Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №951/169/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 951/169/26Головуючий у 1-й інстанції Гриновець О. Б.

Провадження № 22-ц/817/1202/26Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сумцової Олена Володимирівна на ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №85038159 від 10 листопада 2024 року в розмірі 20917,59 грн.

Заочним рішенням Козівського районного суду від 06 травня 2026 року позов ТОВ «Факторинг Партнерс» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 85038159 від 10 листопада 2024 року в розмірі 19 260 грн, з яких 6 000 грн — тіло кредиту та 13 260 грн — проценти за користування кредитом, а також 2 451,42 грн судового збору та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні позовної вимоги про стягнення пені відмовлено.

Заочне рішення надіслано судом ОСОБА_1 19 травня 2026 року, однак 23 травня 2026 року було повернуте до суду у зв`язку із тим, що одержувач відсутній за вказаною адресою.

04 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сумцова О.В. подала до Козівського районного суду заяву про вступ у справу як представника відповідачки та надала докази наявності у адвоката повноважень на представництво відповідачки у суді.

08 липня 2026 року представник відповідачки ОСОБА_1 — адвокат Сумцова О. В. — звернулася до Козівського районного суду із заявою про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, перегляд та скасування заочного рішення від 06 травня 2026 року.

В обґрунтування заяви зазначала, що відповідачка на час розгляду справи фактично проживала за межами України, у Республіці Польща, не перебувала за зареєстрованим місцем проживання в Україні, не отримувала процесуальних документів та не була обізнана про розгляд справи, у зв`язку з чим не мала можливості взяти участь у судовому розгляді, подати відзив на позовну заяву та надати докази на спростування вимог позивача. Про ухвалення заочного рішення відповідачці стало відомо після звернення за професійною правничою допомогою та укладення 16 червня 2026 року договору з адвокатом, після чого вчинено дії, спрямовані на перегляд судового рішення.

На підтвердження обставин проживання за межами України до заяви додано копію договору найму житлового приміщення від 10 березня 2025 року, укладеного в місті Бєльсько-Бяла Республіки Польща на строк до 31 березня 2028 року, та довідку з реєстру PESEL від 18 серпня 2025 року, видану компетентним органом Республіки Польща, відповідно до якої ОСОБА_1 має статус UKR — іноземця, якому присвоєно номер PESEL у зв`язку з конфліктом на території України.

До заяви також долучено переклади зазначених документів українською мовою.

Крім того, відповідачкою надано платіжну інструкцію АТ КБ «ПриватБанк» від 13 квітня 2026 року, яка підтверджує перерахування на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» 5 000 грн за кредитним договором № 85038159 до ухвалення заочного рішення.

У заяві зазначено, що вказаний платіж не був урахований судом першої інстанції під час визначення розміру заборгованості, а тому має істотне значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Козівського районного суду від 13 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків.

Підставою для залишення заяви без руху суд визначив те, що додані до заяви документи, складені іноземною мовою, подані з перекладами українською мовою, які не засвідчені нотаріально та не містять засвідченого підпису перекладача.

Суд першої інстанції виходив із того, що за відсутності належного засвідчення перекладів такі документи не можуть бути прийняті як докази, у зв`язку з чим заява не відповідає вимогам частини сьомої статті 285 ЦПК України.

Ухвалою Козівського районного суду від 28 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення визнано неподаною та повернуто заявниці разом із доданими до неї документами.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою від 13 липня 2026 року заяву залишено без руху, заявниці надано строк для усунення недоліків, однак у встановлений судом строк вимоги ухвали не виконані, що відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України є підставою для визнання заяви неподаною та її повернення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_1 - адвокат Сумцова О. В., подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Козівського районного суду від 28 липня 2026 року скасувати, а матеріали заяви про перегляд заочного рішення направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про її прийняття.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 185 та 285 ЦПК України, безпідставно ототожнив недоліки оформлення окремих письмових доказів із недоліками форми та змісту самої заяви про перегляд заочного рішення та допустив надмірний процесуальний формалізм.

Представник скаржника зазначає, що заява містила всі передбачені законом відомості щодо причин неявки відповідачки, неподання відзиву, підстав поновлення процесуального строку та заперечень проти позовних вимог. До заяви додано докази, на які посилалася відповідачка, зокрема платіжну інструкцію на 5 000 грн, що має істотне значення для правильного визначення розміру заборгованості.

Також скаржник посилається на те, що відповідачка проживає у Республіці Польща, а отримання належно засвідчених перекладів документів у встановлений п`ятиденний строк було ускладнене необхідністю звернення до відповідних установ та неможливістю залишити місце роботи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.

Позивач зазначає, що ухвала від 13 липня 2026 року містила конкретний перелік недоліків заяви, спосіб та строк їх усунення, а її доставлення до електронного кабінету адвоката Сумцової О. В. підтверджується карткою руху документа підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС.

Зокрема, ухвалу доставлено до електронного кабінету представника відповідачки 14 липня 2026 року о 17 год 32 хв, а тому відповідно до статті 272 ЦПК України вона вважається врученою 15 липня 2026 року. Встановлений судом п`ятиденний строк для усунення недоліків закінчився 20 липня 2026 року.

Позивач наголошує, що недоліки заяви не були усунені, представник відповідачки не зверталася із клопотанням про продовження процесуального строку, а тому суд першої інстанції правомірно застосував положення частини третьої статті 185 ЦПК України.

Також у відзиві зазначено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення недоліків, а вимоги апелянта про стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та надані учасниками докази, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції — скасуванню, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є судове рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Відповідно до частин другої — четвертої статті 284 ЦПК України «Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення» встановлено: заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд — якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення визначені статтею 285 ЦПК України.

Зокрема, пунктами 3, 4 частини другої цієї статті передбачено необхідність зазначення у заяві обставин, що свідчать про поважність причин неявки відповідача у судове засідання, неповідомлення їх суду та неподання відзиву, а також посилань на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Частиною сьомою статті 285 ЦПК України встановлено, що до заяви про перегляд заочного рішення додаються докази, на які посилається заявник.

Згідно із частиною восьмою статті 285 ЦПК України до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм свідчить про необхідність розмежування вимог до оформлення заяви про перегляд заочного рішення та вимог щодо належності, допустимості, достовірності й достатності доказів, якими обґрунтовуються викладені у ній обставини.

Застосування положень статті 185 ЦПК України допускається за наявності недоліків оформлення процесуального звернення, передбачених законом. Водночас не кожен недолік оформлення окремого письмового доказу є підставою для висновку про неналежне оформлення всієї заяви.

Верховний Суд у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 754/3380/17, аналізуючи положення частини восьмої статті 285 ЦПК України, зазначив, що застосування статті 185 цього Кодексу до заяви про перегляд заочного рішення пов`язується з недотриманням саме вимог, передбачених частинами першою — сьомою статті 285 ЦПК України.

Аналогічне розмежування стадій прийняття заяви про перегляд заочного рішення та оцінки наведених у ній обставин здійснено Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 572/3202/24 (провадження № 61-6911св25).

У цій постанові Верховний Суд виснував, що на стадії вирішення питання про прийняття заяви про перегляд заочного рішення суд першої інстанції лише перевіряє відповідність такої заяви за формою та змістом вимогам статті 285 ЦПК України, зокрема щодо зазначення в такій заяві обставин, що, на думку відповідача, свідчать про поважність причин його неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду. Водночас оцінку поважності/неповажності таких причин суд надає під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті (стаття 288 ЦПК України), а не під час вирішення питання про прийняття заяви.

Крім того, у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 205/10000/23 Верховний Суд, застосовуючи положення статей 95, 175, 177 та 185 ЦПК України, наголосив на необхідності розмежування недоліків оформлення процесуального звернення і недоліків засвідчення письмових доказів. Суд касаційної інстанції зазначив, що недотримання порядку засвідчення письмових доказів на стадії відкриття провадження саме по собі не може спричиняти повернення позовної заяви.

Колегія суддів враховує, що зазначена постанова від 19 червня 2024 року стосувалися вимог до позовних заяв, однак сформульовані в них підходи до розмежування недоліків процесуального звернення та доказів є релевантними для застосування статті 185 ЦПК України у взаємозв`язку із частиною восьмою статті 285 цього Кодексу.

Із матеріалів справи вбачається, що подана 08 липня 2026 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення містила найменування суду, відомості про заявницю та її представника, обставини, якими обґрунтовувалися причини неявки в судове засідання й неподання відзиву, посилання на докази на підтвердження таких обставин, заперечення проти позовних вимог, клопотання про перегляд заочного рішення та перелік доданих матеріалів.

Заява була складена українською мовою, підписана уповноваженим представником та подана через підсистему «Електронний суд».

До заяви додано докази, на які посилалася заявниця, зокрема договір найму житлового приміщення, довідку з реєстру PESEL, переклади зазначених документів українською мовою та платіжну інструкцію про сплату 5 000 грн.

При цьому ухвала суду першої інстанції від 13 липня 2026 року не містить висновків про відсутність у заяві будь-якого з обов`язкових реквізитів, передбачених частиною другою статті 285 ЦПК України, неподання доказів узагалі, відсутність підпису чи повноважень представника, несплату судового збору або недотримання інших вимог до оформлення заяви.

Єдиним установленим судом недоліком була відсутність нотаріального засвідчення перекладів двох письмових доказів.

Водночас положення статті 285 ЦПК України не встановлюють вимоги щодо обов`язкового нотаріального засвідчення перекладів усіх іноземних документів як самостійної передумови прийняття заяви про перегляд заочного рішення.

Колегія суддів враховує, що документи, складені іноземною мовою, повинні подаватися у формі, яка забезпечує можливість достовірного встановлення їхнього змісту, а суд вправі перевіряти належність засвідчення перекладів та оригіналів письмових доказів.

Однак, зазначені вимоги стосуються передусім можливості використання таких документів як доказів для встановлення певних обставин.

Неналежне засвідчення перекладу може впливати на доказову оцінку документа, зумовлювати необхідність подання належного перекладу, витребування оригіналу чи неврахування конкретного доказу. Проте сам по собі такий недолік не означає, що заява, яка містить усі передбачені статтею 285 ЦПК України відомості та посилання на докази, є неналежно оформленою.

За обставин цієї справи суд першої інстанції фактично ототожнив можливу недопустимість окремих письмових доказів із недоліком оформлення всього процесуального звернення, не обґрунтувавши, чому подання відповідних документів із незасвідченими перекладами унеможливлює прийняття заяви та застосування передбаченої статтями 284–288 ЦПК України процедури її розгляду.

При цьому судом не враховано, що договір найму житлового приміщення та довідка PESEL були подані для підтвердження обставин проживання заявниці за межами України, якими вона обґрунтовувала причини неучасті у справі та пропуску процесуального строку.

У свою чергу, платіжна інструкція від 13 квітня 2026 року про перерахування 5 000 грн позивачу є самостійним письмовим доказом, складеним українською мовою, який стосується заперечень відповідачки проти розміру заявленої та присудженої заборгованості.

Заочним рішенням від 06 травня 2026 року з відповідачки стягнуто 19 260 грн заборгованості, тоді як питання врахування здійсненого 13 квітня 2026 року платежу в розмірі 5 000 грн у цьому рішенні окремо не досліджувалося.

Наведена обставина свідчить про те, що заява про перегляд заочного рішення містила не лише пояснення причин неучасті відповідачки у справі, але й конкретні заперечення щодо правильності визначення розміру заборгованості, підтверджені окремим банківським документом.

Вирішення питання щодо належності й допустимості доказів проживання за кордоном, причин пропуску процесуального строку, а також значення здійсненого платежу потребує їх оцінки у встановленому процесуальному порядку.

Натомість повернення всієї заяви лише через відсутність нотаріального засвідчення перекладів двох документів за наведених обставин є непропорційним процесуальним наслідком.

Колегія суддів також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подано таку заяву.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наслідком пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення за відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 одночасно із заявою про перегляд заочного рішення заявила клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, навела обставини, які, на її думку, свідчать про поважність причин пропуску такого строку, та додала документи на їх підтвердження.

Отже, за умови відповідності заяви вимогам щодо її форми та змісту суд першої інстанції повинен був вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для поновлення процесуального строку відповідно до статей 127, 284 ЦПК України з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду.

Натомість суд, не перейшовши до перевірки обставин, якими обґрунтовувалося клопотання про поновлення строку, повернув заяву виключно з мотивів неналежного засвідчення перекладів доданих до неї документів.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що висновки Великої Палати Верховного Суду не виключають можливості застосування статті 185 ЦПК України до заяви про перегляд заочного рішення за наявності передбачених законом недоліків її оформлення.

Однак у цій справі суд першої інстанції не встановив таких недоліків, які б виправдовували повернення всієї заяви, а послався на невиконання вимоги щодо засвідчення перекладів окремих письмових доказів.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що застосування судом першої інстанції положень частини третьої статті 185 ЦПК України було передчасним.

Оскільки встановлений судом недолік стосувався оформлення окремих письмових доказів, а не відсутності обов`язкових відомостей чи інших передбачених статтею 285 ЦПК України вимог до самої заяви, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для її повернення є помилковим.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати процесуальним обмеженням, проте такі обмеження повинні переслідувати легітимну мету й бути пропорційними, не порушуючи самої сутності права на судовий захист.

Застосування процесуальних норм не повинно перетворюватися на надмірний формалізм, який створює необґрунтовані перешкоди для реалізації права особи на судовий захист.

У справі, яка переглядається, заява відповідачки містила обставини, передбачені статтею 285 ЦПК України, та посилання на докази, а недолік, визначений судом першої інстанції, стосувався оформлення лише частини доданих матеріалів.

При цьому наслідком застосування статті 185 ЦПК України стало повернення заяви без перевірки заявленого клопотання про поновлення строку та без дослідження обставин, якими відповідачка обґрунтовувала необхідність перегляду заочного рішення.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин застосований судом першої інстанції процесуальний наслідок не відповідає принципу пропорційності, становить прояв надмірного формалізму та необґрунтовано перешкоджає реалізації відповідачкою передбаченого статтею 284 ЦПК України права на звернення із заявою про перегляд заочного рішення.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини восьмої статті 285 та частини третьої статті 185 ЦПК України, унаслідок чого постановив помилкову ухвалу про повернення заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин ухвала Козівського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення — направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому колегія суддів не вирішує питання про поновлення ОСОБА_1 строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та не оцінює наявність підстав для скасування самого заочного рішення від 06 травня 2026 року, оскільки такі питання не були предметом вирішення суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі та підлягають розгляду цим судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Щодо судових витрат колегія суддів зазначає таке.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та скасуванням ухвали суду першої інстанції з направленням матеріалів для продовження розгляду остаточного вирішення відповідного процесуального питання та спору по суті не відбувається.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України та правових висновків Верховного Суду у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду розподіл судових витрат, зокрема понесених у зв`язку з апеляційним переглядом, підлягає здійсненню судом за результатами остаточного вирішення справи.

Тому питання розподілу судового збору за подання апеляційної скарги та заявлених витрат на професійну правничу допомогу на цій стадії апеляційним судом не вирішується.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сумцової Олени Володимирівни — задовольнити.

Ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року — скасувати.

Справу направити до Козівського районного суду Тернопільської області для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про прийняття заяви про перегляд заочного рішення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 29 жовтня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.