Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №913/266/20(913/5/26) — Східний апеляційний господарський суд

Суд: Східний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: банкрутство юридичної особи

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №913/266/20(913/5/26)

Суддя: Демідова Поліна Віталіївна

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 913/266/20(913/5/26)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., при секретарі судового засідання Курило Є.П., розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вх.1855Л/2) та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1879Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі 913/266/20(913/5/26)

за позовом Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” Луганська область, м.Сєвєродонецьк,

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Старпрес”, м.Київ,

до відповідача 2: ОСОБА_1 , м.Київ,

про стягнення заборгованості

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмету спору Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ,

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариство "Українська інноваційна компанія", Луганська область, м. Сєвєродонецьк,

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Старпрес”, м.Київ,

відповідача 3: ОСОБА_1 , м.Київ,

про визнання договорів недійсним

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮС-Металл”, м.Київ

до боржника Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”, Луганська область, м. Сєвєродонецьк,

про банкрутство

Представники сторін згідно з протоколом судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес” та ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес” та ОСОБА_1 заборгованість за договором про відступлення права вимоги від 28.12.2023 у розмірі 9000000 грн.

В обґрунтування поданого позову ПАТ «Українська інноваційна компанія» зазначено про неналежне виконанням ТОВ «Завод «Старпрес» та ОСОБА_1 умов укладених договорів відступлення права вимоги та поруки щодо повної та своєчасної оплати за відступлене право вимоги.

Господарський суд Луганської області ухвалою від 16.02.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №913/266/20(913/5/26); справу постановив розглядати за правилами загального позовного провадження.

16.03.2026 за допомогою підсистеми “Електронний суд” до Господарського суду Луганської області надійшла позовна заява третьої особи яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес”, ОСОБА_1 , в якій просить: визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладений між Публічним акціонерним товариством “Українська інноваційна компанія” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес”; визнати недійсним договір поруки, укладений між Публічним акціонерним товариством “Українська інноваційна компанія” та ОСОБА_1 ”; застосувати наслідки недійсності договору відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладеного між Публічним акціонерним товариством “Українська інноваційна компанія” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес”, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес” повернути отримані внаслідок укладення недійсного договору оригінали документів ПАТ “Українська інноваційна компанія”.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що по – перше, ПАТ «Український інноваційний банк» (який з порушенням закону перейменовано на ПАТ «Укрінком») є неплатоспроможним банком, виведення якого з ринку виконується фондом на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» №590-ІХ від 13.05.2020 (далі – Закон №590-ІХ), що підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16. Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому порядку на ПАТ «Укрінком», а відтак й ПАТ «Укрінком» не набуло прав банку, та відповідно відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «Завод «Старпрес» права відповідних кредиторських вимог, оскільки відповідні правочини не відповідають ч.1 ст. 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». По – друге, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб зазначено про наявність мораторію на відчуження майна боржника відповідно до норм Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки укладення договору, за яким відчужується належне боржнику право вимоги до третьої особи, призводить до зменшення майнових прав боржника, і внаслідок цього порушує права кредиторів, одним з яких є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Щодо застосування інституту реституції у вказаному спорі, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб зазначено, що зважаючи на недійсність спірних договорів про відступлення права вимоги та договору поруки (як договору, укладеного з метою забезпечення виконання за основним зобов`язанням) існує необхідність, відповідно до ст. 216 ЦК України ТОВ «Завод «Старпрес» повернути другій стороні у натурі все, що ним було одержано на виконання цього правочину, а саме повернути документи, отримані згідно договору про відступлення права вимоги.

Господарський суд Луганської області від 23.03.2026 залучив до участі у справі №913/266/20(913/5/26) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору; позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі №913/266/20(913/5/26) - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес”, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним прийняв до розгляду; вимоги за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету об`єднав в одне провадження з первісним позовом.

07.05.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява №60-4260/26 від 07.05.2026 про зміну предмету позову, в якій третьою особою зазначено про уточнення та доповнення свого позову новою вимогою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. за реєстровим №1974, укладеного між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «Завод «Старпрес», оскільки укладення вказаного договору, за яким відчужується належне боржнику право вимоги на предмет іпотеки, здійснено без згоди зборів/комітету кредиторів.

У судовому засіданні 13.05.2026 постановлено ухвалу про: задоволення заяви №60-4260/26 від 07.05.2026 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зміну предмету позову.

Господарський суд Луганської області (суддя С.В. Масловський) рішенням від 23.07.2026 (повне рішення складено 10.08.2026) у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Старпрес”, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовив; витрати зі сплати судового збору поклав на позивача за первісним позовом; позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмету спору Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Старпрес”, ОСОБА_1 про визнання договорів недійсним задовольнив частково; визнав недійсним договір відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладений між Публічним акціонерним товариством “Українська інноваційна компанія” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес”; визнав недійсним договір поруки від 28.12.2023, укладений між Публічним акціонерним товариством “Українська інноваційна компанія” та ОСОБА_1 ”; в іншій частині позову відмовив; стягнув з ПАТ "Українська інноваційна компанія" на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати зі сплати судового збору в розмірі 5324 грн 80 коп.

Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції зазначив, що за сталою судовою практикою ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888, а зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків відповідної юридичної особи щодо зобов`язань, які виникли до внесення відповідних змін до її статуту. Суд зауважує, що оскільки постанова Правління Національного банку України №180 від 22.03.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 від 22.03.2016 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" в судовому порядку були визнані протиправними та скасовані, ліквідаційна процедура завершена та застосування до даних правовідносин положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" є неможливим, а тому посилання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на нікчемність договору про відступлення права вимоги та договору поруки на підставі норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є помилковим. Суд зазначив, що боржник в порушення приписів Кодексу України з процедур банкрутства після відкриття 15.05.2020 провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія» було укладено 28.12.2023 договір відступлення права вимоги за кредитним договором (в частині нарахованих відсотків) та іпотечним договором без дотримання інтересів кредиторів щодо збереження об?єктів конкурсної маси, що полягає у фактичному безкоштовному відступленні права вимоги за іпотечним договором, зменшенні активів боржника та його платоспроможності, що підтверджується зокрема належним чином засвідченими копіями банківських виписок та платіжних інструкцій, відповідно до яких отримувачем грошових коштів за відступлене право вимоги за договором є треті особи (ТОВ «АЛЬТЕР -М», ТОВ «ФЕНІКС ФРІДОМ»); та разом з цим, в порушення приписів ст.27 Закону України «Про іпотеку» укладення вищевказаного договору здійснено в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення та державної реєстрації, у зв`язку з чим господарський суд дійшов висновку, про наявність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28.12.2023. Суд наголосив, що в умовах недійсності укладеного між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «Завод «Старпрес» основного зобов`язання - договору відступлення права вимоги від 28.12.2023, керуючись приписами ст.548 Цивільного кодексу України договір поруки, укладений 28.12.2023 між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання за договором про відступлення права вимоги від 28.12.2023 теж підлягає визнанню недійсним. Щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. за реєстровим №1974, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» суд зазначив, що позбавлений можливості встановити обставини його укладення та оцінки його правомірності в умовах відсутності в матеріалах справи самого договору. Також, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України, при цьому ПАТ «Українська інноваційна компанія» свої зобов?язання за укладеним договором відступлення права вимоги щодо передання новому кредитору документів виконало в повному обсязі, що підтверджується належним чином засвідченою копією підписаного сторонами акту прийому – передачі документів від 28.12.2023, в свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» свої зобов?язання щодо оплати за відступлене право вимоги виконало частково на суму 4785000 грн 00 коп. Суд зауважив, що в умовах встановлення недійсності договору відступлення права вимоги від 28.12.2023, та договору поруки від 28.12.2023 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Старпрес”, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відступлення права вимоги від 28.12.2023 в розмірі 9000000 грн 00 коп. слід відмовити.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (скаржник-1, заявник-1), частково не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.1855 Л/2) в якій просить: визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 року у справі № 913/266/20(913/5/26) та поновити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строк на апеляційне оскарження; рішення про відмову в частині позовних вимог у визнанні недійсним Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. за реєстровим № 1974, укладений між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» а також про відмову в частині позовних вимог у застосуванні наслідків недійсності договору відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна Компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес», шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес” повернути отримані внаслідок укладення недійсного договору оригінали документів ПАТ «Українська інноваційна компанія» - скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким: визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. за реєстровим № 1974, укладений між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес»; застосувати наслідки недійсності Договору про відступлення права вимоги від 28.12.2023 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» повернути отримані згідно Акту прийому-передачі прав та документів згідно Договору про відступлення прав вимоги від 28.12.2023 року внаслідок укладення недійсного договору документи; доповнити мотивувальну частину рішення суду в редакції, яка зазначена у апеляційній скарзі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; в іншій частині рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу заявник-1 зазначає, що повернення активів до неплатоспроможного банку у формі оригіналів первинних документів, які раніше були у розпорядженні ПАТ «Українська інноваційна компанія» збільшить кількість активів такого боржника. Крім того, суд першої інстанції при частковому задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не надав правової оцінки щодо: норм Закону України 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» та висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16. Скаржник-1 зауважує, що мотивувальна частина рішення підлягає доповненню, за змістом якого ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «ПАТ «Українська інноваційна компанія», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав та обов`язків такого банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «Завод «Старпрес» права відповідних кредиторських вимог, оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заявник-1 наголошує, що суд першої інстанції не надав достатнього обгрунтування при відмові у позовних вимогах Фонду стосовно повернення первинної документації до ПАТ “Українська інноваційна компанія” та вимогу у вказаній частині рішення підлягає задоволенню, що сприятиме балансу захисту інтересів кредиторів, оскільки збільшить обсяг активів ПАТ “Українська інноваційна компанія”.

Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (скаржник-2, заявник-2), не погоджуючись з ухваленим рішенням звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.1879Л/2), в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухвалення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить: рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі № 913/266/20 (913/5/26) скасувати в частині: відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (пункт 1 резолютивної частини); часткового задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в частині визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес»; визнання недійсним Договору поруки від 28.12.2023, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_1 ; розподілу судових витрат (пункти 2 та 8 резолютивної частини), та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес», ОСОБА_1 про визнання недійсними Договору про відступлення права вимоги від 28.12.2023 та Договору поруки від 28.12.2023 відмовити повністю; позов Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити: стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» заборгованість за Договором про відступлення права вимоги від 28.12.2023 у розмірі 9 000 000,00 грн, в тому числі з урахуванням визнання Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» позову в частині суми 5 214 000,00 грн; розподілити судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій, поклавши їх на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та на Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» і ОСОБА_1 пропорційно до задоволених вимог за кожним з позовів; в іншій частині, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу заявник-2 зазначає, що висновок суду першої інстанції про порушення ПАТ «Укрінком» порядку укладення значного правочину без згоди кредиторів прямо суперечить фактичним обставинам, оскільки вартість відчужених прав становить 0,43 % вартості активів боржника, тобто у 23 рази менше встановленого статтею 1 КУзПБ порогу в 10 %, у зв`язку з чим договір відступлення не є та не міг бути «значним правочином», а відтак і не потребував згоди комітету (зборів) кредиторів у розумінні частин 7– 8 статті 44 КУзПБ. Скаржник-2 зауважує, що підстава недійсності, що за своєю правовою природою могла б стосуватися виключно окремого нотаріально посвідченого Іпотечного договору відступлення (в задоволенні вимоги щодо якого відмовлено), судом першої інстанції помилково застосована до Договору відступлення, який ніколи не був спрямований на передачу прав іпотекодержателя і нотаріального посвідчення не потребував. Заявник-2 зауважує, що висновок суду про «фактично безкоштовне» відступлення права вимоги спростовується наявними у справі документами, оскільки оплата ціни договору відступлення шляхом переказу коштів на рахунки повірених ТОВ «АЛЬТЕР-М» та ТОВ «ФЕНІКС ФРІДОМ» передбачений пунктом 4.3 Договору відступлення і був узгоджений обома сторонами правочину, а не запроваджений в обхід його умов. Такий розрахунок обумовлений накладенням арештів на всі власні рахунки ПАТ «Укрінком». До того ж, банківські виписки АТ КБ «ПриватБанк» і 21 платіжна інструкція підтверджує фактичну сплату Заводом на користь ПАТ «Укрінком» через повірених 4 786 000,00 грн. Скаржник-2 зауважує, що Фонд не довів порушення власного, безпосереднього права чи законного інтересу Договором відступлення, оскільки недоведено впливу спірного правочину на можливість задоволення вимог Фонду. Заявник-2 зазначає, що застосування судом першої інстанції загальних засад доктрини фраудаторності та статті 42 КУзПБ без встановлення жодного з передбачених законом і практикою Верховного Суду обов`язкових елементів є неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Також, скаржник-2 зазначає, що в умовах невідповідності встановленим обставинам справи висновку суду про недійсність договору відступлення похідний від нього висновок про недійсність Договору поруки (стаття 548 Цивільного кодексу України) не має самостійних підстав для існування та підлягає скасуванню в тому ж порядку. Також, заявник-2 наголошує, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінки визнанню заводом позову в частині 5 214 000,00 грн, чим порушив статті 46, 75, 191 ГПК України.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.08.2026 апеляційна скарга (вх.1855Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.09.2026 апеляційна скарга (вх.1879Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.09.2026 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вх.1855Л/2) залишив без руху, та, на виконання вимог вказаної ухвали 09.09.2026 заявником-1 усунуто недоліки апеляційної скарги.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.09.2026 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1879Л/2) залишив без руху.

У зв`язку з відпусткою судді Лакізи В.В., яка входить до складу колегії суддів, на підставі розпорядження Керівника апарату суду від 09.09.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл справи та згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.09.2026 апеляційна скарга (вх.1855Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.09.2026 апеляційна скарга (вх.1879Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

У зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О., яка входить до складу колегії суддів на підставі розпорядження Керівника апарату суду від 15.09.2026, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.09.2026 апеляційна скарга (вх.1855Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.09.2026 апеляційна скарга (вх.1879Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.09.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вх.1855Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі 913/266/20(913/5/26); призначив розгляд апеляційної скарги на 27 жовтня 2026; встановив учасникам справи термін до 30.09.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; витребував у Господарського суду Луганської області матеріали справи № 913/266/20(913/5/26).

18.09.2026 від скаржника-2 до суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій він уточнив предмет оскарження в частині часткового задоволення позову третьої особи – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме 2 (дві) вимоги немайнового характеру: визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладеного між ПАТ «Укрінком» та ТОВ «Завод «Старпрес»; визнання недійсним Договору поруки від 28.12.2023, укладеного між ПАТ «Укрінком» та ОСОБА_1 .

21.09.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №913/266/20 (913/5/26) у 1-му томі.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.09.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1879Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі 913/266/20 (913/5/26); об`єднав апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі №913/266/20 (913/5/26) в одне провадження; призначив розгляд апеляційної скарги на 27 жовтня 2026; встановив учасникам справи термін до 07.10.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження.

Копії ухвал суду від 16.09.2026 та від 23.09.2026 направлені до електронних кабінетів сторін.

Частиною 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з довідками, сформованими в комп`ютерній програмі “Діловодство спеціалізованого суду” копія ухвали суду від 16.09.2026 доставлена до електронних кабінетів сторін 16.09.2026 після 17:00, у зв`язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою 17.09.2026, а копія ухвали суду від 23.09.2026 доставлена до електронних кабінетів сторін 23.09.2026 після 15:00, у зв`язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою 23.09.2026.

У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 , який є одним із відповідачів у справі, електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» суд направив копії ухвали суду на адресу його місця реєстрації та згідно повернутих на адресу суду повідомлень копія ухвали суду від 16.09.2026 повернута на адресу суду з відміткою адресат відсутній, при цьому копія ухвали суду від 23.09.2026 вручена відповідачу.

Отже, сторони у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження, дату, час та місце розгляду апеляційної скарги заявників.

Від Публічного акціонерного товариство "Українська інноваційна компанія" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли клопотання про участь в режимі відеоконференції у судових засіданнях у справі №913/266/20(913/5/26) поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису, які суд ухвалою від 22.10.2026 задовольнив.

Представник скаржника-1 в судове засідання з`явився, брав участь у засіданні в режимі відеоконференцїі, підтримав подану апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Представник скаржника-2 в судове засідання з`явився, брав участь у засіданні в режимі відеоконференції, підтримав подану апеляційну скаргу та наполягав на його задоволенні.

ТОВ «Завод Старпрес» та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що, відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги заявника за відсутності представників відповідачів.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).

Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційним господарським судом враховані обставини, встановлені судом першої інстанції про наступне.

28.12.2023 між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) частину права вимоги, яке належить первісному кредитору відповідно до умов кредитного договору №07-112 від 19.10.2007 зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до них тощо, що є його невід`ємною частиною.

Боржником за зобов`язаннями по кредитному договору є Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Красилівмаш» (код ЄДРПОУ 36719878, місцезнаходження: 31000, Хмельницька область, м.Красилів, вул.Центральна, 16, надалі за текстом – боржник) на підставі трьохстороннього договору про переведення боргу від 05.09.2014, укладеного між Первісним кредитором, Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Укртехнопром» та Товариством з обмеженою «Завод «Красилівмаш» (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору право вимоги за кредитним договором відступається щодо вимоги частини процентів, нарахованих за користування кредитом за період з 01.07.2015 по 31.12.2015, наданим відповідно до умов кредитного договору та несплачених боржником в сумі 2310528 грн 85 коп.

Згідно з п.1.3 договору новий кредитор після переходу до нього частини права вимоги стає другим кредитором за кредитним договором та одержує право вимагати від боржника належного виконання частини зобов`язань за кредитним договором, в розмірі визначеному п.1.2 договору.

За змістом договору, первісний кредитор відступає новому кредитору також права іпотекодержателя за іпотечним договором від 15.11.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та Публічним акціонерним товариством «Старокостянтинівський завод ковальсько – пресового устаткування», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованого в реєстрі за №4665. Сторони досягли згоди, що перехід до нового кредитора прав іпотекодержателя за іншими договорами іпотеки, які забезпечують зобов`язання боржника перед первісним кредитором за кредитним договором не відбувається (п.1.4. договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що відступлення права вимоги за цим договором здійснюється на платній основі у розмірі та в строки, вказані в пунктах 4.1 та 4.2 цього договору.

Відповідно до п.3.1. договору частина права вимоги за кредитним договором вважається відступленою з моменту підписання сторонами договору та акту приймання – передачі прав та документів, які є невід`ємною частиною.

Акт прийому – передачі прав та документів первісний кредитор і новий кредитор складають та підписують одночасно з підписанням даного договору (п.3.2. договору); первісний кредитор зобов`язаний направити боржнику письмове повідомлення про відступлення частини права вимоги за кредитним договором (п.3.3 договору); відступлення частини права вимоги за договором здійснюється без згоди боржника (п.3.4 договору).

Відповідно до п.4.1. договору ціна відступленого частини права вимоги за договором становить 10000000 грн 00 коп.

Відповідно до п.4.2 договору оплата по договору здійснюється на умовах розстрочення платежу. Новий кредитор оплачує ціну відступлення частини права вимоги за наступним графіком: до 10.01.2024 – 3000000 грн 00 коп., до 10.02.2024 – 3000000 грн 00 коп., до 10.03.2024 – 2000000 грн 00 коп., до 10.04.2024 – 2000000 грн 00 коп.

Відповідно до п.4.3 договору, вартість відступлення частини права вимоги сплачується новим кредитором шляхом безготівкового переказу грошових коштів за наступними платіжними реквізитами: Отримувач: ТОВ «АЛЬТЕР-М», код ЄДРПОУ 44448714, IBAN: НОМЕР_1 в ПАТ КБ «Приватбанк», призначення платежу «Для ПАТ «Укрінком», код ЄДРПОУ 05839888, вартість права вимоги відповідно до договору відступлення права вимоги від 28.12.2023, без ПДВ, на підставі договору доручення на прийом та сплату платежів від 26.11.2021».

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п.10.1 договору). Додаткові договори та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін цього договору та скріплені їх печатками (п.10.6 договору).

28.12.2023 між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» підписано акт прийому – передачі прав та документів згідно договору про відступлення права вимоги від 28.12.2023, відповідно до умов якого на виконання умов договору про відступлення права вимоги від 28.12.2023, первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв у відповідності до зазначеного договору про відступлення частину права вимоги до наступного боржника: Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Красилівмаш», а саме проценти за користування кредитом, нараховані за період з 01.07.2015 по 31.12.2015 у сумі 2310528 грн 85 коп.

У зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги від 28.12.2023, первісний кредитор передає, а новий кредитор отримує наступні документи: оригінали іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько- пресового устаткування» від 15.11.2013, договору про внесення змін та доповнень №1 від 17.11.2013 до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько-пресового устаткування» від 15.11.2013, договору про внесення змін та доповнень №2 від 05.09.2014 до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько- пресового устаткування» від 15.11.2013, договору про внесення змін та доповнень №3 від 09.12.2014 до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько- пресового устаткування» від 15.11.2013.

28.12.2023 між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» (кредитор за договором) та ОСОБА_1 (поручитель за договором) укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» (боржник за договором) зобов`язань за договором відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладеним між кредитором та боржником, щодо сплати боржником на користь кредитора вартості відступленого права вимоги у розмірі 10000000 грн 00 коп., в строки та на умовах, визначених основним договором (п.1.1 договору поруки).

Поручитель зобов`язується нести перед кредитором солідарну з боржником відповідальність за невиконання (порушення) останнім зобов`язань за основним договором (п.1.2. договору поруки).

Відповідно до п.2.2. договору поруки у випадку порушення боржником умов основного договору: несплата вартості права вимоги у строки визначені основним договором, поручитель зобов`язаний зробити це за боржника протягом 5 робочих днів з дня порушення (невиконання, неповного виконання, неналежного виконання) боржником відповідних умов основного договору.

Згідно з п.3.1.договору поруки у випадку неперерахування суми заборгованості в строки, передбачені в п.2.2 цього договору, поручитель сплачує кредитору пеню, яка нараховуються на суму несвоєчасно сплаченої заборгованості із розрахунку фактичної кількості днів її існування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня.

28.07.2025 між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «Завод «Старпрес» укладено додатковий договір №1 до договору відступлення прав вимоги від 28.12.2023, відповідно до умов якого сторони погодили викласти п.4.3. договору в наступній редакції:

«Вартість відступлення частини права вимоги сплачується новим кредитором шляхом безготівкового переказу грошових коштів за наступними платіжними реквізитами: Отримувач: ТОВ «ФЕНІКС ФРІДОМ», код ЄДРПОУ 45727287, IBAN: НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк», призначення платежу «Для ПАТ «Укрінком», код ЄДРПОУ 05839888, вартість права вимоги відповідно до договору відступлення права вимоги від 28.12.2023, без ПДВ, на підставі договору доручення на прийом та сплату платежів від 28.07.2025».

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Завод «Старпрес» та ОСОБА_1 умов укладених договорів відступлення права вимоги та поруки щодо повної та своєчасної оплати за відступлене право вимоги, ПАТ «Українська інноваційна компанія» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення заборгованості за договором відступлення права вимоги.

Судова колегія зауважує, що до матеріалів справи не надано копії кредитного договору, договору іпотеки, договору переведення боргу, та інших документів, якими підтверджується наявність на час укладання договору відступлення права вимоги у позивача будь-яких прав вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Красилівмаш» та іпотекодавця - ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько- пресового устаткування». Проте учасники судового провадження ці факти не заперечують.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ «Завод «Старпрес» у поданому відзиві частково визнав позов, зокрема визнав обставини укладення спірних договорів про відступлення права вимоги, порушення відповідачем зобов`язань за укладеними договорами, та визнав заборгованість в розмірі 5214000 грн 00 коп., оскільки на виконання умов договору про відступлення права вимоги було сплачено грошові кошти в розмірі 4786000 грн 00 коп., в підтвердження чого надано до суду належним чином завірені копії платіжних інструкцій та банківських виписок.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія виходить з наступного.

Стосовно статусу ПАТ “Українська інноваційна компанія” колегія суддів зазначає наступне.

Правлінням Національного Банку України прийнято Постанову "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії проблемних" №659/БТ від 01.10.2015 строком на 180 днів.

Правлінням Національного банку України прийнято Постанову "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" №934 від 24.12.2015 та Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" №239 від 24.12.2015.

Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" винесено постанову "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК" №180 від 22.03.2016.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням №536 від 15.02.2018 продовжила строк здійснення процедури ліквідації ПАТ “Укрінбанк” на один рік з 23.03.2018 до 22.03.2019 включно; продовжила повноваження ліквідатора ПАТ “Укрінбанк” провідному спеціалісту з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Оберемку Роману Анатолійовичу строком на один рік з 23.03.2018 до 22.03.2019 включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням №622 від 21.03.2019 продовжила строки здійснення процедури ліквідації ПАТ “Укрінбанк” строком на один рік з 21.03.2019 до 22.03.2020 включно; продовжила повноваження ліквідатора ПАТ “Укрінбанк”, визначені ст.ст. 37, 38, 47-52, 52-1 Закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, крім повноважень в частині підписання всіх договорів, пов?язаних з реалізацією активів банку у порядку визначеному законом, в частині організації реалізації активів банку та крім повноважень щодо звернення до пов?язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди та звернення з такою вимогою до суду, а також з вимогою до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з законом прирівнюються до вкладів, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Міхну Сергію Семеновичу строком на один рік з 23.03.2019 до 22.03.2020 включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням №1044 від 24.04.2019 відкликала повноваження ліквідатора ПАТ “Український інноваційний банк”, делеговані заступнику начальника відділу безпеки департаменту розслідування протиправних діянь Матвійчуку Олексію Юрійовичу з 02.05.2019. Також, відповідно до вказаного рішення, з 02.05.2019 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ “Укрінбанк” призначено начальника відділу безпеки департаменту розслідування протиправних діянь Дурдиєва Романа Вікторовича і делеговано йому повноваження ліквідатора ПАТ “Укрінбанк”, визначені п.п. 4, 5, 6 частини другої статті 37, п.4 частини першої статті 48 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням №616 від 17.03.2020 продовжила строк здійснення процедури ліквідації ПАТ “Укрінбанк” на один рік з 23.03.2020 до 22.03.2021 включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням №1485 від 10.08.2020 продовжила процедуру виведення” ПАТ “Укрінбанк” (на теперішній час найменування – Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія”) з ринку шляхом виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів; призначила уповноваженою особою Фонду стосовно продовження процедури виведення ПАТ “Укрінбанк” з ринку провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцева Артема Юрійовича. Повноваження ліквідатора ПАТ “УКРІНБАНК” визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов?язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень щодо звернення до пов?язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди та звернення з такою вимогою до суду, а також з вимогою до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів, та повноважень в частині організації реалізації активів банку, до моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Цим же рішенням визначено, що процедура виведення ПАТ “УКРІНБАНК” з ринку здійснюватиметься з урахуванням вимог Закону України №590-X від 13.05.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності” (далі - Закон №590) та відповідно до частини п?ятої статті 44 Закону.

Виконавча дирекція Фонду прийняла на підставі пункту 2 частини п?ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п?ятої статті 44, статті 48 Закону, пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №590 рішення №1485 від 10.08.2020 “Про продовження процедури виведення ПАТ “УКРІНБАНК” з ринку і призначення уповноваженої особи”.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 29.04.2016 по справі №826/5325/16 визнав протиправними та скасував Постанову Правління Національного банку України №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.07.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/5325/16 від 29.04.2016 залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.11.2016 по справі №826/5325/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 по справі №826/5325/16 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 по справі №826/5325/16 залишив без змін.

На виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 у справі №826/5325/16, яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, видано виконавчий лист №826/5325/16 від 15.07.2016 про зобов`язання Національного банку України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в якості банківської установи.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 19.04.2021 у справі №826/5325/16, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021, змінив спосіб виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у справі № 826/5325/16 в частині зобов`язання Національного банку України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування Публічного акціонерного товариства "Український Інноваційний Банк" в якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував до прийняття постанови правління Національного банку України від 22.03.2016 №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Інноваційний Банк" (в т.ч., але не виключно - дозволити усі початкові платежі Публічному акціонерному товариству "Український Інноваційний Банк" у системі електронних платежів (СЕП) та відновити роботу Публічного акціонерного товариства "Український Інноваційний Банк" у системі обміну інформацією та виконання платежів SWIFT, Національному банку України повідомити усі банки про відновлення роботи Публічного акціонерного товариства "Український Інноваційний Банк" у зазначених вище системах) на наступний спосіб: "Виключити відомості про Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (попередня назва - "Український інноваційний банк") (ідентифікаційний код 05839888) із Державного реєстру банків України".

Задовольняючи зазначену заяву, Окружний адміністративний суд міста Києва виходив з того, що застосування такого способу виконання рішення, призведе до відновлення прав заявника, оскільки Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (попередня назва - "Український інноваційний банк") завершить процедуру припинення банківської діяльності, передбаченої законодавством та продовжить свою діяльність як юридична особа, яка немає статусу банку, а також до повного виконання рішення суду у даній справі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.10.2021 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі №826/5325/16.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 16.03.2016 по справі №826/1162/16 визнав протиправними та скасував Постанову Правління Національного банку України №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.04.2016 по справі №826/1162/16 апеляційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 по справі №826/1162/16 залишив без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31.08.2016 по справі №826/1162/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 по справі №826/1162/16 та ухвалу Київського адміністративного суду від 14.04.2016 залишив без змін.

Верховний Суд України постановою від 24.10.2017 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасував та ухвалив нове рішення; у задоволенні позову про визнання протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії відмовив.

В зазначеній постанові Верховний Суд зазначив, що провадження у даній справі було розпочате акціонером, який є власником простих іменних акцій в розмірі 0,0003%, а тому рівень його зацікавленості та сутність інтересу в діяльності банку якісно відрізняється від акціонера банку, який може бути ініціатором оскарження дій чи бездіяльності Національного банку України.

Враховуючи викладене, до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся з позовом мажоритарний акціонер Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" про визнання протиправними та скасування рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14.12.2017 по справі №826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ "Українська інноваційна компанія", визнав незаконним та скасував Постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.02.2018 по справі №826/14033/17 залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.12.2017.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду постановою від 09.08.2019 у справі №826/14033/17 відмовив у задоволенні касаційних скарг, залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 щодо визнання незаконним та скасування Постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ "Укрінком" є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно-правової форми не відбувалась, тому відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно з ст. 27, 28 Закону України “Про банки і банківську діяльність” необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від НБУ. В даному випадку мало місце транслятивне (підсумоване) правонаслідування юридичної особи, враховуючи зміну назви, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та вступ у цивільний оборот нової, замість правопопередника зі збереженням обсягу правосуб`єктності в порядку правонаступництва.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 03.06.2020 у справі №826/14033/17 заяву Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" про роз`яснення судового рішення задовольнив частково: роз`яснив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 826/14033/17, таким чином, що: постанова Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 “Про віднесення Публічного акціонерного товариства “УКРІНБАНК” до категорії неплатоспроможних та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року №239 “Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “УКРІНБАНК” та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку”, які були визнані протиправними та скасовані за рішенням суду, є протиправними та скасованими з моменту їх прийняття, не породжують жодних правових наслідків з дати їх прийняття та не є законними дозвільними правовими актами, які можуть бути підставою для запровадження та здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ “УКРІНБАНК”; визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 “Про віднесення Публічного акціонерного товариства “УКРІНБАНК” до категорії неплатоспроможних та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року №239 “Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “УКРІНБАНК” та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку” зумовлювало відновлення стану ПАТ “Укрінбанк”, який передував їх винесенню.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.10.2020 у справі №826/14033/17 апеляційні скарги Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнив.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 03 червня 2020 року скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” про роз`яснення постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 року відмовив.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 19.12.2016 у справі №826/18320/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017, визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України від 17 листопада 2016 року №3255/5 про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зазначивши, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відповідна уповноважена особа не має будь - яких повноважень щодо ПАТ "Укрінбанк" у зв`язку зі скасуванням судами рішень про запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації у банку.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20 зазначила, що статус банку набувається з моменту прийняття Національним банком України рішення про видачу банківської ліцензії з одночасним внесенням регулятором запису до Державного реєстру банків, тоді як втрата юридичною особою такого статусу відбувається у результаті завершення реорганізації банку або його ліквідації за спеціальною процедурою, здійснюваною (за винятком процедури добровільної ліквідації) державною спеціалізованою установою Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у визначеному банківським законодавством порядку, кінцевим наслідком чого (реорганізації чи ліквідації) є здійснення Національним банком України запису в Державному реєстрі банків про припинення банку. При цьому відкликання банківської ліцензії не є самостійною підставою для втрати юридичною особою статусу банку.

Правовою підставою для запровадження Фондом тимчасової адміністрації або здійснення ним ліквідації банку є відповідні рішення цього органу. Такі рішення (про запровадження тимчасової адміністрації та про початок процедури ліквідації) виконавча дирекція Фонду має право прийняти виключно на підставі рішень Правління НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних чи про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію відповідно. Зазначені рішення виконавчої дирекції Фонду та Правління НБУ не є нормативно правовими актами, адже мають характер індивідуальних. У разі скасування судом індивідуального акта державного чи іншого спеціалізованого органу такий акт не породжує жодних правових наслідків.

У зв`язку з цим, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначено, що неодноразові рішення органу управління ПАТ “Український інноваційний банк” про внесення відповідних змін щодо зміни назви, місцезнаходження акціонерного товариства, нової редакції статуту, видів діяльності товариства та призначення органів управління, не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків цією юридичної особи, які виникли раніше у зв`язку із здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб`єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, а отже ПАТ “Укрінбанк” та ПАТ “Українська інноваційна компанія” є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов`язків.

Також, судовою палатою зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в пункті 257 (аналогічний пункту 235) постанови від 10.12.2019 у справі №925/698/16 виснувала, що скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.

Такий висновок (саме щодо випадку, коли також скасовано рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації) не має нормативного підтвердження, однак був сформульований Великою Палатою Верховного Суду у спірних правовідносинах за відсутності правової регламентації порядку відновлення банківської діяльності установи у зв`язку з тим, що рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії було скасоване у судовому порядку через юридично-організаційні порушення його прийняття, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії.

Усупереч наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду (щодо повноважень Фонду на управління банком попри скасування у судовому порядку як рішення Фонду про початок процедури ліквідації, так і рішення про запровадження тимчасової адміністрації) здійснення Фондом ліквідації ПАТ Український інноваційний банк (наразі ПАТ "Українська інноваційна компанія") виявилося неможливим, позаяк єдиною встановленою законом підставою для початку такої процедури є відповідне рішення Правління НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Судова палата врахувала, що за відсутності нормативного регулювання продовження процедури виведення банку з ринку шляхом ліквідації у випадку скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії саме НБУ як уповноваженому суб`єкту на здійснення банківського нагляду належало прийняти у межах своєї компетенції відповідні рішення, чого зроблено не було.

Під час розгляду справи №913/266/20(913/111/21) перед Касаційним господарським судом в складі Верховного Суду постало питання щодо наявності/відсутності правових підстав для закриття провадження у справі за позовом ПАТ "Українська інноваційна компанія" до ПАТ "Український інноваційний банк".

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 07.08.2025 зазначив, що Господарський процесуальний кодекс України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття "неналежний позивач", не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із "самим собою".

Позивач і відповідач, окрім вирішення питання компетенції між державними органами у відповідному провадженні, не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

За змістом оскаржуваної ухвали вбачається, що місцевий господарський суд, за результатами дослідження наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань інформації встановив, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ПАТ "Укрінбанк" є однією юридичною особою з різними назвами, що в свою чергу унеможливлює розгляд справи по суті через відсутність спору між сторонами, при цьому нормами процесуального кодексу не передбачено можливість поєднання сторін судового процесу в одній особі.

При цьому, учасниками справи в порядку, визначеному положеннями статей 74, 76-77 ГПК України, які б спростовували висновок місцевого суду про те, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією і тією ж юридичною особою, не надано.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та зазначив, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ПАТ "Укрінбанк", з огляду на наявну судову практику, є різними юридичними особами.

При цьому, суд апеляційної інстанції не зазначив номери справ та дати ухвалення судових рішень, за наслідком дослідження змісту яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання ПАТ "Український інноваційний банк" як існуючої самостійної юридичної особи, за якою, в силу специфіки банківського законодавства, залишилось право кредиторської вимоги за вищезазначеними правочинами.

Колегія суддів зазначила, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд неправильно кваліфікував поєднання в одній особі позивача та відповідача, оскільки суд першої інстанції застосував пункт 2 частини першої статті 231 ГПК України, відповідно до якого господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у своїй постанові від 07.08.2025 у справі №913/2660(913/111/21), з урахуванням правових позицій, викладених в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.10.2024 у справі №913/266/20, дійшов висновку, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888, а зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків цієї юридичної особи щодо зобов`язань, які виникли до внесення відповідних змін до статуту зазначеної юридичної особи.

Аналогічний правовий висновок також викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.04.2025 у справі №465/6061/19-ц.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 23.06.2026 у справі №913/266/20(913/282/256) дійшов висновку, що на відміну від постанови від 16.10.2024 у справі №913/266/20, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16 були сформульовані за інших обставин, визначених зокрема у пунктах 155, 156, 157, 158 такої постанови.

Таким чином висновки судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, сформульовані у постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16 та Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду – у постанові від 03.08.2018 у справі №910/8117/17 з огляду на те, що висновки у постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20 були сформульовані за інших обставин стосовно ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ “Українська інноваційна компанія” (Боржника та Позивача у цій справі).

Аналогічного висновку дійшов Суд у постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20, відхиливши аргументи щодо протиставлення раніше сформульованих висновків також і у постанові від 18.11.2021 у справі №910/4475/19, зазначивши, що «відмінність у судових рішеннях у справі №910/4475/19 та у справі №913/266/20 зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення: на відміну від обставин справи №910/4475/19 у справі №913/266/20 незаконність рішень загальних зборів щодо змін до статуту Товариства та їх державної реєстрації не була доведена у судовому порядку, а на дату підготовчого засідання Державний реєстр банків не містив відомостей щодо ПАТ "Українська інноваційна компанія".

У зв`язку з викладеним, Суд доходить висновку про відсутність, зокрема у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення ПАТ "Укрінбанк" з ринку процесуальних прав (процесуальної правосуб`єктності) діяти у спірних правовідносинах у цій справі як орган управління банку та орган контролю банку за правилами статей 4, 36, 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від імені ПАТ "Українська інноваційна компанія" (Позивача), а відповідно і відсутність впливу рішення у цій справі на права, інтереси та (або) обов`язки зазначеної Уповноваженої особи Фонду».

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який зазначає, що Верховний Суд послідовно та неодноразово у своїй судовій практиці висновує, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888, а зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків відповідної юридичної особи щодо зобов`язань, які виникли до внесення відповідних змін до її статуту (постанови: від 11 серпня 2025 року cправа №913/266/20(908/387/19); від 21 серпня 2025 року справа №913/266/20(913/119/21); від 07 серпня 2025 року cправа №913/266/20(913/111/21), від 29.10.2025 справа №913/266/20(442/1520/18), від 28.10.2025 справа №913/266/20(711/8269/17, від 11.08.2025 справа №913/266/20(908/387/19, від 20.03.2025 справа №902/538/16, від 20.03.2025 справа №909/578/17, від 18.02.2025 справа №915/741/21, від 26.02.2025 справа №908/401/18, від 28.01.2025 справа №921/534/23).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-рп/1999, Конституційним Судом України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини).

Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) (пункт 1 резолютивної частини).

Конституційний Суд України вважає, що вказані положення Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац перший, речення перше абзацу другого пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 про офіційне тлумачення положень Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України“ від 22 лютого 2000 року № 1483–ІІІ, щодо їх дії в часі у взаємозв`язку із положеннями статті 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152, пункту 1 розділу ХV „Перехідні положення“ Конституції України, статті 73 Закону України „Про Конституційний Суд України“, частини другої статті 4, частин першої, третьої, четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України 2001 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі) від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзаци четвертий, п`ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019).

За таких обставин, оскільки постанова Правління Національного банку України №180 від 22.03.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 від 22.03.2016 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку " в судовому порядку були визнані протиправними та скасовані, що зумовлює відсутність будь-яких підстав для продовження строків ліквідації, відсутність нового рішення Правління НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, що надало б Фонду законні підстави для початку здійснення процедури виведення банку з ринку, ліквідаційна процедура завершена та застосування до даних правовідносин положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" є безпідставним, а тому посилання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на нікчемність договору про відступлення права вимоги та договору поруки на підставі норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є помилковим та спростовуються вищевикладеним, як вірно зазначено судом першої інстанції.

Вказане також спростовує доводи скаржника-1 щодо не надання правової оцінки стосовно норм Закону України 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» та висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, а також свідчить про відсутність підстав для доповнення мотивувальної частини рішення висновками, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Українська інноваційна компанія», та компанія не набула прав та обов`язків такого банку.

Стосовно вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 28.12.2023, колегія суддів зазначає наступне.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до приписів ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яка особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд першої інстанції посилаючись на доктрину фраудаторності, дійшов висновку, що договір про відступлення права вимоги підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство без дотримання інтересів кредиторів щодо збереження об?єктів конкурсної маси, що полягає у фактичному безкоштовному відступленні права вимоги за іпотечним договором, зменшенні активів боржника та його платоспроможності, що підтверджується зокрема належним чином засвідченими копіями банківських виписок та платіжних інструкцій, відповідно до яких отримувачем грошових коштів за відступлене право вимоги за договором є треті особи. Крім того, суд зауважив, що в порушення приписів ст.27 Закону України «Про іпотеку» укладення вищевказаного договору здійснено в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Скаржник-2 заперечуючи проти висновку про недійсність зазначив, що вчинений правочин не є значним та не потребував згоди комітету (зборів) кредиторів у розумінні частин 7-8 статті 44 КУзПБ, не потребував нотаріального посвідчення та державної реєстрації, оскільки за своїм предметом обмежувався виключно частиною права вимоги процентів за кредитним договором, а не за іпотечним договором та не є безоплатним оскільки розрахунки здійснювались через третіх осіб, у зв`язку з накладенням арештів на власні рахунки боржника, крім того Фондом не доведено порушення власного, безпосереднього права чи законного інтересу укладеним договором.

Колегія суддів враховує, що розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До таких засобів віднесено також інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ.

Згідно з положеннями зазначеної статті КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна (частина 1).

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 13.03.2025 у справі № 904/1733/23(904/2678/23) та від 30.05.2024 у справі № 925/1577/20(925/287/23)), відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним з підстав передбачених, у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Поняття фраудаторності правочинів знайшло своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду. Так, у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі №904/7905/16 (пункт 155).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, а тому такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Матеріали справи свідчать, що договір про відступлення права вимоги укладено боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відкрито згідно ухвали суду від 15.05.2020. Вказаний договір передбачає відступлення права вимоги в частині стягнення процентів, нарахованих за користування кредитом в розмірі 2 310 528,85грн за період з 01.07.2015 по 31.12.2025 на платній основі, зокрема на умовах розстрочення платежу в сумі 10 000 000,00грн, наступним чином: до 10.01.2024 – 3 000 000,00грн, до 10.02.2024 – 3 000 000,00грн. до 10.03.2024 – 2 000 000,00грн, до 10.04.2024 – 2 000 000,00грн. При цьому, переказ грошових коштів здійснюється на рахунки повірених осіб та надані матеріали справи підтверджують факт перерахування новим кредитором частини коштів за платіжними реквізитами зазначеним, у договорі та додатковому договорі в сумі 4 786 000,00грн, що не заперечується боржником.

Судова колегія критично ставиться до позиції позивача про правомірність укладання договору відступлення права вимоги, за змістом якого грошові кошти перераховуються повіреній особі, у зв`язку з арештом коштів на рахунках позивача. Зазначене свідчить про порушення судової процедури розпорядженням майном, яка передбачає систему заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Укладання договорів на умовах розрахунків на користь третьої особи (незалежно від її статусу повіреного), а також відсутність доказів використання грошових коштів на оздоровлення та підтримання господарської діяльності боржника, має ознаки виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Судова колегія підкреслює, що єдиним способом нівелювання обмежень в господарській діяльності боржника, пов`язаних з арештом коштів на його рахунках є застосування процедур, передбачених ч.6 ст. 44 КУзПБ, за змістом яких господарський суд за заявою розпорядника майна скасовує арешти майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.

Отже, судова колегія погоджується з судом першої інстанції про наявність ознак фраудаторності в оспорюваному договорі відступлення права вимоги.

Відповідно до ч.ч.7, 8 ст.44 КУзПБ керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна приймають рішення про: участь боржника в об`єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об`єднаннях юридичних осіб; передачу майна в оренду; одержання та надання позик (кредитів); задоволення вимог поточних кредиторів. У процедурі розпорядження майном боржник не має права без згоди комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту формування комітету кредиторів) вчиняти значні правочини, вчинення яких не заборонено цим Кодексом. У процедурі розпорядження майном боржник зобов`язаний забезпечити розпоряднику майна можливість безпосереднього доступу до інформації, що зберігається у базах даних (у тому числі електронних), які використовуються посадовими особами боржника для ведення бухгалтерського, податкового та управлінського обліку, а також для формування бухгалтерської, статистичної та податкової звітності, та/або забезпечити можливість розпоряднику майна ознайомитися з такою інформацією в інший спосіб з можливістю друкувати та/або копіювати документи, необхідні для здійснення повноважень розпорядника майна, з урахуванням вимоги частини четвертої статті 10 цього Кодексу. У процедурі розпорядження майном боржник не має права без згоди комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту обрання комітету кредиторів) здійснювати продаж істотних активів боржника.

Згідно з ч.1 ст.40 КУзПБ господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів. Ухвала про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню. Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди розпорядника майна правочини, а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника та забезпечення вимог кредиторів (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме чи нерухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

Тобто, в умовах встановлення судом заборони або імперативної вимоги щодо отримання згоди арбітражного керуючого, укладення договору в обхід цієї заборони свідчить про те, що особа не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності/повноважень на самостійне вчинення правочину.

Господарський суд Луганської області ухвалою від 03.06.2020 заяву розпорядника майна Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" від 01.06.2020 №02-01/55 про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів задовольнив частково; зобов`язав боржника - Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" утриматись від передачі у володіння або користування рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, належних боржнику, без згоди розпорядника майна; зобов`язав боржника - Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" утриматись від передачі бухгалтерської документації боржника без згоди розпорядника майна; в іншій частині заяви відмовив.

Вказана ухвала набрала законної сили та не оскаржувалась в апеляційному порядку.

Виходячи із зазначеного, будь-які правочини, спрямовані на відчуження, передачу в оренду, лізинг, заставу чи інше розпорядження активами незалежно від розміру таких активів можуть здійснюватися боржником виключно за наявності згоди розпорядника майна, проте матеріали оскарження ухвали не містять доказів в підтвердження факту отримання боржником такої згоди, що свідчить про порушення боржником встановленої судом заборони та наявності підстав для визнання правочину з відступлення права недійсним з огляду на відсутність у боржника необхідного обсягу дієздатності для його вчинення.

Порушення прямої заборони передачі у володіння або користування рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, належних боржнику без згоди розпорядника майна є самостійною підставою для визнання укладеного договору про відступлення недійсним незалежно від вартості відчужених прав.

Колегія суддів також зауважує, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є кредитором у справі та відповідно особою на користь якої, в тому числі, вживались відповідні заходи для забезпечення вимог кредиторів, та суд відповідною ухвалою встановив потенційну загрозу прав кредиторів, у зв`язку з чим порушення вимог ухвали боржником свідчить про порушення права кредитора на справедливий та ефективний судовий процес, а також на збереження майна боржника для майбутніх розрахунків, що спростовує доводи скажрника-2 про не доведення Фондом порушення власного, безпосереднього права чи законного інтересу укладеним договором.

Судова колегія також вбачає ознаки нікчемного правочину, які має договір відступлення права вимоги в частині відступлення прав за іпотечним договором від 15.11.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та Публічним акціонерним товариством «Старокостянтинівський завод ковальсько – пресового устаткування», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованого в реєстрі за №4665.

У відповідності до ст.24 Закону України «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно із ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, договір про відступлення права вимоги в частині відступлення за іпотечним договором (п.1.4 договору) є нікчемним.

Стосовно вимог про визнання договору поруки від 28.12.2023 недійсним, колегія суддів зазначає наступне.

Нормами статей 546, 548 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Отже, договір поруки є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Акцесорний характер способів забезпечення виконання зобов`язань означає, що правочин щодо встановлення забезпечення буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу основне зобов`язання.

З урахуванням викладеного, враховуючи визнання недійсним укладеного між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «Завод «Старпрес» договору відступлення права вимоги від 28.12.2023, тобто основного зобов`язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що керуючись приписами ст.548 Цивільного кодексу України договір поруки, укладений 28.12.2023 між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання за договором про відступлення права вимоги від 28.12.2023 підлягає визнанню недійсним.

Стосовно вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. за реєстровим №1974, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до приписів статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 86 ГПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 4 статі 164 Господарського процесуального кодексу України до заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.

Звертаючись до суду з даним позовом, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб зазначено про необхідність визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. за реєстровим №1974, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес», проте в порушення приписів ст.ст.74-77 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано ні копії, ні оригіналу спірного договору, ні клопотання про витребування оспорюваного договору, також такий договір відсутній і в матеріалах первісного позову, крім того, в поданій апеляційні скарзі заявник-1 ніяким чином не обґрунтовує вказану вимогу та не наводить будь-яких підстав, які б свідчили про неправомірність висновків суду в цій частині, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відсутність самого договору унеможливлює встановлення обставин укладення договору та оцінки його правомірності, та має наслідком відмову у задоволенні вказаної вимоги.

Стосовно вимоги про застосування наслідків недійсності до договору про відступлення прав вимоги від 28.12.2023 укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» повернути отримані згідно акту прийому передачі-передачі прав та документів (згідно договору про відступлення прав вимоги від 28.12.2023) внаслідок укладення недійсного договору) первинні документи.

Суд першої інстанції враховуючи, що для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування в даному випадку наслідків недійсності правочину передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки ПАТ «Українська інноваційна компанія» свої зобов?язання за укладеним договором відступлення права вимоги щодо передання новому кредитору документів виконало в повному обсязі, що підтверджується належним чином засвідченою копією підписаного сторонами акту прийому – передачі документів від 28.12.2023, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» свої зобов?язання щодо оплати за відступлене право вимоги виконало частково на суму 4785000 грн 00 коп.

Проте, судова колегія не може погодитись із вказаним висновком з огляду на наступне.

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

Колегія суддів наголошує, що той факт, що одна сторона виконала свої зобов`язання повністю, а інша — лише частково, не є перешкодою для двосторонньої реституції, оскільки сторони повертаються у початковий стан пропорційно тому, що фактично було передано кожною зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» свої зобов?язання за укладеним договором відступлення права вимоги щодо передання новому кредитору документів виконало в повному обсязі, що підтверджується належним чином засвідченою копією підписаного сторонами акту прийому – передачі документів від 28.12.2023, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» свої зобов?язання щодо оплати за відступлене право вимоги виконало частково на суму 4785000 грн 00 коп., що свідчить про наявність для застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимога скаржника-1 про застосування наслідків недійсності до договору про відступлення прав вимоги від 28.12.2023 укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» повернути отримані згідно акту прийому передачі-передачі прав та документів оригінали документів підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає в цій частині скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.277 ГПК України.

З огляду на визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28.12.2023, укладеного між Публічним акціонерним товариством “Українська інноваційна компанія” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод “Старпрес та договору поруки, укладеного 28.12.2023 між Публічним акціонерним товариством “Українська інноваційна компанія” та Артазеєм Андрієм Івановичем, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підстави для задоволення позову Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Старпрес”, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відступлення права вимоги від 28.12.2023 в розмірі 9000000 грн 00 коп. відсутні, як і підстави для надання оцінки доводами про часткове визнання боргу новим кредитором за недійсним договором. До того ж, згідно з уточненою редакцією апеляційної скарги заявника-2 відмова у задоволенні вказаних вимог не оскаржується.

Отже, доводи скаржника-2 про незаконність та необґрунтованість, ухвалення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження.

Разом з тим, доводи скаржника в частині вимог про застосування наслідків недійсності до договору про відступлення прав вимоги від 28.12.2023 укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування ухваленого рішення в цій частині.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1879Л/2) залишити без задоволення, апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вх.1855Л/2) задовольнити частково, а рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі 913/266/20(913/5/26) скасувати в частині відмови у про застосування наслідків недійсності до договору про відступлення прав вимоги від 28.12.2023 укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес», в іншій частині рішення залишити без змін.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України враховуючи, що апеляційна скарга скаржнику-2 залишена без задоволення судові витрати за її подання залишаються за скаржником-2.

Разом з тим, в умовах часткового задоволення апеляційної скарги заявника-1 судові витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відповідно до підп.б), п.4 ч.1 ст.282 ГПК України підлягають новому розподілу пропорційно розміру задоволених вимог, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції теж підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1879Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі №913/266/20(913/5/26) – залишити без задоволення.

2.Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вх.1855Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі № 913/266/20(913/5/26) – задовольнити частково.

3.Рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі № 913/266/20(913/5/26) в частині відмови у застосуванні наслідків недійсності до договору про відступлення прав вимоги від 28.12.2023 укладеного між Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» повернути отримані внаслідок укладення недійсного договору оригінали документів ПАТ «Українська інноваційна компанія» – скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення:

«Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» повернути Публічному акціонерному товариству «Українська інноваційна компанія» отримані згідно акту прийому-передачі прав та документів внаслідок укладення недійсного договору оригінали наступних документів: іпотечний договір, укладений між ПАТ «Укр/ін/банк» та ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько-пресового устаткування» від 15.11.2013 року; договір про внесення змін та доповнень №1 від 17.11.2013 року до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Укр/ін/банк» та ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько-пресового устаткування» від 15.11.2013 року; договір про внесення змін та доповнень №2 від 05.09.2014 року до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Укр/ін/банк» та ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько-пресового устаткування» від 15.11.2013 року; договір про внесення змін та доповнень №3 від 09.12.2014 року до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Укр/ін/банк» та ПАТ «Старокостянтинівський завод ковальсько-пресового устаткування» від 15.11.2013 року.

4.Рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі №913/266/20(913/5/26) в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Сметаніна, 3-А; код ЄДРПОУ 05839888) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016) витрати зі сплати судового збору, понесені у суді першої інстанції за подання позовної заяви в розмірі 7987,20грн.

5. В інших частинах рішення Господарського суду Луганської області від 23.07.2026 у справі 913/266/20(913/5/26) - залишити без змін.

6.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Сметаніна, 3-А; код ЄДРПОУ 05839888) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1996,80грн.

7.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Старпрес» (04073, м.Київ, вул.Ливарська, 5; код ЄДРПОУ 38922357) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1996,80грн.

8.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 30.10.2026.

Головуючий суддя П.В. Демідова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua