Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №260/5137/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/5137/26 пров. № А/857/41883/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Кухтея Р.В., Кушнір В.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 ,

на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року про відмову у відкритті провадження (суддя Луцович М.М., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Ужгород, дата складання повного тексту – не зазначено),

в адміністративній справі №260/5137/26 за позовом ОСОБА_1 до Хустського професійного коледжу,

про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У липні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Хустського професійного коледжу, в якому просила: 1) визнати незаконними дії відповідача; 2) зобов`язати відповідача укласти зі позивачем додаткову угоду на тимчасове проживання в гуртожитку коледжу за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Хустського професійного коледжу про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено позивачу, що вирішення цього спору здійснюється місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України. Роз`яснено позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

З цією ухвалою суду не погодилася позивач та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає апелянт оскаржену ухвалу суду незаконною, яка підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що являється державним службовцем і секретарем ради ВПО при Хустській РДА, то планувала роз`яснити в судовому засіданні. Просила провести засідання за її участі, однак вказане клопотання не було задоволено судом.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 20.07.2026 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом встановлено, що предметом спору у цій справі є дії Хустського професійного коледжу щодо відмови в укладенні додаткової угоди про продовження терміну тимчасового проживання в гуртожитку.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, відповідає нормам процесуального права та фактичним обставинам справи.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Положення статті 19 КАС України встановлюють, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до вимог ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви, в тому числі з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою цієї статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Статтею 170 КС України передбачено підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Так, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.1 ч.1 ст.170 КАС України).

Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи є підстави для відкриття/відмови у відкритті провадження у справі за відповідним адміністративним позовом.

За змістом заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та матеріалів справи встановлено, що позивач оскаржує дії відповідача щодо не укладення із позивачем додаткової угоди на тимчасове проживання в гуртожитку коледжу за адресою АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання про юрисдикцію спору у вказаній справі, суд першої інстанції обґрунтовано керувався положеннями п.1 ч.1 ст.19 КАС України, згідно яких до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Колегія суддів враховує, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Правильно зауважив суд першої інстанції, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як установлено судом вище, предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо відмови в укладенні додаткової угоди про продовження терміну тимчасового проживання в гуртожитку.

Статтею 127 Житлового кодексу України (далі ЖК України) передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради.

Частиною 1 ст. 130 ЖК України, визначено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження майном.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 99 ЖК України тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі відмови звільнення приміщення, вони підлягають виселенню в судовому порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.

За умовами статті 810 ЦК України найм (оренда) житла здійснюється на підставі відповідного договору, певний строк, за плату. До договору найму житла крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності застосовується положення ЦК України.

Згідно зі ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, який укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

В розумінні наведених вище положень КАС України Хустський професійний коледж не є суб`єктом владних повноважень, не виконує окремих владних управлінських функцій або делегованих повноважень.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, виходячи із змісту позовних вимог до Хустського професійного коледжу, вірно вказав суд першої інстанції, що позивач прагне захистити житлові права щодо тимчасового проживання в гуртожитку, а відтак спірні правовідносини врегульовано нормами Житлового кодексу України. Заявлені позовні вимоги в цій частині не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а тому не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів зауважує, що спір у цій справі, що виник між сторонами, стосується захисту житлових прав позивача, а не виник із публічно-правових відносин між сторонами, а відтак не може розглядатися відповідно до приписів КАС України.

Безпідставними є доводи апелянта щодо проведення засідання за її участі, оскільки суд першої інстанції на стадії вирішення питання про можливість відкриття провадження у справі на підставі одержання позовної заяви без виклику та участі сторін серед іншого з`ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскаржена ухвала суду винесена за результатами повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №260/5137/26 за позовом ОСОБА_1 до Хустського професійного коледжу про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяВ. В. Гуляк

суддіР. В. Кухтей

В. О. Кушнір