Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №172/2911/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8981/26 Справа № 172/2911/25 Суддя у 1-й інстанції - Філіппов Є. Є. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про встановлення факту прийняття спадщини за законом та визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про встановлення факту прийняття спадщини за законом та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що з березня 1985 року мешкав разом зі своїм батьком, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в буд. АДРЕСА_1 , який прожив в цьому будинку до своєї смерті.

З лютого 1987 року разом нами в цьому будинку почала проживати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 де вони мешкали з нею як дружина та чоловік без укладення шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, я складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .

На день смерті батька він проживав та був зареєстрований в цьому житловому будинку. Після його смерті він прийняв спадщину шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном. Він є єдиний спадкоємець після батька, інших спадкоємців першої черги немає.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у нього та ОСОБА_3 народилася донька - ОСОБА_4 .

16.12.1988 року він та ОСОБА_3 уклали шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - " ОСОБА_5 ".

Увесь час з дня смерті батька і до початку повномаштабного вторгнення РФ територію Луганської області він проживав у вище зазначеному будинку разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 , та після народження дитини також із донькою ОСОБА_4 , весь цей час фактично володів будинком, доглядав, утримував, ремонтував його, сплачував комунальні послуги тощо. Але у нотаріуса спадщину не оформив, свідоцтво про право на спадщину не отримав.

Через війну, у квітні 2022 року, він дружина та донька, поки була змога евакуюватися з с. Золотарівка, терміново виїхали до м. Дніпро. При евакуації збиралися дуже швидко, брали лише найнеобхідніше, тому правовстановлюючі документи на житловий будинок та інші документи стосовно будинку, окрім технічного паспорту, залишилися в с. Золотарівка, яка на даний час окупована.

З метою оформлення спадщини після батька, можливості у подальшому оформити компенсацію за нерухоме майно, яке залишилося на окупованій території, 11.09.2025 року звернувся до Української державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на вище зазначений житловий будинок, але йому було відмовлено у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно та відсутність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за померлим батьком.

Після проведення реформи адміністративного поділу с. Золотарівка увійшло до територіальної громади м. Лисичанськ Сіверськодонецького району Луганської області (раніше с. Золотарівка відносилося до Попаснянського району Луганської області).

30.09.2025 року Лисичанською міською військовою адміністрацією Сіверськодонецького району Луганської області надано відповідь, відповідно до якої надати архівну довідку щодо реєстрації речових прав на спірний будинок не має можливості через те, що архіви залишилися на окупованій території.

16.10.2025 року Попаснянською міською військовою адміністрацією Сіверськодонецького району Луганської області надано відповідь, відповідно до якої надати архівну довідку щодо реєстрації речових прав на спірний будинок не має можливості через те, що архіви залишилися на окупованій території.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд:

встановити факт прийняття ним ОСОБА_1 1967 року народження, спадщини після смерті батька, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном - житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 ;

визнати за ним, ОСОБА_1 1967 року народження, і порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про встановлення факту прийняття спадщини за законом та визнання права власності на спадкове майно — відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Враховуючи викладене просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 22.09.1967 року.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 26.08.2025 року.

Спадкова справа після померлого ОСОБА_2 , заведена в Українській державній нотаріальній конторі за № 74576703, номер у нотаріуса 129/2025 від 11.09.2025 року.

Відповідно до відповіді, наданої 30.09.2025 року Лисичанською міською військовою адміністрацією Сіверськодонецького району Луганської області зазначено, що надати архівну довідку щодо реєстрації речових прав на спірний будинок не має можливості через те, що архіви залишилися на окупованій території.

16.10.2025 року Попаснянською міською військовою адміністрацією Сіверськодонецького району Луганської області надано відповідь, відповідно до якої надати архівну довідку щодо реєстрації речових прав на спірний будинок не має можливості через те, що архіви залишилися на окупованій території.

Постановою Міністерства юстиції України Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) Українська державна нотаріальна контора від 11.09.2025 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відсутність державної реєстрації права власності на житловий будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведений факт успадкування позивачем після смерті батька житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відсутні документи, які підтверджують право власності померлого на вказаний будинок.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Так, за змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.

Відповідно до роз`яснень викладених у п.п.7; 8 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК) до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Таким чином, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відтак, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

До того ж, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризаці.

Як вбачається з матеріалів справи, наявний технічний паспорт на об`єкт нерухомості, на який позивач посилається, як на підставу набуття права власності виготовлено за заявою ОСОБА_1 . Однак, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку, проте матеріали справи не містять доказів набуття спадкодавцем за життя такого права.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять документу, який підтверджував би право власності або право користування спадкодавця на земельну ділянку, на якій він розміщений.

За таких обставин вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка обґрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 28 жовтня 2026 року.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Судді