Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №523/1788/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6686/26

Справа № 523/1788/25

Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ВСТУПНА ЧАСТИНА.

29.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» на заочне рішення Доброславського районного суду Одеської області від 09.02.2026 року, ухваленого під головуванням судді Барвенка В.К., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ««КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

ОПИСОВА ЧАСТИНА.

КОТОКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

04.02.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «КОШЕЛЬОК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 13.02.2022 року в сумі 34067,31 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 13.02.2022 року між сторонами було укладено договір позики.

За умовами пункту 1.1. договору позики кредитодавець надає позичальнику у позику 7 500,00 грн. строком на 30 днів, зі сплатою відсотків 0,99 % на день від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування коштами.

На підставі п.3.6 та п. 3.7. договору, строк користування кредитом було продовжено на 90 днів, тобто з 15.03.2022 року по 12.06.2022 року за ставкою 2,2 % на добу.

Внаслідок неналежного виконання умов договору у відповідача станом на 04.02.2025 року виникла заборгованість у розмірі 34 067,31 грн., з яких 7 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 17 077,50 грн. відсотки за користування кредитом, витрати від інфляції за період з 12.06.2022 року по 15.01.2025 року в сумі 7 574,79 грн., три відсотки річних за період з 12.06.2022 року по 15.01.2025 року в сумі 1 915,02 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його вимоги.

КОРОТКОИЙ ЗМІСТ ЗАОЧНОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Заочним рішенням Доброславського районного суду Одеської області від 09.02.2026 року позов ТОВ «КОШЕЛЬОК» було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» заборгованість за договором позики від 13.03.2022 року, в сумі 9 727,50 грн., з яких 7 500,00 грн. - заборгованість за тілом позики, 2 227,50 грн. відсотки за користування позикою, а також стягнуто судовий збір у розмірі 691,59 грн.

В решті вимог позову було відмовлено (а.с.84-87).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ

СКАРГИ НА РІШЕННЯ СУДУ.

В апеляційній скарзі ТОВ «КОШЕЛЬОК» ставить питання про скасування заочного рішення Доброславського районного суду Одеської області від 09.02.2026 року в частині незадоволених вимог та ухвалення в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.88-98).

ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.126-134).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Колегія суддів зазначає, зважаючи на перебування суддів Сегеди С.М., Драгомерецького М.М та Комлевої О.С. у чергових відпустках, а також враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), а також через розгляд даними суддями адміністративних справ та інших цивільних справ, а судею Сегедою С.М. – і кримінальних, що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, датою ухвалення цього судового рішення є 29.10.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.05.2026 року (а.с.123-124), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.125).

Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялася відповідачу ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем її проживання (а.с.68).

Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду з відміткою: «за закінченням строку зберігання» (а.с.146-147).

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Одеським апеляційним судом 30.07.2026 року було розміщено на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про повідомлення відповідачки ОСОБА_1 про слухання справи у письмовому порядку, без повідомлення учасників справи (а.с.149-150), що в сенсі ст. 128 ЦПК України є належним повідомлення.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

Позиція апеляційного суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи заборгованість за відсотками у розмірі 0,99% за кожен день користування кредитом у розмірі 2 227,50 грн., суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір строком на 30 днів, а саме з 13.02.2022 року по 14.03.2022 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, в частині стягнення відсотків за користування кредитом з 15.03.2022 року 12.06.2022 року, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час, коли відповідачка, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Крім того, відмовляючи у позові в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що з 24.02.2022 року законодавець запровадив мораторій у кредитних та позикових відносинах.

Так, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що в разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором кредиту або позики позичальник звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України, а також від сплати неустойки, штрафу чи пені за час дії воєнного стану та 30 днів після його припинення (а.с.84-87).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2022 року між сторонами було укладено договір позики

За умовами п. 1.1. договору позики кредитодавець надає позичальнику у позику 7 500,00 грн. строком на 30 днів, зі сплатою відсотків 0,99 % на день від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування коштами.

Відповідно до п. 2.2. договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.

Тобто ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами.

Водночас згідно з п. 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом.

Проте, матеріали справи не містять доказів, які свідчать по вчинення відповідачем дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (30 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про його намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що сума відсотків, нарахована позивачем, містить ознаки дисбалансу та є несправедливою.

За змістом ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Суд першої інстанції правильно визначив, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 12.02.2022 року щодо строку його дії 30 днів відповідно до п. 2.1. договору чи 120 днів (30 днів + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2022 року у справі № 753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem

слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище, оскільки саме вона допустила таку двозначність.

Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань).

Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови.

Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі № 613/1436/17.

Нараховуючи заборгованість, позивач виходив із іншого строку кредитування (п. 3.7. договору) та процентної ставки (п. 3.8. договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідачка, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12.

Отже, суд першої інстанції правильно виходив із того, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 30 календарних днів та 0,99 % в день від суми кредиту за час користування ним.

Що стосується вимог ТОВ «КОШЕЛЬОК», в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних за період з 12.06.2022 року по 15.01.2026 року, з підстав ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції обґрунтованого виходив із того, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні було введено воєнний стан, який станом на даний час не скасовано.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, враховуючи, що в Україні починаючи з 24.02.2022 року по теперішній час діє воєнний стан, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність відмови у позові в цій частині.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

МІЖНАРОДНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду

апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 3 ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За правилами ч. ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга ТОВ «КОШЕЛЬОК» не підлягає задоволенню, апелянт не має права на відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Кочуров А.О. у відзиві на апеляційну скаргу ставить питання про стягнення з ТОВ «КОШЕЛЬОК» судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн., пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

До відзиву адвокатом Кочуровим А.О. було надано ордер на надання правничої допомоги № ВН1721056 від 29.05.2026 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № б/н від 29.05.2026 року у судах по справі з єдиним унікальним номером справи № 523/1788/25 (а.с.135).

Інших доказів на підтвердження вказаних витрат, зокрема, договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) та витраченого часу адвокатом, акт виконаних робіт, тощо, відповідачем або її представником, надано не було.

Оскільки із доданих до відзиву документів не можна встановити який перелік послуг (робіт) надав адвокат Кочуров А.О. відповідачу та встановити обсяг витраченого часу адвокатом, колегія суддів відмовляє стороні відповідача у відшкодуванні судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Також зважаючи на те, що зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» залишити без задоволення.

Заочне рішення Доброславського районного суду Одеської області від 09.02.2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева