Додаткове рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №916/3555/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ДОДАТКОВА УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3555/26

Господарський суд Одеської області у складі судді – Петрова В.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2-2006/26 від 20.10.2026) у справі № 916/3555/26 за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79”, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79”, ОСОБА_1 , в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79” в частині виключення ОСОБА_2 із членів Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79”;

- визнати незаконним та скасувати рішення Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79” про прийняття ОСОБА_1 до членів рішення Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79”.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що, будучи членом організації, набув право користування рибальським будинком АДРЕСА_1 , однак у подальшому позивачу стало відомо, що відповідач - Громадська організація “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79” незаконно виключила його з членів організації, при цьому право власності на рибальський будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , наразі зареєстровано за ОСОБА_1 , що є колишньою дружиною позивача. Так, за ствердженнями позивача, відсутні підстави для виключення останнього з числа членів організації, про прийняття такого рішення позивач не повідомлявся, відповідне рішення організації про виключення з членів організації не отримував. Крім того, як вказує позивач, загальні збори членів організації, на яких розглядалося питання щодо членства позивача, не проводилися, про їх скликання, дату та час проведення позивач також не повідомлявся Таким чином, на думку позивача, рішення громадської організації про виключення ОСОБА_2 з числа членів організації та включення ОСОБА_1 до числа членів такої організації з подальшою передачею їй рибальського будинку № 272 порушує законні права та інтереси позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2026 року вказану позовну заяву ОСОБА_2 розподілено до розгляду суддею Цісельським О.В.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Господарського суду Одеської області № 437 від 03.09.2026 р. у зв`язку з відрахуванням наказом голови суду № 16-к від 02.09.2026 судді ОСОБА_3 зі штату суду відповідно до Указу Президента України № 848/2026 від 01.09.2026 “Про призначення судді”, статті 15 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України та на виконання пункту 10.6.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, затверджених рішенням зборів суддів від 20.03.2025 № 916-1/2025 (зі змінами від 06.07.2026 № 916-3/2026), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/3555/26.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2026 року позовну заяву ОСОБА_2 розподілено до розгляду суддею Петровим В.С.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.09.2026 р. позовну заяву ОСОБА_2 (вх. № 3647/26 від 28.08.2026) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3555/26 за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79”, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому підготовче засідання призначено на 15 жовтня 2026 р. об 11:00 год.

15.10.2026 р. від ОСОБА_2 до господарського суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшла заява про залишення позову без розгляду (вх. № 35324/26), відповідно до якої позивач просить суд позовну заяву ОСОБА_2 до Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” - Причал № 79”, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень залишити без розгляду; повернути ОСОБА_2 сплачений судовий збір; відмовити Громадській організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” - Причал № 79” та ОСОБА_1 у стягнення судових витрат на правничу допомогу.

15.10.2026 від ОСОБА_2 до господарського суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшло клопотання про залишення без розгляду заяви відповідача (вх. № 35386/26), відповідно до якого позивач просить суд позовну заяву ОСОБА_2 до Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” - Причал № 79”, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень – залишити без розгляду; повернути ОСОБА_2 сплачений судовий збір; відмовити Громадській організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” - Причал № 79” та ОСОБА_1 у стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2026 р. позовну заяву ОСОБА_2 до Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79”, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень залишено без розгляду.

20.10.2026 року від відповідача – ОСОБА_1 до господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2-2006/26), в якій відповідач просить ухвалити додаткове рішення по справі № 916/3555/26, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що 15.10.2026 представником позивача через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на відсутність предмета спору, про що позивачу стало відомо після подання Громадською організацією “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79” відзиву на позовну заяву.

При цьому заявник вказує, що під час судового засідання 15.10.2026 представником ОСОБА_1 - адвокатом Швець К.О. було усно заявлено про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу та повідомлено про подання доказів на підтвердження таких витрат протягом п`яти днів після залишення позову без розгляду.

Посилаючись на положення ч.ч. 5, 6 ст. 130 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, заявник зазначає, що у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відтак, за ствердженнями заявника, граничний строк подання доказів на підтвердження понесених судових витрат припадає на 20.10.2026 р.

Наразі заявник звертає увагу, що позивач у клопотанні про залишення позову без розгляду наголошував на відсутності у його діях ознак необґрунтованого звернення до суду, посилаючись на вжиття заходів досудового врегулювання спору шляхом направлення адвокатських запитів до громадської організації, які поверталися без отримання адресатом.

Однак, заявник не погоджується із зазначеними доводами та стверджує, що позовна вимога про скасування рішення громадської організації щодо прийняття ОСОБА_1 до її членів була завідомо безпідставною, оскільки таке рішення жодним чином не порушувало законних прав та інтересів ОСОБА_2 . Крім того, позивач не звертався до ОСОБА_1 із жодними запитами, натомість одразу визначив її відповідачем у справі, що зумовило необхідність звернення останньої за професійною правничою допомогою та понесення відповідних витрат.

Так, представник відповідача зазначає, що 02.09.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом Швець Катериною Олегівною укладено договір про надання юридичних послуг без номера.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1 від 28.09.2026 до вказаного договору сторонами погоджено вартість юридичних послуг, а саме: зустріч та консультація із замовником - 1000,00 грн.; ознайомлення з матеріалами справи - 2000,00 грн.; аналіз нормативної бази, судової практики, вироблення правової позиції та подання відзиву -7000,00 грн.; явка до суду для участі у судовому засіданні суду першої інстанції - 2000,00 грн.

При цьому заявник вказує, що 19.10.2026 між адвокатом Швець К.О. та ОСОБА_1 підписано акт надання послуг № 1, згідно з яким загальна вартість наданих юридичних послуг у справі № 916/3555/26 становить 12000,00 грн.

Водночас заявник зауважує, що відповідно до п. 4 додаткової угоди № 1 замовник зобов`язується оплатити вартість наданих послуг протягом 30 днів з моменту підписання акта надання послуг.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2021 р. у справі № 280/2635/20, заявник наголошує, що відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того, чи були вони фактично сплачені стороною, чи лише підлягають сплаті, а тому відсутність доказів фактичної оплати послуг адвоката не є самостійною підставою для відмови у їх відшкодуванні.

Також заявник посилається на положення ст.ст. 123, 126, 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано склад судових витрат, порядок їх підтвердження та розподілу, а також підстави ухвалення додаткового судового рішення.

Таким чином, посилаючись на необґрунтованість дій позивача, залишення позовної заяви без розгляду та понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, заявник просить суд долучити відповідні докази до матеріалів справи та ухвалити додаткове рішення у справі № 916/3555/26, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.10.2026 р. прийнято заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2-2006/26 від 20.10.2026) у справі № 916/3555/26 до розгляду без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

22.10.2026 року від ОСОБА_2 до господарського суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (вх. № 36397/26), в якому позивач просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

В обґрунтування поданого клопотання позивач зазначає, що обставини, які стали підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з відповідним позовом, з`ясувалися лише після отримання відзиву Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79”, з якого стало відомо, що ОСОБА_2 не було виключено з членів вказаної організації. При цьому про прийняття ОСОБА_1 до членів громадської організації одночасно з позивачем та наявність у неї членської книжки останньому стало відомо лише з відзиву, поданого представником ОСОБА_1 , а відповідне питання, на думку позивача, підлягає вирішенню в іншому провадженні.

Також представник позивача зауважує, що до звернення з позовом до суду ОСОБА_2 вживалися заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення адвокатських запитів до громадської організації, які поверталися без отримання адресатом. Крім того, з метою отримання необхідної інформації позивач звертався до господарського суду із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, яку ухвалою суду від 17.08.2026 було повернуто.

Відтак, на переконання позивача, ОСОБА_2 вичерпав усі можливі способи встановлення обставин свого членства у громадській організації та набуття членства ОСОБА_1 , а тому в його діях відсутні ознаки необґрунтованого звернення до суду та, відповідно, підстави для покладення на нього витрат відповідачів на професійну правничу допомогу.

Посилаючись на положення ч.ч. 3, 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, позивач зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторін, а під час їх розподілу суд повинен враховувати обґрунтованість і пропорційність відповідних витрат, поведінку сторін та вжиті ними заходи досудового врегулювання спору.

При цьому позивач наголошує, що відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України компенсація відповідачу витрат, пов`язаних із розглядом справи, у разі залишення позову без розгляду можлива лише внаслідок необґрунтованих дій позивача, наявність яких повинна бути доведена заявником та встановлена судом.

На підтвердження зазначеної позиції представник позивача посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18, ухвалах від 07.07.2020 у справі № 906/961/17 та від 08.07.2020 у справі № 810/3711/18, відповідно до яких сам по собі факт закриття провадження у справі не свідчить про необґрунтованість дій позивача та не є безумовною підставою для компенсації судових витрат відповідачу.

Крім того, позивач посилається на постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 26.05.2022 у справі № 905/460/21, від 01.11.2023 у справі № 905/85/23, від 06.06.2024 у справі № 905/1840/21 та від 02.12.2024 у справі № 904/217/24 щодо необхідності встановлення конкретних необґрунтованих дій позивача, як передумови компенсації відповідачу понесених судових витрат.

Таким чином, позивач вважає відсутніми правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. Водночас, у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для компенсації відповідних витрат, позивач, враховуючи залишення позовної заяви без розгляду у першому підготовчому засіданні та складність справи, просить зменшити розмір таких витрат до 1000,00 грн.

Розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши матеріали справи та доводи сторін, господарський суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

За приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву (вх. № 34660/26 від 09.10.2026) ОСОБА_1 наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які остання понесла та очікувала понести у зв`язку з розглядом справи, відповідно до якого витрати на професійну правничу допомогу становлять 20000,00 грн. Водночас у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2-2006/26 від 20.10.2026) відповідачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2026 р. позовну заяву ОСОБА_2 до Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” – причал № 79”, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України за заявою позивача.

Частиною 2 ст. 226 ГПК України передбачено, що про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 130 ГПК України у випадках, встановлених частинами третьою – п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

За змістом ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 зазначила, що компенсація витрат на правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених ч. 5 ст. 130 цього Кодексу.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України не є усуненням судом неповноти судового рішення, а ухвала про компенсацію судових витрат після залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідками розгляду відповідного клопотання відповідача.

Відтак, питання щодо компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, у випадку залишення позову без розгляду вирішується господарським судом за відповідною заявою відповідача в порядку, передбаченому ч.ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору; поведінку сторін під час розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та врегулювання спору мирним шляхом.

Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно зі ст. 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати та інші умови визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 , на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу заявником надано копії договору про надання юридичних послуг від 02.09.2026, додаткової угоди № 1 від 28.09.2026, акта надання послуг № 1 та ордеру серії ВН № 1790096.

Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи вони лише мають бути сплачені.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначила, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи їх необхідність та обґрунтованість.

Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, суд під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу повинен оцінити подані докази з огляду на реальний обсяг наданої допомоги, її необхідність, обґрунтованість та співмірність, ураховуючи конкретні обставини й складність справи.

При цьому зменшення розміру витрат за критеріями ч. 4 ст. 126 ГПК України здійснюється за належним клопотанням іншої сторони, тоді як оцінка можливості покладення витрат повністю або частково за критеріями ч.ч. 5– 7, 9 ст. 129 ГПК України є окремим питанням розподілу судових витрат (постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 наголосила на необхідності оцінки фактично наданої правничої допомоги з урахуванням обставин та складності справи, обсягу робіт, а також критеріїв необхідності, розумності й співмірності витрат. Окремо роз`яснено, що витрати на підготовку заяви про розподіл судових витрат як документа, спрямованого на їх відшкодування, не підлягають компенсації як витрати на правничу допомогу в самому спорі.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 домовленість адвоката з клієнтом щодо розміру гонорару зберігає значення для їхніх договірних відносин, однак не усуває обов`язку суду перевірити необхідність і розумність покладення відповідних сум на іншу сторону. Аналогічні критерії реальності та розумності судових витрат застосовуються у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед проти України”.

При цьому належить розмежовувати зменшення розміру витрат на правничу допомогу за ч.ч. 4– 6 ст. 126 ГПК України на підставі заявленого стороною клопотання і вирішення питання про розподіл витрат відповідно до критеріїв ч.ч. 5– 7, 9 ст. 129 ГПК України; ці питання оцінюються з урахуванням принципу змагальності та доказів сторін.

Отже, сам по собі факт погодження адвокатом та клієнтом певного розміру гонорару не є безумовною підставою для покладення усієї суми відповідних витрат на іншу сторону спору.

Разом з тим господарський суд зауважує, що у випадку залишення позову без розгляду вирішення питання про компенсацію витрат відповідача потребує насамперед встановлення передбачених ч. 5 ст. 130 ГПК України обставин щодо необґрунтованості дій позивача, які зумовили необхідність понесення відповідних витрат.

Так, у п. 7.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 зазначено, що при компенсації правничих витрат відповідача за рахунок позивача із застосуванням ч. 5 ст. 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних із розглядом справи, та необхідність понесення відповідачем витрат на правничу допомогу в порушеній позивачем справі.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не містить конкретних критеріїв визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України, а тому відповідні обставини встановлюються судом у кожній справі з урахуванням її конкретних обставин та процесуальної поведінки сторін.

Так, Верховний Суд у постанові від 23.01.2024 у справі № 903/648/23 звернув увагу на існування у судовій практиці двох підходів до розуміння необґрунтованості дій позивача. За одним із них реалізація позивачем своїх процесуальних прав сама по собі не може розцінюватися як необґрунтовані дії; за іншим - залежно від конкретних обставин справи такою може бути й реалізація процесуальних прав, унаслідок якої виникли підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

У зазначеній постанові Верховний Суд також наголосив, що зміст ч. 5 ст. 130 ГПК України вимагає встановлення зв`язку між необґрунтованими діями позивача та витратами відповідача, а оцінка таких дій здійснюється з урахуванням фактичних обставин конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 зазначила, що розподіл судових витрат здійснюється і тоді, коли рішення по суті спору не ухвалюється. При цьому спеціальні правила ч. 5 ст. 130 ГПК України підлягають застосуванню за наявності визначених цією нормою умов.

Отже, поняття “необґрунтованість дій позивача” не слід автоматично ототожнювати із зловживанням процесуальними правами чи неправомірністю поведінки, водночас саме по собі використання процесуального права на залишення позову без розгляду не вирішує питання про компенсацію витрат без оцінки обставин справи.

У постанові від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21 Верховний Суд зазначив, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Близькі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17.

Разом з тим у постанові від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21 Верховний Суд звернув увагу на інший підхід, відображений, зокрема, у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21 та від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17: під необґрунтованими діями за певних обставин можна розуміти і таку реалізацію процесуальних прав, унаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. При цьому поняття “необґрунтованість дій позивача” не тотожне поняттям “зловживання правом” чи “неправомірність дій”.

Однак, Верховний Суд у тій самій постанові від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21 наголосив, що подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) у справі № 904/1840/21 не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Наведені висновки Верховного Суду зумовлюють необхідність окремо перевірити фактичні підстави пред`явлення позову, процесуальну поведінку позивача та зв`язок між конкретними діями і необхідністю надання правничої допомоги відповідачу, не ототожнюючи вирішення цього питання з перевіркою обґрунтованості позовних вимог по суті.

Наразі господарський суд зазначає, що саме по собі залишення позовної заяви без розгляду не звільняє суд від необхідності дослідити обставини звернення позивача до суду, підстави подання заяви про залишення позову без розгляду та характер вчинених сторонами процесуальних дій.

Щодо наявності необґрунтованих дій позивача у даній справі господарський суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень громадської організації щодо виключення його з числа членів організації та прийняття до її членів ОСОБА_1 .

09.10.2026 від Громадської організації “Товариство любителів спортивного риболовства “Сонячний” - причал № 79” до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що ОСОБА_2 не виключався з числа членів громадської організації та відповідних рішень органами управління організації не приймалося.

При цьому у відзиві ОСОБА_1 , який також надійшов до господарського суду 09.10.2026, зазначено, що остання є членом громадської організації з 20.05.2018, до якої її було прийнято на підставі заяви від 19.05.2018 замість колишнього члена організації ОСОБА_4 , а не замість ОСОБА_2 .

Після надходження зазначених відзивів, а саме 15.10.2026 позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду, в якій останній посилався на те, що відповідні обставини членства у громадській організації стали йому відомі лише після отримання відзивів відповідачів. Водночас позивач зазначав, що до звернення до суду ним вживалися заходи для отримання необхідної інформації шляхом направлення адвокатських запитів до громадської організації, які поверталися без отримання адресатом, а також шляхом звернення до господарського суду із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, яку ухвалою від 17.08.2026 було повернуто.

Разом з тим заявник - ОСОБА_1 наполягає на тому, що звернення позивача з вимогою про скасування рішення громадської організації щодо прийняття її до членів організації було завідомо безпідставним, оскільки, за ствердженнями заявника, таке рішення не порушувало прав та законних інтересів ОСОБА_2 .

При цьому позивач заперечує проти зазначених доводів та наголошує, що необхідність звернення до суду була зумовлена неможливістю отримати інформацію щодо членства у громадській організації в позасудовому порядку, тоді як обставини, які стали підставою для залишення позову без розгляду, з`ясувалися лише після отримання відзивів відповідачів.

Як убачається з ухвали Господарського суду Одеської області від 15.10.2026, позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України у зв`язку з поданням позивачем відповідної заяви до початку розгляду справи по суті.

Господарський суд зазначає, що при оцінці наведених доводів сторін підлягають врахуванню як обставини пред`явлення позову та його подальшого залишення без розгляду, так і характер процесуальних дій, вчинених позивачем у ході розгляду справи, та їх вплив на необхідність понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд враховує, що провадження у справі відкрито ухвалою від 23.09.2026, тоді як заява про залишення позову без розгляду подана 15.10.2026, тобто до початку розгляду справи по суті та у день проведення першого підготовчого засідання.

За таких обставин господарський суд насамперед відхиляє твердження заявника про те, що самого факту подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду достатньо для компенсації витрат відповідача. Застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України пов`язується не з процесуальним результатом як таким, а з конкретними необґрунтованими діями позивача, які спричинили витрати відповідної особи.

Водночас суд не погоджується і з доводом позивача, що попереднє направлення адвокатських запитів автоматично виключає необґрунтованість усіх заявлених вимог. Із матеріалів справи вбачається, що запити направлялися громадській організації для з`ясування обставин членства, але предметом позову стали дві окремі вимоги: щодо ймовірного виключення самого ОСОБА_2 та щодо прийняття іншої особи - ОСОБА_1 до членів організації. Вчинення дій для з`ясування першого питання само собою не підтверджує обґрунтованості другої вимоги.

Так, стосовно вимоги про скасування рішення щодо виключення ОСОБА_2 суд враховує, що позивач посилався на відсутність повідомлення про збори, неотримання відповідного рішення та безрезультатність адвокатських запитів. Із відзиву громадської організації від 09.10.2026 позивач дізнався про заперечення самого факту його виключення. Отже, щодо цієї вимоги саме по собі подальше припинення спору після надходження відзиву не підтверджує завідомої обізнаності позивача про відсутність оспорюваного рішення.

Натомість вимога про скасування рішення щодо прийняття ОСОБА_1 до членів громадської організації була заявлена як самостійна. Позивач обґрунтовував її, зокрема, тим, що право власності на рибальський будинок зареєстровано за ОСОБА_1 , однак саме по собі набуття іншою особою членства в громадській організації чи реєстрація за нею майна не доводять порушення членських прав позивача і не встановлюють, що така особа була прийнята замість нього.

Із відзиву ОСОБА_1 від 09.10.2026 випливає конкретне заперечення проти покладеної в основу позову конструкції: відповідач стверджувала, що її прийнято до організації 20.05.2018 на підставі заяви від 19.05.2018 замість ОСОБА_4 , а не замість ОСОБА_2 . Після викладення цих відомостей позивач не навів додаткових обставин на підтримку власного твердження про заміну його членства членством відповідача, а 15.10.2026 подав заяву про залишення позову без розгляду.

Суд не вирішує у цій ухвалі правомірність рішення громадської організації щодо прийняття ОСОБА_1 , оскільки позов залишено без розгляду. Водночас для застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України значення має те, що позивач об`єднав із вимогою про захист власного членства окрему вимогу щодо членства відповідача, не розмежувавши фактичні підстави їх заявлення та не навівши самостійних обставин, які пов`язували би прийняття ОСОБА_1 із припиненням його членства. Саме пред`явлення такої окремої вимоги спричинило необхідність залучення ОСОБА_1 адвоката і подання нею самостійного відзиву.

