Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №320/9741/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 320/9741/26

Провадження № 2-а/761/436/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року суддя Шевченківський районний суд м. Києва Пономаренко Н.В.розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, у якій позивач просить суд: скасувати постанову № R381887 від 28.02.2026 року та закрити провадження у справі у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28.02.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № R381887 про притягнення мене до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17000 грн.

У позовній заяві зазначено, що інкриміноване позивачу правопорушення пов`язане з неявкою за повісткою, яка мала місце більш ніж за три місяці до дати винесення постанови від 28.02.2026 року. Таким чином, на момент ухвалення постанови строк притягнення до адміністративної відповідальності, передбачений ст. 38 КУпАП, сплив. Неявка за повісткою є разовим адміністративним правопорушенням, оскільки обов`язок з`явитися виникає на визначену дату та припиняється після її спливу, а тому таке правопорушення не може вважатися триваючим. Накладення адміністративного стягнення після закінчення встановленого законом строку є незаконним та не може бути виправдане поданням заяви про розгляд справи за відсутності особи. Крім того, у постанові не зазначено конкретної дати вчинення правопорушення, що унеможливлює перевірку дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Також, позивачем вказано, що постанова не містить належного викладення обставин правопорушення, зокрема не зазначено дату та докази вручення повістки.

Окрім того, у позовній заяві вказано, що подання заяви про розгляд справи за моєї відсутності не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку дотримуватись вимог ст. 38 КУпАП та інших норм закону

У зв`язку із викладеним, позивач просив суд, позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 адміністративну справу №320/9741/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 28.02.2026 №R381887 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 202 6 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 261 КАС України.

У відповідності до ч.8 ст. 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримав копію позовної заяви та ухвалу суду від 21.05.2026.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, 16.10.2026 представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до суду відзив, у якому вказує про безпідставність позовних вимог та зазначає, що постанову R381887 про притягнення позивача до відповідальність була сформована автоматично на підставі поданої позивачем заяви від 25.02.2026 і згідно Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивача подав заяву про відсутність спору щодо вчинення адміністративного правопорушення та про згоду на притягнення його до відповідальності. На підставі поданої заяви позивача про відсутність спору щодо вчинення адміністративного правопорушення та про згоду на притягнення його до відповідальності відповідачем була прийнята постанова R381887 від 28.02.2026 та за допомогою електронного застосунку Резерв + була вручена позивачу.

У відзиві зазначено, що з урахуванням надходження Заяви від Позивача про відсутність спору щодо вчинення адміністративного правонорушення та про згоду на притягнення до адміністративної відповідальності, Постанова R381887 від 28.02.2026 приймалась у спрощений спосіб на підставі ст. 249 КУпАН, зокрема. не ставилась під сумнів згода Позивача з отриманням ним повістки та неприбуття Позивача у встановлений в повістці дату та час до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів та не заперечувалось сторонами, що 25.02.2026 позивач через електронним кабінетом призовника, військовозобов`язаного та резервіста «Резерв +» подав заяву про визнання ним порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: позивач не оспорював допущене ним порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Про що також вказано в оскаржуваній постанові № R 381887 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 28.02.2026.

Судом встановлено, що 28.02.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № R 381887 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З тексту постанови вбачається, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП. Постановлено, накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000,00 грн.

Згідно долучено до відзиву повістки №5204548 ОСОБА_1 належно з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних 31.10.2025 о 09 год. 00 хв.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який охоплюється дією особливого періоду в розумінні абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці. Частиною 3 цієї статті визначено, що у разі неприбуття за викликом громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим прибуттям у строк, що не перевищує семи календарних днів.

Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 210 та 210-1 КУпАП, а від їх імені розглядати справи та накладати адміністративні стягнення мають право керівники цих центрів.

Винесення оскаржуваної постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідає ст. 235 КУпАП, а тому постанову прийнято належним суб`єктом у межах наданих повноважень.

Згідно з п. 30 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560), повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а вимоги до опису вкладення такого поштового відправлення визначені п. 30-3 Порядку № 560.

Відповідно до пп. 2 п. 41 Порядку № 560, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку належним підтвердженням оповіщення є, зокрема, день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою її зареєстрованого місця проживання, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Судом встановлено, що повістку сформовано за допомогою Єдиного державного реєстру, надіслано рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця проживання позивача та повернуто з відповідною відміткою поштового оператора. Доказів повідомлення відповідачу іншої адреси фактичного місця проживання позивач не надав. За таких обставин відповідачем дотримано визначеної Порядком № 560 процедури оповіщення.

Відповідно до ст. 279-9 КУпАП, у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста. ІНФОРМАЦІЯ_4 , протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У постанові про накладення адміністративного стягнення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, визначають розмір штрафу на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частиною статті) цього Кодексу за вчинення такого правопорушення.

Згідно з ч. 7 ст. 258 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених ст. 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Поряд із цим ч. 6 цієї ж статті передбачає, що протокол не складається й за наявності підтвердних документів про отримання особою виклику.

Частиною 8 ст. 258 КУпАП визначено, що у випадках, передбачених частинами шостою і сьомою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм вбачається, що закон установлює дві самостійні, альтернативні підстави для винесення постанови без складання протоколу: 1) отримання підтвердних документів про отримання особою виклику; 2) отримання заяви особи, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до відповідальності за її відсутності. На це вказує і вжитий у ч. 8 ст. 258 КУпАП розділовий сполучник «або», який поєднує ці підстави як рівнозначні та взаємонезалежні. Наявність будь-якої з них є достатньою для розгляду справи без участі особи та без складання протоколу.

Як встановлено судом, у цій справі наявна передбачена законом підстава, а саме 25.02.2026 позивач через електронний кабінет подав заяву, в якій не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення його до відповідальності за його відсутності.

Отже, відповідач діяв у межах визначеної законом процедури: за наявності кожної з альтернативних підстав, передбачених ч. 6 і 7 ст. 258 КУпАП, протокол правомірно не складався, а справу розглянуто за відсутності позивача. При цьому навіть за умови наявності сумнівів щодо однієї з підстав друга підстава є самостійно достатньою для висновку про правомірність обраної відповідачем процедури.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, позивачем в обґрунтування позову, що на момент ухвалення постанови сплив строк притягнення до адміністративної відповідальності передбачений ст. 38 КУпАП. Разом з тим, позивачем в підтвердження вказаних обставин не надано жодного доказу та не викладеного жодних обґрунтувань у тексті позовної заяви та взагалі не вказану дату з якої на переконання позивача розпочався облік вказаного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, що 25.02.2026 позивач через електронний кабінет у застосунку «Резерв+» подав заяву, в якій не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Тим самим позивач особисто підтвердив факт вчинення ним правопорушення, що полягає у неприбутті за викликом. За таких умов подальше заперечення позивачем самого факту порушення та належності його оповіщення є суперечливим стосовно його попередньої поведінки.

Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, вказане не можна розуміти таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування своїх вимог, тому обов`язок доказування розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Вищевикладене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 536/583/17 та від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17.

За змістом приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а непідтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 536/1703/17; 18.07.2019 у справі №216/5226/16-а, 14.08.2019 у справі № 199/8466/16.

Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція ) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Таким чином судом визнається обов`язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів.

Разом з тим. що відповідно до частини дев`ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210,210-1 КУпАП, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Стаття 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення визначає день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.

Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу, яке полягає, зокрема, у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не носить характеру триваючого, а є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.

Як було вказано вище, приписом Закону №3543-ХІІ встановлено обов`язок громадян з`явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

За обставинами цієї справи позивач 31.10.2025 не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тобто днем вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є день до 31.10.2025 року, коли позивачем не були вчинені дії.

Суд також бере до уваги, що про неявку позивача за викликом по повістці ТЦК, відповідачу стало відомо не пізніше 13.11.2025, про що свідчить звернення в цей день до Національної поліції у зв`язку з неприбуттям ОСОБА_1 за повісткою, номер звернення Е3902136.

При цьому, спірну постанову відносно позивача винесено лише 28.02.2026, тобто перевищенням тримісячного строку накладення адміністративного стягнення з моменту виявлення адміністративного правопорушення.

Таким чином, оскаржувана постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст. 210-1 КУпАП прийнята 28.02.2026, тобто поза межами тримісячного строку, передбаченого ч.9 ст. 38 КУпАП.

За положеннями п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені статтею 38 КУпАП.

За таких умов, суд вважає, що адміністративне стягнення було накладене відповідачем поза межами строку, встановленого ст. 38 КУпАП, у зв`язку з чим провадження в адміністративній справі підлягало закриттю на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КУпАП за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Отже, суд дійшов висновку, що наявні підстави для скасування постанови № R381887 від 28.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Такої позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 543/775/17 від 18.03.2020 року.

З огляду на викладене, враховуючи задоволення позовних вимог, щодо вимоги про щодо скасування оскаржуваної постави, то суд приходить до висновку, що потрібно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 665,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 9, 19, 25, 72, 77, 78, 90, 121, 139, 241-246, 250, 251, 286, 293, 295 КАС України; ст. 19 Конституції України; ст. ст. 7, 9, 14-1, 22, 33-35, 38, 210, 245, 251, 254, 280, 284 КУпАП, суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.

Постанову від 28 лютого 2026 року № R381887, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, - скасувати.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення згідно постанови від від 28 лютого 2026 року № R381887.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

З урахуванням ч.4 ст.286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: