Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №922/1719/26 — Східний апеляційний господарський суд

Суд: Східний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо визнання права власності

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №922/1719/26

Суддя: Крестьянінов Олексій Олександрович

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 922/1719/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Демідова П.В., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участі секретаря судового засідання Пилипенко В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства «Діана-2006» (вх. №1890Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 (рішення ухвалено суддею Юрченко В.С. у приміщенні Господарського суду Харківської області 27.07.2026 о 10: 24 год, повне рішення складено 17.08.2026) у справі №922/1719/26

за позовом Фермерського господарства «Діана-2006» (Україна, 64651, Харківська область, Лозівський район, с. Миколаївка (Шатівська с/рада) (з), вулиця Садова, будинок 56, ЄДРПОУ 34173728),

до Лозівської міської ради Харківської області (Україна, 64602, Харківська область, місто Лозова, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 1, ЄДРПОУ 06716633),

про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Діана-2006» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Лозівської міської ради Харківської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу автотракторного боксу, складу запасних частин та будівлі конюшні, який укладений 20.02.2007 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Нива» та Фермерським господарством «Діана-2006» без подальшого нотаріального посвідчення, та визнання за Фермерським господарством «Діана-2006» права власності на майно, а саме автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, що знаходиться за адресою: Харківська область, Лозівський район (Шатівська с/рада), с. Миколаївка, за межами населеного пункту.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі №922/1719/26 в позові Фермерського господарства «Діана-2006» до Лозівської міської ради Харківської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 14.09.2026 у справі №922/1719/26 викладено перший абзац резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 суду наступним чином: «В позові Фермерського господарства «Діана-2006» до Лозівської міської ради Харківської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності - відмовити повністю».

Фермерське господарство «Діана-2006» звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить поновити строк для подання апеляційної скарги, визначений ч.1 ст.256 ГПК України, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі №922/1719/26 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що в даному випадку предметом правової невизначеності є юридична сила правовстановлюючого документа, на підставі якого позивач набув майно. Відмова у державній реєстрації у конкретних обставинах цієї справи безпосередньо перешкоджає реалізації позивачем правомочностей власника та підтверджує невизнання його права, що відповідає передбаченій статтею 392 ЦК України підставі звернення до суду. Господарський суд Харківської області не надав належного значення тривалості та безперервності фактичного виконання договору. Так, за обставинами даної справи, договір купівлі-продажу від 20.02.2007 був укладений не лише у письмовій формі, але й фактично виконаний сторонами у повному обсязі: покупцем сплачено всю погоджену ціну, а продавцем передано покупцеві визначене договором майно. Для застосування ч.2 ст.220 ЦК України у даному випадку наявні всі необхідні умови: сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу автотракторного боксу, складу запасних частин та будівлі конюшні, договір повністю виконаний сторонами, не оспорювався ними та відповідає їх дійсній волі, водночас його нотаріальне посвідчення стало об`єктивно неможливим у зв`язку з ліквідацією продавця. За таких обставин договір, укладений у письмовій формі, але не посвідчений нотаріально, фактично реалізований сторонами, однак відсутність його нотаріального посвідчення позбавляє позивача можливості здійснити державну реєстрацію права власності на набуте нерухоме майно та повноцінно реалізовувати свої правомочності власника. Суд першої інстанції, зосередившись на відсутності в договорі окремої умови про його нотаріальне посвідчення, не надав належної оцінки фактичній поведінці сторін та обставинам, що виникли після укладення договору. Припинення СВК «Нива», відсутність його правонаступника та архівних документів унеможливили подальше нотаріальне посвідчення договору, що в сукупності з попереднім невчиненням продавцем відповідних дій підлягало оцінці судом у контексті ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Діана-2006» на рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі №922/1719/26; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 27.10.2026.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2026 у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Демідова П.В., суддя Мартюхіна Н.О.

26.10.2026 від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У судове засідання учасники справи не з`явились, хоча були повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

20.02.2007 між СВК «Нива» (продавець) та ФГ «Діана 2006» (покупець) у простій письмовій формі укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець - СВК «Нива» продало, а покупець - ФГ «Діана-2006» купило автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлі конюшні. Місце знаходження майна: Харківська область, Лозівський район, Шатівська сільська рада, с. Миколаївка.

Відповідно до п. 1.1. договору вартість майна складає 16500,00 грн. Порядок та форма розрахунку: готівковий /безготівковий розрахунок. Розрахунок за придбане майно покупець здійснює в наступному порядку: 100% від вартості майна в розмірі 16500,00 грн на розрахунковий рахунок або вноситься в касу продавця (п. 2 договору).

Згідно з п. 3 договору покупець зобов`язується здійснити сплату за майно на протязі 3 днів з дати укладання цього договору. Право володіння, користування та розпорядження придбаним майном виникає тільки після повної його сплати покупцем продавцю (п. 4 договору). Передача майна здійснюється протягом 10 днів з дня повної сплати за майно (п. 5 договору).

Договір вступає в силу після його підписання сторонами (п. 10 договору).

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру №1 від 20.02.2007 ФГ «Діана 2006» сплатило СВК «Нива» кошти у сумі 16500,00 грн за договором купівлі-продажу від 20.02.2007.

В матеріалах справи міститься накладна № 1 від 20.02.2007, яка сформована щодо ФГ «Діана 2006» на підставі договору купівлі-продажу від 20.02.2007, та має таке найменування товару: автотракторний бокс 1 шт, склад запасних частин 1 шт та будівля конюшні 1 шт на загальну суму 16500,00 грн.

23.03.2026 державний реєстратор прав на нерухоме майно розглянувши заяву від 19.03.2026 встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій та прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, оскільки подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме:

1) заявником для проведення державної реєстрації права власності на склад запасних частин (Харківська обл., Лозівський р., тг Лозівська, с. Миколаївка (Шатівська с/р)) подано договір купівлі-продажу від 20.02.2007, укладеного між СВК «Нива» та ФГ «Діана-2006», який не був нотаріально посвідчений, що суперечить ст. 657 Цивільного Кодексу України;

2) в поданих заявником документах відсутня адреса нерухомого майна, а отже не виконані вимоги статті 26 з прим. 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI стосовно присвоєння об`єкту нерухомості адреси. В поданих документах відсутній документ що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси, інформація про яку отримується державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Звертаючись з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання за ФГ «Діана-2006» права власності на майно, позивач стверджує, що після укладання договору неодноразово звертався до керівника СВК «Нива» з пропозицією нотаріально посвідчити договір або іншим способом привести його у відповідність до вимог чинного законодавства, однак відповідні дії вчинені не були, у зв`язку з чим зазначене питання залишилось неврегульованим. В подальшому постановою Господарського суду Харківської області від 27.10.2008 у справі №Б-48/62-07 про визнання банкрутом СВК «Нива» було ліквідовано. Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо СВК «Нива», згідно з яким 05.11.2008 зареєстровано припинення юридичної особи, у зв`язку з визнанням судовим рішенням від 27.10.2008 по справі №Б-48/62-07 її банкрутом. 05.05.2026 архівний відділ Лозівської РВА Харківської області повідомив, що документи СВК «Нива» на постійне зберігання до архівного відділу не передавались, інформацією про правонаступника СВК «Нива» чи передавалось йому майно архівний відділ не володіє. Отже, позивач не може зареєструвати право власності на майно, оскільки продавця - юридичну особу СВК «Нива» було визнано банкрутом, юридична особа припинена, а ліквідаційна процедура завершена, що унеможливлює будь-які дії щодо нотаріального посвідчення договору. Також, позивач зазначає, що майно, яке є предметом договору було зараховано на баланс підприємства в якості об`єктів оподаткування; ОСОБА_1 регулярно у добровільному порядку сплачує земельний податок на землю, на якій знаходиться спірне майно; 26.01.2026 ФГ «Діана-2006» виготовило технічні паспорти на вищезазначене майно. За твердженням позивача він протягом 19 років відкрито, безперервно та добросовісно володіє майном, належно утримує та користується ним і вважає себе повноправним власником. Проте, державний реєстратор прийняв рішення про відмову у державній реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, що свідчить про невизнання такого права. Вказана відмова у державній реєстрації, на думку позивача, фактично свідчить про наявність спору щодо права власності позивача на спірне майно, оскільки без відповідного судового рішення він позбавлений можливості реалізувати своє право та здійснити державну реєстрацію. При цьому, відсутність державної реєстрації створює ризик втручання у його право мирного володіння майном, у тому числі з боку органу місцевого самоврядування. Оскільки сторонами були виконані усі істотні умови договору купівлі – продажу нерухомого майна, відбулося передання майна та його оплата, майно було правомірно придбано позивачем, а позивач має непорушне право на мирне володіння своїм майном, позивач звернувся до суду з метою визнати договір від 20.02.2007 укладеним.

Також, позивач зазначає, що похідною вимогою від визнання договору дійсним є визнання права власності на зазначене майно. У даному випадку особою, що не визнає право власності позивача на спірне майно, він визначає виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області, який відмовив у державній реєстрації права, створюючи правову невизначеність щодо належності майна, та має повноваження щодо подальшого набуття цього майна у комунальну власність.

До позову ФГ «Діана-2006» надано, зокрема, такі документи: копію постанови Господарського суду Харківської області від 27.10.2008 у справі №Б-48/62-07 роздруковану з сайту Опендатабот; адвокатський запит в архівний відділ Лозівської районної військової адміністрації Харківської області від 04.05.2026 та відповідь архівного відділу від 05.05.2026 на вказаний запит; звіти про оцінку майна висновки про вартість об`єкту оцінки щодо спірного нерухомого майна; договір купівлі – продажу від 20.02.2007; накладну №1 від 20.02.2007 та квитанцію до прибуткового касового ордеру №1 від 20.02.2007 на суму 16500,0 грн.; рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 23.03.2026; технічні паспорти та витяги з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо спірного нерухомого майна; адвокатський запит до ГУ ДПС у Харківській області від 13.01.2026 та відповідь ГУ ДПС у Харківській області від 16.01.2026 на вказаний запит; податкові повідомлення рішення та квитанції.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку, спір про право власності між позивачем та відповідачем – відсутній, та зазначив, що позивачем не доведено факту оспорювання чи невизнання права власності на майно відповідачем у справі, що свідчить про відсутність порушення відповідачем прав позивача, тому правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання за Фермерським господарством «ДІАНА-2006» права власності на майно, а саме автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, що знаходиться за адресою: Харківська область, Лозівський район (Шатівська с/рада), с. Миколаївка, за межами населеного пункту - відсутні.

Щодо вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нотаріальному посвідченню договору купівлі-продажу від 20.02.2007 перешкоджала обставина, яка не залежала від волі позивача, або що продавець ухилявся від нотаріального посвідчення договору. Судом встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, автотракторного боксу, складу запасних частин та будівлі конюшні від 20.02.2007 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «НИВА» та Фермерським господарством «ДІАНА-2006» укладений у простій письмовій формі і не містить домовленості нотаріально його посвідчувати, що суперечить вимогам статті 657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ухилення Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Нива» від нотаріального посвідчення договору, та не вказано позивачем які саме дії він вчинив для того, щоб виконати вимоги закону та посвідчити договір купівлі-продажу від 20.02.2007, тоді як за умовами статті 657 Цивільного кодексу України, його нотаріальне посвідчення та державна реєстрація є обов`язком сторін. Враховуючи викладене, судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 20.02.2007 укладений між СВК «Нива» та ФГ «Діана 2006» є нікчемним в силу закону та юридично не породжує жодних наслідків, навіть якщо його сторони добросовісно вважали його дійсним. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні законні підстави визнавати дійсним договір купівлі-продажу від 20.02.2007 на підставі приписів частини 2 статті 220 ЦК України, тому відмовив у задоволенні позовної вимоги в цій частині. Окремо місцевий господарський суд звернув увагу, що позивачем не доведено наявності у нього права володіння або користування земельною ділянкою, зайнятою під нежитловими приміщеннями, та не підтверджено право на земельну ділянку відповідними документами, передбаченими статями 125 та 126 Земельного кодексу України.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої та другої статті 209 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 20.02.2007), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно зі статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Під час розгляду справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме собою небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

У даному випадку, позивач стверджує, що СВК «Нива» до моменту ліквідації та до його припинення ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 20.02.2007. В той же час позивач не надає жодних доказів на підтвердження таких обставин, зокрема того, що позивач ініціював процедуру нотаріального посвідчення таких договорів в момент їх укладення чи після цього. Позивач не надав жодних доказів звернення до відповідача з вимогою про нотаріальне посвідчення таких договорів.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 20.02.2007), право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 20.02.2007), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

У статті 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 20.02.2007), було встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-49цс13 вказано, що: «Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Однак, при розгляді справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та не врахували, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силу статті 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно» (див. постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №125/1211/21, від 31.07.2026 у справі №2-177/2007).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 449/593/22 (провадження № 61-5176сво24) зазначено: «з урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин. Рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. При цьому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається в силу прямої вказівки в частині другій статті 220 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду віл 22 червня 2021 року в справі №334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) міститься висновок про те, що «до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».

У даному випадку, звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу від 20.02.2007, укладений між ФГ «Діана-2006» та СВК «Нива», предметом якого є автотракторний бокс, склад запасних частин, будівля конюшні. Отже, предметом договору є нерухоме майно, про що також свідчать технічні паспорти об`єктів нерухомості.

Враховуючи, що за приписами статті 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому він не може бути визнаний судом дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 181 ЦК України (в редакції, чинній станом на 20.02.2007) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (ст. 182 ЦК України).

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що спірне нерухоме майно взагалі належало на праві власності (було зареєстроване за) СВК «Нива» станом на час укладення договору купівлі-продажу від 20.02.2007, та відповідно право останнього на його відчуження позивачу.

Позивачем до матеріалів справи надані лише технічні паспорти від 26.01.2026, з яких вбачається рік спорудження / реконструкції – до 1985 року, та витяги з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації ЄДЕС у сфері будівництва від 18.02.2026, з яких вбачаються обставини проведення первинної інвентаризації об`єктів.

Також, відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Проте, позивачем не надано жодних доказів користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно - автотракторний бокс, склад запасних частин та будівля конюшні. Матеріали справи не містять договору оренди земельної ділянки або державного акта на земельну ділянку.

Наявна в матеріалах справи відповідь на адвокатський запит вих.№004 від 13.01.2026 від ГУ ДПС у Харківській області має інформацію щодо власника земельних ділянок громадянина ОСОБА_1 (а не позивача по даній справі): земельна ділянка площею 0,1595 га без кадастрового номера, з цільовим призначенням (2100) «інші» та земельна ділянки площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться на території Шатівського старостинського округу Лозівської територіальної громади Харківської області.

Доказів оформлення землекористування та права володіння земельної ділянки, на якій розташовано автотракторний бокс, склад запасних частин та будівля конюшні, у встановленому законом порядку, за позивачем - ФГ «Діана-2006», матеріали справи не містять. Умови договору купівлі-продажу від 20.02.2007 також не містять жодних положень з приводу земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, а також не зазначено відомостей про наявність у СВК «Нива» права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна.

Отже, позивачем не доведено наявність у нього права володіння або користування земельною ділянкою, зайнятою під нежитловими приміщеннями, та не підтверджено право на земельну ділянку у відповідності до норм Земельного кодексу України.

Як похідну вимогу від визнання договору дійсним позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз положень статті 392 ЦК України дає підстави стверджувати, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Проте, в даному випадку позивачем не доведено набуття права власності.

При цьому, оскільки договір купівлі- продажу нерухомого майна не може бути визнаний судом дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Діана-2006» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 у справі №922/1719/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 30.10.2026.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя П.В. Демідова

Суддя Н.О. Мартюхіна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua