Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №727/4477/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/4477/26

Провадження № 2/727/1903/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Танасійчук Н.М.,

при секретарі судового засідання Маковійчук В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, в якому просить стягнути на її користь моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, у розмірі 3 000 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України вона мала стабільне та налагоджене життя, постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира загальною площею 63 кв.м, житловою площею 44,2 кв.м, належала позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.07.2021, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 264198969.

Крім того, на праві приватної власності позивачу також належала квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 51 кв.м, житловою площею 28,2 кв.м, успадкована позивачем за законом після смерті її батька – ОСОБА_2 , що підтверджується дублікатом свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.11.1998 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 450163268. У зазначеній квартирі на час початку повномасштабного вторгнення проживали донька позивача та її чоловік – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25 лютого 2022 року, у зв`язку з відсутністю електропостачання у Кальміуському районі м. Маріуполя, спричиненою обстрілами, позивач була змушена перемістися до квартири, в якій проживали її донька та зять. Вже у перші дні перебування стало очевидним стрімке руйнування звичного укладу життя: припинили роботу аптеки, магазини, банківські установи, зник зв`язок. Родина залишилася без електроенергії, води, опалення та достатньої кількості їжі; приготування їжі здійснювалося спочатку у квартирі, а згодом – на саморобних печах біля будинку просто неба, під постійною загрозою обстрілів.

Коли перебування у квартирі стало небезпечним, позивач з родиною була змушена спуститися до бомбосховища – темного, холодного приміщення без освітлення та зв`язку. Будинок постійно здригався від вибухів та авіаударів, конструкції руйнувалися, скло сипалося під ноги. У квартирі, куди позивач час від часу піднімалася, залишалися її чотири собаки, яких вона не мала змоги перемістити до переповненого укриття.

ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок авіаційного удару загинув зять позивача – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який у той момент допомагав іншим людям дістатися укриття. Авіаційний удар припав на цокольний поверх будинку, внаслідок чого було пошкоджено бомбосховище: утворилася тріщина від стелі до стіни, зруйнувалися сходи, приміщення стало небезпечним для подальшого перебування.

22 березня 2022 року будинок, у якому переховувалася позивач з родиною, почав горіти, а бомбосховище наповнилося димом, що змусило позивача залишити укриття та пішки покинути місто, маючи при собі лише найнеобхідніше та чотирьох собак. Рухаючись серед руйнувань та палаючих будинків під звуки вибухів, позивач особисто бачила тіла загиблих мирних жителів – дорослих, дітей, цілі сім`ї, які залишалися просто на вулицях.

Позивач з родиною подолала пішки близько 30 кілометрів до селища Микільське (Нікольське), після чого, здійснивши декілька невдалих спроб виїзду, дісталася до м. Запоріжжя, а згодом – до м. Львова та виїхала за кордон, до Республіки Польща, де прожила понад три роки в умовах постійної нестабільності. Через необхідність утримувати чотирьох собак позивач не мала можливості отримати належне житло та була змушена проживати у тимчасових приміщеннях, технічних кімнатах та інших не пристосованих для проживання просторах, що було принизливим та виснажливим як фізично, так і морально.

У вересні 2025 року, перебуваючи у стані повного морального виснаження, позивач повернулася в Україну та набула статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.09.2025 № 7726-5003831832. Через наявність собак та упередженість орендодавців позивач протягом перших шести місяців після повернення була змушена тричі змінити місце проживання; офіційних договорів оренди укладено не було. Станом на час розгляду справи витрати на оренду житла разом з комунальними платежами становлять близько 75 % доходу позивача, що позбавляє її фінансової стабільності.

Позивач зазначила, що внаслідок пережитого стан її здоров`я суттєво погіршився: мають місце загострення хронічних захворювань (цукровий діабет, гіпертонічна хвороба), стійкі порушення сну, постійне відчуття тривоги, панічні реакції на гучні звуки та емоційна нестабільність. Позивач втратила не лише житло і звичний спосіб життя, а й відчуття опори та впевненості у майбутньому, а смерть зятя є для неї непоправною втратою.

Щодо належного позивачу нерухомого майна позивач зазначила, що в результаті численних артилерійських, ракетних та авіаційних обстрілів із застосуванням важкого озброєння, у тому числі реактивних систем залпового вогню, житловий будинок АДРЕСА_3 було суттєво пошкоджено: вибито вікна та двері, пошкоджено дах, несучі та огороджувальні конструкції. Надалі, внаслідок влучань артилерійських снарядів у будівлю та прилеглу територію, виникла пожежа, яка за повної відсутності можливості реагування рятувальних та пожежних служб в умовах активних бойових дій призвела до повного знищення будинку вогнем; станом на час розгляду справи від зазначеного об`єкта не залишилося жодних конструктивних елементів.

Будинок АДРЕСА_4 , в якому безпосередньо проживала позивач, також зазнав пошкоджень внаслідок артилерійських обстрілів. Доступу до нього позивач не має, а його подальша доля їй невідома. У зв`язку з тим, що позивач не повернулася на тимчасово окуповану територію, окупаційна адміністрація визнала зазначене майно безхазяйним та незаконно ним заволоділа, що є грубим порушенням майнових прав позивача.

На підтвердження викладеного позивач надала суду: довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.09.2025 № 7726-5003831832; свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.07.2021; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 264198969; дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.11.1998; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 450163268; витяг з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України; а також фотоматеріали, що фіксують руйнування належного позивачу майна.

Пережиті події – втрата обох об`єктів нерухомого майна, вимушене переміщення в умовах смертельної небезпеки, загибель близької людини, приниження людської гідності під час виходу із зони бойових дій та тривала житлова і фінансова незахищеність після повернення в Україну – спричинили позивачу глибокі та тривалі моральні страждання, зруйнували її звичний спосіб життя та призвели до суттєвого погіршення психічного, фізичного і морального стану, у зв`язку з чим позивач просить стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 грн.

У судове засідання позивач не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, відзив на позов не подав, доказів поважності причин неявки суду не надав, про розгляд справи за його відсутності не просив.

За інформацією Міністерства закордонних справ України, 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Росії та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами влади Російської Федерації, у тому числі за посередництва третіх держав, не здійснюється.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року, з урахуванням норм звичаєвого міжнародного права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах і у галузі міжнародного приватного права.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації суд позбавлений можливості здійснити повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, за виключенням повідомлення через офіційний вебсайт судової влади України.

У постанові від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у категорії спорів про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом від розгляду судами України таких справ. Зазначено, що оскільки Російська Федерація з 2014 року здійснює збройну агресію проти України, заперечуючи суверенітет України, жодних обов`язків поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає, а тому й направляти до посольства такої держави запит про згоду на участь у справі та зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення документів не потрібно.

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у випадку повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалив рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою учасників справи в судове засідання, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, розгляд справи проведено судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні з 24.02.2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи судом військовий стан в Україні не скасовано.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідно до зазначеного Переліку вся територія Маріупольського району, де розташовувалося належне позивачу майно та де вона фактично проживала до початку повномасштабного вторгнення, тимчасово окупована з 05 березня 2022 року.

Судом встановлено, що всі обставини, на які посилається позивач як на підставу для стягнення на її користь моральної шкоди, знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні наданими нею письмовими доказами.

Суд вважає встановленим, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України позивач як громадянка України була позбавлена звичного ритму життя, втратила належне їй нерухоме майно та близьку людину – зятя, зазнала вимушеного переміщення в умовах смертельної небезпеки, а факт збройної агресії проти України завдав їй душевного болю; пережиті страждання мали істотний вплив на її психічний, фізичний та моральний стан.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

У статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування завданих їй збитків.

Частиною другою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

02 березня 2022 року збройну агресію Російської Федерації проти України визнала Генеральна Асамблея ООН у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України». Вона вимагає від Російської Федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (Постанова Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію № 2433 «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України», визнавши, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом, який спричинив наймасштабніше внутрішнє і зовнішнє переміщення населення в Європі з часів Другої світової війни.

У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 Верховний Суд дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Росії проти України, є можливим засобом захисту права.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначено, що, визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення обов`язку поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України; національне законодавство України виходить з того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Таким чином, Російська Федерація, здійснивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, чисельні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі – громадянину України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 року зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. У рішенні у справі «Шмалько проти України» (2004) Суд вказав, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушень.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Також у пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, якої він зазнав, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода є наявною та констатується судом.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму про гарантії безпеки Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії та Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи і права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також завдання шкоди її майну. Відтак, Російська Федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 49 постанови від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Суд вважає, що в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України було порушено усталений спосіб життя позивача, що призвело до значного погіршення її морального та фізичного стану, а саме: позивач втратила належне їй на праві власності нерухоме майно у м. Маріуполі, зазнала вимушеного переміщення в умовах смертельної небезпеки та приниження людської гідності, втратила близьку людину – зятя, а також протягом тривалого часу після повернення в Україну перебувала у стані житлової та фінансової незахищеності.

Є підстави вважати, що позивачу спричинена моральна шкода, оскільки внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації проти України їй спричинені душевні страждання, що не дають їй можливості проживати повноцінним життям і життям, яким вона проживала до збройної агресії Російської Федерації проти України.

Враховуючи характер моральних переживань, пов`язаних з військовою агресією Російської Федерації проти України, а саме втратою позивачем свого житла та близької людини, вимушеним переміщенням в умовах смертельної небезпеки, приниженням людської гідності, порушенням відчуття безпеки та негативними наслідками для фізичного і психічного здоров`я позивача, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку про задоволення позову та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі, в якому просить позивач.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку з припиненням його роботи на території України. Враховуючи наведене, а також те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації, чим порушено суверенітет України, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним та неможливим. Відтак, Російська Федерація є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Позивач звільнена від сплати судового збору за подання даної позовної заяви на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а позовні вимоги задоволено у повному обсязі, судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру, обчислений від ціни позову 3 000 000,00 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 45 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 76-81, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії, – задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації (103274, вул. Червонопресненська набережна, буд. 2, м. Москва, Російська Федерація) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), 3 000 000 (три мільйони) грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації на користь держави Україна судовий збір з розгляду справи у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 273 ЦПК України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі складення повного рішення відповідно до статті 259 цього Кодексу – з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Танасійчук Н.М.