Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №646/9285/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/9285/26

№ провадження 2/646/5426/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова

у складі: головуючого – судді Барабанової В.В.

при секретарі судового засідання Ільченко В.В.,

за участю представника позивача – адвоката Мух К.Б.,

прокурора – Мельник І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

24 липня 2026 року до Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, в якому позивачка просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав відносно дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Київським відділом РАЦС м. Харкова, актовий запис №40. Від шлюбу народилася донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В подальшому шлюб між сторонами було розірвано та стягнуто з відповідача аліменти на утримання спільної дитини.

ОСОБА_2 до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України періодично аліменти сплачував, проте після 24 лютого 2022 року жодних грошових коштів у якості аліментів не сплачував.

З початком повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України, місто Харків, де постійно проживала позивач разом із неповнолітньою донькою, опинилося в зоні активних бойових дій та піддавалося постійним, нещадним артилерійським і ракетним обстрілам. Керуючись виключно інтересами дитини, усвідомлюючи пряму загрозу її життю та здоров`ю, а також виконуючи свій батьківський обов`язок щодо забезпечення безпечного виховання та розвитку дитини, у березні 2022 року позивач була змушена прийняти рішення про тимчасовий виїзд разом із донькою за межі України. Евакуація до безпечного місця за кордоном була єдиним можливим та безальтернативним способом уберегти психоемоційний стан дитини та гарантувати її фундаментальне право на життя і безпеку.

Наразі позивач разом із донькою тимчасово перебувають за кордоном, де для дитини створено належні та безпечні умови для життя, здобуття освіти та всебічного розвитку, що повністю відповідає найкращим інтересам дитини.

Наголошує, що відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання, утримання та розвитку неповнолітньої доньки.

Така байдужа поведінка відповідача не є наслідком запровадження воєнного стану чи вимушеного виїзду дитини за кордон. Ще задовго до початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, Відповідач припинив брати будь-яку участь у житті доньки: не цікавився її станом здоров`я, фізичним та духовним розвитком, не спілкувався з нею, не надавав матеріальної допомоги на її утримання та не виявляв жодної батьківської турботи.

Так, відповідно до характеристики дільничого лікаря КНП «Міська дитяча лікарня №23» Харківської міської ради, де спостерігається неповнолітня ОСОБА_3 , біологічний батько дитини за весь час перебування пацієнтки на обліку до закладу охорони здоров`я жодного разу не звертався. Він жодним чином не цікавився профілактичними оглядами доньки, станом її здоров`я, фізичним розвитком чи наявністю необхідних щеплень. Будь-якого контакту з лікарем дитини з питань її оздоровлення чи медичного супроводу не підтримував і не підтримує.

Відповідно до характеристики комунального закладу «Харківський ліцей №55 Харківської міської ради», батько ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , навчанням дитини у закладі освіти не цікавився, зв`язку з класним керівником 9-А класу ОСОБА_5 не підтримував.

Після вимушеного виїзду позивача разом із донькою за межі України з метою захисту дитини від небезпеки та обстрілів у місті Харкові, ставлення відповідача до своїх обов`язків не змінилося. Протягом усього часу перебування дитини за кордоном Відповідач жодного разу не спробував зв`язатися з донькою (ні за допомогою телефонного зв`язку, ні через інші засоби телекомунікації), не цікавився умовами її проживання, безпекою, навчанням чи психоемоційним станом у нових обставинах, а також не надав жодної фінансової підтримки.

Таким чином, відповідач систематично та свідомо ігнорує свої батьківські обов`язки як до 24 лютого 2022 року, так і після цієї дати.

Рух справи.

Ухвалою судді Основ`янського районного суду міста Харкова від 29.07.2026 позовну заяву залишено без руху.

31.07.2026 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді Основ`янського районного суду міста Харкова від 03.08.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 06.10.2026 залучено до участі у справі прокурора Куп`янської окружної прокуратури Харківської області.

Закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду по суті.

Позиція відповідача.

11.08.2026 від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява в якій він просив прийняти визнання ОСОБА_2 , позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відносно доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалити рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Також просив розглянути справу за відсутності відповідача, оскільки він не заперечую проти задоволення позову.

Позиція третьої особи: Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.

08.09.2026 від представника 3-ї особи: Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради – Сахно Є.В. надійшли пояснення третьої особи щодо позову, в яких представник зазначив про таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів органом опіки та піклування, представленим належною юридичною особою, до суду надається висновок, який складається на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язані із захистом прав дитини» № 866 від 24.09.2008, служба у справах дітей за місцем проживання дитини складає висновок про відповідність інтересам дитини.

Оскільки мати дитини, ОСОБА_1 , разом із дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є мешканцями міста Харкова Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради не є належною юридичною особою та не має можливості розглянути питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати суду ґрунтовний висновок щодо розв`язання спору між батьками.

Також представник просив, розгляд справи провести за відсутності представника Департамент служб у справа дітей.

Представник позивача – адвокат Мух К.Б.. у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягала.

Відповідач та представник третьої особи в судове засідання не з`явилися, просили про розгляд справи без їх участі.

Прокурор Мельник І.П. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Також просила попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання неповнолітньої доньки.

Суд, заслухавши учасників справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 20 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Київським відділом РАЦС м. Харкова, актовий запис №40.

Від шлюбу народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2012 року у справі №2018/13006/2012 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 серпня 2010 року Київським відділом РАЦС м. Харкова, актовий запис №40 - розірвано. Спільна донька залишилася проживати разом з матір`ю - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2012 року у справі №2018/13437/2012 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 задоволено . Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , аліменти у розмірі 1/6 частин усіх видів доходу щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 серпня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі вищезазначеного судового рішення, Куп`янський відділ державної виконавчої служби у Куп`янському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрив виконавче провадження № 44226020 від 30.07.2014.

Відповідно до Довідки від 16 липня 2026 року №10-930/23689 при перевірці встановлено, у Куп`янському відділі державної виконавчої служби у Куп`янському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на виконанні перебувало виконавче № 44226020, відкрите 30.07.2014 на підставі виконавчого листа № 2018/13437/2012, виданого 29.11.2012 Київським районним судом м. Харкова про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .

Також суд констатує, що в матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування про доцільність (недоцільність) позбавлення відповідача батьківських прав.

Застосовані норми права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до частин першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Як передбачено статтею 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тобто, перелік підстав для позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач посилається на свідоме ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, передбачено, що держави учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Тобто, позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько в розглядуваному випадку ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У цій справі позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Мотиви суду.

Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Отже, вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Положенням статті 9 Конституції України передбачено, що Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідачів законом» суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).

Зокрема, відповідно до статті 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).

Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідачів має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини Гліба і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідачів, «необхідним в демократичному суспільстві», судова колегія беручи до уваги справу в цілому, буде перевіряти встановлені судом першої інстанції обставини та наведені у рішенні суду підстави, для мотивування висновків на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України).

Так, відповідачу, як батькові дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

Дане поняття є «оціночним» і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.

Суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується, що відповідач має негативні характеристики за місцем проживання та за місцем роботи, що він схильний до насильства в сім`ї, у зв`язку із чим притягувався до адміністративної відповідальності за такі дії та перебуває на обліку в органах внутрішніх справ як сімейний насильник.

Матеріали справи також не містять відомостей, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності у зв`язку із вживанням алкоголю або наркотичних речовин.

Обґрунтування необхідності позбавлення відповідача батьківських прав позивачем зведені до того, що відповідач не приймає участь у вихованні дитини, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не цікавиться життям дитини.

При цьому суд критично оцінює заяви відповідача про відмову від батьківських прав і про визнання позову.

Так, у частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, у розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, суд дійшов висновку, що заява відповідача про відмову від батьківських прав і про визнання позову не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

У п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Проте згідно із абз. 2 п. 18 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), то позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Суд нагадує, що держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 згаданого вище рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Однак, реалізація таких обов`язків держави також вимагає від відповідача активних дій, які б свідчили про його бажання скористатись такою допомогою держави.

Висновок органу опіки про доцільність позбавлення відповідача батьківських справ відсутній.

Матеріали справи не містять достатніх доказів стверджувати про повне розірвання зв`язку між мамою та дитиною.

Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування, згідно якого визнано за доцільне позбавити особу батьківських прав, сам по собі не є достатньою та безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Разом з тим, у даній справі він взагалі відсутній.

Суд вкотре нагадує, що правовою підставою для позбавлення батьківських прав батька (матері) є не їх згода на позбавлення батьківських прав, а доведення навмисного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав в цьому випадку є передчасним.

Так, під час розгляду аналогічних справ Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2019 року у справі №522/811/16 (провадження №61-32253св18), від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17 (провадження №61-12023св18), від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20) зробив наступний правовий висновок: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Отже зробити висновок про неможливість зміни поведінки батька дитини в даному випадку не має підстав, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись п.2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 95, 223, 280-281, 284 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав– відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення з його боку батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та про їх можливі наслідки у разі їх неналежного виконання – позбавлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

представник позивача.: адвокат Мух Катерина Борисівна, адреса: м. Харків, вул.. 23 Серпня, буд. 20А;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ;

третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження за адресою: м. Харків, вул. Чернишевського, буд. 55;

представник прокуратури залучений на підставі ч. 6 ст. 56 ЦПК України: прокурор Куп`янської окружної прокуратури Харківської області Мельник Ілона Петрівна.

Головуючий: В.В. Барабанова