Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №528/509/26 — Гребінківський районний суд Полтавської області

Гребінківський районний суд Полтавської області

___________________________________________________________________________________

Справа №: 528/509/26

Провадження № 2/528/635/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

13 жовтня 2026 року м. Гребінка

13 жовтня 2026 року Гребінківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді - Татіщевої Я.В., секретаря - Ігнатущенко І.М., розглянувши у залі суду в м. Гребінка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", правонаступником якого є ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» та ОСОБА_1 09.12.2022 року укладено Кредитний договір № 1123-9281. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 1200 грн., що підтверджується довідкою про перерахування коштів від 09.12.2022 року. Стандартна процентна ставка становить 3.00% (три цiлих, нуль сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування Кредитом.

Відповідно до умов Кредитного договору, Кредитодавець взяв на себе Згідно п. 4.8. Договору строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі – Строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 05.10.2023 року.

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору.

У свою чергу Позичальник свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, що підтверджується розрахунком за договором № 1123-9281 від 09.12.2022р., у зв`язку з чим станом на 02.04.2026 утворилась заборгованість у розмірі 11892.00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 1200.00 грн. та за відсотками – 10692.00 грн.

Між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024.

На виконання умов зазначеного договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 1123- 9281 від 09.12.2022 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким являється ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Отже, станом на дату подання даної позовної заяви позивач є єдиним та належним кредитором за кредитним договором № 1123-9281 від 09.12.2022 року, укладеним між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 .

Таким чином, позивач просить суд у цьому позові стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (код за ЄДРПОУ: 43170298, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, оф.601) заборгованість за Кредитним договором № 1123-9281 від 09.12.2022 року в розмірі 11 892,00 та судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує, просить розглядати справу без його присутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, заяв про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов суду не надав.

Суд вважає за необхідне провести заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини справи в межах наданих письмових доказів, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних встановлених обставин і відповідних їм правовідносин.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що 09.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1123-9281.

При цьому, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А3790 для підписання кредитного договору, а також підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Згідно умов кредитного договору, позивач надав відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 1200,00 грн.; базовий період 18 календарних днів, строк кредитування - 300 днів. Відповідно до п. 2.3 Договору нараховані проценти за користування Кредитом 540.00 грн., загальні витрати Позичальника 1740,00 грн. (а.с. 14); відповідно до п. 4.6. Договору стандартна процентна ставка становить 3.00% (а.с. 15). Відповідно до п. 4.10. орієнтовна загальна вартість Кредиту на дату укладення Договору (за весь Строк кредитування) складає: 12 000,00 грн. та включає в себе: суму Кредиту та проценти за користування Кредитом 10 800,00 грн. Згідно з п. 5.3.1. Договору - останній календарний день першого Базового періоду - 26.12.2022р.; п. 5.3.2. сума Кредиту - 1200.00 грн.; п. 5.3.3. нараховані проценти за користування Кредитом у перший Базовий період – 540.00 грн.; п. 5.3.4. - разом до сплати, грн. 1740.00 грн. (а.с. 15 зворот) Згідно до п. 10.1., пільгова процентна ставка становить 2.50%, знижена процентна ставка становить 2.50 % (а.с.18) (а.с. 13-19).

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору (а.с. 13, 64-66).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024 (а.с. 31-41)

На виконання умов зазначеного договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 1123- 9281 від 09.12.2022 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким являється ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 (а.с. 40-41).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № 1123-9281 від 09.12.2022 року, її розмір становить 11892.00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 1200.00 грн. та за відсотками – 10692.00 грн. (а.с. 12, 42-50).

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У зв`язку з невиконанням відповідачем кредитного договору, було здійснено нарахування відсотків.

У наданому позивачем примірнику договору про відкриття кредитної лінії обумовлено базовий період сплати відсотків 18 днів, строк кредитування 300 днів.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України).

У кредитному договорі, укладеному між сторонами, зазначено, що базовий період складає 18 календарних днів, строк кредитування складає 300 днів. Строк договору є рівними строку кредитування, однак в частині виконання зобов`язань договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань. Тобто в наданій до справи копії кредитного договору визначаються фактично два строки, в межах який здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.

З огляду на наведене, при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосувати положення принципу contra proferentem.

Суд зважає на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) вказується, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Крім того, при розгляді даної справи суд застосовує висновки Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, які викладені в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, де зазначено таке.

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

У статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

У статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яка має назву "Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів")

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

У справі, яка була об`єктом перегляду Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, «апеляційний суд при задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом міркував так, що проценти нараховані протягом орієнтовного строку повернення кредиту, що становить 15 календарних днів з моменту отримання кредиту, та відповідно до пункту 1.4.2. договору у разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 15 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом, граничний строк якого згідно пункту 1.9. договору становить 1 рік; строк, протягом якого відповідач міг правомірно користуватися кредитними коштами - строк кредитування, встановлено тривалістю в 1 рік (пункт 1.9 Договору) і протягом цього строку позивач має право на одержання процентів за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором. Оскільки у зазначений у договорі строк кредитування одержані за кредитним договором кошти відповідачем повернуті не були, відмова суду у стягненні заявлених позивачем процентів за кредитом є необґрунтованою.

Натомість суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не звернув уваги на таке: нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Крім цього, суд касаційної інстанції зазначив й про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції застосував пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", що не підлягав застосуванню, оскільки оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

На переконання суду, обставини цієї справи та справи, що переглядалася Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є подібними, оскільки між кредитором і позичальником укладено подібні за змістом кредитні договори, а саме з такими ж механізмами нарахування відсотків - тобто поділом на базовий та спеціальний періоди із суперечливим визначенням загальної вартості кредиту та змінюваною відсотковою ставкою, а не фіксованою.

Спірна заборгованість за відсотками в межах правовідносин виникла внаслідок недобросовісних дій кредитора та запропонування позичальнику неповної інформації про продукцію, в подальшому їхнє нарахування спочатку за однією ставкою та в межах одного строку, а згодом за іншою та упродовж збільшеного періоду, істотно ускладнило для пересічного споживача розуміння реальних умов користування кредитом. Очевидно, що зміст кредитного договору є перенавантаженим спеціальною інформацією (понад 34 сторінки кредитного договору та його складових), фінансовими термінами, розрахунками тощо, а це об`єктивно позбавило споживача можливості належним чином оцінити фінансові наслідки зміни відсоткових ставок. У таких умовах споживач лишився незахищеним від потенційних зловживань з боку кредитора, який має інформаційну та професійну перевагу.

З огляду на це обґрунтованим та справедливим є підхід, за яким відсотки повинні нараховуватися за однією та в межах одного строку. Такий спосіб розрахунку забезпечує передбачуваність зобов`язання для споживача, унеможливлює приховане збільшення фінансового навантаження та відповідає принципам добросовісності, прозорості та справедливості у сфері споживчого кредитування.

Сама собою вказівка в договорі на загальний строк кредитування 300 днів не усуває неоднозначності його умов щодо розміру та порядку нарахування процентів, загальної вартості кредиту.

Тому суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми процентів.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема постанову від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Суд, враховуючи, що договір, укладений між первісним кредитором та відповідачем має нечіткі та двозначні положення договору (терміни, відсоткові ставки), зміст кредитного договору є перенавантаженим спеціальною інформацією (понад 34 сторінки кредитного договору та його складових), фінансовими термінами, розрахунками, що об`єктивно позбавило споживача можливості належним чином оцінити фінансові наслідки зміни відсоткових ставок, а також те, що споживач є слабкою стороною правочину, позивач набув право вимоги до відповідача, приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме: у загальному розмірі – 1740 (одна тисяча сімсот сорок) грн. 00 коп., яка складається з: - 1200 грн. 00 коп. – заборгованість за основною сумою боргу, - 540 грн. 00 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 399 (триста дев`яносто дев`ять ) грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 526, 610, 1054, 1077 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 81, 263-265, 273 ч. 1, 280-282 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», код ЄДРПОУ43170298, адреса: м. Київ, Печерський район, вул. Алмазова Генерала, 13, оф.601, заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1123-9281 у загальному розмірі – 1740 (одна тисяча сімсот сорок) грн. 00 коп., яка складається з: - 1200 грн. 00 коп. – заборгованість за основною сумою боргу, - 540 грн. 00 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», код ЄДРПОУ43170298, адреса: м. Київ, Печерський район, вул. Алмазова Генерала, 13, оф.601, судовий збір в сумі 399 (триста дев`яносто дев`ять ) грн. 40 коп.

Заочне рішення суду може бути переглянуто Гребінківським районним судом Полтавської області за заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня отримання ним копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення виготовлено 16.10.2026 року.

СуддяЯ. В. Татіщева