Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №496/2544/24 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №496/2544/24

Суддя: Сегеда С. М.

Номер провадження: 22-ц/813/5831/26

Справа № 496/2544/24

Головуючий у першій інстанції Портна О. П.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ВСТУПНА ЧАСТИНА.

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Присакара О.Я.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Хайнака В.Д.,

представника ГУ Держгеокадастру в Одеській обл. –

Арнаутової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хайнак Валерій Данилович, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Портної О.П., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, про скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання права власності,

встановив:

ОПИСОВА ЧАСТИНА.

КОТОКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

05.04.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру в Одеській області, Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, в якому просила:

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Одеській області м. Одеса скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1355 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121082400:02:001:0261;

- надати позивачу право власності на земельну ділянку площею 0,0678 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0796, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що первісне право власності на земельну ділянку площею 0,1355 гектарів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виникло у ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ, № 113656 від 31.05.2007 року, з кадастровим номером 5121082400:02:001:0261.

На підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2012 року ОСОБА_2 продала вище зазначену земельну ділянку в рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно нотаріальної заяви від 16.05.2012 року земельну ділянку, площею 0,1355 гектарів з кадастровим номером 5121082400:02:001:0261 було розподілено між ОСОБА_3 – 0,0678 гектарів, та ОСОБА_4 – 0,0677 гектарів.

На підставі рішення Дачненської сільської ради Одеської області від 07.06.2012 року за № 165, частині земельної ділянки, площею 0,0678 га, яка належить ОСОБА_3 , була присвоєна адреса: АДРЕСА_1 .

При поділі земельної ділянки, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261, відомості в державному кадастрі на неї не були скасовані.

25.10.2012 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0678 гектарів, отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 5121082400:02:001:0796. 16.01.2020 року приватний нотаріус Кифоренко Р.Б. видала Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки, яка вже не існувала, а саме на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1355 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а не 0,0678 гектарів, з кадастровим номером 5121082400:02:001:00796, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . 17.12.2021 року ОСОБА_5 передав безоплатно у власність ОСОБА_1 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1355 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261, на підставі договору дарування.

З огляду на вищевикладене, позивачка не може вільно розпоряджатися своїм майном та просила задовольнити її вимоги.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26.02.2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.177-189).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Хайнак В.Д. ставить питання про скасування рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26.02.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.192-197).

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру в Одеській області просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.214-218, 221-224).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Хайнака В.Д. та представника ГУ Держгеокадастру в Одеській області – Арнаутової А.В., у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи (а.с.236-238).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

Позиція апеляційного суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги були заявлені до неналежного відповідача та позивачем було обрано не ефективний спосіб захисту (а.с.177-189).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ними та ОСОБА_2 , набули право особистої приватної на земельну ділянку, площею 0,1355 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261, в рівних частках кожний, тобто по 1/2 частці (а.с.8-11).

На підставі спільної заяви від 16.05.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили поділити вищевказану земельну ділянку відповідно до схеми поділу, а саме видати на ім`я ОСОБА_3 . Державний акт на право власності на сформовану нову земельну ділянку, площею 0,0678 гектарів, а ОСОБА_4 - на сформовану нову земельну ділянку, площею 0,0677 гектарів (а.с.17)

В подальшому, з метою належного оформлення свого особистого приватного права на сформовані земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали на свої ім`я Державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме: ОСОБА_3 набув право особистої приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0678 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121082400:02:001:0796, а ОСОБА_4 набула право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,0677 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121082400:02:001:0795 (а.с.21-24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і ОСОБА_5 , як спадкоємець І-ї черги та син померлого, з метою оформлення своїх спадкових прав, отримавши дублікат Договору купівлі-продажу, ініціював повторну реєстрацію за померлим 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1355 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261, в результаті чого на його ім`я було видане Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1355 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261 (а.с.38).

Також, в подальшому, ОСОБА_5 звернувся до відповідача 2 і отримав рішення про присвоєння успадкованій земельній ділянці адреси: АДРЕСА_1 .

Результатом дій ОСОБА_5 був укладений Договір дарування між останнім та ОСОБА_1 , яким ОСОБА_5 передав безоплатно ОСОБА_1 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1355 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.39-42). Проте, як вбачається з копії рішення про присвоєння адреси, ОСОБА_5 було достеменно відомо, що вказаній земельній ділянці присвоєно № 83-в (а.с.50).

Отже, земельна ділянка площею 0,1355 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була поділена на дві окремі земельні ділянки – 0,0678 гектарів та 0,0677 гектарів.

Відповідно до ч. 13 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі поділу або об`єднання земельних ділянок.

За правилами п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру в редакції від 17.10.2012 року, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання.

У відповідно до п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в редакції від 23.07.2019 року (період, який охоплює дату повторної реєстрації за померлим – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) реєстрація на підставі документів, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно за життя, а саме зазначено, що для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу. Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб`єкта права власності — спадкодавця з обов`язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

ОСОБА_5 , як спадкоємець ОСОБА_3 , подав до державного реєстратора заяву про реєстрацію права власності за спадкодавцем на земельну ділянку, яка вже припинила існування як об`єкт цивільних прав в результаті поділу.

Проте ОСОБА_5 оформив своє право на спадщину, а в подальшому передав цю зе мельну ділянку безезоплатно у власність ОСОБА_1 на підставі договору дарування.

Отже, діями ОСОБА_5 порушено очікуване, при укладанні договору дарування, право позивачки, пов`язане з вільним володінням, користуванням та розпорядженням земельною ділянкою та позбавлено її, як володільця, можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.

Проте, ОСОБА_1 було пред`явлено позовні вимоги до ГУ Держгеокадастру в Одеській області, Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, про скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання права власності. Однак, позовні вимоги до ОСОБА_5 позивачем не заявлялись.

Відповідно до принципу диспозитивної суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту, з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З огляду на це суд зобов`язаний перевірити, чи забезпечить обраний позивачем спосіб захисту реальне та ефективне поновлення порушеного права і можливість виконання остаточного судового рішення.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору, при цьому судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16).

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15).

У відповідності до ч.ч. 1-2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, позовні вимоги повинні відповідати нормам матеріального права та не можуть їм суперечити. У разі якщо такі вимоги суперечать закону, вони не можуть вважатися належним способом судового захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу.

З огляду на зазначене, перед вирішенням питання про задоволення позовних вимог суд має дослідити чи є спосіб захисту обраний позивачем належним та ефективним.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20.

Колегія суддів звертає увагу, що наведені норми матеріального права, а також висновки Верховного Суду, щодо їх застосування підтверджують, що обраний позивачем спосіб захисту прав, який полягає у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки, але не передбачає припинення усіх речових прав щодо неї, не може бути ефективним способом захисту, адже не призведе до бажаних результатів та поновлення порушених (на його переконання) прав.

Вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки є похідною від вимоги про скасування державної реєстрації права власності на 1/2 земельної ділянки, площею 0,1355 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0261, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1981419851210.

Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16.

Щодо позовної заяви про надання права власності на земельну ділянку, площею 0,0678 гектарів, кадастровий номер 5121082400:02:001:0796, колегія суддів зазначає наступне.

За правилами ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. Відповідно до п. «а» ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно п.п. «а», «є1» ст. 15 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин та розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» ст. 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Отже, до повноважень відповідачів (ГУ Держгеокадастру в Одеській області, Дачненська сільська ради Одеського району Одеської області), щодо передачі земельних ділянок, входить передача земельних ділянок лише, які є державною та комунальною власністю.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка, на яку позивачка просить надати їй право власності, не перебуває ні в державній, ні в комунальній власності, а на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноосібним спадкоємцем І-ї черги якого є ОСОБА_5 , позовні вимоги до якого позивачем пред`явлені не були.

Крім того, в апеляційній скарзі представник апелянта, зокрема просить: «Виключити відомості з Державного земельного кадастру на земельну ділянку, площею 0,1355 га за № 5121082400:02:001:0261, котра розташована за адресою: АДРЕСА_1 ».

Разом з тим, така вимога не була предметом розгляду судом першої інстанції.

Як вже зазначалось, за правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені доводи заявника апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

МІЖНАРОДНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду

апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 – 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хайнак Валерій Данилович, залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.10.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

О.Я. Присакар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua