Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №398/5281/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/5281/26

провадження №: 2/398/4609/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"28" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Міщенко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», представник позивача Журавльов Станіслав Георгійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» 07 серпня 2026 року звернулося до суду через підсистему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 161 712,50 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн і витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.01.2022 АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 8-413-864-2-22-Г, за яким відповідачу надано кредит у сумі 50 000 грн. Відповідач зобов`язань за договором належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 161 712,50 грн, яка складається із заборгованості за кредитом — 50 000,00 грн, за процентами — 77 512,50 грн та за комісією — 34 200,00 грн. На підставі договору про відступлення прав вимоги № GL1N426240 від 03.09.2024, укладеного за результатами електронного аукціону, право вимоги за цим договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», а на підставі договору про відступлення прав вимоги № 1/12 від 27.12.2024 — до позивача. Нові кредитори додаткових нарахувань не здійснювали.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 09.09.2026 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження як малозначну справу незначної складності (п. 2 ч. 6 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України). Ціна позову (161 712,50 грн) не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2026 року (80 ? 3 328 грн = 266 240 грн; ч. 9 ст. 19 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»), а справа не належить до тих, що відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Враховуючи критерії ч. 3 ст. 274 ЦПК України, суд виходив з того, що спір виник з одного кредитного договору між двома сторонами, позивач обрав типовий спосіб захисту — стягнення грошової заборгованості, обставини справи підтверджуються письмовими доказами, призначення експертизи чи виклик свідків не потрібні, а позивач просив розглядати справу в порядку спрощеного провадження. Для забезпечення права відповідача на участь у розгляді справу розглянуто з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. У позовній заяві та клопотанні від 21.10.2026 просив розглядати справу без участі позивача та зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання 23.10.2026 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Судову повістку про виклик у це засідання суд надіслав відповідачу за його зареєстрованим місцем проживання; поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній». Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань від відповідача до суду не надходило.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзиву не подав, а позивач проти заочного розгляду справи не заперечує, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 247 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання повного рішення відкладено на строк, що не перевищує п`яти днів з дня закінчення розгляду справи; відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору та його умови

28.01.2022 АТ «МЕГАБАНК» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали у письмовій формі кредитний договір № 8-413-864-2-22-Г (з ануїтетними платежами) приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (індивідуальна частина) (далі — Договір), підписаний відповідачем власноручно. Договору передувала підписана ним заява-анкета на отримання кредиту. За умовами Договору:

загальний розмір кредиту — 50 000,00 грн (п. 2.3); кредит надається на строк з 28 січня 2022 року до 27 липня 2023 року включно (п. 2.2), і позичальник зобов`язується повернути його у повному обсязі до 27 липня 2023 року (п. 3.2.1); Договір діє до 27 липня 2026 року, «але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним» (п. 8.2);

процентна ставка за користування кредитом — 10,00 % річних, фіксована (п. 2.4); проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за методом «факт/360», причому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (п. 4.3);

розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості — 3,80 % від суми кредиту, сплачується щомісячно (п. 2.8), тобто 1 900,00 грн на місяць; щомісячний платіж, що включає ануїтетний платіж і цю комісію, — 4 908,21 грн (п. 2.9);

«процентна ставка за користування Кредитом понад строк, вказаний в п. 2.2. Договору» — 90 % річних (п. 2.11); «процентна ставка за користування кредитом у разі наявності простроченої заборгованості за Договором», яка «нараховується на суму простроченої заборгованості, починаючи з першого дня прострочення боргу», — 90 % річних (п. 2.13).

Відповідальність позичальника у вигляді пені та штрафів врегульована окремо розділом 6 Договору. Переліку послуг, за які сплачується комісія за обслуговування кредитної заборгованості, Договір не містить; такого переліку немає і в Паспорті споживчого кредиту, де цю комісію зазначено лише як складову щомісячного платежу. Договору комплексного банківського обслуговування чи тарифів банку позивач суду не надав.

Надання кредиту та виконання Договору

Згідно із заявою на видачу готівки від 28.01.2022, підписаною відповідачем, та випискою за позичковим рахунком № НОМЕР_1 банк видав відповідачу через касу позичкові кошти у сумі 50 000,00 грн.

Згідно з випискою за особовими рахунками відповідача, сформованою в програмному комплексі АТ «МЕГАБАНК» за період з 28.01.2022 по 02.12.2022, та розрахунком заборгованості відповідач 01.02.2022 сплатив 1 955,56 грн, з яких банк спрямував на сплату процентів, нарахованих за період з 28.01.2022 по 31.01.2022, 55,56 грн, а на комісію за обслуговування кредитної заборгованості — 1 900,00 грн, і 01.03.2022 — 0,44 грн, які банк спрямував на сплату процентів. Інших платежів відповідач не вносив, кредит не повертав.

Розмір заборгованості

АТ «МЕГАБАНК» перебуває в процедурі ліквідації, яку здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; з 03.12.2022 облік заборгованості відповідача ведено в Єдиній інформаційно-обліковій системі Національного банку України, що відображено у виписці по особових рахунках (ф. 281) за період з 03.12.2022 по 03.09.2024.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості АТ «МЕГАБАНК», підписаною уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, станом на 03.09.2024 заборгованість відповідача становить 161 712,50 грн, з яких: за основним боргом — 50 000,00 грн, за процентами — 77 512,50 грн, за комісіями — 34 200,00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 03.09.2024 заборгованість за процентами в розмірі 77 512,50 грн складається з:

– процентів за ставкою 10 % річних, нарахованих по 27.07.2023 включно на непрострочену частину кредиту, — 5 132,10 грн, з яких сплачено 56,00 грн, залишок — 5 076,10 грн;

– процентів за ставкою 90 % річних, нарахованих на прострочену частину кредиту з 01.08.2022 по 27.07.2023 (тобто в межах строку кредитування), — 22 061,40 грн;

– процентів за ставкою 90 % річних, нарахованих на всю суму кредиту 50 000,00 грн з 28.07.2023 по 02.09.2024 (тобто після спливу строку кредитування), — 50 375,00 грн.

Заборгованість за комісією 34 200,00 грн — це щомісячна комісія по 1 900,00 грн за 19 місяців (з січня 2022 року по липень 2023 року) в сумі 36 100,00 грн за вирахуванням сплачених 1 900,00 грн. Неустойка, інфляційні втрати та проценти річних до стягнення не заявлені.

Перехід права вимоги

За результатами електронного аукціону (протокол № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, лот GL1N426240) 03.09.2024 АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» уклали договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, за п. 2 якого новий кредитор набуває права вимоги в день укладення договору, але не раніше отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до п. 4 договору. За лот GL1N426240 новий кредитор сплатив 23 425 777,00 грн — ціну продажу лота, визначену протоколом аукціону (платіжна інструкція № 66895 від 31.07.2024 з призначенням платежу «оплата за лот GL1N426240»). У витязі з Додатка № 1 до цього договору зазначено Договір відповідача та заборгованість за ним станом на 03.09.2024 — 161 712,50 грн.

27.12.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (новий кредитор) уклали договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, за п. 2 якого права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання договору та Додатка № 1 до нього. У витязі з Додатка № 1, підписаному керівниками обох сторін, зазначено Договір відповідача та заборгованість за ним станом на 27.12.2024 — 161 712,50 грн. Ціну договору в розмірі 22 730 000,00 грн сплачено згідно з платіжними інструкціями № 1074 від 27.12.2024, № 1091 від 31.01.2025 та № 1822 від 22.09.2025.

Згідно з витягами із Державного реєстру фінансових установ ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» і ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» мають ліцензії на надання послуг з факторингу та надання коштів у кредит.

Норми права, які застосував суд

За приписами ст. 525, 526, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальникові було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (далі — Закон) у редакції, чинній з 17.03.2022 до 23.12.2023, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, зокрема від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором; забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у цей період; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем. З 24.12.2023 таке саме правило встановлює п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону в редакції Закону України від 22.11.2023 № 3498-IX для прострочення, допущеного з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону (у редакції, чинній на дату укладення Договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, поверненої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум, а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. За ч. 5 ст. 12 Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України); суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит. За ч. 1 ст. 16 Закону споживач має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних платежів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином; до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. За ч. 2 ст. 18 Закону відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Правові висновки Верховного Суду, застосовані судом

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України» (п. 54).

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду підтвердила цей висновок і зазначила, що «можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (…)» (п. 128).

У постанові від 21 квітня 2025 року у справі № 727/1788/23 (провадження № 61-3512св24) Верховний Суд, навівши положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з позичальника нарахувань за прострочення, яке розпочалося після 24 лютого 2022 року.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»» (п. 31.29), а також що на вимогу про виконання зобов`язання з правочину відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а суд, дійшовши висновку про нікчемність, зазначає цей висновок у мотивувальній частині рішення (п. 33.5).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) дійшов висновку, що до послуг, за які банк може встановити щомісячну комісію за обслуговування кредиту, «не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно», і якщо банк «не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем», то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати таку плату «є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону».

У постановах від 04 травня 2022 року у справі № 133/331/17 (провадження № 61-5269св21) та від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц (провадження № 61-11981св22) Верховний Суд зазначив, що сплачені позичальником платежі по комісії, «які безпідставно нараховані банком на підставі нікчемних умов кредитного договору, підлягають зарахуванню у рахунок погашення загальної суми заборгованості». У постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 344/3078/23 (провадження № 61-15548св23) Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, який у справі за позовом банку зменшив заборгованість за кредитом, «зарахувавши 68 000,00 грн комісії як сплату тіла кредиту». У постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20 (провадження № 61-12621св22) Верховний Суд погодився з необхідністю «зарахувати вже сплачені … комісійні винагороди банку за обслуговування кредиту … в рахунок погашення суми основного боргу» як застосування наслідків недійсності нікчемної умови договору.

Мотивована оцінка і висновки суду

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 28.01.2022 між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір, за яким відповідачу надано кредит у сумі 50 000,00 грн на строк до 27.07.2023 включно. Договір укладено у письмовій формі та власноручно підписано відповідачем, який був обізнаний з його умовами і погодився з ними. Кредитодавець свої зобов`язання виконав, видавши кредитні кошти готівкою, що підтверджується заявою на видачу готівки від 28.01.2022 та випискою за позичковим рахунком. Отже, між сторонами виникло зобов`язання, яке відповідно до ст. 526, 629, 1054 ЦК України підлягало належному виконанню.

Кредит надано фізичній особі на споживчі цілі, тому спірні правовідносини є відносинами споживчого кредитування, до яких застосовується Закон.

Право вимоги за Договором перейшло до позивача внаслідок послідовного відступлення: 03.09.2024 — від АТ «МЕГАБАНК» до ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» за договором № GL1N426240, укладеним за результатами електронного аукціону, і 27.12.2024 — від ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» до позивача за договором № 1/12. Належність відступленого права саме до зобов`язання відповідача підтверджується витягами з додатків № 1 до обох договорів, а оплатність відступлення — платіжними інструкціями. Обидва набувачі права вимоги є фінансовими установами, які мають право надавати кошти у кредит і послуги з факторингу. Отже, вимоги ст. 512, 514 ЦК України та ч. 2 ст. 18 Закону дотримано, і позивач набув прав кредитора у цьому зобов`язанні. Водночас за ст. 514 ЦК України до позивача перейшли права АТ «МЕГАБАНК» лише в тому обсязі і на тих умовах, що існували на момент їх переходу. Зазначення в реєстрах боржників суми 161 712,50 грн не створює для відповідача обов`язку сплатити ті її складові, права на які не мав і первісний кредитор.

Відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав: після 01.03.2022 платежів не вносив, а кредит у визначений Договором строк (до 27.07.2023) не повернув. Факт порушення зобов`язання суд вважає доведеним.

Разом з тим установлення факту порушення зобов`язання не звільняє суд від перевірки обґрунтованості заявленого розміру заборгованості. Перевіряючи розрахунок позивача, суд спочатку оцінює правомірність нарахування комісії та процентів, а потім з урахуванням цієї оцінки визначає розмір заборгованості.

Щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості

Договір укладено 28.01.2022, тобто після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017). Пунктом 2.8 Договору встановлено щомісячну комісійну винагороду «за обслуговування кредитної заборгованості» в розмірі 3,80 % суми кредиту, тобто 1 900,00 грн. Договір не визначає, які саме дії чи послуги кредитодавця охоплюються цим поняттям. Не усуває цієї невизначеності і Паспорт споживчого кредиту, де комісію зазначено лише як складову щомісячного платежу. Договору комплексного банківського обслуговування чи тарифів банку позивач не надав. Обов`язок довести наявність і перелік додаткових послуг, за які встановлено комісію, лежить на кредитодавцеві (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), і позивач його не виконав. За відсутності таких послуг єдиним змістом «обслуговування кредитної заборгованості» залишається супроводження власне кредиту та інформування споживача про його стан, яке за ч. 1 ст. 11 Закону кредитодавець зобов`язаний здійснювати безоплатно.

Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19 та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/224/21 за таких обставин умова договору про щомісячну плату за обслуговування кредиту є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону. Посилання позивача на ч. 2 ст. 8 Закону суд відхиляє: ця норма визначає склад загальних витрат за споживчим кредитом для розрахунку його вартості, але не дозволяє стягувати плату за те, що за законом надається безоплатно. Саме тому Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 496/3134/19, визнавши право банку встановлювати комісію за обслуговування кредиту (п. 31.17–31.23), дійшла висновку про нікчемність умови, якою безоплатне інформування споживача фактично стає платним (п. 31.29). Те, що відповідач підписав Договір і знав про розмір комісії, нікчемної умови не виправляє.

Отже, умова п. 2.8 Договору про щомісячну комісію є нікчемною (ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону, ч. 2 ст. 215 ЦК України). Визнання її недійсною судом не вимагається, а нікчемність цієї частини не впливає на дійсність Договору в цілому (ст. 217 ЦК України). Оскільки обов`язку сплачувати таку комісію у відповідача не виникло з моменту укладення Договору, у задоволенні вимоги про стягнення комісії в розмірі 34 200,00 грн слід відмовити.

Щодо процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування

Договір розмежовує два різні строки. Строк кредитування, тобто період, на який кредит надано у користування, визначено п. 2.2 Договору: з 28.01.2022 по 27.07.2023 включно. До цієї дати відповідач зобов`язався повернути кредит у повному обсязі (п. 3.2.1 Договору). Строк дії Договору визначено окремо, у розділі 8 «Строк дії договору»: за п. 8.2 Договір діє до 27.07.2026, «але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним». Ця умова означає лише те, що зі спливом строку кредитування Договір не припиняється і обов`язок відповідача повернути кредит та сплатити проценти, нараховані за строк кредитування, зберігається до його виконання. Права користуватися кредитом після 27.07.2023 вона не надає: з цієї дати кредит підлягав поверненню, а його неповернення є не правомірним користуванням кредитом, а натомість його слід кваліфікувати як простроченням виконання грошового зобов`язання. Пункт 2.11 Договору, встановлюючи процентну ставку, що нараховується «понад строк, вказаний в п. 2.2», сам виходить із того, що строк кредитування закінчується 27.07.2023. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 після спливу строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося, а його інтереси забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Нарахування процентів за період з 28.07.2023 по 02.09.2024 за ставкою 90 % річних, передбаченою п. 2.11 Договору, суд не може розцінити як встановлення сторонами іншого розміру процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України. Здійснюючи тлумачення Договору, як того вимагає постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16, суд враховує, що п. 2.11 прямо називає цю ставку «процентною ставкою за користування Кредитом» і розташований у розділі 2 «Умови та порядок надання кредиту», тоді як відповідальність позичальника сторони врегулювали окремо в розділі 6 Договору. Кредитодавець нараховував ці суми як проценти за кредитом, а позивач вимагає їх стягнення як заборгованості за процентами. За таких обставин, а також з урахуванням принципу contra proferentem, ці нарахування є платою за користування кредитом поза межами строку кредитування, права на яку кредитодавець не мав.

Крім того, навіть якби ці нарахування можна було кваліфікувати як проценти, встановлені договором як міра відповідальності за ч. 2 ст. 625 ЦК України, вони не підлягали б стягненню, оскільки весь період їх нарахування припадає на час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який неодноразово продовжувався і діє на час ухвалення цього рішення, а за п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, п. 6-1, а згодом п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону позичальник у цей період звільняється від відповідальності за прострочення.

Тому в стягненні процентів, нарахованих за межами строку кредитування, тобто з 28.07.2023 по 02.09.2024, у сумі 50 375,00 грн слід відмовити.

Щодо процентів за підвищеною ставкою на прострочену заборгованість у межах строку кредитування

У межах строку кредитування кредитодавець нараховував проценти за ставкою 10 % річних лише на непрострочену частину кредиту, а на частини кредиту, перенесені на рахунок простроченої заборгованості, — з 01.08.2022 за ставкою 90 % річних згідно з п. 2.13 Договору. Таким чином, на прострочену частину кредиту замість погодженої фіксованої ставки 10 % річних застосовувалася ставка, збільшена в дев`ять разів, і підставою такого збільшення було виключно невиконання відповідачем зобов`язання в строк.

Усі ці нарахування здійснено в період з 01.08.2022 по 27.07.2023, тобто під час воєнного стану та під час дії п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону. Цей пункт прямо забороняв збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у цей період, а нараховані за прострочення платежі зобов`язував кредитодавця списати. Такий самий припис щодо списання неустойки та інших платежів за прострочення, нарахованих включно з 24.02.2022, містить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Збільшення ставки на прострочену заборгованість не пов`язане зі зміною облікової ставки чи іншого показника, передбаченого ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, і за своїм змістом є саме платежем за прострочення. Тому нарахування процентів у межах строку кредитування за ставкою, що перевищує погоджені сторонами 10 % річних, суперечить зазначеним імперативним нормам і стягненню не підлягає.

Водночас ці норми не звільняють відповідача від сплати процентів за користування кредитом за погодженою ставкою 10 % річних, яка за п. 2.4 Договору нараховується на суму заборгованості за кредитом, у тому числі на прострочену її частину. Тому в межах строку кредитування проценти за ставкою 10 % річних підлягають нарахуванню на весь фактичний залишок кредиту. Розмір таких процентів не перевищує заявленої позивачем суми процентів, тому суд не виходить за межі позовних вимог.

Щодо врахування сплаченої комісії та розміру заборгованості

01.02.2022 банк спрямував на погашення комісії 1 900,00 грн із платежу відповідача. Оскільки умова про комісію є нікчемною з моменту укладення Договору (ч. 1 ст. 236 ЦК України) і юридичних наслідків не створює (ч. 1 ст. 216 ЦК України), зобов`язання, на погашення якого банк спрямував ці кошти, не існувало. Водночас ці кошти сплачені відповідачем на виконання Договору, тому, як зазначив Верховний Суд у постановах у справах № 133/331/17, № 335/4991/16-ц, № 461/2857/20 та № 344/3078/23, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення дійсної заборгованості за ним. Наслідки недійсності нікчемної умови суд застосовує з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України), тому зустрічний позов для цього не потрібен; у справі № 344/3078/23 Верховний Суд погодився із зарахуванням сплаченої комісії в тіло кредиту саме у справі за позовом банку.

Черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит імперативно визначає ч. 1 ст. 19 Закону, яка має пріоритет перед загальним правилом ст. 534 ЦК України: сума кредиту та проценти за користування кредитом сплачуються раніше за інші платежі відповідно до договору. Станом на 01.02.2022 простроченої заборгованості не було, а проценти, нараховані по 31.01.2022 (55,56 грн), відповідач сплатив того самого дня; процентів за наступний період ще не було нараховано. Тому сума 1 900,00 грн могла бути спрямована лише на погашення кредиту, що відповідає і праву споживача частково достроково повернути кредит (ч. 1 ст. 16 Закону, п. 3.4.2, 3.4.3 Договору). Отже, з 01.02.2022 залишок кредиту становив 48 100,00 грн (50 000,00 ? 1 900,00). Оскільки за п. 4.3 Договору проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості, суд визначає їх саме на цей залишок; інакше відповідач сплачував би проценти за користування коштами, які вже повернув, тобто зберігалися б наслідки нікчемної умови всупереч ч. 1 ст. 216 ЦК України.

За погодженими сторонами правилами (ставка 10 % річних, метод «факт/360») у межах строку кредитування підлягали нарахуванню проценти в сумі 7 297,28 грн, а саме:

– за період з 28.01.2022 по 31.01.2022 (4 дні) на залишок кредиту 50 000,00 грн — 55,56 грн (50 000,00 грн ? 10 % / 360 ? 4);

– за період з 01.02.2022 по 27.07.2023 включно (542 дні) на залишок кредиту 48 100,00 грн — 7 241,72 грн (48 100,00 грн ? 10 % / 360 ? 542).

З цієї суми відповідач сплатив 56,00 грн (01.02.2022 — 55,56 грн, 01.03.2022 — 0,44 грн), тому заборгованість за процентами становить 7 241,28 грн (7 297,28 ? 56,00).

Такий перерахунок не є самостійним розрахунком суду замість сторін: усі вихідні дані — дати і суми платежів, ставка, база та метод нарахування процентів — взяті з Договору та наданих позивачем виписок і розрахунку. Змінюється лише правова оцінка нарахувань і розподілу платежу, що є обов`язком суду при визначенні розміру заборгованості.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за Договором у розмірі 55 341,28 грн, з яких заборгованість за кредитом — 48 100,00 грн, за процентами — 7 241,28 грн. У задоволенні вимог про стягнення комісії в розмірі 34 200,00 грн, процентів, нарахованих за підвищеною ставкою та після спливу строку кредитування, та решти заявленої заборгованості за кредитом слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено на суму 55 341,28 грн із заявлених 161 712,50 грн, що становить 34,22 %.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (платіжна інструкція № 8938 від 07.08.2026), тому з відповідача на його користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 911,13 грн (2 662,40 грн ? 55 341,28 грн / 161 712,50 грн).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01.07.2025, укладений з Адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС», реєстр боржників від 01.12.2025 та акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 12093976 від 05.01.2026 на загальну суму 11 200,00 грн (юридичний та фінансовий аналіз — 1 200,00 грн, складання, підписання та подання позовної заяви — 10 000,00 грн).

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. За ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Водночас за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України в разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок довести їх неспівмірність. Відповідач такого клопотання не заявляв. Однак ці норми не вичерпують повноважень суду щодо розподілу судових витрат. Незалежно від заперечень сторони суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат за ч. 3 ст. 141 ЦПК України враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, а за ч. 8 ст. 141 ЦПК України встановлює розмір витрат на підставі поданих сторонами доказів. Тобто в цій справі йдеться не про зменшення витрат за клопотанням сторони, а про визначення судом тієї частини витрат, яка є обґрунтованою та пропорційною і тому підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони.

Розмежування цих повноважень суду здійснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) щодо аналогічних положень ст. 126, 129 ГПК України. Вона зазначила, що суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на правничу допомогу з власної ініціативи (п. 106). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони або з власної ініціативи, керуючись визначеними законом критеріями, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу; розмір відшкодування таких витрат не повинен бути непропорційним до предмета спору (п. 119, 120). Такий самий підхід викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та в постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, у яких також зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на складність справи, витрачений адвокатом час і ринкові ціни адвокатських послуг.

Щодо цивільного судочинства Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 (провадження № 61-425св23) зазначив, що суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, визначеними ч. 3–5, 9 ст. 141 ЦПК України. Часткова відмова у відшкодуванні таких витрат з підстав їх непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства навіть тоді, коли відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат. Застосовуючи такий підхід, Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 873/212/21 погодився з частковою відмовою у відшкодуванні витрат за відсутності клопотання іншої сторони, оскільки інформація про характер і обсяг виконаної адвокатом роботи не відповідала критерію розумності та була неспівмірною з обсягом послуг і витраченим часом, а в додатковій постанові від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18 за відсутності заперечень іншої сторони обмежив розмір цих витрат з огляду на їх непропорційність до предмета спору та розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності) і критерію розумності їхнього розміру. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини: заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо доведено, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Іст/Вест Альянс Лімітед» проти України», заява № 19336/04, п. 268); відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії»).

Справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, позовна заява є типовою для справ цієї категорії, а адвокат позивача участі в судовому засіданні не брав. Враховуючи наведене та керуючись критеріями обґрунтованості та співмірності, суд визнає обґрунтованим розмір витрат на професійну правничу допомогу 5 000,00 грн. З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 711,10 грн (5 000,00 грн ? 55 341,28 грн / 161 712,50 грн).

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 133, 137, 141, 247, 259, 263–265, 268, 280–284, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором № 8-413-864-2-22-Г від 28 січня 2022 року у розмірі 55 341 (п`ятдесят п`ять тисяч триста сорок одна) гривня 28 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 911 (дев`ятсот одинадцять) гривень 13 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 711 (одна тисяча сімсот одинадцять) гривень 10 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: 49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 28 жовтня 2026 року. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Орловський