При цьому суд відхиляє посилання заявника на те, що позивач повинен був обов`язково направити запит безпосередньо ОСОБА_1 . До пред`явлення позову закон не встановлює загального обов`язку звернення до кожного майбутнього відповідача із запитами. Необґрунтованість дій позивача суд пов`язує не з не направленням такого запиту, а з пред`явленням окремої вимоги щодо прав іншої особи без належно конкретизованого зв`язку між її членством та стверджуваним порушенням членських прав позивача.

Суд також відхиляє довід позивача про те, що повернення ухвалою від 17.08.2026 заяви про забезпечення доказів засвідчує вичерпання ним усіх можливостей установити обставини до звернення з позовом. Повернення зазначеної заяви фіксує результат розгляду відповідного процесуального звернення, але саме собою не підтверджує ані існування оспорюваних рішень, ані наявності зв`язку між членством відповідача та порушенням прав позивача.

Отже, оцінюючи дії позивача не загалом, а в частині пред`явлення вимоги щодо ОСОБА_1 , господарський суд доходить висновку, що необґрунтоване поєднання в одному позові вимог про захист власного членства з вимогою про скасування членства іншої особи без наведення конкретного фактичного зв`язку між ними стало причиною необхідності здійснення цією особою процесуального захисту. З огляду на такі обставини у цій частині наявні підстави для застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України.

Разом з тим такий висновок не означає, що всі заявлені витрати адвоката підлягають компенсації в повному розмірі. Суд окремо перевіряє обсяг роботи, її вартість і заперечення позивача, викладені у клопотанні від 22.10.2026 (вх. № 36397/26).

Як убачається з матеріалів справи, 02.09.2026 між адвокатом Швець Катериною Олегівною (виконавець), яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1966 від 27.12.2011, та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг без номера.

Так, як вбачається з матеріалів заяви, 02.09.2026 між ОСОБА_1 (замовник) та адвокатом Швець Катериною Олегівною (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до п. 1.1 якого його предметом є надання виконавцем відплатних юридичних послуг на тимчасовій, професійній основі.

Згідно з п. 1.2 договору від 02.09.2026 виконавець зобов`язується за завданням замовника надати юридичні послуги, які включають наступне: юридичний аналіз правових документів, первинних документів бухгалтерського та податкового обліку та іншої документації правого характеру (підп. 1.2.1.); претензійна робота та підготовка документів правового характеру: листів, претензій, актів, скарг, угод, договорів, а також вжиття інших заходів для досудового врегулювання спору (підп. 1.2.2.); захист та представництво інтересів замовника в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції до набрання рішенням суду законної сили, з усіма правами, наданими стороні процесуальним законодавством України, в тому числі з правом підпису та отримання-подачі всіх процесуальних документів (підп. 1.2.3.); захист та представництво інтересів Замовника в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах, в тому числі, в державній виконавчій службі, органах прокуратури, органах внутрішніх справ, СБУ, НАБУ та їх територіальних підрозділах (управліннях), податкових органах, Пенсійному фонді України та його відділеннях, а також в організаціях, підприємствах, установах усіх форм власності з правом підпису та отримання-подачі всіх необхідних документів (підп. 1.2.4.); ведення переговорів (в тому числі від імені замовника) з контрагентами, третіми особами, органами державної влади та місцевого самоврядування (підп. 1.2.5.); інші послуги правого характеру, необхідність яких може виникнути у замовника (підп. 1.2.6.).

Пунктом 4.2 договору від 02.09.2026 погоджено, що загальна вартість та спосіб оплати послуг виконавця за даним договором встановлюється додатковою угодою.

За умовами п. 4.3 договору від 02.09.2026 оплата вартості послуг виконавця здійснюється замовником згідно умов, встановлених додатковою угодою (шляхом авансового, періодичних платежів або з урахуванням фактично наданих послуг (етапів їх виконання) шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі актів приймання-передачі наданих послуг).

Водночас пунктом 4.4 договору від 02.09.2026 закріплено, що при належному виконанні умов цього договору, сторони підписують акт надання послуг. Акт надання послуг є підставою для остаточного розрахунку з виконавцем, що здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів після його підписання.

Відповідно до п. 7.1 договору від 02.09.2026 даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє один рік до 02 вересня 2027 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 7.4 договору від 02.09.2026 визначено, що зміни та доповнення оформлюються окремими письмовими додатковими угодами за взаємною згодою сторін. Пункт 7.5 містить згоду замовника на обробку персональних даних, а п. 7.6 передбачає укладення договору у двох автентичних примірниках.

У подальшому - 28.09.2026 ОСОБА_1 (замовник) та адвокатом Швець Катериною Олегівною (виконавець) підписано додаткову угоду № 1 до договору про надання юридичних послуг № б/н від 02.09.2026 року, відповідно до п. 1 якої сторони дійшли згоди про встановлення наступної вартості юридичних послуг: зустріч та консультація із замовником - 1000,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи - 2000,00 грн; аналіз нормативної бази, судової практики, вироблення правової позиції по справі (підготовка заяв по суті справи в суді першої інстанції) - 7000,00 грн; заяви з інших процесуальних питань в суді першої інстанції – 1000,00 грн; явка до суду для прийняття участі в судовому засіданні в судах першої інстанції (в тому числі участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів) – 2000,00 грн; підготовка заяв по суті справи в суді апеляційної інстанції (апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу) - 15000,00 грн.; підготовка й подання інших заяв з процесуальних питань в судах апеляційної інстанції - 1500,00 грн.; явка до суду для прийняття участі в судовому засіданні в судах апеляційної інстанції (в тому числі участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - 3000,00 грн; підготовка заяв по суті справи в суді касаційної інстанції (касаційна скарга, відзив на касаційну скаргу) – 20000,00 грн; підготовка і подача інших заяв з процесуальних питань в судах касаційної інстанцій – 2000,00 грн; явка до суду для прийняття участі в судовому засіданні в суді касаційної інстанції (в тому числі участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів) – 5000,00 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди № 1 від 28.09.2026 сторони встановили, що тарифи п. 1 є мінімальними і можуть бути збільшені або зменшені за взаємною згодою шляхом підписання акта надання послуг.

За п. 3 додаткової угоди № 1 від 28.09.2026 фактично погоджений розмір оплати визначається з урахуванням тарифів п. 1 та обсягу наданих послуг шляхом підписання акта.

Відповідно до п. 4 додаткової угоди № 1 від 28.09.2026 замовник оплачує надані послуги протягом 30 днів із моменту підписання акта. У цій частині п. 4 додаткової угоди встановлює інший строк, ніж п. 4.4 основного договору (п`ять банківських днів). З огляду на п.п. 4.2, 4.3, 7.4 договору спеціально погоджений сторонами пізніший строк оплати застосовується до послуг, охоплених додатковою угодою № 1.

За п. 5 додаткова угода № 1 від 28.09.2026 набирає чинності з моменту її підписання сторонами; згідно з п. 6 вона складена українською мовою у двох автентичних примірниках, по одному для кожної сторони.

19.10.2026 року сторони підписали акт наданих послуг № 1, складений на підставі договору від 02.09.2026 та додаткової угоди № 1 від 28.09.2026, відповідно до якого виконавцем були виконані та надані по справі № 916/3555/26 наступні послуги: одна зустріч і консультація - 1000,00 грн.; ознайомлення з матеріалами справи - 2000,00 грн.; аналіз нормативної бази, судової практики та вироблення правової позиції по справі (подача відзиву на позовну заяву) - 7000,00 грн.; явку до суду для прийняття участі в судовому засіданні в суді першої інстанції 15.10.2026 - 2000,00 грн.

Так, відповідно до акта наданих послуг № 1 від 19.10.2026 загальна вартість послуг становить 12000,00 грн. У ньому зазначено про відсутність у замовника претензій до обсягу, якості та строків надання послуг. Кожна позиція в акті облікована як одна послуга, без зазначення кількості витрачених годин. Послуг на інших стадіях процесу чи окремих заяв з процесуальних питань у вказаному акті не наведено.

У зв`язку з цим суд відхиляє можливий висновок про недоведеність усіх витрат лише через відсутність погодинного розрахунку: розмір гонорару погоджено за окремими послугами, а за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 розподілу підлягають як уже сплачені витрати, так і ті, що мають бути сплачені. Однак, підписання акта не усуває перевірки розумності компенсації за рахунок іншої сторони (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Стосовно консультації вартістю 1000,00 грн. суд виходить із того, що надання правової інформації й консультацій належить до адвокатської діяльності за ст. 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Водночас акт не зазначає окремої дати, змісту питань чи результату консультації. За характером цього спору первинне з`ясування обставин членства, аналіз заявлених вимог і визначення заперечень становлять також елементи підготовки правової позиції по справі (підготовка відзиву), за яку заявлено самостійну плату 7000,00 грн. Отже, окремо перекласти на позивача ще й повну вартість неконкретизованої консультації означало би компенсувати взаємопов`язані підготовчі дії без установленого самостійного обсягу роботи.

Щодо ознайомлення з матеріалами справи вартістю 2000,00 грн. суд встановлює, що представник ОСОБА_1 подавав заяву про ознайомлення з матеріалами. Вивчення позову та доданих матеріалів було необхідним для складання відзиву, і тому повністю виключати цю роботу з компенсації немає підстав. Водночас акт не відображає тривалості ознайомлення, кількості опрацьованих матеріалів або окремого результату, відмінного від аналізу документів у складі послуги з підготовки відзиву.

Щодо аналізу нормативної бази, судової практики, вироблення позиції та подання відзиву на суму 7000,00 грн. суд установлює, що 09.10.2026 від ОСОБА_1 надійшов відзив (вх. № 34660/26). У відзиві викладено конкретні заперечення щодо позову ОСОБА_2 .

Разом з тим наведена в акті сума 7000,00 грн. одночасно охоплює дослідження законодавства, судової практики, вироблення позиції та складання одного відзиву, але акт не розмежовує виконані під час цього етапу роботи. Зміст заявленого спору зводився до встановлення членства, факту прийняття рішень громадської організації та зв`язку цих рішень із правами позивача. Суд не встановив необхідності складних розрахунків, залучення спеціальних знань чи виконання кількох самостійних досліджень, які би виправдовували повне перекладення всієї комплексної суми на іншу сторону.

Стосовно участі у засіданні 15.10.2026 на суму 2000,00 грн. суд враховує, що відповідну дату прямо зазначено в акті, при цьому господарським судом враховано, що позов ОСОБА_2 саме 15.10.2026 залишено без розгляду у першому підготовчому засіданні.

Окремо суд розглядає клопотання позивача (вх. № 36397/26 від 22.10.2026), в якому заявлено передусім про відсутність підстав для компенсації та, альтернативно, запропоновано визначити її в сумі 1000,00 грн. Наведені заперечення щодо відсутності необґрунтованих дій відхиляються в частині окремої вимоги до ОСОБА_1 із викладених вище причин. Разом з тим заперечення щодо повної вартості послуг приймаються частково: заявлені 12000,00 грн. не є співмірними обсягу необхідної роботи, але запропоновані позивачем 1000,00 грн. не враховують факту складання відзиву та представництва у суді.

При цьому зменшення заявленої до компенсації суми не змінює умов договору між адвокатом і замовником. Суд лише визначає ту частину договірних витрат, відшкодування якої є обґрунтованим за рахунок іншої сторони. За правилами чч. 4– 6 ст. 126 ГПК України та за наявності клопотання про зменшення витрат суд застосовує критерії складності, обсягу робіт і співмірності, а при їх розподілі враховує ч. 5 ст. 129 ГПК України.

Відтак, враховуючи викладене вище, перевіривши конкретні підстави пред`явлення позову до ОСОБА_1 , оцінюючи заперечення обох сторін, умови договору, додаткової угоди та акта наданих послуг, господарський суд доходить висновку, що визначена заявником сума витрат на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. є завищеною, не є співмірною з фактичним обсягом і складністю виконаних робіт та не відповідає критерію розумної необхідності судових витрат у цій конкретній справі, у зв`язку із чим господарський суд констатує, що доведеними та такими, що підлягають задоволенню є стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку щодо непослідовності та необґрунтованості дій позивача щодо користування процесуальними правами, що є підставою для відшкодування судових витрат на підставі частини п`ятої статті 130 ГПК України.

Враховуючи не ухвалення судом рішення суду за результатами розгляду даної справи, суд вважає необхідним розподіл заявлених до відшкодування витрат здійснити шляхом постановлення ухвали.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 221, 244, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2-2006/26 від 20.10.2026) у справі № 916/3555/26 задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000/шість тисяч/грн 00 коп.

3. У задоволенні решти частини вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Додаткова ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повну ухвалу складено та підписано 30 жовтня 2026 року.

Суддя В.С. Петров