Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №638/14869/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/14869/26

Провадження № 2/638/9651/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Мяснянкіної Г.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

в с т а н о в и в :

У червні 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просила суд встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 його матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням суду від 29.11.2020, та є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу та до березня 2020 року сторони проживали разом, виховували сина, після чого шлюбні відносини припинились, після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з позивачкою. Відповідач незначний час сплачував аліменти у добровільному порядку, купляв дитячі речі, іграшки, проте з літа 2021 року перестав надавати кошти на утримання дитини, цікавитись ним. Отже, батько не підтримував жодних зв`язків з дитиною, не займався вихованням, утриманням. Аліменти позивачка не стягувала з відповідача в примусовому порядку, забезпечувала дитину самостійно власними коштами. Позивачу відомо, що відповідач покинув територію України у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення та не приїжджав до України з цього часу.

Дитина проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , у житловому будинку, який складається з 3 кімнат. Житлове помешкання безпечне для проживання дитини, умови проживання добрі, у квартирі в наявності меблі та побутова техніка, в кімнатах затишно, кухня обладнана необхідними меблями та технікою, сантехніка в робочому стані. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: виділена окрема кімната, яка обладнана відповідно до віку та потреб дитини: є окреме спальне місце (диван), шафа та стелаж для зберігання одягу, речей, полці для шкільного приладдя, стіл для занять, наявний комп`ютер. Дитина займається спортом (водне поло), а також для підтримання форми займається на спортивних площадках, бігає, веде здоровий спосіб життя, харчується правильно, в необхідній кількості отримає вітаміни та поживні речовини. Регулярно до введення військового стану їздили на відпочинок та оздоровлення до Азовського, Чорного, Червоного, Середземного морів. З введенням військового стану пересування дещо обмежені, зберігаючи безпечні умови проживання для дитини, проте приділяючи увагу необхідності відпочинку виїжджаючи в безпечні місця України (Карпати) та безпечну частину Харківської області, а також закордон (Італія, Польща). Крім того, дитина має укладену Декларацію, де зазначено його законного представника – ОСОБА_1 . За весь час окремого проживання позивачки з сином, відповідач навідував дитину декілька разів, не приймав участі у вихованні та утриманні.

Позивачка є власницею бренду «Ghazel» та займається сімейним бізнесом (виробництво одягу), чого вистачає для власного утримання та дитини. Не зверталась з позовами про стягнення аліментів, заявами про видачу судового наказу про стягнення аліментів чи з інших фінансових, майнових спорів з питань утримання сина. Так само не було і ініційованих позовів щодо визначення місця проживання дитини/дітей, оскільки після 2020 року, син проживав з матір`ю, вона їх самостійно виховувала та утримувала. Дитина завжди охайно виглядає, доглянута, нагодована, має правильний розклад життя, забезпечена необхідним, що свідчить про здатність та спроможність позивачки самостійно виховувати та утримувати сина.

Позивачка наголошує, що вона та син втратили будь-який зв`язок з відповідачем, оскільки він поїхав за кордон з 30.03.2022, не виходить на зв`язок самостійно, а його номери телефонів вже не активні та, ймовірно, належать іншим особам. При виявленні бажання спілкуватись з дитиною у відповідача наявна така можливість, навіть враховуючи вік дитини, проте з огляду на вищевикладене, заявник самостійно виховує та утримує ОСОБА_4 .

Поряд із цим, у позивачки наявні права на отримання соціальні виплати, які передбачені державою у разі виховання дитини одним з батьків, а також інші права, що пов`язані, зокрема, з вирішенням інших питань, пов`язаних з дитиною (виїзд за кордон, оформлення документів, лікування, навчання тощо, де є потреба у наданні згоди батька на вчинення певних дій). Таким чином, встановлення вказаного факту позивачці необхідно з метою оформлення всіх соціальних виплат, право на які передбачене державою у разі виховання дитини одним з батьків, а також з метою реалізації інших прав, пов`язаних з дитиною.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву; зобов`язано Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради як орган опіки та піклування надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради висновок щодо розв`язання спору не надав, про причини ненадання висновку не повідомив.

Ухвалою суду від 29 липня 2026 року за клопотанням позивача витребувати у Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину кордону України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 з 01.01.2022 по дату надання відповіді.

03 серпня 2026 року до суду надійшли витребувані докази.

Ухвалою суду від 28 вересня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про судове засідання повідомлені належним чином. Представник позивача подав заяву про розгляд справи за відсутністю сторони позивача, в якій також надав згоду на ухвалення заочного рішення. Відповідач та третя особа причини неявки не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися.

З урахуванням викладеного, керуючись ч. 3 ст. 131, ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, на підставі ухвали від 21 жовтня 2026 року суд провів заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 2015 року, який розірвано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2020 року у справі № 638/11112/20.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про народження № 51 від 22 квітня 2016 року, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області (повторне від 07 липня 2020 року).

06 березня 2021 року ОСОБА_1 змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », про що складено актовий запис № 06, що підтверджується Свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_5 від 11.03.2021.

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 08 квітня 2021 року.

Відповідно до Інформаційної довідки № 5005065604374-16314458910 від 11 березня 2025 року, сформованої в системі Опендатабот, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно - реєстраційний номер: 20328381; адреса: АДРЕСА_3 ; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, Р№711, 11.04.2007, приватний нотаріус ХМНО Гриценко Є.В.

Як зазначає позивач, і цю обставину не заперечував відповідач, ОСОБА_1 разом із сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створені необхідні умови для виховання, навчання та розвитку.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Лиска П.О. звертався до Департаменту служб у справах дітей із заявою про надання висновку щодо можливості встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_4 та проведення акту обстеження житлових умов матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , однак Департамент листом від 05.03.2026 № 287/0/202-26 повідомив про відсутність правових підстав для складання Акту у зв`язку з тим, що встановлення факту самостійного виховання дитини не входить до переліку питань, де передбачено надання до суду письмового висновку щодо розв`язання спору між батьками, та участь органу опіки та піклування не є обов`язковою.

Аналогічну відмову у складенні висновку надала ОСОБА_1 Служба у справах дітей по Новобаварському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (листа від 14.04.2026 № 06-22/334/26).

Згідно з довідкою Приватного ліцею «Харківський колегіум» від 22.12.2025 № 510 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є учнем 4-Б класу в Приватному ліцеї «Харківський колегіум» Харківської області; оплату за навчання сина здійснює мати, ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 22 жовтня 2022 року укладено декларацію про вибір лікаря № 0001-4H7P-X5A0 з лікарем-педіатром ОСОБА_8 , яка працює в КНП «Міська дитяча поліклініка № 12» ХМР.

За ОСОБА_1 зареєстровано право на бренд «Ghazel», що підтверджується Свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_6 .

Долученими до позову фотознімками підтверджується спільне проведення позивачем разом із сином відпочину та дозвілля.

Як зазначає позивач, і цю обставину під час судового розгляду не заперечував відповідач, ОСОБА_2 не бере участі у вихованні та утриманні дитини.

В період з 2022 по 10.04.2026 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із заявами або скаргами щодо порушення його прав на спілкування з малолітнім сином, ОСОБА_9 , чи перешкоджання його права на спілкування з дитиною з боку ОСОБА_1 , до ССД по Новобаварському району не звертався, про що зазначено у листі Служби у справах дітей по Новобаварському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 14.04.2026 № 06-22/334/26.

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 03.08.2026 № 19.5.1/58777-26-Вих ОСОБА_2 перетнув державний кордон України в напрямку «Виїзд» 30.03.2022 о 15:56:00 год. у пункті пропуску Порубне та станом на 03 серпня 2026 року в Україну не повертався.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно із ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно зі ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно зі ст. 119 Сімейного кодексу України, подружжя або один з них вправі звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи не бажання когось із них проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Положенням ст. 120 Сімейного кодексу України передбачено, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов`язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов`язків, які встановлені шлюбним договором.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

При цьому у заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено з якою метою заявник має бажання встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).

Системний аналіз ст. 315 та ст. 294 ЦПК України свідчить про те, що заява про встановлення факту родинних зв`язків може бути розглянута як в порядку окремого провадження, так і на загальних підставах в порядку позовного провадження.

Можливість здійснювати розгляд питання про встановлення фактів у позовному провадженні підтверджена позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20.

Справи про встановлення юридичних фактів, зокрема факту родинних відносин, можуть бути предметом розгляду суду за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц та в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ст. 81 ЦПК України).

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті обставин цієї справи, суд зазначає, що позивач належними та допустимими доказами, які не викликають сумніву у їх достовірності, довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме, що вона самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_4 . Такий висновок суду ґрунтується на тому, що дитина проживає разом з матір`ю, остання забезпечує здобуття дитиною середньої освіти, самостійно сплачуючи вартість навчання, також позивачка як законний представник дитини уклала декларацію з лікарем-педіатром; за місцем проживання створила для дитини необхідні умови для навчання, відпочинку та розвитку. Встановлені судом обставини перебування відповідача за межами України з 30.03.2022 і дотепер виключають можливість його особистого спілкування з дитиною, враховуючи що дитина разом з позивачкою проживають у м. Харків. Крім того, суд враховує, що під час розгляду справи відповідач не заперечував вказані обставини, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надав доказів того, що у будь-який спосіб бере участь в утриманні та вихованні дитини, спілкується з дитиною, зокрема засобами телекомунікаційного зв`язку.

Щодо можливості встановлення вказаного факту в судовому порядку на підставі ст. 315 ЦПК України, суд зазначає, що вирішення цього спору не впливає на обсяг прав та обов`язків батька, оскільки не встановлює наперед для відповідача жодних обмежень у здійсненні батьківських прав, а лише підтверджує факт того, що на час розгляду справи саме позивачка самостійно виховує та утримує сина.

При цьому, правові наслідки встановлення такого факту не є тотожними тим наслідкам, яка виникають у разі позбавлення батьківських прав з підставі ухилення батька від виконання батьківських обов`язків на підставі ст. 164 СК України. Зазначений факт лише підтверджує ті обставини, які об`єктивно існують, не пов`язуючи це з виникненням чи припиненням для відповідача у майбутньому певних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для застосування у цій справі правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Суд також враховує, що зазначений факт має юридичне значення для позивача, оскільки з його встановлення пов`язане виникнення прав на отримання соціальних виплат, які передбачені державою у разі виховання дитини одним з батьків, а також є необхідних для реалізації інших прав, пов`язаних з дитиною (виїзд дитини разом з матір`ю за кордон, оформлення документів, лікування, навчання тощо, де є потреба у наданні згоди батька на вчинення певних дій). При цьому, чинне законодавство не передбачає позасудового порядку встановлення цього факту, а встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про батьківські права відповідача, оскільки цей факт лише підтверджує ті об`єктивні обставини, які виникли в минулому та існують на теперішній час.

Щодо можливості вирішення спору без отримання висновку органу опіки та піклування, то суд враховує, що статтею 19 СК України визначено вичерпний перелік спорів, щодо розв`язання яких необхідно отримати висновок органу опіки та піклування, і в цьому переліку відсутній спір щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради у листі від 05.03.2026 № 287/0/202-26 повідомив, що встановлення факту самостійного виховання дитини не входить до переліку питань, де передбачено надання до суду письмового висновку щодо розв`язання спору між батьками.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 наголосила, що винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

З урахуванням викладеного, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору.

Щодо з`ясування думки дитини, то з огляду на предмет, підстави позову та зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про недоцільність з`ясування думки дитини, оскільки рішення у справі не обмежує ані прав дитини, ані прав батька дитини. Відтак, прибуття дитини до суду для з`ясування її думки може створити ризик невиправданого стресу і не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

У зв`язку з викладеним вище, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності висновку органу опіки та піклування, а також без з`ясування думки дитини, на підставі наявних матеріалів, які в сукупності та взаємозв`язку доводять той факт, що ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За таких обставин суд задовольняє у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 315, 319, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради - задовольнити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , його матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Суддя І.П. Латка