Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №910/6140/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р. Справа№910/6140/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026

у справі №910/6140/26 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення грошових коштів на суму 74 997, 87 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» (далі за текстом - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі за текстом - відповідач) про стягнення інфляційних втрат на суму 39 506, 64 грн та 3 % річних на суму 35 491, 23 грн за порушення грошових зобов`язань за договорами поставки.

Господарський суд міста Києва рішенням від 21.07.2026 у справі №910/6140/26 позов задовольнив частково. Стягнув з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» інфляційні втрати у сумі 37 583, 49 грн, три проценти річних у сумі 36 369,07 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 624, 35 грн.

27.07.2026 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про стягнення з відповідача 17 640, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 05.08.2026 у справі №910/6140/26 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» про ухвалення додаткового рішення у справі №910/6140/26 задовольнив частково. Стягнув з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 605,72 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції зазначив, що складання заяв по суті, зокрема позовної заяви та відповіді на відзив, є основною частиною в обсязі необхідних дій для надання професійної правничої допомоги в межах розгляду господарської справи. Надані адвокатом послуги із правничої допомоги пов`язані із розглядом даної справи та є необхідними для представлення інтересів позивача.

Визначення вартості послуг стосується виключно договірних відносин між надавачем послуг та клієнтом, водночас гонорар визначений за надання адвокатом необхідної правової допомоги у даній справі не порушує співмірність до ціни позову, яка становить 75 608,74 грн.

Зокрема суд зазначив, що процесуальним законодавством не передбачено необхідну пропорційність між судовими витратами та ціною позову для визначення співмірності, а тому неспівмірною може бути умовно визначена сума, що становить половину ціни позову або яка перевищує ціну позову. Однак встановлений розмір судових витрат на правничу допомогу у даній справі є меншим за 1/4 ціни позову, що не може вважатися явно неспівмірним.

Не погодившись із прийнятим судовими рішенням, 18.08.2026 Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити пункт 2 резолютивної частини додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі №910/6140/26 в частині суми стягнення витрат на професійну правничу допомогу з 17 605, 72 грн на 1 000, 00 грн.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції взагалі не враховано жодні доводи відповідача наведені в клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу. На переконання відповідача, суд послався на загальні формулювання про недоведеність відповідачем підстав для зменшення витрат на правничу допомогу.

Відповідач вважає, що витрати часу штучно завищені та необ`єктивні, а позивач мав реальну можливість подати докази які підтверджують розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу до винесення рішення суду.

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 18.08.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі №910/6140/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі №910/6140/26. Призначив до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача, останній заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що умовами договору погоджено фіксований гонорар, тому арифметичне оспорювання кількості годин не визначає розмір винагороди.

Значна частина апеляційної скарги побудована на твердженні про штучне завищення зазначених в акті 40 годин роботи адвоката та на порівнянні цього часу з тривалістю робочого тижня. Такий довід не враховує встановлену судом і не спростовану апелянтом обставину: додатковою угодою сторони погодили гонорар у фіксованому розмірі 18 000, 00 грн. Гонорар не визначався як добуток кількості годин на погодинну ставку.

Позивач також вказує, що перелік робіт в акті є деталізацією комплексу правничої допомоги, а не окремим багаторазовим нарахуванням вартості кожної дії.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та об`єднаної палати Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Верховного Суду від 26.11.2024 у справі №916/2168/22);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18).

У постанові Верховного Суду від 10.01.2024 по справі № 285/5547/21, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20, від 29.10.2024 у справі № 372/3773/20, від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24, та в ухвалі Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 913/768/21.

Відшкодування стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесених нею судових витрат, здійснюється на підставі поданих нею доказів у строки, визначені частиною восьмою статті 129 ГПК України.

При цьому зі змісту норми частини восьмої статті 129 ГПК України вбачається, що сторона обмежена у строках для надання саме доказів на підтвердження понесення нею судових витрат та їх розміру, проте положення статті 129 ГПК України та статті 221 ГПК України не містять обмежень щодо строків подання стороною обґрунтування щодо поважності причин неподання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та надала докази понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у позовній заяві позивач зазначив попередню (орієнтовну) суму судових витрат на професійну правничу допомогу, яку понесе позивач - 18 000,00 грн, зазначивши, що докази понесених витрат на професійну допомогу будуть надані суду у поряду та строки, визначені частиною 8 статті 129 ГПК України, оскільки завершення надання професійної правничої допомоги безпосередньо пов`язано з датою винесення судом першої інстанції рішення та після його ухвалення АБ «ДМИТРА ШТЕПИ» складає та підписує акт надання послуг з професійної правничої допомоги та передає його на підпис позивачу. Цей акт виступає одним із доказів щодо обсягів наданих послуг, а відтак може бути наданий суду лише протягом 5-ти днів після винесення рішення по суті спору.

В аспекті застосування приписів статті 221 ГПК України судом апеляційної інстанції враховано, що позивач в першій заяві по суті вказав щодо неможливості надання позивачем до ухвалення судового рішення підписаного акту приймання-передачі наданих послуг, оскільки такий документ за умовами укладеної між сторонами додаткової угоди складається після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Отже, представник позивача дотримався вимог частини восьмої статті 129 ГПК України щодо строків звернення із заявою про розподіл судових витрат та подання відповідних доказів.

Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини 1, 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі за текстом - Закон №5076-VI).

Судом встановлено, що 11.08.2025 між Адвокатським бюро «ДМИТРА ШТЕПИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги №107/25 (далі-Договір), за умовами якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу.

Вартість послуг за надані в межах цього Договору послуги з професійної правничої допомоги, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід?ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін. Бюро залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частину роботи безоплатно (пункт 4.1. Договору)

02.04.2026 між Адвокатським бюро «ДМИТРА ШТЕПИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» укладено Додаткову угоду №6 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №103/25 від 11.08.2025 (далі-додаткова угода).

Додатковою угодою сторони погодили, що виконавець зобов`язується надати клієнту правничу (правову) допомогу щодо стягнення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» за:

- Договором поставки від 21.04.2023 за №53-122-01-23-13273;

- Договором поставки від 14.09.2023 за №53-122-01-23-13893;

- Договором поставки від 27.04.2023 за №53-122-01-23-13312;

- Договором поставки від 17.04.2023 за №53-122-01-23-13249;

- Договором поставки від 24.05.2023 за №53-122-01-23-13462;

- Договором поставки від 16.02.2023 за №53-122-01-23-12941;

- Договором поставки від 28.02.2023 за №53-122-01-23-12984.

Згідно пункту 2 додаткової угоди вартість послуг з професійної правничої допомоги становить 18 000, 00 грн.

Відповідно до пункту 7 додаткової угоди професійна правнича допомога вважаються наданою після підписання акту

наданих послуг, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Бюро надає Клієнту акт наданих послуг протягом 2-х днів після проголошення

рішення, в якому зазначається зміст наданої професійної правничої допомоги, розмір гонорару, відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Бюро понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце) (пункт 8 додаткової угоди).

Адвокатським бюро «ДМИТРА ШТЕПИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» складено Акт від 22.07.2026 про надання професійної правничої допомоги відповідно до Договору про надання професійної правничої допомоги від 11.08.2025 №103/25.

Вказаним актом зафіксовано те, що виконавець надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу щодо стягнення компенсаційних нарахувань з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у зв`язку з виконанням вищезазначених договорів по судовій справі №910/6140/26, а саме:

- детальне вивчення матеріалів, що підтверджують характер договірних відносин між ТОВ «ІНТЕРБУДКОМПЛЕКС» та АТ «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», зокрема договорів поставки з додатками, видаткових накладних. Ярликів, платіжних документів та іншої первинної документації;

- аналіз умов договорів щодо порядку, строків та обсягу поставки товару, строків виконання грошових зобов`язань, а також відповідальності сторін - за їх порушення;

- аналіз норм чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, зокрема положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України;

- аналіз судової практики Верховного Суду та судів апеляційної інстанції щодо вирішення аналогічних спорів, а також формування правової позиції з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду;

- здійснення розрахунку суми позовних вимог, у тому числі інфляційних втрат, трьох відсотків річних та інших компенсаційних нарахувань відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України;

- перевірку правильності проведених розрахунків та їх документальне обґрунтування;

- підготовку позовної заяви з викладенням фактичних обставин справи, правового обґрунтування заявлених вимог та з посиланням на належні й допустимі докази;

- подання позовної заяви та доданих до неї документів через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС;

- вивчення та правовий аналіз аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву;

- підготовку відповіді на відзив;

- подання відповіді на відзив через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС.

Загальна сума наданої правничої (правової) допомоги складає 18 000,00 грн.

Відповідач у суді першої інстанції вважав додаткову угода № 6 від 02.04.2026 та акт про надання-передачу наданої професійної правничої допомоги від 22.07.2026 неналежним та недопустимим доказом, оскільки додаткова угода була укладена в межах договору «№103/25», який відсутній в матеріалах справи та невідомі ні суду, ні стороні відповідача.

В додаткових пояснення від 04.08.2026 представник позивача зазначив, що був укладений Договір про надання професійної правничої допомоги №107/25, а інших договорів не укладалося. Зазначений в Додатковій угоді №6 та акті прийомі-передач наданої професійної правничої допомоги від 22.07.2026 номер договору є виключно технічною опискою. Дана обставина підтверджується зокрема рахунком-фактурою №513 від 29.04.2026, де призначення платежу визначено як оплату за послуги з професійної правничої допомоги ДУ №6 до Договору №107/25 від 11.08.2025.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача про те, що зазначення у додатковій угоді та акті номер договору « 103/25» є технічною опискою та не свідчить про неналежність цих доказів, оскільки, зміст додаткової угоди та акт відображає послуги, надані саме під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Крім того, технічна описка в додатковій угоді та акті щодо номера договору не позбавляє такий акт сили та може бути визнана належним доказом, якщо з його змісту, суті послуг, дат та інших реквізитів можна однозначно ідентифікувати, до якого саме договору та справи він належить.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ №922/1964/21).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.06.2026 у справі № 916/1951/25 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказав, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У випадку встановленого фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

З матеріалів справи вбачається, що Адвокатами підготовлено та подано позовну заяву з великою кількістю додатків до неї, відповідь на відзив. Вказані послуги, за висновком суду апеляційної інстанції, є реальними та необхідними в межах розгляду даної справи.

З додаткового рішення вбачається, що позовні вимоги були заявлені окремо за договорами від 21.04.2023 № 53-122-01-23-13273, від 14.09.2023, від 27.04.2023 № 53- 122-01-23-13312, від 17.04.2023 № 53-122-01-23-13249, від 24.05.2023 № 53-122-01-23- 13462, від 16.02.2023 № 53-122-01-23-12941 та від 28.02.2023 № 53-122-01-23-12984. За кожним договором заявлялися окремі суми інфляційних втрат та 3% річних.

Отже, позов охоплював сім окремих договорів поставки, за кожним із яких адвокату необхідно було встановити умови та строки виконання грошових зобов`язань, дослідити первинні документи, зіставити фактичні дати поставки та оплати, визначити періоди прострочення та здійснити окремі розрахунки інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу вважає, що визначений судом першої інстанції розмір гонорару адвоката є розумним, співмірним зі складністю справи, обсягом наданих правничих послуг, часом, витраченим на їх надання, а також відповідає ринковому рівню вартості аналогічних адвокатських послуг в даному регіоні.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 17 605, 72 грн. Доказів того, що погоджений сторонами гонорар є завищеним або не відповідає звичайним ринковим цінам на професійну правничу допомогу, матеріали справи не містять.

Отже, послуги адвоката з написання двох процесуальних документів, які за висновком суду першої інстанції оцінено в 17 605, 72 грн є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що підтверджується наданими відповідачем до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу доказами та доказами виконання процесуальних дій, що підтверджується матеріалами даної справи.

Також, колегія суддів враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, а тому доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що послуга не була оплачена, її остаточна сума не підтверджена не заслуговують на увагу.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваного додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі №910/6140/26, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду не встановила в діях суду першої інстанції порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

Зроблені судом першої інстанції висновки в обґрунтування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі №910/6140/26, відповідають правовим позиціям Верховного Суду щодо загальних правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які заявляються стороною у справі на підставі договору, укладеного з адвокатом, з урахуванням складності справи, заявлених та задоволених позовних вимог, зібраних судом доказів, часу судового розгляду справи, обсягу вирішених процесуальних питань тощо.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню при розгляді питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі №910/6140/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

З урахуванням того, що за подання апеляційної скарги на додаткове рішення судовий збір не сплачується, то розподіл судового збору, у такому випадку, не здійснюється.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі №910/6140/26 залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі №910/6140/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6140/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова