Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №645/5675/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/5675/26

Провадження № 2/645/3662/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Федорової О.В.,

за участю секретаря судового засідання Жорняк А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Клімук Анастасія Олександрівни звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 537 772,80 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 19 травня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики у формі розписки, за яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти, що на день передачі відповідало 12 000,00 доларів США (дванадцять тисяч доларів США), і зобов`язався повернути їх у строк до 10 червня 2026 року. Позивач неодноразово в усній формі вимагав повернення боргу, але відповідач не виконував взяті на себе зобов`язання. До теперішнього часу відповідач борг не повернув, чим взяті на себе зобов`язання не виконав. Відповідач систематично ухилявся від повернення боргу, що в подальшому спричинило порушення прав позивача та виникнення у останнього збитків. Однак, станом на день подачі позову до суду зобов`язання не виконано, а тому позивач просить стягнути на свою користь борг у розмірі 537 812,40 грн., що еквівалентно 12 000,00 доларам США.

Ухвалою від 24.06.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судового засідання.

16 липня 2026 року через канцелярію суду представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу розписки.

Позивач та його уповноважений представник в підготовче судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

02.09.2026 року від уповноваженого представника позивача - адвоката Клімук А.О. надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без участі сторони позивача, в якій вона не заперечувала проти призначення справи до судового розгляду.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений завчасно відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Про причини своєї неявки відповідач суд не повідомив, відзив на позовну заяву, відповідно до приписів ст. 178 ЦПК України, не подав, жодних клопотань на адресу суду не направляв.

У відповідності до ст. ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.

Ухвалою 07 вересня 2026 року закрите підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

26 жовтня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за відсутністю позивача та його представника, позовні вимоги позивач підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи.

В судове засідання відповідач повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за місцем його реєстрації, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву та заву про розгляд справи за його відсутністю не надав, судові виклики повернулися до суду з відміткою поштового відділення - «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у них даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, але в судове засідання повторно не з`явився та позивач проти такого вирішення справи не заперечував.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справу суди першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як вбачається з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що «відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».

Судом було встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 травня 2025 року був укладений договір позики у вигляді розписки, відповідно до якої ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 кошти у розмірі 12 000,00 $ (дванадцять тисяч доларів), а ОСОБА_2 в свою чергу, зобов`язався повернути вказані кошти у строк до 10 червня 2026 року.

Оригінал розписки від 19 травня 2025 року долучений до матеріалів справи.

Матеріали справи не містять доказів належного і повного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики, відповідач протилежного суду не довів.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), з урахуванням положень ст. 545 ЦК України, свідчить про те, що боргові зобов`язання, на момент розгляду справи судом, виконано не в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи зміст боргової розписки, суд прийшов висновку, що розписка власноручно складена відповідачем, містить відомості про сторони, суму отриманих у позику коштів, строк їх повернення та особистий підпис позичальника, а тому є належним і допустимим доказом укладення договору позики та передачі відповідачу грошових коштів.

Згідно з розпискою від 19.05.2026 сума основного боргу складає 12 000 доларів США, що еквівалентно 537 812,40 грн (п`ятсот тридцять сім тисяч вісімсот дванадцять гривень 40 копійок) за курсом, встановленим Національним Банком України станом на 17 червня 2026 року (день подання позовної заяви).

В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року ( справа № 464/3790/16-ц) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

З огляду на викладене та встановлений судом розмір неповернутої позики, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у гривнях у сумі 537 772,80 грн, еквівалентній 12 000 доларів США, визначеній за офіційним курсом Національного банку України на день подання позовної заяви.

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено виникнення між сторонами правовідносин щодо боргових зобов`язань, а саме укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики від 19 травня 2025 року, отримання останнім грошових коштів у борг та обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу, у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача суми грошового зобов`язання за договором позики, які були оформлені розпискою в сумі 537 772,80 грн., що еквівалентно 12 000 доларів США станом на 17.06.2026.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Позивачем при поданні позову понесено судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 5 378,12 грн. а також сплачено витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник позивача надав суду копію договору про надання юридичних послуг № 23/06-К від 23 червня 2026 року, копію рахунку на оплату № 1 від 23 червня 2026 року, копію платіжної інструкції від 25 червня 2026 року, яка підтверджує фактичну сплату ОСОБА_1 передплати у розмірі 23 750,00 грн, копію Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 28 жовтня 2026 року.

Згідно акту прийманні-передачі наданих послуг до договору про надання юридичних послуг № 23/06-К від 23 червня 2026 року, датованого 28 жовтня 2026 року, надані послуги: правовий аналіз наданих замовником документів, вивчення матеріалів та формування правової позиції у справі; розрахунок суми основного боргу; складання та оформлення позовної заяви; формування пакету документів; направлення позову до суду; представництво інтересів у судових засіданнях першої інстанції; підготовка та процесуальне оформлення всіх необхідних інших процесуальних документів в справі (клопотання про долучення документів до матеріалів справи). Загальна вартість наданих послуг за актом становить 47 500,00 грн.

Водночас суд враховує, що, хоча загальна вартість наданої позивачу професійної правничої допомоги згідно з поданими документами становить 47 500,00 грн, позивач просить стягнути з відповідача лише частину зазначених витрат у розмірі 20 000,00 грн, підтримуючи заявлений при зверненні до суду розмір їх відшкодування. Решту витрат на професійну правничу допомогу позивач залишає за власний рахунок та до відшкодування за рахунок відповідача не заявляє.

За таких обставин, з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд вирішує питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в межах заявленої позивачем суми - 20 000,00 грн.

Оцінивши надані докази на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг, урахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, ціну позову та значення справи для позивача, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати в розмірі 20 000,00 грн відповідають критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності, а тому підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 378,12 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89,141, 247, 259, 263, 264-265, 279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 травня 2025 року у сумі 537 812,40 грн (п?ятсот тридцять сім тисяч вісімсот дванадцять гривень сорок копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 5 378,12 грн (п`ять тисяч триста сімдесят вісім гривень 12 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнявідома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст заочного рішення складено 30.10.2026 року.

Суддя О.В. Федорова