Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №910/4595/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"20" жовтня 2026 р. Справа№ 910/4595/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 (повне рішення підписано 21.07.2026)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026

у справі №910/4595/26 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еней Солар»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 3 831 498, 61 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еней Солар» (далі за текстом - позивач) звернулося до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 3 750 596,06 грн заборгованості, 19 162,91 грн 3% річних, 61 739,64 грн інфляційних втрат, 45 977,98 грн судового збору та 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про участь у балансуючому ринку від 13.05.2025 № 1177-04015 (далі за текстом - Договір), оскільки відповідач не здійснив повну оплату за балансуючу електричну енергію, отриману у період з 01.12.2025 по 28.02.2026, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість на суму 3 750 596,06 грн. Крім того, за порушення зобов`язань за Договором позивач нарахував відповідачу 9 162,91 грн 3% річних, 61 739,64 грн інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Господарський суд міста Києва рішенням від 06.07.2026 у справі №910/4595/26 позов задовольнив; стягнув з відповідача на користь позивача 3 750 596,06 грн заборгованості, 19 162,91 грн 3% річних, 61 739,64 грн інфляційних втрат та 45 977,98 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 заяву позивача про стягнення судових витрат у справі №910/4595/26 задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн; в іншій частині заяви відмовив.

Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що підготовка позовної заяви у цій справі не вимагала значного обсягу аналітичної роботи чи вивчення нових джерел права; позовна заява фактично є типовою (шаблонною), де змінюються лише реквізити договору та суми розрахунків; написання таких документів зазвичай автоматизоване та не потребує витрат часу, які б оцінювалися у 40 000,00 грн.

Не погодившись з ухваленими судовими рішеннями, 10.08.2026 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4595/26 скасувати; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що до спірних правовідносин має застосовуватись пріоритет спеціальної норми Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі за текстом - Закон), який необхідно врахувати при вирішенні спору, який передбачає розрахунки за спеціальним рахунком. Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26, то, за твердженням відповідача, позивачем не дотримано вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.08.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 залишив без руху.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 31.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 20.10.2026 о 12 год. 30 хв.; витребував матеріали справи №910/4595/26 з Господарського суду міста Києва.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що абзац 4 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачає можливість ОСП перераховувати кошти зі свого поточного рахунку на рахунок зі спеціальним режимом використання, відтак дана норма не є імперативною. Наведене підтверджується правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, від 23.01.2024 у справі №910/21124/20, від 17.01.2024 у справі №910/18308/21, від 14.12.2023 у справі №910/3263/23, від 25.05.2023 у справі №910/1382/22, від 09.03.2023 у справі №910/18613/21. Крім того, відповідачем не подано до суду доказів на підтвердження відсутності коштів на рахунку зі спеціальним режимом.

Доводи відповідача про те, що ним проводяться розрахунки з постачальниками з пріоритетністю оплати найдавніших періодів, то такий алгоритм проведення розрахунків не передбачений жодним нормативно-правовим актом та умовами Договору. Щодо наявності заборгованості інших учасників ринку перед відповідачем, то, як правильно зазначено судом першої інстанції, наведене не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

Стосовно заперечень апелянта на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26, то судом першої інстанції під час розгляду заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу враховано заяву відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та зменшено їх розмір з 40 000,00 грн до 20 000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач зазначив, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, якій він планує понести у суді апеляційної інстанції, складає 20 000,00 грн, відвідні докази будуть подані протягом 5 днів з дати прийняття рішення.

21.09.2026 матеріали справи №910/4595/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

У судовому засіданні 20.10.2026 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4595/26 скасувати; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Представник позивача у судовому засіданні 20.10.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 13.05.2025 між позивачем, як Постачальником послуг з балансування (далі - ППБ), та відповідачем, як Оператором системи передачі (далі - ОСП) укладено договір про участь у балансуючому ринку шляхом акцептування відповідачем заяви-приєднання позивача (а.с. 9).

Наказом відповідача від 03.04.2019 № 204 затверджено умови Договору про врегулювання небалансів електричної енергії, із подальшими змінами в редакції наказів відповідача від 08.07.2019 № 366, від 07.08.2019 № 423, від 06.03.2020 № 85, від 26.11.2020 № 634, від 21.12.2020 № 709, від 05.01.2021 № 6, від 25.02.2021 № 111, від 16.03.2021 № 141, від 01.06.2021 № 303, від 31.01.2022 № 58, від 21.04.2022 № 161, від 16.05.2022 № 176, від 09.06.2022 № 236, від 27.01.2023 № 58, від 01.03.2023 № 117, від 24.06.2024 № 360, від 08.07.2024 № 393.

Відповідно до пунктів 1.1-1.5, 2.1-2.3 Договору (у редакції, чинній на момент дії спірних правовідносин, тобто затверджена наказом НЕК «Укренерго» від 17.10.2025 № 821) вказаний Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи. Цей Договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою Стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого Договору в цілому.

Згідно пункту 1.2 Договору ППБ зобов`язався надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної енергетичної системи України.

ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов Договору та Правил ринку.

Відповідно до пункту 3.1 Договору обсяги електричної енергії купленої-проданої на балансуючому ринку визначається на підставі алгоритмів, передбачених Правилами ринку.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що ОСП зобов`язується здійснювати вчасну та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та Договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору формування ОСП декадних звітів ППБ, місячних звітів ППБ, забезпечення ППБ коштів на рахунку ескроу, формування актів та списання ОСП коштів за рахунків ескроу ППБ на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ОСП здійснюється відповідно до процедур та у строки, визначені Правилами ринку та Договором.

Згідно з пунктом 4.3 Договору ОСП формує та направляє акт купівлі-продажу до ППБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання акта відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладенням КЕП).

Як зазначає позивач, у період з 01.12.2025 по 31.12.2025 він поставив, а відповідач отримав 160,065400 МВт*год електричної енергії вартістю 1 521 119,20 грн. Таким чином, за вказаний період відповідач, враховуючи зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 355 411,88 грн, зобов`язаний оплатити 1 165 707,32 грн;

- у період з 01.01.2026 по 31.01.2026 позивач поставив, а відповідач отримав 187,335400 МВт*год електричної енергії вартістю 2 003 221,20 грн. Таким чином, за вказаний період відповідач, враховуючи зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 234 552,19 грн, зобов`язаний оплатити 1 768 669,01 грн;

- у період з 01.02.2026 по 28.02.2026 позивач поставив, а відповідач отримав 78,271000 МВт*год електричної енергії вартістю 1 477 775,23 грн. Таким чином, за вказаний період відповідач, враховуючи зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 661 555,50 грн, зобов`язаний оплатити 816 219,73 грн.

Спірні правовідносини виникли через порушення відповідачем умов Договору в частині проведення розрахунків за отриману балансуючу електричну енергію.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до положень статті 75 Закону в Україні функціонує балансуючий ринок, що, зокрема, передбачає здійснення міждержавного балансування шляхом обміну балансуючою електричною енергією через європейські платформи балансування.

Балансуючий ринок з урахуванням процесу попередньої кваліфікації організовується у спосіб, що забезпечує:

1) відсутність дискримінації між учасниками ринку, враховуючи технічні потреби ОЕС України і технічні можливості генеруючих потужностей, установок зберігання енергії та реагування попиту;

2) визначення послуг з балансування у технологічно нейтральний спосіб, а їх придбання на прозорих і ринкових засадах;

3) недискримінаційний доступ для усіх учасників ринку, самостійно або через агрегатора, зокрема щодо електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, реагування попиту та зберігання енергії;

4) врахування зростаючої частки відновлюваних джерел енергії, розвитку рівня реагування попиту та появи нових технологій.

Для купівлі та продажу балансуючої електричної енергії під час балансування та/або передиспетчеризації учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку.

Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку.

Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.

Відповідно до пунктів 4.2.1-4.2.3 глави 4.2 розділу І Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) 14.03.2018 №307 (у редакції постанови НКРЕКП 24.06.2019 № 1168) (далі за текстом - Правила) для надання послуг з балансування учасник ринку повинен подати ОСП заяву щодо приєднання до договору про надання послуг з балансування, типова форма якого наведена в додатку до цих Правил, та включення до Реєстру постачальників послуг з балансування (ППБ). Форма заяви оприлюднюється ОСП на власному офіційному веб сайті. ОСП розглядає таку заяву та не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати її отримання інформує заявника щодо повноти та коректності наданої інформації.

За приписами статті 75 Закону розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі, у тому числі шляхом клірингу (неттінгу), відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку.

Покупці електричної енергії, які купують електричну енергію в електропостачальників, вносять плату за отриману електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника в одному з уповноважених банків.

З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.

Відповідно до пункту 1.1.2 Правил ринку система управління ринком (далі СУР) програмно-інформаційний комплекс, що складається з окремих систем та підсистем, які забезпечують автоматичне управління даними та процесами, а також виконання розрахунків, передбачених цими Правилами, з урахуванням інтеграції з іншими програмно-інформаційними комплексами, які забезпечують необхідні функції.

Отже, учасники ринку, зокрема під час здійснення дій, необхідних для проведення розрахунків, використовують систему управління ринком через мережу Інтернет за посиланням http://mms.ua.energy. Відповідно до пункту 7.2.2 Правил ринку АР через СУР на одинадцятий календарний день місяця, наступного за розрахунковим, формує місячний звіт ППБ та надсилає на електронну адресу ППБ повідомлення про формування місячного звіту ППБ. На основі місячних звітів АР формує акти купівлі-продажу електричної енергії відповідно до Договорів про участь у балансуючому ринку для кожного учасника ринку, за якими проводяться грошові розрахунки. Якщо за результатами місячного звіту ППБ має відбутись списання для АР (нарахування для ППБ), АР на четвертий робочий день з дня надсилання повідомлення про формування місячного звіту ППБ перераховує з рахунку зі спеціальним режимом використання ОСП кошти на рахунок ППБ відповідно до акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії.

Іншого порядку та способу направлення місячних звітів для розрахунків ані Правилами ринку, ані умовами Договорів не передбачено.

Судом встановлено, що місячний звіт ППБ за період з 01.12.2025 по 31.12.2025 був сформований 11.01.2026, у той же день позивач отримав відповідне електронне повідомлення. Отже, останній день оплати за поставлену Позивачем балансуючу електричну енергію припав на 15.01.2026.

Місячний звіт ППБ за період з 01.01.2026 по 31.01.2026 був сформований 11.02.2026, у той же день позивач отримав відповідне електронне повідомлення. Отже, останній день оплати за поставлену позивачем балансуючу електричну енергію припав на 17.02.2026.

Місячний звіт ППБ за період з 01.02.2026 по 28.02.2026 був сформований 11.03.2026, у той же день позивач отримав відповідне електронне повідомлення. Отже, останній день оплати за поставлену позивачем балансуючу електричну енергію припав на 17.03.2026.

Однак, станом на 20.04.2026 відповідач не здійснив оплати за поставлену позивачем протягом грудня 2025 року - лютого 2026 року балансуючу електричну енергію. Таким чином, у відповідача існує перед позивачем непогашена заборгованість у розмірі 3 750 596,06 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Доводи відповідача про те, що він має зобов`язання зі сплати коштів позивачу виключно з рахунків зі спеціальним режимом використання, а тому позов є не обґрунтованим, оскільки позивач не зазначив спеціальних рахунків, з яких має відбуватись стягнення, не заслуговують на увагу суду, з огляду на таке.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 дійшов наступних висновків: « 17.20. При цьому положення Договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.

17.21. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

17.22. З огляду на умови договору та положення статті 625 Цивільного кодексу України Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3% річних та «інфляційних втрат» за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.

17.23. Твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв`язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.

17.24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6635/21, від 15.06.2022 у справі №910/6639/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 18.10.2022 у справі №910/6578/21, й з огляду на зазначене у пункті 17 цієї постанови об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, наведених у вказаних постановах.».

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 910/21124/20 виснував: «Верховний Суд не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його порушених прав з огляду на необхідність формування позовних вимог про стягнення заборгованості з конкретизацією рахунку, з якого така заборгованість підлягатиме стягненню.

Колегія суддів зазначає, що позивач як управнена сторона має право на отримання сум, заявлених у позовних вимогах, як відповідно до умов договору, так і згідно з приписами законодавства. Водночас механізм та деталі виконання зобов`язання зі сплати визначаються саме зобов`язаною стороною. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22.».

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у ряді постанов виснував, що з наведеної статті закону вбачається, що її зміст не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов`язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов`язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором (постанови від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, від 23.01.2024 у справі №910/21124/20, від 17.01.2024 у справі №910/18308/21, від 14.12.2023 у справі №910/3263/23, від 25.05.2023 у справі №910/1382/22, від 09.03.2023 у справі №910/18613/21).

Наведене спростовує доводи відповідача про те, що умовою проведення розрахунків з позивачем є наявність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку, та наявність заборгованості інших учасників ринку перед відповідачем, що унеможливлює розрахунок з позивачем.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні правові висновки вкладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 19 162,91 грн 3% річних за період з 16.01.2026 по 16.04.2026 та 61 739,64 грн інфляційних втрат за лютий - березень 2026 року, встановлено, що розрахунок позивача є таким, що відповідає вимогам Закону та є арифметично правильним.

За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26, то слід зазначити таке.

Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивач зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу складатиме 40 000,00 грн.

Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини 1, 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі за текстом - Закон №5076-VI).

Судом встановлено, що 23.03.2026 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським бюро «Артема Устюгова» (Адвокатське об`єднання) укладено Договір №11 про надання правової допомоги (далі за текстом - Договір №11), за умовами якого Адвокатське бюро зобов`язується надати Клієнту правову допомогу щодо захисту Клієнта, представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання спорів або надання консультацій щодо захисту та представництва Клієнта, а Клієнт зобов`язується належним чином прийняти її та оплатити (а.с. 32-34).

Обсяг правової допомоги, яку замовляє Клієнт, погоджується Сторонами шляхом підписання Замовлення (пункт 2.1 Договору №11).

Загальна вартість Договору визначається як сума вартості правової допомоги, наданої у відповідності до погоджених Сторонами Замовлень та підтверджується актами надання послуг, підписаними Сторонами протягом строку дії Договору (пункт 4.1 Договору №11).

Цей Договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2030, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань у відповідності до укладених Замовлень (пункт 10. Договору №11).

Згідно Замовлення №2 від 23.03.2026 до Договору №11 (а.с. 35) позивач погодив із Адвокатським об`єднанням вартість наданої допомоги та порядок розрахунків.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Замовлення №2 від 23.03.2026 сторони погодили наступну фіксовану вартість послуг: за представництво інтересів у суді першої інстанції - 40 000,00 грн; за представництво інтересів у суді апеляційної інстанції - 20 000,00 грн; за представництво інтересів у суді касаційної інстанції - 20 000,00 грн.

07.07.2026 позивач та Адвокатське бюро склали та підписали Акт №1 приймання-передачі наданих послуг (а.с. 174), яким сторони підтвердили, що відповідно до Договору №11 та Замовлення від 23.03.2026 Адвокатське бюро передає, а Клієнт приймає надані Адвокатським бюро послуг, а саме представництво інтересів Клієнта в Господарському суді міста Києва у справі №910/4595/26. Вартість наданої правової допомоги відповідно до пункту 2.1 Замовлення складає 40 000,00 грн. Клієнт підтверджує, що у нього відсутні будь-які претензії щодо вартості, повноти та якості наданих послуг.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».

Як становлено судом, сторони за Договором погодили, що винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва та наданих інших видів правової допомоги Клієнту у судових справах обчислюється у фіксованому розмірі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказав, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

Відповідач у суді першої інстанції своїм правом, визначеним статтею 126 ГПК України, скористався, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції подав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, дана справа є типовою, підготовка позовної заяви у цій справі не вимагала значного обсягу аналітичної роботи чи вивчення нових джерел права. Позовна заява фактично є типовою (шаблонною), де змінюються лише реквізити договору та суми розрахунків. Написання таких документів зазвичай автоматизоване та не потребує витрат часу, які б оцінювалися у 40 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що участь представника позивача у таких справах не потребує додаткового часу та великих зусиль на ознайомлення з судовою практикою та підготовку відповідних процесуальних документів. Враховуючи характер спірних правовідносин та ціни позову, наявність обґрунтованих заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, а також оцінюючи фактичні витрати позивача, з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, суд першої інстанції підставно зменшив розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 20 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 ухвалені судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4595/26 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4595/26 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі №910/4595/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».

4. Матеріали справи №910/4595/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 29.10.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова