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку про те, що спір між батьками, які проживають окремо, щодо визначення місця проживання дітей може вирішуватися органом опіки та піклування або судом лише у разі, якщо вони не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім – права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту обстеження умов проживання від 15.05.2024 року №37 комісія встановила, що ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 проживають за однією адресою, за якою і мають місце реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 05 червня 2024 року №221 затверджено висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме зазначено: “Питання щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Підгородненської віської ради (далі Комісія), яке відбулось за участю батька ОСОБА_1 та дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати дитини на комісію не з?явилась, відповідно до її заяви, вона не заперечує, щоб дитина проживала разом з батьком. На Комісії було заслухано дитину яка повідомила, що з батьком в неї дружні стосунки, дитина має бажання жити з батьком. Комісія не виявила причин, через які б батько не може займатися вихованням своєї дитини. Враховуючи викладене, захищаючи інтереси дитини, у зв?язку з виниклою необхідністю батька ОСОБА_1 самостійно виховувати та римувати свою доньку ОСОБА_3 , керуючись п.72 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .”
Крім того, матеріали справи не містять заперечень відповідачки щодо місця проживання доньки з батьком, разом з тим ОСОБА_2 обізнана про заявлений ОСОБА_1 позов, однак жодних заперечень не висловлено у даній справі.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 не заперечує щодо проживання ОСОБА_3 з батьком.
З огляду на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.
Аналогічні правові висновки викладено постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 та від 19 червня 2026 року у справі № 166/1168/25.
При цьому, встановивши обставини справи, суд першої інстанції об`єктивно зауважив, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дітей з яким донька і так фактично проживала і продовжує проживати, в той час як мати доньки не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько доньки перешкоджає матері бачитися з нею.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини.
Доводи апеляційної скарги про відсутність узгодженого рішення між батьками щодо визначення місця проживання дитини спростовуються матеріалами справи.
Разом з тим, сам по собі факт звернення до органу опіки та піклування та наявність висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітини з батьком, не свідчить про наявність конфлікту між батьками та відсутність між ними згоди щодо місця проживання дітини.
Посилання апелянта на наявність очевидної правової невизначеності щодо місця проживання дитини, що є основою юридичного спору, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки судове рішення у справі про визначення місця проживання дітини з одним із батьком може бути ухвалено коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина.
В той же час, у даній справі дитина постійно проживає з батьком, відповідачка не заперечувала щодо проживання дитини разом із батьком, а тому зазначені доводи щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини за рішенням суду, є помилковими, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди маж батьком і матір`ю (статті 160, 161 СК України).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 28 жовтня 2026 року.
Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua