Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №367/3518/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3518/25

Провадження №2/367/355/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Горбачової Ю.В.,

за участі секретаря Музики Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпінь матеріали цивільної справи за позов ом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі, еквівалентній 17000,00 доларів США, за курсом Національного банку України на день виконання судового рішення, а також судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.08.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усний договір позики грошових коштів в розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США, яка на момент позики складала 914 250 (дев`ятсот чотирнадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 коп. за офіційним курсом НБУ (36,57), на підтвердження чого від боржника було отримано оригінал розписки на ім`я позивача.

Згідно умов даної розписки, яка написана власноручно відповідачем, грошові кошти ОСОБА_2 мав повернути в строк до 15 серпня 2024 року, проте повернув лише частку з загальної суми яка становить 8000 доларів США, а 17000 доларів США залишився винним і з грудня 2024 року повністю припинив повернення грошових коштів.

Таким чином, станом на дату подання позову, відповідач має заборгованість у розмірі 17000 доларів США.

09 травня 2025 року ухвалою Ірпінського міського суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

05.12.2026 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про визнання позовних вимог, в якій просить суд розглядати справу за його відсутності, обставини, викладені у позовній заяві, підтверджує.

Згідно розпорядження керівника апарату Ірпінського міського суду Київської області щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ № 189 від 15.01.2026 року, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою призначено до повторного автоматичного розподілу у зв`язку із відрахуванням зі штату Ірпінського міського суду Київської області з 04.12.2025 року судді Лещенко О.В. у зв`язку із закінченням строку відрядження.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2026 року, справу передано на розгляд судді Горбачової Ю.В.

Ухвалою суду від 17 березня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явилася, попередньо подавши до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, повторно подавши до суду заяву про визнання позовних вимог, справу просив розглядати за його відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку наданим по справі доказам, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ч. 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частинами 5 та 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 15 серпня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі боргової розписки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 25000,00 дол. США, які зобов`язувався повернути у строк до 15 серпня 2024 року, що підтверджується копією розписки від 15.08.2023 року, а також підтверджується відповідачем.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов`язковою.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

В такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Враховуючи те, що 15 серпня 2023 року між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір позики у формі боргової розписки, в якій також зазначено термін, до якого відповідач мав повернути кошти, суд приходить до висновку, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов`язання щодо виконання договору.

Уклавши договір позики на умовах, викладених ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були закріплені.

Згідно частини 2 статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.

У ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що після настання строку повернення позики, відповідач свої зобов`язання по поверненню отриманих грошових коштів у повній мірі не виконав, та повернув лише 8000,00 дол. США із необхідних 25000,00 дол. США, чим порушує права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦПК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За договором позики сторони встановили строк дії позики до 15 серпня 2024 року (включно).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що в порушення вищевказаних вимог законодавства та умов договору, відповідач належним чином своїх зобов`язань не виконав та заборгував позивачу грошові кошти у розмірі 17000,00 дол. США.

Наразі вказана заборгованість відповідачем не погашена.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому суд також враховує, що відповідачем не надано жодних доказів, що свідчать про повернення чи часткове повернення суми позики, причини несвоєчасного повернення суми позики, а також про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.

При цьому, суд бере до уваги положення ст. 533 ЦК України яким встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в розписці не погодили.

Разом з цим, позивач просить суд стягнути суму боргу в іноземній валюті.

Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Водночас у разі стягнення судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, в якому ВП ВС відступила від висновку, що стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки дані правовідносини, які склалися між сторонами витікають з договірних відносин, які є обов`язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 89, 133, 141, 247, 263-265, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-285, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 625, 629, 633, 634, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) суму боргу за Договором позики у формі боргової розписки від 15.08.2023 року у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 7060 (сім тисяч шістдесят) грн. 00 коп.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України -https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Відповідно до ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суддя: Ю. В. Горбачова