Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №183/7419/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7802/26 Справа № 183/7419/24 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №183/7419/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - Клименка Тараса Васильовича на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Сорока О.В., -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року позивач ТОВ «Бізнес Позика» звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 15 серпня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №472524-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний одноразовим ідентифікатором, у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». 15 серпня 2023 року ТОВ «Бізнес Позика» направлено відповідачеві пропозицію (оферту) укласти договір №472524-КС-001 про надання кредиту. 15 серпня 2023 року відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договір №472524-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Відповідно до п.1 договору кредиту ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальникові грошові кошти у розмірі 33000 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить процентів за кожен день користування кредитом.

Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав, та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 33000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , яка позичальником вказана при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті.

Також 30 жовтня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору №472524-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписана у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов додаткової угоди ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику додатково кредит у сумі 9000 грн. На виконання умов договору відповідач здійснив часткову оплату за Договором № 472524-КС-001 на загальну суму 44782,14 грн.

До теперішнього часу боржник свої зобов`язання за договором №472524-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконав, у зв`язку з чим, станом на 28 червня 2024 року, за договором №472524-КС-001 про надання кредиту утворилась заборгованість в розмірі 152305,11 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 37787,55 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 114517,56 грн.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №472524-КС-001 про надання кредиту у сумі 152 305,11 грн. та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором №472524-КС-001 від 15 серпня 2023 року у розмірі 60776,64 грн., яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 37787,35 грн.; суми прострочених платежів по процентах у розмірі 22989,09 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Представник ТОВ «Бізнес Позика» Клименко Т.В. подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції в частині часткової відмови у стягненні процентів за користування кредитом та вважає його в цій частині незаконним і необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясовання обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, з порушенням норм матеріального права.

Зазначає, що висновки суду першої інстанції базуються на хибному ототожненню ним процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності до вищевказаних норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитними коштами, наданими йому позивачем у відповідності до умов кредитного договору (статті 1048 та 1056-1 ЦК України) та процентів, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання, тобто у випадку, коли сума кредиту за кредитним договором не повертається позичальником у визначений ним строк (частина друга статті 625 ЦК України.)

Відсотки по кредитному договору №472524-КС-001 нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту та відповідають нормам ЦК України, умовам договору про надання кредиту та Правилам. Штрафні санкції та проценти передбачені ст.625 ЦК України не нараховувались та не включені до позовних вимог.

Судом не було належним чином досліджено усі необхідні докази та з`ясовано обставини справи, оскільки при ухваленні рішення не було враховано умови кредитування щодо строку кредитування, відсоткової ставки та комісії.

Зазначає, що проценти за користування кредитом у загальній сумі 114517,56 грн. включають в себе: нараховані за зниженою (пільговою) ставкою 1,15013537%. - у сумі 4 601,52 грн. у період з 15 серпня 2023 року (включно) та процентною по 20 листопада 2023 року нараховані за стандартною процентною ставкою 2,00000000%. - у сумі 31 704,12 грн. у період з 21 листопада 2023 року по 15 квітня 2024 року (включно).

З розрахунку заборгованості вбачається, що штрафні санкції за неналежне виконання умов договору не нараховувались та не входять складу позовних вимог, а проценти за користування кредитом після 15 квітня 2024 року не нараховувались і як видно, що вже з 16 квітня 2024 року їх розмір залишився незмінним – 114 517,56 грн. (з урахуванням платежів).

У зв`язку з чим рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором, а саме: змінити загальну стягнуту суму з 60 776,64 грн. на 152 305,11 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні.

Позивач в судове засідання апеляційного суду не з`явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 15 серпня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №472524-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого позивач (як кредитодавець) надав відповідачеві грошові кошти на засадах строковості, поворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів.

Договором визначено строк кредиту 24 тижні; стандартна процентна ставка в день 2,00000000%, фіксована; комісія за надання кредиту 4 950 грн.; загальний розмір наданого кредиту 33000 грн.; строк дії договору до 30 січня 2024 року; орієнтована загальна вартість наданого кредиту 85800 грн.; орієнтовна реальна річна процентна ставка 9168,16 %.

У п.3.2.3. Договору сторони встановили Графік платежів із застосуванням зниженої процентної ставки.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши 15 серпня 2023 року ОСОБА_1 на її банківську картку № НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 33000 грн., що підтверджується копіями довідок ТОВ «ФК «Елаєнс» від 15 липня 2024 року.

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору №472524-КС-001 про надання кредиту від 15 серпня 2023 року. Умовами Додаткової угоди передбачено, в тому числі, що кредитодавець та позичальник підтверджують, що станом на 30 жовтня 2023 року сума неповернутого позичальником кредиту отриманого відповідно до умов Договору становить 28789,22 грн. Кредитодавець та позичальник домовились, що з дати укладення Додаткової угоди: кредит збільшується на 9000 грн., та кредитодавець, на умовах викладених в договорі, збільшує суму кредиту, а Позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов`язується повернути, кредит збільшений на 9000 грн., у строки та на умовах викладених в договорі. Після збільшення суми кредиту, загальна сума отриманого (відповідно до Договору та Додаткової угоди) та неповернутого Позичальником кредиту та додаткового кредиту складатиме 37789,22 грн. Комісія за надання додаткової суми кредиту 1 350 грн. Також вказаної угодою продовжено строк дії договору до 15 квітня 2024 року.

30 жовтня 2023 року позивач, на виконання умов вищевказаної Додаткової угоди перерахував ОСОБА_1 на її банківську картку № НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 9000 грн., згідно інформаційної довідки від 15 липня 2024 року.

З відповіді АТ КБ «Приватбанк», отриманої на виконання ухвали суду від 29 січня 2025 року встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 .

Також, з наданої виписки за договором № б/н за період з 15 серпня 2023 року до 15 квітня 2024 року вбачається зарахування 15 серпня 2023 року грошових коштів у загальному розмірі 33000 грн. та 30 жовтня 2023 року грошових коштів у сумі 9000 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 07 липня 2024 року відповідач має перед позивачем заборгованість за Договором №472524-КС-001 про надання кредиту від 15 серпня 2023 року в загальному розмірі 152305,11 грн., яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 37787,55 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 114517,56 грн.

Станом на день розгляду справи сторонами не надано доказів виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, враховуючи принцип співмірності нарахованих відсотків по невиконаному зобов`язанню відповідача та інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважав за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру 50% від суми позики, а саме до 57258,78 грн. та з урахуванням часткової сплати відповідачем процентів протягом дії договору у розмірі 34269,69 грн., стягнув проценти у розмірі 22989,09 грн.

Колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, проте вважає за необхідне зазначити інші мотиви такого рішення, з огляду на наступне.

У даній справі позивач в апеляційному порядку фактично заперечує висновки суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення всієї заборгованості за відсотками, тому з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, які були задоволені, такі висновки суду не є предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи та отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо строку кредитування та відповідно порядку нарахування відсотків, не приймаються апеляційним судом, з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 2.3. договору, строк, на який надається кредит: 24 тижні, за додатковою угодою було продовжено до 15 квітня 2024 року.

Відповідно до п.п.2.4. договору стандартна процента ставка за кредитом: в день 2,0000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15013537, фіксована.

Відповідно до 2.5. договору комісія за надання кредиту: 4950,00 грн..

Відповідно до п.2.6 -п.2.9 загальний розмір наданого кредиту: 33 000,00 грн.; строк дії договору: до 30 січня 2024 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 85800,00 грн.; орієнтовна реальна річна процентна ставка: 9 168,16 процентів.

30 жовтня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору №472524-КС-001 про надання кредиту від 15 серпня 2023 року. Умовами Додаткової угоди передбачено, в тому числі, що кредитодавець та позичальник підтверджують, що станом на 30 жовтня 2023 року сума неповернутого позичальником кредиту отриманого відповідно до умов Договору становить 28789,22 грн. Кредитодавець та позичальник домовились, що з дати укладення Додаткової угоди: кредит збільшується на 9000 грн., та кредитодавець, на умовах викладених в договорі, збільшує суму кредиту, а Позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов`язується повернути, кредит збільшений на 9000 грн., у строки та на умовах викладених в договорі. Після збільшення суми кредиту, загальна сума отриманого (відповідно до Договору та Додаткової угоди) та неповернутого Позичальником кредиту та додаткового кредиту складатиме 37789,22 грн.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі №753/8945/19 (провадження №61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі №146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі №761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026 року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача, може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору, суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором та додатковою угодою, то проценти за користування кредитом слід нараховувати за зниженою (пільговою) ставкою 1,15013537%. у період з 15 серпня 2023 року (включно) по 20 листопада 2023 року, та нараховувати за стандартною процентною ставкою 2,00000000%. у період з 21 листопада 2023 року по 15 квітня 2024 року (включно).

З розрахунку заборгованості вбачається, що штрафні санкції за неналежне виконання умов договору не нараховувались та не входять складу позовних вимог, а проценти за користування кредитом після 15 квітня 2024 року не нараховувались, оскільки з 16 квітня 2024 року їх розмір залишився незмінним – 114 517,56 грн. (з урахуванням платежів).

Колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Водночас, Верховний Суд у своїх численних рішеннях зауважував, що принцип заборони повороту до гіршого, відомий з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом – tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Тож, враховуючи вищевикладений принцип, незважаючи на висновок апеляційного суду щодо доведеного розміру відсотків за кредитом, відсутні законні підстави для зменшення стягнутого судом першої інстанції розміру заборгованості за відсотками.

За ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.4 даної норми процесуального закону, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом, але вказав не правильні мотиви такої відмови, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок суду апеляційної інстанції, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - Клименка Тараса Васильовича - задовольнити частково.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2026 року у справі №183/7419/24 - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 28.10.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв